Рішення № 98397742, 19.07.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/5193/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання дій протиправними та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В:

24 травня 2021 року ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач, ОСОБА_1 / звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області /надалі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області/ , відповідно до якого просить визнати протиправними та скасувати Вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4188-50 від 26.11.2018 на суму 15819,54 грн, №Ф-4188-50 від 12.06.2019 на суму 5211,36 грн, №Ф-4188-50 від 03.10.2019 на суму 2754,18 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що податковим органом без належних на те правових підстав самостійно визначено зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску, оскільки позивач як фізична особа-підприємець, фактично підприємницькою діяльністю у спірний період не займався, дохід від ведення такої діяльності не отримував, а єдиний внесок за нього сплачено роботодавцем. На переконання позивача, подвійна сплата єдиного внеску за одну й ту саму особу не відповідає суті такого платежу.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 травня 2021 року відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року за клопотанням представника ГУ ДПС у Полтавській області суд здійснив заміну відповідача Головне управління ДПС у Полтавській області (ідентифікаційний код 43142831) на його правонаступника Головне управління ДПС у Полтавській області (ідентифікаційний код ВП: 44057192).

Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 22-25/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що позивач у спірний період був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на обліку як платник єдиного внеску. За твердженням відповідача, припинення фізичною особою підприємницької діяльності про що зазначено у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації відносно ФОП ОСОБА_1 не звільняє позивача від сплати єдиного внеску за попередній період. Зазначив, що роботодавці та фізичні особи-підприємці визначені законом окремими платниками єдиного внеску, а тому позивач, як найманий працівник, не звільнений від сплати єдиного внеску за себе як за фізичну особу-підприємця.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

При цьому, як визначено частиною другою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

За відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та подані сторонами документи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 16.10.1997 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та з 20.10.1997 взятий на облік як платник податків у ДПІ у м. Полтаві.

Позивач наполягає на тому, що підприємницька діяльність ним не здійснюється з 2010 року.

За даними відповідача відповідно до інформаційної бази ІС "Податковий блок" по ФО-П ОСОБА_1 державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за його рішенням відбулася 24.07.2019.

Відповідач також зазначає, що платником за допомогою електронних носіїв подано Звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік (вх. реєстр. № 78020 від 11.09.2019), в якому визначив мінімальний розмір внеску за січень-грудень 2017 року в сумі 8448,00 грн); за 2018 рік (вх.реєстр.№ 78027 від 11.09.2019), в якому визначив мінімальний розмір внеску за січень-грудень 2018 року в сумі 9828,72 грн); за 2019 рік (вх.реєстр.№ 78040 від 11.09.2019), в якому визначив мінімальний розмір внеску за січень-липень 2019 року в сумі 6426,42 грн).

Проте, докази фактичного ведення підприємницької діяльності позивачем упродовж 2017-2019 років у матеріалах справи відсутні; відомостей про отримання доходу від ведення підприємницької діяльності суду не надано.

Згідно відомостей про роботу, зазначених в трудовій книжці НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , під записом номер 10 від 06.09.2010 року зазначено: "Принят на должность агронома" ТОВ "Футбольний клуб "Ворскла" /а.с.6/.

Залученою до матеріалів справи копією звітності за формою ОК-5 "Індивідуальні відомості про застраховану особу" з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування підтверджено, що упродовж 2017-2019 років позивач отримував дохід від Товариства з обмеженою відповідальністю "Футбольний клуб "Ворскла" (код ЄДРПОУ 21043232), з якого сплачено єдиний внесок /а.с. 7-8/.

Поряд з цим, ГУ ДПС у Полтавській області 26 листопада 2018 року сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4188-50, якою позивача повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску станом на 31 жовтня 2018 року у розмірі 15819,54 грн /а.с. 26/.

12 червня 2019 року відповідачем сформовано вимогу №Ф-4188-50, якою позивача повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску станом на 31 травня 2019 року у розмірі 21030,90 грн /а.с. 30/.

Також, 03 жовтня 2019 року відповідачем сформовано вимогу №Ф-4188-50, якою позивача повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску станом на 30 вересня 2019 року у розмірі 24703,14 грн /а.с. 33/.

Відповідачем до відзиву на позов додано копії поштових конвертів, надісланих позивачу на адресу: АДРЕСА_1 , з посиланням на те, що ці конверти є доказом надсилання та вручення ОСОБА_1 спірних вимог /а.с. 27-28, 30 зі звороту, 33 зі звороту/. Однак, суд зауважує, що відповідні поштові відправлення не вручені адресату з відміткою відділення поштового зв`язку "за закінченням терміну зберігання". Окрім того, відомості про вміст поштових відправлень суду не надані.

Про наявність спірних вимог позивач довідався наприкінці 2020 року, оскільки з його заробітної плати розпочалося утримання заборгованості по єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Не погодившись з вказаними вимогами Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки), позивач оскаржив їх до суду.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Законом №2464-VI.

Згідно зі статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкрито поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті).

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ''Про оплату праці'', та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України відноситься фізична особа-підприємець) саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, якщо особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець господарську діяльність не веде та доходи не отримує, проте є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення законодавства щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах від 04 грудня 2019 року в адміністративній справі №440/2149/19, на яку позивач посилається в касаційній скарзі, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 27 березня 2020 року у справі №140/2214/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19, від 19 червня 2020 року у справі №824/876/19-а.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Підстави для відступу від правової позиції щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеної в зазначених постановах, відсутні.

Так, відповідачем не спростовано та підтверджено залученою до матеріалів справи копією звітності за формою ОК-5 "Індивідуальні відомості про застраховану особу" з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування підтверджено, що упродовж 2017-2019 років позивач отримував дохід від Товариства з обмеженою відповідальністю "Футбольний клуб "Ворскла" (код ЄДРПОУ 21043232), з якого сплачено єдиний внесок /а.с. 7-8/.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23.01.2020 у справі №480/4656/18.

З урахуванням наведеного, суд погоджується з доводами позивача про відсутність у нього обов`язку зі сплати єдиного внеску за спірний період, адже такий внесок за ОСОБА_1 у розмірі, що перевищує мінімальний, сплачено роботодавцем позивача.

При цьому, посилання відповідача на факт подання 11.09.2019 ОСОБА_1 звітності за 2017-2019 рік по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування підтверджує лише факт подання ним ліквідаційної звітності за фактом державної реєстрації припинення підприємницької діяльності.

Тож з огляду на відсутність у позивача у спірний період обов`язку зі сплати єдиного внеску, відповідач безпідставно сформував спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 26.11.2018 №Ф-4188-50, від 12.06.2019 №Ф-4188-50, від 03.10.2019 №Ф-4188-50, а тому їх належить визнати протиправними та скасувати, а позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір за подання позову у розмірі 908,00 грн, що підтверджено квитанцією від 24.05.2021 №24-10345137/С /а.с. 16/.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судові витрати позивача належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36000) про визнання протиправними та скасування вимог задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області від 26.11.2018 №Ф-4188-50, від 12.06.2019 №Ф-4188-50, від 03.10.2019 №Ф-4188-50.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код ВП: 44057192) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.Г. Ясиновський