Рішення № 98416241, 20.07.2021, Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 2/537/705/2021

Справа № 537/996/21

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.07.2021 р. Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі головуючого судді Маханькова О.В., за участі секретаря судового засідання Костюкевич Н.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представник позивача адвокат Лазоренко О.В.,

представник відповідача ОСОБА_2 ,

представник третьої особи Мазур О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа орган оіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Крюківського районного суду м.Кременчука з позовом відповідно до якого просив визначити місце проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з ним, стягнути аліменти та судові витрати.

Свої вимоги мотивував тим, що 01 вересня 2007року між нею та відповідачем укладено шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів Крюківського відділу реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавській області зроблено відповідний запис №423.

Заочним рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 06.10.2020року шлюб між ними розірваний.

Від шлюбу з відповідачем мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .Дитина проживає разом з нею. Відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання сина. Прохала суд визначити місце проживання дитини разом з матір`ю та стягнути з відповідача аліменти на утримання сина.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Лазоренко О.В. позов підтримали та просили його задовольнити з підстав зазначених у позові.

В судовому засіданні представник відповідача адвокат Мілінська О.А. позов визнала частково, та пояснила, що не заперечують проти встановлення місця проживання дитини разом з матір*ю, щодо вимог про стягнення аліментів, вважають їх некоректними та необгрунтованими.

Представник третьої особи в судове засідання не з*явились, направили до суду висновок органу піки та піклування, полагаються на розсуд суду.

Суд, вислухавши сторін, їх представників, повно, обґрунтовано, всебічно та безпосередньо дослідивши всі наявні докази у справі, з`ясувавши всі обставини, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог та заперечень, приходить до наступного.

За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення, суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно норм ч.1 ч.2 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права і інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Судом встановлено, що з 01 вересня 2007року між позивачем та відповідачем укладено шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів Крюківського відділу реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавській області зроблено відповідний запис №423.

Заочним рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 06.10.2020 року шлюб між ними розірваний.

Від даного шлюбу сторони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дитина проживає разом з матір*ю. Відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання сина. Прохала суд визначити місце проживання дитини разом з матір`ю та стягнути з відповідача аліменти на утримання сина.

Сторони підтвердили, що після припинення фактичних шлюбних відносин малолітній син за їх взаємною згодою залишився проживати з матір`ю.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому обов`язком особистим, індивідуальним, який не залежить від віку батьків. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не звільняє їх від обов`язків щодо дитини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Виконання передбачених ст.150 СК України обов`язків батьків щодо виховання та розвитку дитини, пов`язане з належним утриманням дитини, від якого залежить забезпечення умов для розвитку дитини здоровою як фізично так і духовно.

Тому, визначений на законодавчому рівні прожитковий мінімум для дитини певного віку має забезпечуватись насамперед батьками дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених ст.184 СК України.

Відповідно до ст.191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред*явлення позову.

У разі наявності додаткових витрат на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо) позивач вправі звернутися до суду з відповідним позовом, який не пов`язаний зі сплатою аліментів (ст. 185 СК України).

Вимоги позивача ОСОБА_1 обґрунтовані та доведені в судовому засіданні доказами, тому підлягають задоволенню, виходячи з того, що відповідач працює та отримує заробітну плату, а тому з відповідача необхідно стягнути аліменти в розмірі 1\4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

На підставі ст.367 ЦПК України, рішення суду підлягає обов*язковому негайному виконанню по справам про аліменти в межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню в дохід держави з відповідача.

Щодо вимог про визначення місце проживання дитини, суд враховує наступне.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою та десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Отже, при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини суди, насамперед, суди мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі й на рівне виховання батьками. У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.

Відповідно до статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватись органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

На підставі статей 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з положеннями частини першої, другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до положень частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Відповідно до ч.1 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Згідно ч.ч.1,2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Тобто, батьки дитини не тільки мають право на виховання дитини та й обов`язок виховувати дитину у атмосфері поваги до її прав, її людської гідності, в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї родини, сім`ї, свого народу та Батьківщини.

У висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області затвердженого рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області №892 від 09.07.2021року зазначено, що орган опіки і піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір`ю ОСОБА_1 .

П. 72 Порядку провадження органами опіки і піклування діяльності, пов`язаної з захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року №866, вказано, що під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини. При вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини та інші обставини, що мають істотне значення.

Аналізуючи зміст висновку органу опіки та піклування №892 від 09.07.2021року, суд вважає що органом опіки та піклування у повній мірі виконано вимоги норми п. 72 Порядку провадження органами опіки і піклування діяльності, пов`язаної з захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року №866. Так, у висновку проаналізовано ставлення батька дитини до виконання своїх батьківських обов`язків, з`ясовано особисту прихильність малолітнього ОСОБА_4 до кожного з батьків.

Зважаючи на викладене, ураховуючи сталі соціальні зв`язки, які склались у ОСОБА_4 за місцем проживання та навчання, його психологічний стан, недоцільність порушення стабільності повсякденного життя дитини, до чого неминуче призведе переїзд ОСОБА_4 у випадку, визначення його місця проживання з батьком, суд вважає, що визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 з матір*ю ОСОБА_1 на сьогодні максимально відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Ухвалюючи рішення у справі, суд відступає від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 14 грудня 2016 року у справі №6-2445цс16, позаяк Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ст. 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей (така ж позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За правилами ст.141 ЦПК України суд покладає на відповідача обов`язок відшкодувати позивачці понесені нею судові витрати по сплаті судового збору за подання позову в сумі 908 грн 00 коп. та витрати в прибуток держави в сумі 908.00грн.

Керуючись ст.ст. 2,10, 11, 12,81,141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, ст. ст. 141, 150,157, 161, СК України, статті 11, 14 Закону України «Про охорону дитинства», суд,-

Ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа орган оіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідент.№ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1\4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 15.03.2021 року.

Рішення в частині стягнення аліментів в розмірі суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідент.№ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 908.00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідент.№ НОМЕР_1 на користь держави судові витрати в сумі 908.00 гривень.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду через Крюківський районний суду м.Кременчука протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Маханьков О.В.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 20.07.2021року.