Рішення № 98406145, 16.07.2021, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/926/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2021 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Адамович М. Я. ,

за участю секретаря Калиш В.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в м.Сокаль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася в суд з позовом та просить стягнути з відповідача 53027,04грн. середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні та 30000грн. на відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги мотивує наступним.

Вона перебувала в трудових відносинах з ПАТ «Шахта «Надія» з 12.12.2001р. по 21.09.2020р. та була звільнена у зв`язку із скороченням штату.

Після звільнення відповідач не здійснив повного розрахунку належних їй сум заробітної плати.

Крім того, їй завдано моральну шкоду, оскільки після звільнення вона була змушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя, що було складно з огляду на економічний стан країни. На час звільнення існувала заборгованість по заробітній платі за 7 місяців, у зв`язку з чим вона була змушена економити на харчуванні та одязі, було порушено її законне право на заробітну плату, чим її принижено, порушено її стосунки з оточуючими.

Представник відповідача подав відзив на позов, в якому зазначив, що позивачкою пропущено тримісячний строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Також, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у визначеній позивачкою сумі є очевидно неспівмірним заборгованості по заробітній платі. Крім того, звертає увагу, що заборгованість підприємства перед працівниками в розмірі 30485281,81грн.

Тому, просить зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди просить відмовити з огляду на те, що позивачкою не доведено понесення ним моральних втрат.

Дослідивши докази по справі, суд дійшов наступного висновку.

Згідно витягу з трудової книжки, витягу з наказу від 21.09.2020р., позивач працювала в ПАТ «Шахта «Надія» з 12.12.2001р. та була звільнена 21.09.2020р. на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників.

З довідки від 30.12.2020р. встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача складає 438,24грн.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (н).

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, у разі невиплати з вини роботодавця власника або уповноваженого ним органу (підприємства, установи, організації) належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно з умовами трудового договору, та відповідно до законодавчих гарантій.

Виходячи з вказаних норм закону, виплата належних позивачці сум мала бути здійснена відповідачем саме в день її звільнення.

Таким чином, відповідачем порушені трудові права позивачки щодо невиплати належних їй при звільненні сум, а тому вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є підставною.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке ж роз`яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

При обчисленні середнього заробітку слід керуватися ст.27 Закону України «Про оплату праці» та п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно з якими середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

При цьому, відповідно до п.5 розд.IV порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абз.1 п.8 розді.IV порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — календарних днів за цей період.

З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень порядку.

Такий розрахунок відповідає змісту зазначених вище норм права та практиці їх застосування, зокрема, Постанові Верховного Суду України від 01.03.2017р. у справі №635/2084/16-ц та Постанові Верховного Суду від 02.08.2019р. у справі №755/17855/16-ц.

Виходячи з аналізу зазначених норм, для визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку слід враховувати кількість робочих днів затримки, а не календарних днів, як вказано позивачкою.

Так, середньоденна заробітна плата позивача складає 438,24грн.

Період затримки розрахунку з 22.09.2021р. по 16.03.2021р складає 121 робочий день.

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за цей період складає: 438,24грн. х 121 день = 53027,04грн.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

В Постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Так, позивач, будучи звільнена 09.07.2020р., звернувся до суду лише 02.12.2020р.

Позивач не довів, що звертався на момент звільнення до відповідача з вимогою про виплату заборгованості по заробітній платі. Таке право позивач реалізувала лише звернувшись з позовом до суду.

Крім того, розмір середнього заробітку є явно неспівмірним шкоді, зокрема сумі невиплаченої заробітної плати.

Визначаючи розмір відшкодування, суд враховує, що позивачка завчасно не менш як за два місяці була повідомлена про майбутнє звільнення, що надавало їй час для пошуку нового місця праці, а також вона наділена правом перебування на обліку в центрі зайнятості та на отримання соціальних виплати у зв`язку з цим.

За таких підстав, з врахуванням також періоду затримки виплат, суд визнає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам даної справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 10000 грн.

В свою чергу, згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Такі тлумачення викладено Конституційним Судом України в рішенні від 22.02.2012р. у справі 1-5/2012.

Таким чином, твердження представника відповідача про необхідність застосування до даних правовідносин позовної давності є безпідставними, оскільки на час звернення з позовом до суду, позивачці не виплачено заборгованості із заробітної плати, а тому зазначений тримісячний строк не розпочався.

Що стосується позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, то судом враховано наступне.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995р. № 4 (з послідуючими змінами та доповненнями), передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяної позивачу моральної шкоди та фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

В той же час, позивачко не доведено належними та допустимими доказами, що вона терпіла зазначені нею моральні страждання внаслідок затримки виплати заробітної плати після звільнення.

З врахуванням зазначеного, а також з огляду на те, що моральна шкода не може слугувати джерелом для збагачення та відшкодування може бути присуджено у разі доведення позивачем заподіяння такої шкоди, підстави задоволення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди судом не встанволено.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» на користь ОСОБА_1 10000 (десять тисяч)грн. середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.

В задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди в сумі 30000грн. – відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» в дохі держави 2270 (дві тисячі двісті сімдесят)грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Сокальський районний суд Львівської області.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину рішення воно може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Шахта «Надія», ЄДРПОУ:00178175, місцезнаходження: с.Сілець, Сокальський район, Львівська область.

Головуючий: М. Я. Адамович