Рішення № 98410301, 12.07.2021, Покровський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 184/1642/20

Номер провадження 2/184/41/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2021 рокум. Покров

Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Гукової Р.М.,

за участю секретаря судового засідання - Поліщук О.А.,

представника відповідача - ОСОБА_2.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження, відповідно до ч.1 ст.274 ЦПК України, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (м. Львів, вул..Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області до відповідача із вказаним вище позовом посилаючись на те, що 10 червня 2019 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» був укладений кредитний договір №6978068 про надання грошових коштів, шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної картки відповідача. Згідно умов кредитного договору ТОВ «Мілоан» надав відповідачу грошові кошти в національній валюті України в сумі 9000,00 грн. строком на 30 днів. Відповідач повинна була повернути кредит і сплати комісію за його надання та проценти за користування до 10 липня 2019 року. Комісія за надання кредиту становить 2070,00 грн., яка нараховується за ставкою 23,00 відсотків від суми кредиту одноразово, а проценти - 2700, 00 грн., які нараховуються за ставкою 1,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. 30.09.2019 року між ТОВ «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», було укладено Договір відступлення права вимоги №39-МЛ, відповідно до умов якого позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Мілоан» в тому числі і до відповідача за кредитним договором №6978068 від 10 червня 2019 року. Станом на 11.03.2020р. сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 18 990, 00 грн., яку позивач просить стягнути на свою користь.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду був повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи за їхньою відсутності.

В судове засідання відповідач не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, згідно відзиву на позов, посилаючись на необґрунтованість останніх. Зокрема, вказує, що позивачем не надано належних доказів про порядок розрахунку розміру заборгованості на час отримання прав вимоги, складений первісним кредитором, та не надано належних доказів про рух коштів по рахунку відповідача. Крім того, позивач нараховує проценти поза межами дії кредитного договору, що є неправомірним. Також надані позивачем документи не містять доказів направлення на адресу відповідача повідомлення про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 10.06.2019р.

Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх в сукупності, прийшов до наступного висновку.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у спосіб визначений ст..16 даного Кодексу.

У свою чергу, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема таким підставами є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст.1055 ЦК України).

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Тобто, кредитний договір вважається укладеним, якщо сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов відповідно до норм чинного законодавства (статті 638, 1054, 1055, 1056 ЦК України).

У свою чергу згідно ст..634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як встановлено в судовому засіданні та не заперечується сторонами, між ТОВ «МІОЛАН» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №6978068 від 10.06.2019р., відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді безготівкового переказу на рахунок платіжної картки позивальника.

У свою чергу, 30.09.2019 року між ТОВ «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», було укладено Договір відступлення права вимоги №39-МЛ, відповідно до умов якого позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Мілоан» в тому числі і до відповідача за кредитним договором №6978068 від 10 червня 2019 року.

Отже, із наведеного суд приходить до висновку, що між сторонами по справі склалися взаємовідносини, які випливають із договору кредиту та регламентуються нормами ЦК України.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статями 526, 530, 610 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як підтверджується матеріалами справи, ТОВ «МІЛОАН» виконав свої зобов`язання, надавши відповідачу кредитні кошти у користування шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника, які у свою чергу отримані відповідачем.

Згідно наданої позивачем виписки з особового рахунка за кредитним договором №6978068 заборгованість відповідача перед позивачем станом на 11.03.2020 року у відповідача наявна заборгованість, а саме: заборгованість за простроченим тілом кредиту - 9000,00 грн., заборгованість по прострочених відсотках - 9990,00 грн..

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для стягнення із відповідача заборгованості за тілом кредиту, суд виходить з того, що представник відповідача вказала, що ОСОБА_1 користувалася наданими кредитними коштами, які своєчасно кредитодавцю повернені не були, що у сукупності із підписаним кредитним договором свідчить про обов`язок відповідача повернути отримані у тимчасове користування кредитні кошти.

Наведені висновки суду повністю узгоджуються із позицією ВП ВС, яка висловлена у постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, провадження № 14-131цс19, де Суд вказав, що: « безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 18 лютого 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів».

З огляду на наведене вище, суд приходить до переконання про задоволення позову в частині заборгованості за тілом кредиту в сумі 9000,00 грн.

Щодо заборгованості за відсотками слід зазначити наступне.

Позивач, крім тіла кредиту, просить стягнути на свою користь з відповідача прострочені відсотки за користування кредитними коштами в сумі 9990,00 грн.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до умов укладеного сторонами кредитного договору, зокрема, п.1.5.2., проценти за користування кредитом становлять 2700 грн., які нараховуються за ставкою 1 відсоток від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування.

Згідно графіку розрахунків, який є додатком до кредитного договору та невід`ємною його частиною, сторони погодили суму процентів за користування кредитом у розмірі 2700 грн.

Як вбачається із копії кредитного договору та додатку №1 до вказаного кредитного договору, останній укладений строком на 30 днів, дата закінчення кредитного договору - 10.07.2019р.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до переконання про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення обумовлених сторонами процентів за користування кредитом протягом строку дії кредитного договору у сумі 2700 грн.

Наведені висновки суду повністю узгоджуються із правовою позицією ВС щодо правомірності стягнення відсотків за користування кредитними коштами у межах строку дії кредитного договору.

Так, у постанові від 23 травня 2018 року у справі N 910/1238/17 з приводу застосування приписів статті 1048 ЦК України у разі неправомірного, незаконного користуванням боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання Велика Палата Верховного Суду вказала, що правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами цього спору внаслідок припинення договору депозиту і невиконання відповідачем обов`язку повернути грошові кошти у визначений строк, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом.

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Водночас, вимоги позивача щодо стягнення решти суми відсотків, які нараховані після закінчення строку дії кредитного договору, до задоволення не підлягають, виходячи із наступного.

Так, обґрунтовуючи підстави для стягнення зазначених вище відсотків, позивач посилається на умови кредитного договору, укладеного між сторонами, пунктом 2.2.3. якого передбачено, що у разі неповернення позичальником кредиту у встановлений договором термін (10.07.2019р.) проценти за користування кредитом з наступного дня починають нараховуватись за підвищеною ставкою у розмірі 1,8 відсотка від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом після спливу строку його повернення та нараховуються протягом 45 днів, після чого нарахування процентів може бути припинено товариством в односторонньому порядку.

Так, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

У постанові від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала, на право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відтак Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом.

Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі N 202/4494/16-ц (провадження N 14-318цс18).

Тобто у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

При цьому, ВП ВС у постанові від 4 лютого 2020 року по справі N 912/1120/16 (п.6.32-6.36) вказала на наступне: «6.32. Водночас у постанові від 13 грудня 2018 року у справі N 913/11/18 за позовом ПАТ "Ощадбанк" про стягнення процентів за кредитом, нарахованих поза межами строку кредитування на підставі частини першої статті 1048 ЦК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про те, що сторонами у пункті 2.7.2 кредитного договору з урахуванням принципу свободи договору (статей 6, 627 ЦК України) передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом другим частини першої статті 1048 ЦК України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.

6.33. Відтак за висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 грудня 2018 року у справі N 913/11/18, ураховуючи умови договору, суд апеляційної інстанції помилково застосував до правовідносин сторін цього спору правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену в постанові від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12, та відмовив у частині позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати процентів за кредитом, трьох процентів річних за прострочення сплати процентів за кредитом та інфляційних втрат за таке прострочення.

6.34. Таким чином, за подібних правовідносин Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов протилежних висновків щодо можливості нарахування процентів за частиною першою статті 1048 ЦК України у випадку прострочення боржником, тобто неналежного виконання грошового зобов`язання.

6.35. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду відзначає, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

6.36. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13 грудня 2018 року у справі N 913/11/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах».

Із наведеного слідує, що ВП ВС прийшла до висновку про те, що у разі погодження сторонами в умовах договору можливості нарахування та стягнення процентів по кредитному договору поза межами строку дії договору, застосуванню підлягають виключно положення чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, а не умови укладеного сторонами правочину, а отже у такому випадку після закінчення строку дії правочину позивач має право на захист свого порушеного права шляхом подання позову на підставі частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

На підставі викладеного, зважаючи на те, що нарахування процентів поза межами дії кредитного договору є неправомірними, суд приходить до переконання про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитними коштами в сумі 2700,00 грн.

Крім того, згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.11-13,76-80,95,141,263,265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 6978068 від 10.06.2019 року, в розмірі 11700,00 (одинадцять тисяч сімсот) грн. 00 коп., яка складається з: 9000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 2700,00 грн. - відсотки за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» судові витрати у виді судового збору в сумі 1295,07 грн.

В іншій частині - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Орджонікідзевський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19.07.2021р.

Суддя Орджонікідзевського міського суду Р. М. Гукова