Рішення № 98399257, 19.07.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

19 липня 2021 року справа №640/8725/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні (письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомГоловного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - позивач, ГУ ДПС у м. Києві)до1. Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Молочна Країна» (далі по тексту - відповідач 1, СВК «Молочна країна»); 2. Приватного підприємства «Рось», філія «Роменський молочний комбінат» (далі по тексту - відповідач 2)прозастосування наслідків недійсності правочину, передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, стягнення з СВК «Молочна країна» на користь ПП «Рось» філія Роменський молочний комбінат коштів у сумі 2 460 189,66 грн., стягнення з ПП «Рось» філія Роменський молочний комбінат у дохід Держави коштів у сумі 2 460 189,66 грн. як такі, що були отримані за недійсним правочиномВ С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, у зв`язку із тим, що відповідно до вироку Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 серпня 2018 року у кримінальній справі №199/5543/18 встановлено, що за період з липня 2016 року по жовтень 2016 року незаконно сформований податковий кредит Приватного підприємства «Рось», філія «Роменський молочний комбінат» на суму 410 031,68 по взаємовідносинам з СВК «Молочна країна».

Позивач звертає увагу, що постановою Шостого апеляційного господарського суду від 10 березня 2020 року у справі №640/20408/18 визнано недійсним правочин між СВК «Молочна країна» та Приватного підприємства «Рось», філія «Роменський молочний комбінат», за результатами якого складені податкові накладні від 12 липня 2016 року №8/2, №9/2, від 13 липня 2016 року №3/2, №4/2, від 15 липня 2016 року №4/2, від 20 липня 2016 року №5/2, від 20 липня 2016 року №6/2, від 23 линя 2016 року 4/2, від 27 липня 2016 року №3/», від 29 липня 2016 року №2/2, від 30 липня 2016 року №2/2, від 31 липня 2016 року №2/2, від 28 вересня 2016 року №7/2, від 28 вересня 2016 року №6/2, від 10 жовтня 2016 року №1/2, від 12 жовтня 2016 року №1/2, а тому наявні підстави для застосування визначених законом наслідків, пов`язаних з недійсністю правочинів, шляхом стягнення в дохід держави коштів, отриманих за недійсним правочином.

Ухвалою від 18 травня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/8725/20 в порядку спрощеного позовного провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Станом на момент прийняття рішення у справі відповідачі не надали до суду жодних пояснень з приводу заявлених позовних вимог.

У судовому засіданні 09 листопада 2020 року представник позивача підтримав позовні вимоги; представники відповідачів у судове засідання не зявились; суд ухвалив продовжити розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

Частиною четвертою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Підпункт 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачає, що контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Таким чином, позивач, як контролюючий орган, має право звернутись до сууд із позовом про застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 802/470/17-а.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд керується такими мотивами.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами взаємовідносин між СВК «Молочна країна» та Приватного підприємства «Рось», філія «Роменський молочний комбінат» складено податкові накладні від 12 липня 2016 року №8/2, №9/2, від 13 липня 2016 року №3/2, №4/2, від 15 липня 2016 року №4/2, від 20 липня 2016 року №5/2, від 20 липня 2016 року №6/2, від 23 линя 2016 року 4/2, від 27 липня 2016 року №3/», від 29 липня 2016 року №2/2, від 30 липня 2016 року №2/2, від 31 липня 2016 року №2/2, від 28 вересня 2016 року №7/2, від 28 вересня 2016 року №6/2, від 10 жовтня 2016 року №1/2, від 12 жовтня 2016 року №1/2, за якими СВК «Молочна країна» продало (поставило), а Приватне підприємство «Рось», філія «Роменський молочний комбінат», купило (отримало) товари (молоко коровяче незбиране) на загальну суму 2 460 189,66 грн.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частин першої та другої статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За відсутності документа, що фіксує зміст правочину, вважається, що такий правочин вчинено усно.

Згідно з частиною другою статті 206 Цивільного кодексу України юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 10 березня 2020 року задоволено апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві та скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року у справі №640/20408/18 і прийнято нове рішення, яким адміністративний позов Головного управління ДФС у м. Києві до СКВ «Молочна країна» та Приватного Підприємства «РОСЬ», філія Роменський молочний комбінат», про визнання правочину недійсним задоволено: визнано недійсним правочин, укладений між СКВ «Молочна країна» та Приватним Підприємством «РОСЬ», філія Роменський молочний комбінат», за результатами якого складено податкові накладні від 12 липня 2016 року №8/2, №9/2, від 13 липня 2016 року №3/2, №4/2, від 15 липня 2016 року №4/2, від 20 липня 2016 року №5/2, від 20 липня 2016 року №6/2, від 23 линя 2016 року 4/2, від 27 липня 2016 року №3/», від 29 липня 2016 року №2/2, від 30 липня 2016 року №2/2, від 31 липня 2016 року №2/2, від 28 вересня 2016 року №7/2, від 28 вересня 2016 року №6/2, від 10 жовтня 2016 року №1/2, від 12 жовтня 2016 року №1/2.

Таким чином, рішенням суду, яке набрало законної сили, визнано недійсним правочин, укладений між відповідачами, за результатами якого складені податкові накладні від 12 липня 2016 року №8/2, №9/2, від 13 липня 2016 року №3/2, №4/2, від 15 липня 2016 року №4/2, від 20 липня 2016 року №5/2, від 20 липня 2016 року №6/2, від 23 линя 2016 року 4/2, від 27 липня 2016 року №3/», від 29 липня 2016 року №2/2, від 30 липня 2016 року №2/2, від 31 липня 2016 року №2/2, від 28 вересня 2016 року №7/2, від 28 вересня 2016 року №6/2, від 10 жовтня 2016 року №1/2, від 12 жовтня 2016 року №1/2 на загальну суму 2 460 189,66 грн.

Як встановлює частини четверта статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Шостого апеляційного адміністративного суду 10 березня 2020 року у справі №640/20408/18 встановлено зокрема такі обставини:

«Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 серпня 2018 року в справі №199/5543/18, який набрав законної сили 17 липня 2019 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 08 серпня 2018 року між прокурором другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Дніпропетровської області Францішком Сергієм Леонідовичем та ОСОБА_1 , якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України, та призначено узгоджене сторонами покарання у вигляді штрафу в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500 гривень.

Зі змісту вироку вбачається, що ОСОБА_1 повинен був за обіцяну матеріальну винагороду підписати складені та надані йому невстановленою особою протокол загальних зборів учасників Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Молочна країна» (код ЄДРПОУ 39524473) (надалі - СВК «Молочна країна») та домовився із вказаною невстановленою особою про передання майнових прав на зазначену юридичну особу. Згідно до вказаного протоколу загальних зборів учасників СВК «Молочна країна» його засновниками визначено ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 із розміром внеску кожного із засновників у розмірі 0.00 гривень.

Крім того, згідно досягнутої з невстановленою особою домовленості ОСОБА_1 повинен був надати нотаріусу свій паспорт громадянина України, а також картку фізичної особи - платника податків з ідентифікаційним номером, та засвідчивши свою особу, підписати у нотаріуса складені та надані йому невстановленою особою статут СВК «Молочна країна», який є установчим документом суб`єкта господарювання, на підставі якого затверджується склад учасників юридичної особи та проводиться її державна реєстрація, після чого повернути зазначений офіційний документ вказаній особі, який, в подальшому, після проведення державної реєстрації юридичної особи, повинен був використовувати реквізити придбаного підприємства, з метою прикриття незаконної діяльності у вигляді створення умов для ухилення від сплати податків підприємствам реального сектору економіки.

Таким чином, ОСОБА_1 передав невстановленій слідством особі за обіцяну матеріальну винагороду, без мети ведення фінансово-господарської діяльності, підписаний ним протокол загальних зборів учасників СВК «Молочна країна», а також підписаний ним та нотаріально засвідчений статут СВК «Молочна країна».

В подальшому, протягом періоду з 2015 по 2017 роки підприємство СВК «Молочна країна» (код ЄДРПОУ 39524473) використовувалось невстановленою в ході досудового розслідування особою, для ведення незаконної діяльності, пов`язаної із здійсненням підприємством господарської діяльності як суб`єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість та безпідставне отримання таким чином спеціального режиму оподаткування, з метою ухилення від сплати податків, зокрема, за період з липня 2016 року по жовтень 2016 року незаконно сформований податковий кредит ПП «Рось», Філія «Роменський молочний комбінат» (ЄДРПОУ 32191954) по податку на додану вартість на суму 410 031, 68 грн…

…Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду із даним позовом, податковий орган, як на підставу для визнання правочину, укладеного між відповідачами, недійсним, посилається на наявність вироку Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 серпня 2018 року в справі №199/5543/18 стосовно ОСОБА_1 , який є одним з засновників СВК «Молочна-Країна».

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Відповідно до ст. 91 ЦК України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Недійсність правочину визначено статтею 215 ЦК України. Так, відповідно до частини першої цієї статті підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За правилами частин першої та другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що наявність податкових накладних, виписаних на користь Приватного Підприємства «РОСЬ» філія Роменський молочний комбінат», є підтвердженням факту існування договірних відносин між сторонами, що випливає з сутності податкової накладної та підстав її складання.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

…Як наголошувалось вище, вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 серпня 2018 року в справі №199/5543/18 встановлено, що дії ОСОБА_1 , які виразились у створенні суб`єкта підприємницької діяльності СВК «Молочна країна» (код ЄДРПОУ 39524473) з метою прикриття незаконної діяльності, призвели до того, що невстановлені органом досудового розслідування особи отримали можливість здійснювати фінансові операції за межами податкового контролю без сплати передбачених законодавством податків і зборів від імені формально призначеного засновника та директора в порушення встановленого законодавством порядку.

При цьому, 08 серпня 2018 року між прокурором другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Дніпропетровської області Францішком С.Л. та обвинуваченим ОСОБА_1 укладена угода про визнання винуватості, яка під час підготовчого провадження подана суду для затвердження.

За змістом угоди про визнання винуватості, сторони вважають, що для укладення цієї угоди істотне значення мають наступні обставини:

- злочин, скоєний ОСОБА_1 , відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до злочину невеликої тяжкості;

- внаслідок вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України, шкода завдана лише державним та суспільним інтересам;

- обставинами, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_1 , є щире каяття, визнання вини;

- обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання підозрюваного ОСОБА_1 , не встановлено;

- підозрюваний ОСОБА_1 під час досудового розслідування повністю визнав свою винуватість у зазначеному діяння і зобов`язується беззастережно визнати обвинувачення в обсязі обвинувального акту у судовому провадженні.

Тобто, оспорюваний правочин вчинено поза волею номінального керівника Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Молочна країна» ОСОБА_1 , оскільки останній повністю визнав свою винуватість у зазначеному діянні.»

Наведене свідчить, що обставини недійності правочину, укладеного між СКВ «Молочна країна» та Приватним Підприємством «РОСЬ», філія Роменський молочний комбінат», встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, не спростовуються відповідачами, а тому вважаються доведеними та підлягають повтороному доказуванню.

Відповідно до частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами- в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Разом із тим, суд звертає увагу, що санкції, встановлені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційними, та стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, не є цивільно-правовими, є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 Господарського кодексу України, а тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України.

Так, стаття 250 Господарського кодексу України встановлює, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, Законом України «Про банки і банківську діяльність» та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.

У даному випадку спір стосується не штрафних, а інших санкцій, передбачених Господарським кодексом України в силу положень статті 208 Господарського кодексу України, а тому норма частини другої статті 250 Господарського кодексу України не застосовується.

Суд встановив, що податкові накладні, складені за результатами недійсного правочину між відповідачами у період з липня 2016 року по жовтень 2016 року, тоді як до суду позивач звернувся лише 17 квітня 2020 року, тобто поза межами граничного річного строку від вчинення правопорушення, встановленого статтею 250 Господарського кодексу України.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №802/470/17-а.

Таким чином, суд приходить до висновку, що, позивач звернувся до суду з порушенням строків застосування санкцій, передбачених, статтею 250 Господарського кодексу України, що виключає застосування наслідків недійсності правочину, передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, та стягнення коштів.

Враховуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ГУ ДПС у м. Києві не підлягає задоволенню.

Оскільки у задоволенні позову суб`єкта владних повноважень відмовлено, розподіл судових витрат не здійснюється.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову Головному управлінню ДПС у м. Києві повністю.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головне управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19; ідентифікаційний код 43141267);

Приватне підприємство «Рось», філія «Роменський молочний комбінат» (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 10; ідентифікаційний код 32191954);

Сільськогосподарський виробничий кооператив «Молочна країна» (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, буд. 67; ідентифікаційний код 39524473).

Суддя В.А. Кузьменко