Рішення № 98396774, 16.07.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/1792/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 2269 Національної Гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВИКЛАД ОБСТАВИН:

ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Гулого А.В., звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 2269 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення (01.07.2020 р.) по день фактичного розрахунку (25.03.2021 р.);

- зобов`язати військову частину 2269 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення (01.07.2020 р.) по день фактичного розрахунку (25.03.2021 р.).

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині 2269 Національної гвардії України. 01.07.2020 р. наказом командира військової частини 2269 Національної гвардії України №140 з позивачем було припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби за підпунктом «ґ» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Як зазначає представник позивача, перед звільненням, а саме 30.06.2020 р. позивачем було подано рапорт до командира військової частини 2269, в якому викладено прохання виплатити компенсацію за неотримане речове майно за період проходження служби. 01.07.2020 р. позивачу було видано довідку № 62 від 01.07.2020 р. про вартість речового майна, що належить до видачі. Не отримавши відповідь на рапорт та не отримавши кошти, ОСОБА_1 звернулась до командира військової частини 2269 повторно із заявою від 19.02.2021 р. з проханням виплатити належну їй компенсацію за неотримане речове майно на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі № 62 від 01.07.2020 р. 22.02.2021 р. військова частина направила лист № 69/23-508, яким надала відповідь на заяву позивача зазначивши, що на рахунку частини відсутні кошти (для виплати компенсації), тому військова частина не може розрахуватися за неотримане речове майно по цінам на момент звільнення. Вважаючи таку бездіяльність протиправною ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій просив стягнути грошову компенсацію за неотримане речове майно. У процесі розгляду справи № 340/863/21 відповідач виплатив позивачу компенсацію за неотримане речове майно - 25.03.2021 року відповідач перерахував на картковий рахунок позивача грошові кошти в сумі 28553,42 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача. Проте, відповідач не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня звільнення (01.07.2020 р.) по день фактичного розрахунку (25.03.2021 р.).

Ухвалою судді від 19.04.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с.18), сторонам встановлено порядок та строки для виконання процесуальних дій.

Представником відповідача суду надано відзив на адміністративний позов (а.с.23-24), в якому заперечив проти позову та просив відмовити в задоволенні позовних позивача в повному обсязі, оскільки сума невиплаченої позивачу компенсації за неотримане речове майно не була виплачена позивачу у зв`язку з відсутністю належного фінансування відповідача, що виключає вину останнього. Також, у відзиві представник зазначив, що позивача було звільнено 01.07.2020 року, а до суду з позовною заявою у справі №340/863/21 ОСОБА_1 звернулась лише 02.03.2021 року, тобто через 8 місяців після звільнення, що штучно збільшує відповідний період; а з позовною заявою у справі №340/1792/21 ОСОБА_1 звернулась тільки 12.04.2021 року, тобто через 9 місяців після звільнення, що також штучно збільшує відповідний період.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені позивачем у заяві по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

Наказом командира військової частини 2269 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 01.07.2020 р. №140 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення старшого солдата ОСОБА_1 , яка здала справи і обов`язки за посадою діловода режимно-секрктної групи та звільнена відповідно до підпункту "ґ" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби наказом командира військової частини 2269 Національної гвардії України від 01.07.2020 р. №38 о/с у запас через такі сімейні обставини або інші поважні причини: військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років без права носіння військової форми одягу, 01.07.2020 року та для взяття на військовий облік направлено до Олександрійського ОМВК Кіровоградської області (а.с.7).

Перед звільненням, а саме 30.06.2020 року позивачем було подано рапорт до командира військової частини 2269, в якому вона просила виплатити їй компенсацію за неотримане речове майно за період проходження служби (а.с.8).

Вказані обставини відповідачем підтвердженні (а.с.32).

01.07.2020 року військовою частиною 2269 Національної гвардії України скдадено довідку №62 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 (а.с.9).

Вказаним вище наказом командира військової частини 2269 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 01.07.2020 р. №140 військова частина 2269 зобов`язувалась виплатити ОСОБА_1 : премію за особистий внесок у загальні результати служби за період з 01 червня по 01 липня 2020 року в розмірі 145 % посадового окладу; надбавку за особливості проходження служби в розмірі 50 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за 01 липня 2020 року; грошову комапенсацію за не використанні 12 календарних днів щорічної основної відпустки за 2020 рік (а.с.7).

Суд убачає, що зобов`язання виплатити позивачу грошову компенсацію за недоотримане речове майно відповідно до довідки №62 від 01.07.2020 р. вказаний наказ командира військової частини 2269 від 01.07.2020 р. №140 не містить.

Відтак, суд дійшов висновку, що у день звільнення відповідачем не було виплачено грошову компенсацію за недоотримане речове майно.

19.02.2021 року позивачка звернулась до військової частини із заявою, в якій просила виплатити їй грошову компенсацію за неотримане речове майно під час проходження військової служби у військовій частині 2269 Національної гвардії України у розмірі 34206,12 грн. відповідно до довідки про вартість речового майна, що належить до видачі №62 від 01.07.2020 року або надати письмову відповідь щодо неможливості її виплати (а.с.10).

За результатами розгляду даної заяви відповідачем було надано лист-відповідь від 22.02.2021 року за вих. №69/23-508, у якому позивача повідомлено про те, що на даний час, у зв`язку з відсутністю коштів для виплати компенсації на рахунку частини, військова частина не може розрахуватись за неотримане речове майно по цінам на момент звільнення (а.с.11). Додатково повідомлення, що при надходженні коштів за вказаним напрямком позивачу буде здійснено виплату грошової компенсації за чергою, що утворилася у зв`язку з недостатнім фінансуванням (а.с.11).

Вважаючи таку бездіяльність протиправною ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання бездіяльності військової частини протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій просила стягнути відповідну грошову компенсацію за неотримане речове майно.

У процесі розгляду адміністративної справи №340/863/21 відповідач виплатив позивачу компенсацію за неотримане речове майно, а саме 25.03.2021 року відповідач перерахував на картковий рахунок позивача грошові кошти в сумі 28553,42 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача (а.с.12).

Вказані обставини відповідачем підтвердженні (а.с.23-зв.).

У зв`язку з виплатою позивачці компенсації за неотримане речове майно за результатами розгляду адміністративної справи №340/863/21 Кіровоградський окружний адміністративний суд ухвалою від 09.04.2021 року залишив адміністративний позов ОСОБА_1 без розгляду.

Позивачка вважає, що має право, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01.07.2020 р. (з дня звільнення) по 25.03.2021 р. (день фактичного розрахунку).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).

За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом першим частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 (далі - Інструкція №232) основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України <...> в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.

Відповідно до пункту 3 цієї Інструкції речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил включає:

1) забезпечення: обмундируванням, взуттям, натільною і теплою білизною, теплими і постільними речами, спорядженням, спеціальним одягом, засобами індивідуального захисту (окуляри-маска захисні балістичні, окуляри захисні балістичні, шоломи бойові балістичні та бронежилети модульні), спеціальним одягом та спорядженням для виконання спеціальних завдань, нагрудними знаками, знаками розрізнення і фурнітурою, ідентифікаційними жетонами, санітарно-господарським, спортивним та гірським спортивним майном, наметами, брезентами, м`якими контейнерами, декоративними тканинами і килимовими виробами; матеріалами для пошиття, ремонту та хімічного чищення речового майна (крім розчинників) <...>; папером, друкарськими машинками, бланками та книгами обліку і звітності по речовій службі, а також іншими бланками та книгами; духовими та ударними музичними інструментами для штатних військових оркестрів; бойовими прапорами; технічними засобами речової служби, а також обладнанням, інструментом, запасними частинами та інвентарним майном для речових ремонтних майстерень і лазне-пральних підприємств;

2) створення та утримання запасів речового майна;

3) лазне-пральне обслуговування військовослужбовців військових частин і забезпечення мийними засобами;

4) організацію та проведення ремонту речового майна, технічних засобів речової служби, хімічного чищення обмундирування та спеціального одягу;

5) фінансове планування та фінансування, складання та подання встановленої звітності за статтями кошторису (кодами економічної класифікації) Міністерства оборони України <...> на речове забезпечення;

6) організацію та ведення обліку і звітності з речової служби;

7) організацію контролю за витратами матеріальних засобів і бюджетних асигнувань, передбачених на речове забезпечення.

Речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно (абзац перший пункту 4 Інструкції №232).

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 червня 2017 року №475, військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно".

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 (далі - Порядок №178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

За приписами пункту 5 цього ж Порядку довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці", відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 2 "Структура заробітної плати" зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Зі змісту вказаних вище положень, суд убачає, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.

Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.

Разом з тим, речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.

Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.

Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.

Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно, у разі подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби, належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008.

Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

До таких висновків також дійшов Верховний Суд, виклавши їх у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 (провадження №К/9901/5696/20).

Як встановлено судом, рапорт щодо виплати грошової компенсації за речове майно подано ОСОБА_1 - 30.06.2020 (а.с.8), тобто до звільнення з військової служби. Однак під час звільнення виплату компенсації за речове майно позивачці не проведено, що не заперечується відповідачем.

Доказів надання позивачкою згоди відповідно до пункту 242 Положення №1153/2008 на виключення його зі списків особового складу військової частини без проведення усіх розрахунків відповідачем до суду не надано.

25.03.2021 року відповідач перерахував на картковий рахунок позивачки грошові кошти як компенсацію за речове майно в сумі 28553,42 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача (а.с.12).

У зв`язку з не виплатою позивачці згаданої компенсації на день виключення її зі списків особового складу військової частини, наявні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Відатк, вирішуючи питання щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує наступне.

Згідно з пункту 5 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 р. №200 (далі за текстом - Інструкція №200) розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

З огляду на підпункту 1 пункту 1 розділу ХХХІ Інструкції №200 у разі звільнення військовослужбовців з військової служби грошове забезпечення виплачується: особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що обіймають посади до дня отримання військовою частиною наказу або повідомлення про звільнення з військової служби, слухачам, курсантам з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до дня, що настає за днем виключення наказом зі списків особового складу, але не більше ніж за один місяць з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення (з урахуванням пунктів 2 - 4 цього розділу).

Суд враховує, що період затримки розрахунку при звільненні потрібно розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником (з дня виключення зі списків особового складу), до дня фактичного проведення такого розрахунку.

Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні позивача розраховується з 02.07.2020 року по 24.03.2021 р. та складає 266 календарних дні, у тому числі 8 повних місяців та 21 день.

З огляду на довідку Військової частини 2269 Національної гвардії України від 07.05.2021 р. №170 сума середньоденного грошового забезпечення позивача на день звільнення складала - 407,36 грн. (а.с.25).

Отже, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за період з 02.07.2020 року по 24.03.2021 року становить 108357,76 грн. (407,36 грн. х 266).

Суд враховує, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладається обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов`язку виникає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника під час його звільнення, зокрема захист права працівника на своєчасну оплату праці за виконану роботу. При цьому відшкодування, передбачене статті 117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Суд бере до уваги, що реалізуючи свої права працівник має діяти добросовісно. При цьому під час захисту прав працівника має бути дотриманий розумний баланс між інтересами такого працівника та роботодавця.

Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від розміру простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг такої відповідальності може бути неспівмірним та непропорційним наслідкам порушення.

Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗПП України.

Викладене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18). При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статтею 117 КЗпП України, суд враховує вказані вище обставини.

Суд бере до уваги, що розмір невиплаченої позивачу компенсації за неотримане речове майно становив 28553,42 грн. (а.с.12).

Відповідно до довідки Військової частини 2269 Національної гвардії України від 07.07.2021 р. №272 при звільненні позивачці нараховано та виплачено 43634,26 грн., з яких посадовий оклад - 90,97 грн.; оклад за військове звання - 19,35 грн.; надбавка за вислугу років - 38,61 грн.; НОПС - 74,47 грн.; надбавка за кваліфікацію - 45,48 грн.; премія - 4220,90 грн.; індексація - 7,30 грн.; грошова компенсація при звільненні - 4969,80 грн.; одноразова грошова компенсація при звільненні - 34167,38 грн.

Водночас, сума заборгованості (28553,42 грн.) у 3,8 разів (майже в 4 рази) менша від визначеної суми середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (108357,76 грн.).

З огляду на очевидну неспівмірність сум середнього заробітку з розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача (позовну заяву, з якою ОСОБА_1 звернулась до суду про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, зареєстрована канцелярією суду 04.03.2021 року, в той час, як з військової служби її було звільнено 01.07.2020 року) та відповідача (у процесі розгляду адміністративної справи №340/863/21 відповідач 25.03.2021 року виплатив позивачу компенсацію за неотримане речове майно в сумі 28553,42 грн.), суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат буде сума 28553,42 грн. Дана сума дорівнює сумі своєчасної невиплаченої грошової компенсації за неотримане речове майно, а відтак дана сума є справедливою та такою, що відповідає суті відновлення порушеного права.

Зважаючи на викладене позов підлягає частковому задоволенню, зокрема в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини 2269 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 28553,42 грн.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією №19008 від 12.04.2021 року (а.с.14).

Суд звертає увагу на те, що даним рішенням позовну вимогу, яка є основною - задоволено в повному обсязі, в той час як похідну позовну вимогу (про зобов`язання відповідача вчинити певні дії) задоволено частково. Суд також враховує, що позивачем не було конкретно визначено суму, яка підлягала б стягненню.

Відтак, враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про те, що на користь позивача слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору у повному розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статей 132, 139, 143, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини 2269 Національної Гвардії України (вул. Діброви, буд. 77/95, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000; код в ЄДРПОУ 14322859) про визнання протиправною бездіяльність та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 2269 Національної гвардії України щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Військової частини 2269 Національної гвардії України (вул. Діброви, буд. 77/95, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000; код в ЄДРПОУ 14322859) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 28553,42 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 2269 Національної гвардії України (вул. Діброви, буд. 77/95, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000; код в ЄДРПОУ 14322859).

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук