Ухвала суду № 98396671, 19.07.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про прийняття адміністративної справи до провадження

та залишення позовної заяви без руху

19 липня 2021 року м. Київ № 640/16745/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання факту та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва, в якому позивач просив суд:

- визнати факт обмеження у доступі до правосуддя, яке вчинив Окружний адміністративний суд міста Києва;

- стягнути з Окружного адміністративного суду міста Києва (ЄДРПОУ 34414689) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 000 000 гривень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2021 цю справу передано до Шостого апеляційного адміністративного суду для визначення підсудності. Провадження у справі судом не відкривалося.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 визначено підсудність цієї справи за Київським окружним адміністративним судом.

Вказана справа надійшла до Київського окружного адміністративного суду 13.07.2021 та після відповідної її реєстрації в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, автоматизованою системою документообігу суду було визначено суддю Шевченко А.В.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Наданий адміністративний позов не відповідає вимогам, передбаченим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на таке.

В силу вимог частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Частиною другою статті 132 цього Кодексу встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною першою статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (зі змінами та доповненнями) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (зі змінами та доповненнями), за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою, встановлюється ставка судового збору 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, встановлюється ставка судового збору 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В силу вимог частини третьої статті 6 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір», за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Відповідно до прохальної частини позову позовна заява містить одну вимогу немайнового характеру (визнання факту обмеження у доступі до правосуддя) та одну вимогу майнового характеру (стягнення моральної шкоди у розмірі 1 000 000 гривень).

Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено, що у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня становить 2270 грн.

Таким чином, ураховуючи приписи чинного законодавства у взаємозв`язку з заявленими у позові вимогами, позивачеві слід було сплатити 10 000, 00 грн. судового збору за вимогу майнового характеру (1% від 1 000 000 гривень = 10 000, 00 грн.) та 908, 00 грн. за вимогу немайнового характеру.

У позовній заяві позивач зазначив, що за його позовом судовий збір не справляється відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».

Так, дійсно пунктом 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою.

Між тим, з прохальної частини позовної заяви вбачається, що по суті основним предметом позовних вимог, що складає суть спірного питання, є встановлення факту обмеження у доступі до правосуддя, яке вчинив Окружний адміністративний суд міста Києва.

Водночас, вимога про стягнення грошових коштів за спричинення моральної шкоди як майнова є похідною вимогою від попередньої, та заявлена в одному провадженні з вимогою про вирішення публічно правового спору немайнового характеру.

Суд наголошує, що наведене вище положення Закону України «Про судовий збір» передбачає звільнення від сплати судового збору у разі відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю, а отже, для звільнення від сплати судового збору на цій підставі, на час звернення із вимогою про відшкодування шкоди рішення, дія чи бездіяльність повинні бути вже визнані судовим рішенням незаконними.

Разом з тим, матеріали адміністративного позову справи не містять доказів, які б підтверджували, що рішення, дія чи бездіяльність відповідача визнані незаконними в установленому законом порядку, а в межах даної справи рішення ще не прийнято та, як наслідок не встановлено, що позивачу заподіяно шкоду незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою. Тому, на стадії до відкриття провадження у справі суд немає можливості встановити, що спірна матеріальна шкода, завдана незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю відповідача.

Відтак, пункт 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» у даному випадку не застосовується.

Згідно з частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди може полягати у відшкодуванні грошима, майном або в інший спосіб. Отже, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру. Якщо ж позивач вибрав інший спосіб відшкодування моральної шкоди, який не має грошового вираження (спростування неправдивих відомостей, прилюдне вибачення тощо), то така вимога є немайновою, а тому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди грошима або майном є майновою, а вимога про відшкодування моральної шкоди в інший (немайновий) спосіб є немайновою вимогою.

Таким чином, вимога про відшкодування моральної шкоди, що визначена у грошовому вимірі та складає ціну матеріальних вимог, є майновою вимогою, а тому, судовий збір підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру.

Виходячи з того, що на даний час не встановлено прийняття відповідачем незаконного рішення чи вчинення дій або бездіяльності по відношенню до позивача, суд дійшов висновку, що позивач в межах даної справи не входить до переліку осіб, які звільняються від сплати судового збору згідно з пунктом 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», а отже при зверненні до суду з позовною вимогою про стягнення шкоди позивачу необхідно сплачувати судовий збір.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 08 листопада 2019 року у справі №400/100/19 (К/9901/29662/19) та постанові від 28 листопада 2018 року у справі №761/11472/15-ц (61-2367св18), в ухвалі від 09 вересня 2020 року у справі №202/507/20 (2-а/202/31/2020), в ухвалах від 16 березня 2020 року у справі №9901/64/20, від 15 січня 2020 року у справі №826/12286/15, від 30 липня 2020 у справі №9901/194/20.

Згідно з приписами частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тож, врахування наведених висновків Верховного Суду щодо застосування норм права (у даному випадку - необхідність справляння судового збору за вимогу відшкодування моральної шкоди, що виражена у грошовому еквіваленті), є обов`язковим для суду.

Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві зазначаються ціна позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Крім того, як на підставу, яка звільняє позивача від сплати судового збору останній посилається на пункт 7 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб.

Проте, доказів того, що позивач звернувся до суду у випадках, передбачених законодавством, щодо захисту прав та інтересів інших осіб, матеріали позову не місять, а із позовної заяви такого не вбачається.

Разом з тим, питання участі у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, регламентовано, зокрема, статтею 53 Кодексу адміністративного судочинства України та позивач до кола таких осіб не належить, оскільки матеріалами позовної заяви не встановлено зворотного.

Також як на підставу, яка звільняє позивача від сплати збору останній посилається на положення пункту 21 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: заявники – у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв`язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

З приводу викладено суд звертає увагу на таке.

Прохальна частина позову містить вимогу про визнання факту обмеження у доступі до правосуддя, яке вчинив Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суд констатує, що «визнання» та «встановлення» є тотожними за змістом поняттями.

У статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Так, право на звернення до суду фізичної особи передбачено у таких випадках: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 Кодексу).

У відповідності до вимог частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

В свою чергу, частина перша статті 19, у взаємозв`язку з частиною першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлює вичерпний перелік способів судового захисту у справах, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, серед яких такий спосіб судового захисту, як визнання фактів, відсутній.

Таким чином, право на звернення до адміністративного суду, зокрема, фізичної особи, згідно зі змістом вимог вищевказаних положень процесуального закону, є обмеженим та чітко регламентованим.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Однак, це не означає, що правопорядок в Україні допускає можливість звертатися з будь-якими позовами (позовними вимогами) до будь-якого суду, адже порядок здійснення судочинства в силу статті 92 Конституції України визначається виключно Законами України, тому право на звернення до суду фізичні та юридичні особи мають здійснювати у порядку та спосіб, визначений законами з питань судочинства.

За приписами статті 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів.

Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що публічно-правовий спір – це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. При цьому, необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих відносинах, у яких виник спір.

Суддя звертає увагу, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Позивач самостійно звертає увагу суду в позові про необхідність належного захисту його прав саме шляхом визнання певних фактів, що по суті є встановленням факту, що має юридичне значення.

Інформації про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень в публічно-правовому спорі, зміст позовних вимог не містить взагалі.

Отже, з предмету поданої до суду позовної заяви не вбачається оскарження рішення (дії чи бездіяльності) відповідача, правомірність прийняття (вчинення) якого мав би перевірити адміністративний суд у зв`язку з порушенням, на думку позивача, його прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі й щодо обмеження у доступі до правосуддя.

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу встановлення (визнання) факту, що має юридичне значення, цей спір не є публічно-правовим, а стосується цивільних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України. У спірних правовідносинах вбачається спір про цивільне право щодо встановлення (визнання) факту, що має юридичне значення. За наведених обставин, вказана справа з викладеними в ній позовними вимогами не підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, а повинна розглядатися за правилами, передбаченими Цивільним процесуальним кодексом України в порядку окремого провадження.

Так, частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

В силу приписів частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України, окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

З урахуванням норм статей 4, 19 Цивільного процесуального кодексу України, правом звернення до суду за захистом наділені: особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених вище правових норм свідчить про те, що цей спір про визнання факту обмеження у доступі до правосуддя, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов`язаний з вирішенням питання, за характером спірних правовідносин, в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, в порядку усунення виявлених судом недоліків, позивачеві серед іншого слід подати уточнену позовну заяву з вимогами, які підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства з відповідними доказами на їх обґрунтування.

Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального закону.

Відповідно до статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Вказані недоліки повинні бути усунені шляхом подання до суду:

- оригіналу документа про сплату судового збору за місцем розгляду справи Київським окружним адміністративним судом за одну вимогу немайнового характеру в розмірі 908, 00 грн. та 10 000, 00 грн. за вимогу майнового характеру або доказів (рішень компетентного органу), яким встановлено факт заподіяння позивачу шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю саме Окружного адміністративного суду міста Києва або доказів того, що позивач звернувся до суду саме в інтересах інших осіб (зазначити, яких саме);

- уточненої позовної заяви, яка відповідає вимогам, передбаченим статтями 160, 161 та 172 Кодексу адміністративного судочинства України (у кількості примірників, відповідно до кількості учасників справи та один для суду), із зазначенням обґрунтованого розрахунку суми моральної шкоди, заявленої до відшкодування, а також з викладом позовних вимог, які підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, з урахуванням висновків суду або письмових пояснень з посиланням на конкретну норму Кодексу адміністративного судочинства України, яка дає можливість адміністративному суду розглядати справи про визнання певних фактів.

Керуючись статтями 30, 160, 161, 169, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

у х в а л и в:

адміністративну справу № 640/16745/21 прийняти до свого провадження. Справа розглядатиметься одноособово суддею Шевченко А.В.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання факту та стягнення моральної шкоди, - залишити без руху.

Встановити позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Роз`яснити позивачу, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Копію ухвали надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Шевченко А.В.