Рішення № 98397075, 16.07.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2021 року справа №380/5339/20

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Департаменту містобудування Львівської міської ради, Об`єднання співвласників багатоквартирного житлового будинку «Золота підкова» та Громадської організації «Народна дія Львів» про визнання протиправними та скасування рішення та припису, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №522 від 19.06.2020 року «Про скасування наказу директора департаменту містобудування від 20.09.2012 року №А-305»;

- визнати протиправним та скасувати припис Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради №0004/А0234 від 01.07.2020 року щодо припинення проведення будь-яких робіт на вул.С.Бандери, 57 у м.Львові .

Ухвалою судді від 13.07.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 14.07.2020 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шляхом зупинення дії припису.

Ухвалою судді від 14.09.2020 року розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, а засідання для розгляду справи по суті замінено підготовчим засіданням.

Ухвалою судді від 27.01.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Посилається на те, що згідно наказу директора департаменту містобудування від 20.09.2012 року №А-305 позивачу було затверджено вимоги до архітектурно-планувальної частини проекту реставрації з переплануванням частини нежитлових приміщень на вул.С.Бандери, 57 під магазин промислових товарів з влаштуванням дверного прорізу на місці віконного отвору. Втім, 19.06.2020 року виконавчим комітетом Львівської міської ради прийнято рішення №522 «Про скасування наказу директора департаменту містобудування від 20.09.2012 №А-305». Крім того, 01.07.2020 року Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради видано припис №0004/А0234 щодо припинення проведення будь-яких робіт із здійснення пониження рівня підвальних приміщень, вибірки ґрунту, демонтажу елементів та частин фундаменту будівлі на вул.С.Бандери, 57 у м.Львові . Позивач з вищенаведеними рішенням не погоджується, вважає їх необґрунтованими та прийнятими з порушенням норм чинного законодавства, а отже такими, що мають бути визнані протиправними та скасованими. В обґрунтування протиправності рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №522 від 19.06.2020 року «Про скасування наказу директора департаменту містобудування від 20.09.2012 року №А-305» вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо, відповідно до приписів цих рішень, виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. До того ж, зазначив, що, скасовуючи наказ директора Департаменту містобудування Львівської міської ради №А-305 від 20.09.2012 року, виконавчий комітет скасував містобудівні умови та обмеження, тобто вийшов за межі своєї компетенції, що також є підставою для скасування оскарженого позивачем рішення виконавчого комітету. Щодо спірного припису Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради №0004/А0234 від 01.07.2020 року щодо припинення проведення будь-яких робіт на вул.С.Бандери, 57 у м.Львові вказав, що дії Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради є заходами контролю у розумінні Закону України «Про охорону культурної спадщини» і такі дії повинні вчинятись у встановленому Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Втім, у порушення вимог цього Закону позивача не було попереджено про проведення перевірки, а акт огляду приміщення Управлінням охорони історичного середовища взагалі не складався. У зв`язку із цим вважає, що перевірка Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради з питань дотримання вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» під час провадження господарської діяльності із реставрації з переплануванням частини нежитлових приміщень на вул.С.Бандери, 57 під магазин промислових товарів з влаштуванням дверного прорізу па місці віконного отвору, що проведена 04.06.2020 року та 01.07.2020 року, вчинена не у спосіб та не у порядку, передбачених чинним законодавством; оскаржуваний припис №0004/А0234 від 01.07.2020 року винесено поза межами своєї компетенції. Лише дотримання встановлених умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень, у тому числі у сфері охорони культурної спадщини, може бути належною підставою для прийняття рішення про зупинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, зокрема шляхом винесення припису про заборону діяльності такого суб`єкта. Вказане у сукупності, на думку позивача, свідчить про неправомірність прийнятих відповідачем рішень. Просить позов задовольнити повністю.

Від відповідача, Виконавчого комітету Львівської міської ради, надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що оскаржуваним рішенням було скасовано не своє попереднє рішення (виконавчого комітету), а рішення посадової особи, яка є підпорядкованою виконавчому комітету. Окрім того, зазначив, що при скасуванні наказу директора департаменту містобудування від 20.09.2012 року №А-305 Виконавчий комітет діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також у відповідності до ухвали Львівської міської ради від 14.07.2016 року №777 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради». За таких обставин, вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними. Просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Від відповідача, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що 01.07.2020 року проведено візуальне спостереження та фотофіксацію містобудівної ситуації на території будинку №57 на вул.С.Бандери у м.Львові , про що складено відповідний акт. За результатами перевірки електронної бази даних документообігу Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради встановлено проведення будівельних робіт з відхиленням від розглянутої проектної документації за вказаною адресою. На підставі вказаного Управлінням складено припис №0004/А0234 від 01.07.2020 року, згідно якого зобов`язано негайно припинити проведення будь-яких робіт із здійснення пониження рівня підвальних приміщень, вибірки ґрунту, демонтажу елементів та частин фундаменту, будівлі на вул.С.Бандери, 57 у м.Львові - пам`ятки архітектури місцевого значення (охоронний №1001, згідно рішення Львівського облвиконкому №393 від 22.11.1988 року), як таких, що ведуться з відхиленням від розглянутої в управлінні проектної документації; вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини. Зазначив, що, приймаючи оскаржуване рішення, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради фактично не здійснювало заходів державного контролю, оскільки не перебувало на території будівництва, не здійснювало перевірку суб`єкта містобудівної діяльності, а лише вживало охоронних заходів шляхом проведення візуального огляду та перевірку електронної бази даних. За таких обставин, вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними. Просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Об`єднання співвласників багатоквартирного житлового будинку «Золота підкова», надійшов відзив на позовну заяву, суть якого зводиться до заперечення позову ОСОБА_1 .

Від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Департаменту містобудування Львівської міської ради та Громадської організації «Народна дія Львів», жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

20.09.2012 року Департаментом містобудування Львівської міської ради видано наказ №А-305 «Про затвердження гр. ОСОБА_1 вимог до архітектурно-планувальної частини проекту реставрації з переплануванням частини нежитлових приміщень на вул.С.Бандери, 57 під магазин промислових товарів з влаштуванням дверного прорізу на місці віконного отвору».

Згідно з ч.1 вказаного наказу Департаментом містобудування Львівської міської ради затверджено позивачу вимоги до архітектурно-планувальної частини проекту реставрації з переплануванням частини нежитлових приміщень на вул.С.Бандери, 57 під магазин промислових товарів з влаштуванням дверного прорізу на місці віконного отвору.

На підставі ухвали Львівської міської ради від 30.09.2009 року №2887 «Про внесення змін і доповнень до ухвали міської ради від 19.10.2006 року №219 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» та рішення Львівської міської ради від 15.11.2010 року №1580 «Про затвердження регламентів (інформаційних карток) здійснення дозвільно-погоджувальних процедур, що видаються через управління «Дозвільний офіс» Львівської міської ради, розроблені управлінням архітектури департаменту містобудування, та примірних вимог до архітектурно-планувальної частини проекту, що є містобудівними умовами та обмеженнями забудови земельної ділянки в розумінні ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), позивачу надано вимоги до архітектурно-планувальної частини проекту реставрації з переплануванням частини нежитлових приміщень на вул.С.Бандери, 57 під магазин промислових товарів з влаштуванням дверного прорізу на місці віконного отвору.

Позивач отримав належним чином оформлені вихідні дані, які оформлено Наказом №А-305 від 20.09.2012 року Директора департаменту містобудування «Про затвердження гр. ОСОБА_1 вимог до архітектурно-планувальної частини проекту реставрації з переплануванням частини нежитлових приміщень на вул.С.Бандери, 57 під магазин промислових товарів з влаштуванням дверного прорізу на місці віконного отвору».

На виконання зазначеного наказу позивачем отримано технічні умови на інженерне забезпечення проектованого об`єкту та розроблено проектну документацію на реконструкцію.

26.12.2012 року проектна документація пройшла в філії ДП «Укрдержбудекспертизі» експертизу та отримала позитивний звіт.

21.11.2016 року Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у м.Львові зареєстровано Дозвіл на виконання будівельних робіт №ЛВ 114163260559.

Крім того, Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області було проведено позапланову перевірку дотримання позивачем вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил на об`єкті «Реставрація з переплануванням частини нежитлових приміщень на вул.С.Бандери, 57 у м.Львові під магазин промислових товарів з влаштуванням дверного прорізу на місці віконного отвору», за результатами якої складено акт від 24.02.2020 року про відсутність порушень вимог законодавства.

19.06.2020 року рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради №522 відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Земельного кодексу України, керуючись ст.52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» скасовано наказ директора департаменту містобудування від 20.09.2012 року №А-305.

01.07.2020 року Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради приписом №0004/А0234, на виконання вимог ч.1 ст.30 Закону України «Про охорону культурної спадщини», діючи в межах повноважень, визначених п.9 ч.2 ст.6 Закону, за результатами проведених візуальних обстежень від 04.06.2020 року та 01.07.2020 року об`єкта культурної спадщини - пам`ятки архітектури місцевого значення на вул.С.Бандери, 57 у м.Львові вимагає наступне: 1. негайно припинити проведення будь-яких робіт із здійснення пониження рівня підвальних приміщень, вибірки ґрунту, демонтажу елементів та частин фундаменту, будівлі на вул.С.Бандери, 57 у м.Львові - пам`ятки архітектури місцевого значення (охоронний №1001, згідно рішення Львівського облвиконкому №393 від 22.11.1988 року), як таких, що ведуться з відхиленням від розглянутої в управлінні проектної документації; 2. вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини.

Не погоджуючись з вищеописаними рішеннями, вважаючи, що держава протиправно втрутилася у право мирного володіння майном, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Щодо визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №522 від 19.06.2020 року «Про скасування наказу директора департаменту містобудування від 20.09.2012 року №А-305».

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України від 21.05.1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі ст.2 цього Закону, місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №280/97-ВР, система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.11 Закону №280/97-ВР, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до п.15 ч.1 ст.26Закону №280/97-ВР, питання щодо скасування актів органів виконавчої влади, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням ради, прийнятим у межах її повноважень, вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно з приписами чч.ч.1, 10 ст.59 вищеназваного Закону, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

24.07.2019 року Верховний Суд під час розгляду справи №182/2428/16-а у подібних правовідносинах зробив висновок щодо порядку застосування ст.59 Закону №280/97-ВР. Суть висновку полягає у тому, що аналіз наведених положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування.

Водночас у ст.3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Цей принцип знайшов своє відображення й у статті 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Так, положенню ч.10 ст.59 Закону №280/97-ВР дано офіційне тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009 року №7-рп/2009 (далі - Рішення №7-рп/2009), у мотивувальній частині якого вказано, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

У даному випадку, як слідує з встановлених судом обставин цієї справи, спірним рішенням рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №522 від 19.06.2020 року скасовано раніше прийнятий наказ директора департаменту містобудування від 20.09.2012 року №А-305, яким позивачу було затверджено вимоги до архітектурно-планувальної частини проекту реставрації з переплануванням частини нежитлових приміщень на вул.С.Бандери, 57 під магазин промислових товарів з влаштуванням дверного прорізу на місці віконного отвору.

В той же час, на підставі вищевказаного рішення №522 від 19.06.2020 року позивачем розроблено робочий проект та 21.11.2016 року зареєстровано в Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю дозвіл про початок виконання будівельних робіт.

Отже, наказ директора департаменту містобудування від 20.09.2012 року №А-305, який в подальшому (майже 8 років) було скасовано спірним рішенням, є виконаним, а тому вичерпало свою дію, при цьому, на його підставі виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією позивачем майнового права, для чого останній вчиняв певні дії та уклав відповідні правочини.

Відтак, суд приходить висновку про порушення з боку органу місцевого самоврядування гарантії стабільності суспільних відносин між такими органами і громадянами, і це нівелює впевненість позивача у тому, що його існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що одноразовий характер застосування спірного рішення не робить його недоторканим і не може нівелювати право позивача на судовий захист, гарантоване Конституцією та законами України.

Суд не враховує доводи Виконавчого комітету Львівської міської ради, згідно яких оскаржуваним рішенням було скасовано не своє попереднє рішення (виконавчого комітету), а рішення посадової особи, яка є підпорядкованою виконавчому комітету, з огляду на таке.

У постанові від 19.03.2021 року у справі №2240/2861/18, де поставала ця ж правова проблема, Верховний Суд зазначив:

«… Суд не вбачає підстав для обмеження тлумачення ст.3 Конституції України та ст.74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» таким чином, що ці норми означають неможливість органів місцевого самоврядування скасовувати лише свої власні попередні рішення, але не рішення їх підпорядкованих структурних підрозділів, у випадках якщо ці рішення виконані, або на їх виконання скались певні правовідносини.

Таким чином, суд вважає, що гарантії стосовно неможливості органів місцевого самоврядування скасовувати попередні рішення, у випадках якщо ці рішення виконані, або на їх виконання скались певні правовідносини, стосуються не лише безпосереднього цих органів місцевого самоврядування, а також і підпорядкованих органів місцевого самоврядування».

Суд враховує також і висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, у справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 29.11.1991 року за заявою №12742/87 (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), де Суд зазначив, що ст.1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною права власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для дотримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати так.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначає як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Також, у рішенні ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) від 20.10.2011 року ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик їх помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Також зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен накладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Це означає, що органи державної влади, діючи від імені держави як суб`єкти владних повноважень у правовідносинах, які виникли з приводу реалізації ними публічно-владних управлінських функцій, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх обов`язків.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновку стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині щодо визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №522 від 19.06.2020 року «Про скасування наказу директора департаменту містобудування від 20.09.2012 року №А-305», оскільки, у цьому випадку, відповідач діяв поза межами своїх повноважень та у непередбачений законом спосіб.

Висновки суду у цій частині відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах: у справі №826/27173/15 від 04.12.2019 року, у справі №826/7710/16 від 23.12.2019 року, у справі №536/1942/16-а від 03.04.2020 року, у справі №814/926/17 від 09.04.2020 року, у справі №522/20788/14-а від 16.12.2020 року та у справі №522/15352/16-а від 27.04.2021 року.

Щодо визнання протиправним та скасування припису Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради №0004/А0234 від 01.07.2020 року щодо припинення проведення будь-яких робіт на вул.С.Бандери, 57 у м.Львові .

Стосовно застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» суд враховує наступне.

Відповідно до преамбули Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Статтею 1 цього ж Закону визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Таким чином, Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» слід застосовувати до правовідносин, що виникають у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб`єктами господарської діяльності вимог законодавства у відповідній сфері; предметом регулювання цього закону є повноваження органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб, межі та порядок реалізації цих повноважень.

Разом з тим, відповідно до преамбули Закону України «Про охорону культурної спадщини», цей Закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Статтею 1 зазначеного Закону визначено, що охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини; предмет охорони об`єкта культурної спадщини - характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про охорону культурної спадщини», державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про охорону культурної спадщини», до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить, крім іншого: видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на пам`ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них, застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону.

Частиною 1 ст.24 Закону України «Про охорону культурної спадщини», власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язаний утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього закону та охоронного договору.

Згідно ст.30 Закону України «Про охорону культурної спадщини», приписи органів охорони культурної спадщини є обов`язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами. Органи охорони культурної спадщини зобов`язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини.

Відповідно до п.1.1 Положення про управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконкому від 11.11.2016 року №1031 (далі - Положення), Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради (надалі - управління) є виконавчим органом Львівської міської ради відповідно до ухвали міської ради від 26.05.2016 року №505 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів», утвореним відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Згідно п.1.2 Положення, Управління є підзвітним і підконтрольним міській раді, виконавчому комітету міської ради, Львівському міському голові і підпорядкованим заступнику міського голови з питань розвитку.

Відповідно до 4.1.32 Положення, до компетенції управління належать такі повноваження, зокрема: видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток, припинення робіт на цих пам`ятках, їх територіях та у зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини», дозволів або з відхиленням від них на підставі відповідних нормативно-правових актів органів охорони культурної спадщини вищого рівня; складання протоколів про адміністративні правопорушення та формування адміністративних справ у сфері охорони культурної спадщини на підставі відповідних нормативно-правових актів органів охорони культурної спадщини вищого рівня.

Таким чином, під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади керуються у своїй діяльності приписами спеціального закону, а саме - Закону України «Про охорону культурної спадщини», зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об`єкта культурної спадщини.

За таких обставин суд враховує аргументи відповідача стосовно того, що, приймаючи оскаржуване рішення, Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради виконувалися повноваження щодо дотримання законодавства про охорону культурної спадщини та вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання пам`ятки, здійснювався огляд пам`ятки архітектури та перевірка належного утримання та використання пам`ятки архітектури, а не проводилась перевірка господарської діяльності позивача.

У зв`язку із чим суд відхиляє твердження позивача про порушення процедури видання спірного припису як безпідставні.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.01.2019 року у справі №823/1154/18, від 13.03.2019 року у справі №826/11708/17, від 21.08.2019 року у справі №826/12524/18 та від 16.03.2020 року у справі №826/6522/15.

Суд не враховує посилання позивача на те, що Положенням про управління охорони історичного середовища Львівської міської ради», яке затверджено Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради за №1031 від 11.11. 2016 року, не передбачає винесення приписів щодо припинення проведення будь-яких робіт, адже вказане спростовуються вищеописаним п.4.1.32 Положення.

Отже, оскільки жодних документів, які б спростовували доводи, викладені в спірному приписі та зафіксовані фотофіксацією, позивачем до суду надано не було, суд приходить висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування припису Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради №0004/А0234 від 01.07.2020 року щодо припинення проведення будь-яких робіт на вул.С.Бандери, 57 у м.Львові та, відповідно, відсутність підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Щодо судового збору, то відповідно до вимог ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такі відшкодовуються позивачу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, підп.15 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №522 від 19.06.2020 року «Про скасування наказу директора департаменту містобудування від 20.09.2012 року №А-305».

У задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування припису Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради №0004/А0234 від 01.07.2020 року щодо припинення проведення будь-яких робіт на вул.С.Бандери, 57 у м.Львові - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Львівської міської ради (місцезнаходження: пл.Ринок, 1, м.Львів, 79000; код ЄДРПОУ: 26256622) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.