Рішення № 98397990, 08.07.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2021 року Справа № 480/3529/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Глазька С.М.,

за участю секретаря судового засідання - Щербаченко В.В.,

представника позивача - Мачули А.А.,

представника відповідача - Непийпи Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в приміщенні суду м. Суми адміністративну справу № 480/3529/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області, Головного управління ДПС у Сумській області як територіального органу утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС про скасування пункту наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Сумській області, Головного управління ДПС у Сумській області як територіального органу утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС, в якій просить:

- скасувати п. 1 наказу Головного управління ДПС у Сумській області від 04.03.2021 №35-о «Про звільнення» про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади начальника відділу інформаційно-аналітичної роботи управління правової роботи Головного управління ДПС у Сумській області з датою звільнення - 26 березня 2021 року;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інформаційно-аналітичної роботи управління правової роботи Головного управління ДПС у Сумській області;

- стягнути з Головного управління ДПС у Сумській області середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що вона тривалий час працювала в органах державної податкової служби. Наказом голови комісії з ліквідації Головного управління ДПС у Сумській області від 04.03.2021 №35-о «Про звільнення» припинено державну службу та звільнено позивача із займаної посади начальника відділу інформаційно-аналітичної роботи управління правової роботи Головного управління ДПС у Сумській області на підставі ст. 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку із ліквідацією Головного управління ДПС у Сумській області. Позивач вважає звільнення незаконним, оскільки згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893 ліквідовано як юридичну особу Головне управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43144399) та створене Головне управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ43995469). Постановою №893 також передбачено, що права та обов`язки територіальних органів ДПС, що ліквідуються, передані новоствореному органу податкової служби. На переконання позивача, у даному випадку фактично відбулася реорганізація, а не ліквідація державного органу, внаслідок якої створене Головне управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ43995469), яке є правонаступником всіх прав та обов`язків ліквідованої юридичної особи - Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ43995469). Посилаючись на викладені обставини, позивач наголошує на відсутності у ГУ ДПС підстав для її звільнення у зв`язку із ліквідацією, а тому просить скасувати спірний наказ та поновити позивача на роботі, а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 12.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

Позиція органів ДПС зводиться до того, що суб`єкти владних повноважень заперечують проти задоволення позову, при цьому зазначають наступне. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893 ліквідовано як юридичну особу Головне управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43144399) та створено Головне Управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ43995469). 10.11.2020 позивач попереджена про наступне звільнення не раніше, ніж за 30 календарних днів та 04.03.2021 прийнятий наказ №35-о про звільнення позивача на підставі ст. 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку із ліквідацією Головного управління ДПС у Сумській області. Центральний та територіальний органи виконавчої влади вважають звільнення позивача із наведених підстав законним, з огляду на таке. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби врегульовані Законом "Про державну службу" №889-VIII. Згідно зі ст. 5 Закону №889-VIII норми законодавства про працю поширюються на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є засобом одностороннього припинення державної служби, який можливий за наявності законодавчо визначених підстав. Так, підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема ліквідація державного органу. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Також відповідачі наголошують, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців здійснюється відповідно до Закону №889-VIII без застосування положень ч. 2 ст. 40 та ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України. Крім того, з 25.09.2019 ліквідація державного органу, як самостійна підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до пункту 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону, не містить будь-яких додаткових умов припинення державної служби та є самостійною і достатньою підставою для її припинення. Відтак, починаючи з 25.09.2019 для припинення державної служби внаслідок скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації або реорганізації державного органу суб`єкт призначення або керівник державної служби вже не зобов`язаний пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі. Відтак, звільняючи позивача з займаної посади, Голова Комісії з ліквідації ГУ ДПС діяв на підставі та у порядку, передбачених Законом №889-VIII, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Ухвалою суду від 15.06.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.07.2021.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив наступне.

Наказом Головного управління ДПС у Сумській області від 31.08.2020 № 108-0 (пункт 153) переведено з 01.09.2020 начальника відділу інформаційно-аналітичної роботи та правового супроводження діяльності управління правового забезпечення ОСОБА_1 на посаду начальника відділу інформаційно-аналітичної роботи управління правової роботи Головного управління ДПС у Сумській області, у зв`язку зі змінами в організаційній структурі та штатному розписі. (а.с.7)

10.11.2020 Головою Комісії з ліквідації Головного управління ДПС у Сумській області ОСОБА_1 було попереджено про наступне звільнення не раніше, ніж 30 календарних днів з моменту ознайомлення з даним попередженням, з посади на підставі пункту 1-1 частини 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», в зв`язку з ліквідацією ГУ ДПС у Сумській області як юридичної особи публічного права відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби», наказу ДПС від 08.10.2020 №556 «Про ліквідацію територіальних органів ДПС». (а.с.6)

Наказом Головного управління ДПС у Сумській області №35-о було припинено державну службу та звільнено 26.03.2021 позивача з посади начальника відділу інформаційно-аналітичної роботи управління правової роботи ГУ ДПС у Сумській області у зв`язку з ліквідацією згідно пункту 1-1 частини 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Вважаючи звільнення на підставі ст. 87 Закону України "Про державну службу" незаконним, позивач звернулася до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку обґрунтованості доводів позивача про відсутність підстав для звільнення, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015р. №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).

Положення Закону №889-VІІІ суд застосовує в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно із ч. 2 та ч. 3 ст. 5 Закону №889-VІІІ відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Підстави припинення державної служби визначені статтею 83 Закону №889-VІІІ.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VІІІ державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87 1 цього Закону №889-VІІІ).

За змістом п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VІІІ підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є ліквідація державного органу.

Частиною 3 ст. 87 Закону № 889-VІІІ встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Як зазначено вище, 10.11.2020 ОСОБА_1 попереджено про припинення державної служби на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VІІІ, а наказом від 04.03.2021 позивач звільнена із займаної посади з 26.03.2021.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач стверджує, що її звільнення з підстави ліквідації державного органу є незаконним, оскільки в даному випадку відбулася реорганізація, а не ліквідація податкового органу.

Натомість, позиція органів ДПС зводиться до того, що відбулася ліквідація державного органу.

Таким чином, спірним у даній справі є питання існування такої підстави припинення державної служби, як ліквідація державного органу.

Вирішуючи даний спір, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 81 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Частиною третьою вказаної статті передбачено, що порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Порядок утворення, реорганізації та ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади врегульовано статтею 5 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17.03.2011р. №3166-VI (далі Закон №3166-VI).

Частиною 1 ст. 5 Закону №3166-VI передбачено, що міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Президентом України за поданням Прем`єр-міністра України. Відповідно до частини п`ятої цієї статті міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, щодо яких набрав чинності акт Президента України про їх припинення, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах компетенції до завершення здійснення заходів з утворення міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, до якого переходять повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що припиняється, та можливості забезпечення здійснення ним цих функцій і повноважень, про що видається відповідний акт Кабінету Міністрів України (частина сьома статті 5 Закону).

Указом Президента України про ліквідацію міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади визначається орган виконавчої влади, якому передаються повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що ліквідується. Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, визначається Кабінетом Міністрів України (ч. ч. 8, 9 ст. 5 Закону №3166-VI).

Із аналізу наведених вище норм Цивільного кодексу України та Закону №3166-VI слідує, що порядок утворення та припинення юридичних осіб публічного права є відмінним від порядку утворення та припинення юридичних осіб приватного права.

Частиною 1 ст. 104 ЦК України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Ліквідація - це одна із форм припинення юридичної особи. Ліквідація юридичних осіб здійснюється без переходу прав i обов`язків підприємства, що ліквідується, до інших осіб, тобто без правонаступництва. При ліквідації підприємства його права й обов`язки припиняються.

Отже, ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.

Зокрема, особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою.

У цьому акті має бути наведене обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їхньої передачі іншим органам виконавчої влади.

Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

Таким чином, для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема, на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади.

Якщо внаслідок ліквідації державного органу його функції були передані іншому чи новоутвореному державному органу, то в такому випадку має місце не ліквідація, а реорганізація державного органу.

Так, 30.09.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №893 "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби" (далі - Постанова №893), якою ліквідував як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком та установив, що права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи.

До Переліку територіальних органів ДПС, що ліквідуються, згідно із Додатком до Постанови №893 включене, зокрема Головне управління ДПС у Сумській області.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893, Державна податкова служба України 08.10.2020 видала наказ №556, яким ліквідувала як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1. За змістом Додатку № 1 до наказу ліквідоване Головне управління ДПС у Сумській області.

У свою чергу, 09.10.2020 Головне управління ДПС у Сумській області видало наказ №1-л, «Про затвердження персонального складу Комісії з ліквідації Головного управління ДПС у Сумській області», згідно якого було визначено персональний склад вказаної комісії, встановлено строк з`явлення кредиторських вимог та надано повноваження Голові комісії щодо видання та підписання документів щодо ліквідації Головного управління ДПС у Сумській області. (а.с.148)

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 15.10.2020 до ЄДР внесений запис про припинення юридичної особи - Головного управління ДПС у Сумській області (код 43144399) за рішенням засновника.

Станом на дату звернення позивача до суду та розгляду справи, Головне управління ДПС у Сумській області (код 43144399) перебуває у стані припинення.

З наявного у матеріалах справи витягу ЄДРПОУ слідує, що 30.09.2020 до ЄДР внесений запис про державну реєстрацію створення відокремленого підрозділу юридичної особи - Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43995469).

Таким чином, із наведених вище положень Закону №3166-VI та Постанови №893 слідує, що у даному випадку фактично відбулася реорганізація, а не ліквідація державного органу, внаслідок якої створене Головне управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43995469), яке є правонаступником всіх прав та обов`язків юридичної особи - Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43995469), що ліквідується.

Беручи до уваги ту обставину, що Постановою №893 Кабінет Міністрів України визначив, що всі функції та повноваження ліквідованого органу переходять до новоствореного органу, суд вважає, що у даному випадку відбулася реорганізація Головного Управління ДПС у Сумській області, а не ліквідація, оскільки повноваження ліквідованої установи перейшли до правонаступника, а не припинені взагалі.

Аналогічні правові висновки з цього питання викладено у постанові Верховного Суду від 06.08.2020 у справі № 591/3069/16-а.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 6 статті 43 Конституції України громадянам гарантований захист від незаконного звільнення.

Позивач має статус державного службовця з Дня прийняття присяги державного службовця, а саме з 15.06.1995, запис №2 трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.10)

10.12.2015 прийнятий Закон України "Про державну службу" №889-VIII, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 якого підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

За змістом ч. 3 Закону №889-VIII процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Таким чином, стаття 87 Закону №889-VIII на час проходження позивачем державної служби, передбачала чіткий вичерпний перелік підстав припинення державної служби (в тому числі і за ініціативою суб`єкта призначення), і при цьому містила імперативне положення, яке є по своїй суті однією з гарантій того, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Проте, 19.09.2019 Верховною Радою України прийнятий Закон України №117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" (далі - Закон №117-IX), який набрав чинності 25.09.2019.

Так, Законом № 117-IX внесені зміни до статті 87 Закону України "Про державну службу", яка регламентує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Зокрема, у п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII щодо підстав припинення державної служби: слова "ліквідація державного органу" замінені словами "скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців", а слова "у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі" виключені.

Абзац перший ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII "Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю" викладений в такій редакції: "3. Суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту".

Абзац другий ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII "Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення" - виключений.

В абзаці третьому ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII слова "має право поворотного прийняття на службу за його заявою" замінити словами "за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби".

14.01.2020 Верховною Радою України прийнятий Закон України № 440-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" (далі - Закон № 440-IX), який набрав чинності 13.02.2020, яким також внесені зміни до низки законодавчих актів, у тому числі і до Закону України "Про державну службу", зокрема до статті 87 Закону № 889-VIII.

Так, частина третя статті 87 Закону № 889-VIII доповнена новим абзацом першим такого змісту:

"3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1 1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

У зв`язку з цим абзаци перший - третій вважати відповідно абзацами другим четвертим".

Із системного аналізу доповнень та змін до статті 87 Закону № 889-VIII слідує, що вони суттєво змінили порядок звільнення особи за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема з підстав ліквідації та реорганізації державного органу в сторону звуження гарантій державного службовця на продовження служби.

Так, скасований обов`язок суб`єкта призначення пропонувати працівнику іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі, а також виключене положення п.1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Відповідні зміни були внесені і у КЗпП України Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" 12.12.2019 № 378-IX, що набрав чинність 02.02.2020.

Зокрема, статтю 49-2 КЗпПУ, яка регулює порядок вивільнення працівників, після частини п`ятої доповнено новою частиною такого змісту: "Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

- про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

- у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті".

Отже, аналізуючи доповнення та зміни до ст. 49-2 КЗпП України, суд відмічає, що такі зміни суттєво змінили порядок звільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу" за ініціативою суб`єкта призначення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 зокрема з підстав реорганізації державного органу в сторону звуження гарантій державного службовця, а саме: до державних службовців не застосовуються положення частини другої статті 40 КЗпП України "Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу" та положення частини другої статті 49-2 КЗпП України "При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством".

Тобто, наведені формулювання ст. 87 Закону № 889-VIII та ст. 49-2 КЗпП України звужують гарантії державних службовців на продовження служби у зв`язку із реорганізацією державного органу, порівняно із іншими громадянами.

При цьому, статтею 24 Конституції України визначається, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Суд відмічає, що ГУ ДПС, як суб`єкт призначення, не навело жодного аргументу як підставу для звільнення позивача та не прийняття рішення про його переведення до реорганізованого органу.

Якщо реорганізація державного органу є підставою для припинення відносин державної служби незалежно від скорочення чисельності або штату державних службовців, мають бути інші об`єктивні підстави для звільнення державних службовців, і такими причинами не може бути лише одне бажання суб`єкта призначення.

ЄСПЛ у справі "Полях та інші проти України" від 17.02.2020 року (набуло статусу остаточного 24.02.2020) визнав, що звільнення заявників становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя та наголосив, що таке втручання відбулось без жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки.

Аналогічно, у цій адміністративній справі звільненню позивача з посади не передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державного службовця, йому не інкриміновано жодних незаконних дій, прорахунків у роботі чи незадовільної поведінки, яка була б несумісна зі статусом державного службовця.

Судом проаналізований штатний розпис на 2020 рік Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43144399), затверджений головою ДПС України 26.08.2020, відповідно до якого загальна кількість штатних посад у даному Управлінні становить 478 штатних одиниць. (а.с.121-130)

Також, зі змісту штатного розпису на 2021 рік Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43995469), затвердженого головою Державної податкової служби України 26.01.2021 вбачається, що по даному Управлінню загальна кількість штатних посад становить 478 штатних одиниць. (а.с.140-147)

Таким чином, унаслідок реорганізації Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43995469) скорочення чисельності державних службовців не відбулося.

Органами ДПС не надано жодної аргументації щодо необхідності звільнення позивача у зв`язку з реорганізацією Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43995469) на підставі Постанови КМУ від 30.09.2020р. №893, якщо скорочення чисельності посад державних службовців у даному органі не відбулось.

Варто зауважити, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями, а тому слід враховувати, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип поділу влади.

У даному випадку суд зазначає, що відповідач, звільняючи позивача із посади, не надав оцінку його роботі, не зазначив причини звільнення саме його, порівняно із іншими службовцями, переведеними до утвореного органу, відтак, обираючи серед працівників особу, яка підлягає звільненню відповідач діяв свавільно, тобто без будь-яких обґрунтувань, на власний розсуд, не пояснюючи причини прийнятого рішення.

Суд вважає за необхідне наголосити, що на державні органи покладений обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності ( рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ( рішення у справі "Лелас проти Хорватії").

Потреба виправити колишню "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в коло правовідносин, на які покладалася особа щодо легітимності добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки").

Іншими словами, свідоме уникнення виконання обов`язків державного органу не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" та у справах "Ґаші проти Хорватії" "Трґо проти Хорватії").

Суд враховує також п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України", в якому Суд зазначив, що принцип належного урядування, зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.

Так, Конституційний Суд України вказував, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими (абзац сьомий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 07.07.2004 № 14-рп/2004).

З огляду на це Конституційний Суд України зазначає, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.

Порушення принципу рівності громадян є також ще однією підставою для скасування наказу про звільнення та відновлення порушених прав позивача.

Також суд відмічає, що 23.02.2021 ухвалений Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби" № 1285-ІХ, яким внесені зміни до Закону України «"Про державну службу", зокрема, частину третю статті 87 Закону № 889-VIII викладено в такій редакції:

"3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду".

Зміни до Закону України "Про державну службу", внесені Законом № 1285-ІХ, набрали чинності 06.03.2021.

Беручи до уваги ухвалення Верховною Радою України Закону № 1285-ІХ, яким внесені зміни до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, суд вважає, що у такий спосіб законодавець скасував дискримінаційні положення цього Закону, які звужували гарантії державних службовців на продовження служби у зв`язку із реорганізацією державного органу, порівняно із іншими громадянами, чим відновив конституційні права державних службовців на працю.

За таких обставин, суд дійшов висновку про незаконність звільнення позивача, разом з тим вимога позивача скасувати виключно п.1 наказу відповідача від 04.03.2021 №35-о "Про звільнення" на переконання суду не відновлює правовий статус позивача, що існував до її звільнення, у зв`язку з чим суд відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, вважає за потрібне скасувати вказаний наказ у повному обсязі.

Поряд з цим, відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 28.02.2019 у справі № 817/860/16 та від 03.10.2019 у справі № 826/10460/16.

Скасування наказу про звільнення позивача, передбачає поновлення її на посаді, з якої останню незаконно звільнено.

Зважаючи на те, що наказ про звільнення ОСОБА_1 виданий 04.03.2021 та позивач звільнена із займаної посади з 26.03.2021, то цей день є останнім днем роботи на займаній посаді, а тому поновити позивача на посаді начальника відділу інформаційно-аналітичної роботи управління правової роботи Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43144399) слід з 27.03.2021.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Обчислення середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до п. 2 Порядку, збереження заробітної плати "у всіх інших випадках", до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999р. №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Як вбачається із довідки Головного управління ДПС у Сумській області від 25.05.2021 про середньоденний заробіток ОСОБА_1 , середньоденна заробітна плата позивача складає 846,11 грн. (а.с.62).

Позивач звільнена з роботи з 26.03.2021, тобто цей день є останнім робочим днем.

Отже, час вимушеного прогулу ОСОБА_1 у період з 27.03.2021 по 08.07.2021 включно становить 69 робочих днів.

Відтак, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 58381,59 грн. (846,11 грн. х 69 р. д.) з відрахуванням обов`язкових платежів.

Відповідно до п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, враховуючи приписи статті 371 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність звернення рішення суду до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу інформаційно-аналітичної роботи управління правової роботи Головного управління ДПС у Сумській області (код 43144399) з 27.03.2021 та стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 16076,16 грн.

Щодо посилання відповідачів на заяву позивача від 04.03.2021, у якій вона просила Голову ліквідаційної комісії відповідача надати її частину основної відпустки з виплатою матеріальної допомоги, окрім того просила звільнити її останні днем відпустки, суд зазначає, що вказана заява за своїм змістом та за змістом оскаржуваного наказу про звільнення, не була підставою для звільнення позивача, а тому не може слугувати доказом правомірності дій відповідача.

Судових витрат по справі не встановлено.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області, Головного управління ДПС у Сумській області як територіального органу утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС про скасування пункту наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Сумській області від 04.03.2021 №35-о «Про звільнення».

Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на посаді начальника відділу інформаційно-аналітичної роботи управління правової роботи Головного управління ДПС у Сумській області (вул. Іллінська, 13, м. Суми, Сумська область, 40009, код ЄДРПОУ 43144399) з 27.03.2021.

Стягнути з Головного управління ДПС у Сумській області (вул. Іллінська, 13, м. Суми, Сумська область, 40009, код ЄДРПОУ 43144399) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 58381,59 грн. за період з 27.03.2021 по 08.07.2021.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 16076,16 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 19.07.2021.

Суддя С.М. Глазько