Рішення № 98409952, 19.07.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/11670/21

Провадження № 2-а/522/292/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі :

головуючого судді Павлик І.А.,

за участю:

секретаря судового засідання - Середи А.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Маркочевої Н.В.,

представник відповідача - в судове засідання не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним і скасування рішення про примусове повернення іноземця до країни походження,

ВСТАНОВИВ:

23.06.2021 позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДМС України в Одеській області про примусове повернення іноземця до країни походження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в 1998 році він народився в м. Алмати (Казахстан), що підтверджується копією свідоцтва про народження, однак є громадянином Ісламської Республіки Афганістан, яку батьки позивача покинули в 1998 році через загрозу, викликану бойовими діями і в 1999 році отримали в Казахстані статус біженців. Позивач провів там дитинство та отримав освіту, що підтверджується атестатом про загальну середню освіту. Він ніколи не був в Ісламській Республіці Афганістан, не володіє поширеними там мовами, його рідною є російська мова, він не сповідує ісламу, не обізнаний з афганськими звичаями та культурою. Його паспорт громадянина Ісламської Республіки Афганістан був отриманий в генеральному консульстві Ісламської Республіки Афганістан в м. Алмати.

05.04.2018 Департамент поліції м. Алмати ухвалив рішення про припинення статусу біженця для ОСОБА_2 , матері позивача. Оскільки статус біженця позивача був похідним від статусу біженця його матері, він, а також його брат і сестра автоматично втратили статус біженців. Разом з тим, ОСОБА_2 оскаржувала рішення про позбавлення її статусу біженця в судах, проте 18.12.2019 Верховний Суд Республіки Казахстан остаточно відмовив в її позовних вимогах. Дані обставини підтверджуються доданими до позовної заяви рішеннями судів Республіки Казахстан першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Разом з тим, батько позивача на законних підставах проживає в Україні з серпня 2019 року, що підтверджується посвідкою на постійне проживання. Після завершення процедури оскарження рішень міграційних органів Казахстану, позивач разом з матір`ю, братом і сестрою втратили правові підстави для перебування на території цієї країни і змушені були виїхати. Оскільки вони не мали можливості далі перебувати в Казахстані, тому за українськими візами до посольства України в м. Алмати не звернулися, і змушені були подорожувати нелегально. 03.10.2020 позивача було затримано прикордонним нарядом відділу прикордонної служби «Троїцьке» на околиці н.п. Троїцьке Луганської області.

06.10.2020 під час перебування в спеціальному приміщенні відділу прикордонної служби «Білолуцьк» ОСОБА_1 звернувся до посадових осіб Державної прикордонної служби з заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Лисичанського районного суду Луганської області від 07.10.2020 у справі № 514/6235/20 його було затримано та поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні Державної міграційної служби України (далі - ПТПІ)з метою ідентифікації та до завершення процедури розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підтверджуються рішенням Лисичанського районного суду Луганської області від 07.10.2020 у справі № 514/6235/20.

З 22.10.2020 по 22.04.2021 позивач перебував у Чернігівському ПТПІ, що підтверджується довідкою. Рішенням Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 02.04.2021 у справі № 743/378/21 було відмовлено в позові Луганському прикордонному загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1 про продовження строку затримання. Це рішення було залишено в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2021. Серед іншого, суди встановили, що позивача було ідентифіковано за його паспортом громадянина Афганістану, а також встановлено, що його повідомлення про звернення за захистом було направлено до ГУДМС України у Харківській області, однак були відсутні докази того, що цей орган прийняв заяву до розгляду. Таким чином, він не був прийнятий в процедуру визнання біженцем через незалежні від нього причини, а саме через те, що з невстановлених причин орган Державної міграційної служби не прийняв передану йому Державною прикордонною службою заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Після звільнення з ПТПІ, позивач попрямував до м. Одеса, де мешкає його батько. Він неодноразово звертався до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з метою подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак прийом його заяви щоразу переносився через різноманітні технічні причини. Зрештою його було запрошено прибути до ГУ ДМС України в Одеській області 10.06.2021.

02.06.2021 співробітниками Приморського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області щодо позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення, а саме порушення правил перебування іноземців в Україні у формі проживання без документів на право проживання в Україні та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Перебування ОСОБА_1 у приміщенні Приморського районного відділу у м. Одеси ГУ ДМС України в Одеській області за адресою м. Одеса, вул. Градоначальницька 33, тривало більше трьох годин, протягом яких йому не було надано перекладача та про його затримання не було повідомлено центр безоплатної правової допомоги.

Наступного дня 03.06.2021 позивач з`явився до Приморського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області у супроводі адвоката Лагунова В.І., який надавав йому правову допомогу в якості співробітника громадської організації « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - виконавчого партнера Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) в м. Одеса. Позивач подав письмові пояснення відносно обставин свого перебування в Україні, зокрема щодо того, що він клопоче про отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, та запрошений до органу ДМС для подання відповідної заяви. Натомість, працівники Приморського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області відмовилися зареєструвати ці пояснення, а також здійснювати будь-які інші дії, мотивуючи це відсутністю керівника на робочому місці.

04.06.2021 ОСОБА_1 було надано рішення № 60 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 02.06.2021. Цим рішенням його було зобов`язано покинути територію України у строк до 01.07.2021. Однак, він вважає це рішення протиправним і звертається до суду з даним позовом, в якому просить скасувати зазначене рішення відповідача.

12.07.2021 до суду від відповідача надійшов відзив, у якому ГУ ДМС України в Одеській області не визнає даний позов з огляду на те, що позивач не звертався до органів ГУ ДМС України в Одеській області з заявою для добровільного повернення. Про те, що він є нелегальним мігрантом розуміє та знаходиться на території України без законних на те підстав. Тому, Приморським РВ ГУ ДМС України в Одеській області було прийнято рішення про примусове повернення в країну громадянського походження ОСОБА_1 , громадянина Ісламської Республіки Афганістан, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Окрім цього, позивач звернувся до ГУДМС України в Одеській області з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту лише 24.06.2021, тобто після прийняття оскаржуваного рішення, тому дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» станом на 02.06.2021 на нього не поширювалась. Разом з цим, посилання позивача в адміністративному позові на політичну ситуацію в Ісламській Республіці Афганістан не містить конкретних відомостей про його переслідування через релігійні, політичні, етнічні та інші ознаки, а також не зазначено конкретних фактів переслідування з боку офіційних органів влади країни громадянської належності або незаконних збройних формувань та не вказано обставини, що перешкоджають йому в отриманні захисту від країни громадянської належності.

Щодо посилань позивача на відсутність адвоката та перекладача при проведені вище зазначеної процедури то, оскільки його не затримували в порядку ст. 261 КУпАП то Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги не інформувався, а послуги перекладача йому були не потрібні, що підтверджується його власними підписами у протоколі про адміністративне правопорушення. З огляду на вище викладене відповідач вважає, що позивачем не надано жодних обґрунтованих доказів на підтвердження протиправності рішення про його примусове повернення до країни походження.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Положеннями ст. 26 Конституції України встановлено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні та встановлення порядку їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Судом встановлено, що 03.10.2020 позивача було затримано прикордонним нарядом відділу прикордонної служби «Троїцьке» на околиці н.п. Троїцьке Луганської області.

06.10.2020 під час перебування в спеціальному приміщенні відділу прикордонної служби «Білолуцьк» ОСОБА_1 звернувся до посадових осіб Державної прикордонної служби з заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Лисичанського районного суду Луганської області від 07.10.2020 у справі № 514/6235/20 його було затримано та поміщено до ПТПІ) з метою ідентифікації та до завершення процедури прийняття рішення за заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому у вищезазначеному рішенні судом встановлено, що згідно з заявою-анкетою від 06.10.2020 громадянин Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

З 22.10.2020 по 22.04.2021 позивач перебував у Чернігівському ПТПІ, що підтверджується довідкою.

Рішенням Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 02.04.2021 у справі № 743/378/21 відмовлено в позові Луганському прикордонному загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1 про продовження строку затримання, яке було залишено в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2021. Серед іншого, суди встановили, що згідно з заявою-анкетою від 06.10.2020 громадянин Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Доказів розгляду міграційною службою заяви-анкети громадянина Ісламської Республіки Афганістану ОСОБА_1 від 06.10.2020 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідачем не надано.

Після звільнення з ПТПІ позивач попрямував до м. Одеса, де мешкає його батько. За твердженням позивача, він неодноразово звертався до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з метою подати заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак прийом його заяви щоразу переносився через різноманітні технічні причини. Зрештою його було запрошено прибути до ГУ ДМС України в Одеській області 10.06.2021.

02.06.2021 співробітниками Приморського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області було складено протокол про адміністративне правопорушення, а саме порушення позивачем правил перебування іноземців в Україні у формі проживання без документів на право проживання в Україні та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Наступного дня 03.06.2021 позивач з`явився до Приморського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області у супроводі адвоката Лагунова В.І., який надавав йому правову допомогу в якості співробітника громадської організації « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - виконавчого партнера Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) в м. Одеса, де ним було подано письмові пояснення відносно обставин свого перебування в Україні, зокрема щодо того, що він клопоче про отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту та, що він запрошений до органу ДМС для подання відповідної заяви. Натомість, за твердженням позивача, працівники Приморського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області відмовилися зареєструвати ці пояснення, а також здійснювати будь-які інші дії, мотивуючи це відсутністю керівника на робочому місці.

Водночас копію зазначених пояснень позивача долучено представником відповідача до відзиву на позовну заяву, що свідчить про обізнаність відповідача про викладені у поясненні обставини, хоча вхідного номеру ДМС ці пояснення не містять.

У позовній заяві та у судовому засіданні позивачем та його представником зазначено про те, що копію оскаржуваного рішення відповідача № 60 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 02.06.2021, яким позивача було зобов`язано покинути територію України у строк до 01.07.2021, ним було отримано 04.06.2021. При цьому з долученої до позовної заяви копії рішення вбачається, що другий примірник рішення про примусове повернення в країну походження № 60 позивач отримав 02.06.2021, а з доданої до відзиву на позовну заяву представником відповідача копії цього рішення вбачається його отримання позивачем 03.06.2021. При цьому підписи відповідача на зазначених копіях рішення № 60, наданих сторонами, візуально відрізняються.

Судом встановлено, що знаходячись в м. Одесі позивач також звернувся до органу ГУ ДМС України та мав 10.06.2021 прибути для подачі заяви про набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, однак 02.06.2021 Приморським РВ ГУ ДМС України в Одеській області було прийнято рішення про примусове повернення його в країну громадянського походження та зобов`язано позивача покинути територію України у строк до 01.07.2021.

У відповідності до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» з особою, яка не розуміє державної мови, працівник органу правопорядку, розвідувального органу, державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями може спілкуватися мовою, прийнятною для сторін, а також за допомогою перекладача.

Разом з тим, в протоколі про адміністративне правопорушення від 02.06.2021 ПР МОД № 004913 в графі «поясненнях особи, щодо якої складено протокол» вказано»: «російську мову розумію» та в рішенні від 02.06.2021 № 60 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства вказано, що перекладач «не нужен».

Однак, в судових засіданнях з розгляду даного позову позивач підтвердив той факт, що українською мовою він не володіє, оскільки проживав в Казахстані та весь час спілкувався російською мовою та перебуває на території України не тривалий час, щоб її розуміти. Водночас судом встановлено, що під час розгляду даної справи перекладач позивачу не потрібен, оскільки його адвокат самостійно здійснює йому переклад питань суду на російську мову, а пояснення в судовому засіданні позивачем надавалися російською мовою.

Суд акцентує, що право іноземця на перекладача закріплено в пункті 1 статті 5 Декларації про права людини відносно осіб, що не є громадянами країни, в якій проживають, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 13.12.1985 на виконання Міжнародних пактів про права людини, що ратифіковані Україною.

У пункті 2 статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також визначено, що кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.

Про важливість забезпечення права особи на перекладача неодноразово наголошувалось в рішеннях Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Лудіке, Белкасем і Коч проти ФРН» від 28.11.1978, рішення у справі «Камазінскі проти Австрії» від 19.12.1989 та рішення у справі «Артіко проти Італії» від 30.05.1980).

Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 у справі № 522/14605/17 зазначив, що дотримання права іноземця на перекладача при прийнятті суб`єктом владних повноважень рішень відносно нього є достатньою і необхідною правовою підставою вважати, що він обізнаний з його змістом і сутністю, а отже, знає або повинен знати про втручання в його права.

З огляду на викладене, суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідачем не було дотримано права іноземця на перекладача при прийнятті суб`єктом владних повноважень рішень відносно нього, оскільки підписуючи спірне рішення № 60, позивач внаслідок не володіння ним українською мовою не усвідомлював наслідки прийнятого відповідачем рішення відносно нього.

При цьому судом враховано, що з моменту перетину кордону України позивачем вживалися заходи спрямовані на набуття ним статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, про що свідчить звернення ним до міграційної служби з заявою-анкетою від 06.10.2020, а також виклик його до міграційної служби на 10.06.2021, якому мало передувати звернення позивача.

Водночас не здійснення міграційною службою тривалий час розгляду заяви-анкети позивача від 06.10.2020 про набуття ним статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту свідчить про порушення права позивача на набуття статусу біженця.

Разом з тим, суд відхиляє доводи позивача про політичну ситуацію в Ісламській Республіці Афганістан, оскільки вони не містить конкретних доказів про факти погроз чи переслідування позивача на батьківщині, а ті обставини, які характеризують загальне положення в країні, не містять конкретних відомостей про утиски саме позивача.

Подібні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 22.07.2020 у справі № 522/23909/16-а та від 18.03.2020 у справі № 522/11197/18.

З огляду на викладене, суд вважає наведені позивачем обставини для скасування рішення відповідача від 02.06.2021 № 60 обґрунтованими, що є підставою для його скасування.

Керуючись, ст.ст. 72-74, 77, 90, 242-246, 250, 255, 288 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним і скасування рішення про примусове повернення іноземця до країни походження задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 02 червня 2021 року № 60 про примусове повернення в країну походження іноземця або особи без громадянства громадянина Афганістану ОСОБА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя І.А. Павлик