Рішення № 98397166, 19.07.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2021 р. № 400/3765/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Брагар В. С. заправилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження розглянув адміністративну справу

за позовом:Іскри Світлани Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідача:Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, вул. Декабристів, 19, м. Миколаїв, 54001,

про:визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради про визнання бездіяльності протиправною зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 є дитиною військовослужбовця, що загинув під час проходження військової служби, що підтверджується копією посвідчення дитини військовослужбовця, який загинув чи пропав безвісти під час проходження військової служби НОМЕР_1 виданого 09.10.2015 року частини 4 статті 15 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) та рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України. Проте, після прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 N 3-р/2020 позивач набув право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі, передбаченому ст. 15 Закону N 3551-XII. Однак, відповідач на звернення позивача протиправно відмовив в нарахуванні та виплаті недоплаченої суми допомоги, що слугувало підставою для звернувся до суду з даною позовною заявою.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, жодних пояснень до суду не надходило.

Ухвалою суду від 31.05.2021 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу час для усунення недоліків позовної заяви. Недоліки позивачем усунуто.

Ухвалою від 18.06.2021 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Безпосередньо, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є дитиною військовослужбовця, який загинув під час проходження військової служби, що підтверджується копією посвідчення дитини військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби НОМЕР_1 виданого 09.10.2015 року Миколаївським обласним військовим комісаріатом.

23.03.2021 року позивач, як законний представник неповнолітньої доньки, звернулась до відповідача з заявою про виплату ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік відповідно до ч.4 с.15 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII), як дитині військовослужбовця, який загинув під час проходження військової служби, у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

У 2020 році відповідачем було виплачено позивачу допомогу до 5 травня у розмірі 900,00 грн.

30.03.2021 року відповідач надав письмову відповідь №2028/09.02-11.02, якою відмовив позивачу в задоволені його заяви, оскільки не вбачає підстав для проведення перерахунку.

Позивач не згоден з відповідним розміром нарахованим відповідачем, тому звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовий статус ветеранів війни визначає та створення належних умов для їх життєзабезпечення забезпечує Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" N 3551-XII від 22.10.93 (далі - Закон N 3551-XII).

З 01.01.99 року набрав чинності Закон N 367-XIV, яким ст. 15 Закону N 3551-XII доповнено частиною в такій редакції: "Щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружились вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружились вдруге, щорічна разова грошова допомога виплачується в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком".

Підпунктом "б" п. п. 4 п. 20 розділу II Закону України від 28.12.2007 року N 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон N 107-VI) текст вказаної вище частини ст. 15 Закону N 3551-XII викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружилися вдруге, та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року N 10-рп/2008 зміни, внесені п. п. "б" п. п. 4 п. 20 розділу II Закону N 107-VI, визнані неконституційними.

Протягом 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення ст. 15 Закону N 3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону N 3551-XII фінансування витрат, пов`язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.

Згідно із п. п. 5 п. 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 року N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України доповнено п. 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону N 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Конституційний Суд України рішенням від 27.02.2020 року N 3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону N 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому Конституційний Суд України у п. 2.2 мотивувальної частини вказаного Рішення, посилаючись на положення свого рішення від 22.05.2008 року N 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

За положеннями ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, на час виникнення спірних відносин рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року N 3-р/2020 відновлено дію ч. 5 ст. 15 Закону N 3551-XII у редакції Закону N 367-XIV, згідно з якою щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружились вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружились вдруге, щорічна разова грошова допомога виплачується в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Водночас, Кабінет Міністрів України у Постанові N 112 установив, що у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом N 3551-XII, членам сімей загиблих і дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, здійснюється у розмірі 900 гривень, тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено ч. 5 ст. 15 вказаного Закону.

Отже, на час виплати позивачу у 2020 року щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон N 3551-XII і Постанова N 112.

Виходячи із визначених у ч. 4 ст. 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги членам сімей загиблих і дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, слід застосовувати не Постанову N 112, а Закон N 3551-XII, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з 27.02.2020 року разова грошова допомога до 5 травня у 2020 році повинна виплачуватися членам сімей загиблих і дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, у розмірі, встановленому ч. 5 ст. 15 Закону N 3551-XII у редакції Закону N 367-XIV.

Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року N 1058-IV (далі - Закон N 1058-IV) мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким законом є закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно із ч. 4 ст. 28 Закону N 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Закон N 1058-IV є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Відтак, при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме ч. 1 ст. 28 Закону N 1058-IV.

Відповідно до ч. 1 ст. 17-1 Закону N 3551-XII щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Згідно з п. 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року N 423, Мінсоцполітики є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціальної політики, загальнообов`язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім`ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім`ї, протидії торгівлі людьми, відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, соціального захисту ветеранів війни та осіб, на яких поширюється дія Закону N 3551-XII в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, у сфері здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, у сфері здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей.

Підпунктом 41 п. 4 вказаного Положення визначено, що Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань організовує виплату до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону N 3551-XII.

Суд зазначає, що Мінсоцполітики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які здійснюють безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій, а тому управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є органами, уповноваженими здійснювати виплату вказаної допомоги.

В спірних правовідносинах, безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році позивачці здійснив відповідач, однак у меншому розмірі, ніж передбачено ч. 5 ст. 15 Закону N 3551-XII у редакції Закону N 367-XIV, чим допущена протиправна бездіяльність.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20.03.2002 року N 5-рп/2002, від 17.03.2004 року N 7-рп/2004, від 01.12.2004 року N 20-рп/2004, від 09.07.2007 року N 6-рп/2007.

Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі N 21-399во10, від 07.12.2012 у справі N 21-977во10, від 03.12.2010 у справі N 21-44а10).

З огляду на викладене, встановлені судом обставини справи та системний аналіз наведених законодавчих норм свідчать, що з 27.02.2020 року, у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 року у справі 1-247/2018 (3393/18), позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.98 року N 367-XIV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружились вдруге, - п`ять мінімальних пенсій за віком.

Аналогічна правова позиція наведена в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.09.2020 року у зразковій справі N 440/2722/20, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 року, та відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховуються при вирішенні цієї типової справи.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів та пояснень на підтвердження своїх правомірності дій/бездіяльності.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст. 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення в порядку ст.382 КАС України, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 6 статті 245 КАС України, у випадках, визначених у частинах 3 - 5 цієї статті, суд може визначити відповідачу - суб`єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду.

Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено статтею 382 КАС України за приписами частини 1 якої суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За приписами частини 8 цієї статті судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.

Суд зазначає, що зазначені норми кореспондуються з положенням частини 6 статті 245 цього Кодексу, згідно з якими у випадках, визначених у частинах третій - п`ятій цієї статті, суд може визначити відповідачу - суб`єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд може під час прийняття рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту, а в разі неподання такого звіту - шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу.

Таким чином, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов`язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої інстанції може лише під час прийняття рішення у справі.

Крім того, вказаною нормою Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Зазначена правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018.

З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.

Дослідивши наявні матеріали справи суд встановив, що під час судового розгляду справи №400/3765/21, позивачем не було наведено доводів та доказів, які б свідчили про те, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду, після набрання таким рішенням законної сили.

Крім того, суд звертає, увагу, що стаття 382 КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме наявність належних доказів невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, пов`язані з невиконанням судового рішення в цій справі.

Таким чином, виходячи з викладеного, а також зважаючи на ненаведення позивачем обґрунтованих аргументів на переконання необхідності вжиття заходів судового контролю та ненадання останнім доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про встановлення строку виконання рішення.

Щодо вимоги про допущення рішення до негайного виконання в порядку ст.371 КАС України, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом першим ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

На думку суду, у пункті першому ч. 1 ст. 371 КАС України йде мова про негайне виконання стягнення пенсій, інших періодичних платежів у разі позбавлення осіб пенсій або виплат. Інститут негайного виконання стягнення пенсій та інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів за один місяць у такому разі виконує функцію запобіжника позбавлення особи засобів існування на час вирішення юридичного спору, однак ст.371 КАС України не передбачає стягнення всієї недоплаченої суми виплат або платежів за певний період часу однією сумою.

Натомість спірні правовідносини між сторонами у цій справі полягають не у позбавленні позивача разової грошової допомоги як засобу існування. У цьому випадку існує лише спір щодо відмови в проведенні перерахунку та виплати разової грошової допомоги у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

На підставі зазначеного суд не вбачає підстав для застосування пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України та негайного виконання судового рішення у цій справі.

Щодо визначення в судовому рішенні конкретної суми невиплаченої грошової допомоги у розмірі 7290,00 грн суд зазначає, що нарахування сум разової грошової допомоги є виключною компетенцією відповідача.

Тому суд не може перебирати на себе повноваження відповідача та втручатись в її дискреційні повноваження. Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень не можуть бути виправдані з підстав доцільності та необхідності врегулювання спірних відносин.

В цій частині позов задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовну заяву ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 03194499) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, за 2020 рік.

3. Зобов`язати Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 03194499) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) щорічну одноразову грошову допомогу до 5 травня у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, за 2020 рік, з урахуванням раніше виплачених сум.

4. У задоволенні вимог про допущення рішення до негайного виконання та вимоги про подання до суду звіт про виконання судового рішення та про визначення у судовому рішенні конкретної суми, яка підлягає виплаті - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В. С. Брагар