Рішення № 98396188, 23.06.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2021 року Справа № 280/1928/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Максименко Л.Я.

за участю секретаря судового засідання П`яниди Б.В.

представника позивача - Гнатюк О.А.

представника відповідачів - Усатенка Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ),

до Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051), Запорізької обласної прокуратури (69005 м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-а, код ЄДРПОУ 02909973)

про визнання протиправними та скасування рішення, наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся із позовною заявою до Офісу Генерального прокурора (далі – відповідач 1), Запорізької обласної прокуратури (далі – відповідач 2), в якій позивач з урахуванням уточненої позовної заяви від 11.05.2021 просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 24.11.2020 № 93 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора";

визнати протиправним та скасувати Наказ керівника обласної прокуратури № 2488к від 24.12.2020, Наказ виконувача обов`язків керівника обласної прокуратури № 19к від 05.01.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Запорізького відділу Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області;

поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на посаді прокурора Запорізького відділу Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області або на рівнозначній посаді з 06.01.2021 року;

стягнути з Запорізької обласної прокуратури (69005 м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-а, код ЄДРПОУ 02909973) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.01.2021 року по день винесення судом рішення про поновлення.

В обґрунтування позову посилається на те, що при вирішенні питання про звільнення позивача на підставі приписів Закону України № 113-ІХ від 19.09.2019 не враховані положення Конституції України та міжнародні договори, ратифіковані Україною. Вважає, що положення Закону № 113-ІХ від 19.09.2019 застосуванню не підлягають, оскільки суперечать вищим за юридичною силою нормативно-правовим актам. З оскаржуваного наказу вбачається, що позивача звільнено з посади на підставі пункту 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», яка передбачає можливість звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Втім, вказані підстави для звільнення були відсутні, оскільки не відбулось ліквідації, реорганізації або скорочення кількості прокурорів в органі, в якому позивач обіймав посаду, а саме в Запорізькій обласній прокуратурі (найменування до 11.09.2020 - прокуратура Запорізької області), зокрема у Запорізькому відділі Запорізької місцевої прокуратури № 2. Також відсутнє рішення і про скорочення кількості прокурорів місцевих прокуратур Запорізької області. Не відбулось на час звільнення позивача і передбачене Законом України №113-ІХ утворення окружних прокуратур. Згідно з п. 4 Прикінцевих і перехідних положень зазначеного Закону день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України". На час звільнення позивача відповідні рішення про створення окружних прокуратур Генеральним прокурором не приймались та у газеті «Голос України» не публікувались. Більш того, у наказі виконувача обов`язків керівника обласної прокуратури від 05.01.2021 № 19к не вказано чітку підставу звільнення, передбачену пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру»: 1. Реорганізація органу прокуратури; 2. Ліквідація органу прокуратури; 3. Скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Наявне лише посилання на пункт та статтю Закону. Вказує, що відсутність у наказі мотивації породжує правову невизначеність щодо підстав такого звільнення, оскільки зміст не дозволяє встановити дійсні підстави звільнення і відповідно є протиправним (правова позиція щодо обов`язковості зазначення конкретної підстави для звільнення викладена у постановах Верховного Суду. Враховуючи наведене, оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади та органів прокуратури не відповідає вимогам Закону України є протиправним і залишає позивача у стані правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє позивачу встановити дійсні підстави звільнення та спрогнозувати подальші свої дії, зокрема, щодо оскарження такого наказу.

Крім того, вважає, що у членів кадрової комісії, які приймали рішення № 93 від 24.11.2020 щодо ОСОБА_2 , а саме ОСОБА_3 , ОСОБА_4 були відсутні повноваження щодо прийняття будь-яких рішень, оскільки станом на дату прийняття такого рішення вони були виключені з її складу. Таким чином Четверта кадрова комісія діяла всупереч положень частини другої статті 19 Конституції України та Закону № 113-1, приймаючи рішення № 93. Також зауважує, що оскаржуване рішення кадрової комісії не відповідає вимозі обгрунтованості, оскільки не містить а ні мотивів, а ні обставин, за яких воно прийнято. У рішенні кадрової комісії вказана лише кількість отриманих позивачем за результатами іспиту балів, та припинення участі в атестації, однак відсутні аргументи комісії саме про неуспішність проходження атестації. З яких дійсних підстав виходила кадрова комісія під час ухвалення такого рішення, враховуючи що участь у атестації було припинено.

Також в обгрунтування зазначає, що наразі відсутня діюча норма спеціального закону, що регулює статус прокурорів, яка встановлювала би особливості застосування до прокурорів положень ч. 1-2 ст. 40, ст.ст. 42, 42-1, ч.ч. 1-3, ст. 49-2, ст. 74. ч. 3 ст. 121 КЗпП України, при звільненні прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Відтак, розірвання трудового договору з позивачем мало бсупроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених саме КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі). Однак, відповідачем при звільненні жодної з наведених норм законодавства не дотримано, за таких обставин, вважає звільнення позивача з посади прокурора є незаконним.

На підставі викладеного, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач 1 позовну заяву не визнав, у відзиві від 20.04.2021 вх. № 22423 посилається на те, що за наслідками складання іспиту 10.11.2020 у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (перший етап атестації) ОСОБА_5 відповідно до додатку № 2 до протоколу № 9 Комісії від 10.11.2020, набрав 64 бали, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту і його не допущено до проходження наступного етапу атестації. Ці результати відображені у відповідній паперовій відомості, про що ОСОБА_5 ознайомлений шляхом проставлення власного підпису. У примітках до цієї відомості будь-які зауваження з боку позивача щодо процедури та порядку складання іспиту з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора відсутні. Як убачається із протоколу засідання Комісії від 24.11.2020 № 12, Комісією відповідно до пунктів 13,17 розділу II Закону № 113-ІХ, пунктів 6 та 8 розділу І, пунктів 4, 5 розділу II Порядку № 221 ухвалено обґрунтоване рішення від 24.11.2020 № 93 про неуспішне проходження позивачем атестації. Водночас, в рішенні кадрової комісії зазначено підставу, на якій воно ґрунтується, а саме вказано кількість набраних позивачем балів, що є головним критерієм обґрунтованості. Іншого обґрунтування у силу специфіки складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора таке рішення не потребує. Щодо зауважень позивача з приводу ухвалення оскаржуваного рішення невідповідним складом комісії зазначає, що створення кадрової комісії та її функціонування відбулося у спосіб та порядок передбачений законодавством. Рішення про неуспішне проходження ОСОБА_6 першого етапу атестації будь-яким чином не залежить від складу кадрової комісії, оскільки прийнято за результатами анонімного тестування у зв`язку із ненабранням ним необхідної кількості балів. Посилання відповідача на недосконалість законодавства вважає безпідставним, оскільки у спірних правовідносинах позивач знаходився у стані повної правової визначеності, коли маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності не міг не усвідомлювати юридичних наслідків непроходження атестації. Фактично позиція позивача ґрунтується на його незгоді із положеннями Закону № 113-ІХ та Порядку, які, на його думку, порушують права та гарантії передбачені законодавством. Разом із тим, звертає увагу, що положення Закону № 113-ІХ є чинним та неконституційним у встановленому законом порядку не визнаний. Також є чинним Порядок, а тому підстави для їх незастосування у спірних правовідносинах відсутні. Зазначає, що чітко визначеною нормою закону юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII в даному випадку є не завершення процесу ліквідації чи реорганізації органу прокуратури чи завершення процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно настання події - рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором. На підставі викладеного, просить у задоволенні позовної заяви відмовити повністю.

Відповідач 2 позовну заяву також не визнав. У відзиві від 13.04.2021 вх. № 21076 посилається на те, що всі мотиви позивача, наведені в обґрунтування протиправності рішень відповідачів, ґрунтуються на незгоді з положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ від 19.09.2019, які, на його думку, є дискримінаційними, порушують права та гарантії, що визначені Конституцією України та КЗпП України. Однак, вказані норми є чинними та підлягають застосуванню. Вказує, що накази від 24.12.2020 № 2488к та від 05.01.2021 № 19к є такими, що прийняті у межах, спосіб та порядок, що визначені чинним законодавством, а тому підстави для їх скасування, відсутні. Доводи позивача про те, що проходження ним атестації в порядку, передбаченому Законом № 113-ІХ та Порядком № 221, суперечить положенням трудового законодавства та містить ознаки дискримінації є безпідставними. Така атестація визначена законодавцем та відбувалась у спосіб і порядок, який є чинним і стосується усіх прокурорів, які виявили намір продовжувати роботу та пройти атестацію, а тому не може вважатись протиправною чи такою, що носить дискримінаційних характер по відношенню до позивача. Також зауважує, що з дня набрання чинності Законом № 113-ІХ, а саме з 25.09.2019, особливості застосування до прокурорів положень п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 40, статей 42, 42-1, ч. ч. 1-3 ст. 49-2, ст. 74, ч. З ст. 121 КЗпП України, на які посилається позивач, встановлюються Законом України «Про прокуратуру». Тому з 25.09.2019 саме цей закон, а не КЗпП України, поширюється на правовідносини між ОСОБА_6 і Запорізькою обласною прокуратурою. З урахуванням наведеного просить суд відмовити у позові повністю.

Ухвалою судді від 16.03.2021 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі, призначено підготовче судове засідання на 15.04.2021.

Протокольною ухвалою суду від 15.04.2021 відкладено підготовче засідання до 13.05.2021.

Ухвалою суду від 15.04.2021 витребувано у Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051): копії результатів тестування ОСОБА_1 (за формою “питання-відповідь”) за результатами якого прийнято рішення четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 24.11.2020 № 93 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора"; інформацію на підтвердження сертифікації у відповідних установах комп`ютерної системи (програмного забезпечення) за допомогою якої ОСОБА_1 проходив тестування.

Ухвалою суду від 13.05.2021 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовом до Офісу Генерального прокурора, Запорізької обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення, наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку. У задоволенні заяви представника Запорізької обласної прокуратури про залишення позовної заяви без розгляду, - відмовлено.

Ухвалою суду від 13.05.2021 продовжено строк підготовчого провадження строком на 30 днів.

Також, протокольною ухвалою суду прийнято до розгляду уточнену позовну заяву позивача від 11.05.2021, у зв`язку із чим оголошено перерву у підготовчому засіданні до 24.05.2021.

Протокольною ухвалою суду від 24.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 14.06.2021.

Протокольною ухвалою суду від 14.06.2021 оголошено перерву у судовому засіданні до 23.06.2021.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідачів просив у задоволенні позовної заяви відмовити, з підстав, викладених у відзивах.

У судовому засіданні 14.06.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 з 08 серпня 2012 року працював в органах прокуратури України.

17.07.2019 був призначений на посаду прокурора Запорізького відділу Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області.

За наслідками складання іспиту 10.11.2020 у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (перший етап атестації) ОСОБА_5 , відповідно до додатку № 2 до протоколу № 9 Комісії від 10.11.2020, набрав 64 бали.

Рішенням четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 24.11.2020 № 93 визнано ОСОБА_1 таким, що неуспішно пройшов атестацію.

Наказом керівника обласної прокуратури № 2488к від 24.12.2020 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та з органів прокуратури Запорізької області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 29 грудня 2020 року.

У зв`язку з перебуванням позивача на лікарняному з 28.12.2020 по 04.01.2021, після його фактичного виходу на роботу 05.01.2021, в.о. керівника Запорізької обласної прокуратури видано наказ від 05.01.2021 № 19к про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади та з органів прокуратури Запорізької області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 05 січня 2021 року.

Наказом кервіника Запорізької обласної прокуратури від 02.02.2021 № 123к внесено зміни до наказу виконувача обов`язків керівника Запорізької обласної прокуратури від 05.01.2021 № 19к в частині підстави видання цього наказу, яку викладено у редакції: «Підстава: рішення кадрової комісії від 24.11.2020 № 93, наказ керівника обласної прокуратури від 24.12.2020 №2488к», в іншій частині наказ залишено без змін.

Не погодившись із рішенням атестаційної комісії, наказами на звільнення та з вимогою поновлення на посаді і стягнення середнього заробітку, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19 вересня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України №113-ІХ “Про внесення змін до де яких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури”, який набрав чинності 25 вересня 2019 року. Вказаний Закон передбачає створення Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур.

Розділом II “Прикінцеві і перехідні положення” Закону №113-ІХ, зокрема, встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних про куратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Згідно з пунктом 6 розділу II “Прикінцеві і перехідні положення” Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2010 року № 1697.

За приписами пункту 7 розділу II “Прикінцеві і перехідні положення” Закону № 113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Як встановлено у пунктах 10-14 розділу ІІ “Прикінцеві і перехідні положення” Закону № 113-ІХ кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.

Пунктом дев`ятим розділу II “Прикінцеві і перехідні положення” Закону № 113-ІХ передбачено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

Наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 (зі змінами, внесеними наказами Генерального прокурора від 17 грудня 2019 року № 336, від 04 лютого 2020 року № 65, від 19 лютого 2020 року № 102), затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі по тексту - Порядок №221).

Відповідно до пунктів 1, 9 та 10 розділу I Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.

07.10.2019 позивачем подано Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію (а.с.35).

При цьому, у вказаній заяві позивач також надав згоду на повний та безпосередній доступ до інформації, визначеної у пункті 15 розділу ІІ Закону №113, включаючи інформацію з обмеженим доступом і таку, що містять персональні дані, а також надав згоду на надсилання йому комісіями, у разі необхідності, письмових запитань щодо професійної етики та доброчесності. Крім того, підписанням вказаної заяви позивач підтвердив, що він усвідомлює та погоджується, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком проходження прокурорами атестації, а також за умови настання однієї із підстав, передбачених пунктом 19 розділу ІІ “Прикінцеві і перехідні положення” Закону N 113-IX, його буде звільнено з посади прокурора.

Зі змісту розділу ІІ Закону N 113-IX вбачається, що подання зазначеної заяви є правом, а не обов`язком прокурора, та позивач скористався правом її подання у добровільному порядку.

Відтак, будь-які посилання позивача на дискримінаційний характер процедури атестації є безпідставними.

Підпунктом 8 пункту 22 розділу ІІ Закону №113 установлено, що тимчасово, до 1 вересня 2021 року Генеральний прокурор визначає, крім іншого, перелік, склад і порядок роботи кадрових комісій Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур.

Абзацами 1, 3 пункту 2 розділу І Порядку №221 визначено, що атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.

Проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) – кадрові комісії обласних прокуратур.

Пунктом 4 розділу І Порядку №221 визначено, що порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

Відповідно до п. 6 розділу І Порядку №221 атестація включає такі етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Пунктом 8 розділу І Порядку №221 визначено, що за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:

1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;

2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Розділом ІІ Порядку №221 визначено, що після завершення строку для подання заяви, вказаної у пункті 9 розділу І цього Порядку, кадрова комісія формує графік складання іспитів. Графік із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, номера службового посвідчення, інформації про дату, час та місце проведення тестування оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за п`ять календарних днів до дня складання іспиту. Прокурор вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце складання іспиту з моменту оприлюднення відповідного графіка на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). (п. 1 р. ІІ Порядку №221).

Перелік тестових питань для іспиту затверджується Генеральним прокурором та оприлюднюється на веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за сім календарних днів до дня складання іспиту. (п. 2 р. ІІ Порядку №221).

Тестування проходить автоматизовано з використанням комп`ютерної техніки у присутності членів відповідної кадрової комісії і триває 100 хвилин. Прокурор може завершити тестування достроково. Тестові питання обираються для кожного прокурора автоматично із загального переліку питань у кількості 100 питань. Кожне питання має передбачати варіанти відповіді, один з яких є правильним. Після закінчення часу, відведеного на проходження тестування, тестування припиняється автоматично, а на екран виводиться результат складання іспиту відповідного прокурора. Кожна правильна відповідь оцінюється в один бал. Максимальна кількість можливих балів за іспит становить 100 балів. (п. 3 р. ІІ Порядку №221).

Прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту становить 70 балів. (п. 4 р. ІІ Порядку №221).

Прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. (п. 5 р. ІІ Порядку №221).

17 жовтня 2019 року наказом Генерального прокурора №233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій (далі – Порядок № 223).

Як передбачено пунктами 7 - 9 розділу І Порядку №223 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.

За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:

1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;

2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.

Пунктами 16-17 розділу ІІ Закону №113 визначено, що за результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

Відповідно до пункту 1 Порядку №233 визначено, що порядок роботи кадрових комісій, що здійснюють свої повноваження на підставі пункту 11, підпункту 7 пункту 22 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", Закону України "Про прокуратуру", визначається цим Порядком та іншими нормативними актами.

Комісії забезпечують:

- проведення атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів та слідчих Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур;

- здійснення добору на посади прокурорів;

- розгляд дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів.

Під час своєї діяльності комісії здійснюють повноваження, визначені Законом України "Про прокуратуру", розділом ІІ Прикінцеві і перехідні положення" Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури”, цим Порядком та іншими нормативними актами (пункт 2 Порядку №233).

Склад комісії затверджує Генеральний прокурор, який визначає її голову та секретаря (пункт 4 Порядку №233).

За приписами пункту 12 Порядку №233 рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати “за” чи “проти” рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.

Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Судом встановлено, що рішення № 93 від 24.11.2020 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації підписано четвертою кадровою комісією у складі: голова – ОСОБА_7 , секретар – ОСОБА_8 , члени комісії – ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

На думку позивача, цей склад був неповноважним, оскільки був змінений Наказом Генерального прокурора.

Так, Наказом Генерального прокурора від 10.09.2020 № 425 створено четверту кадрову комісію обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) у такому складі: ОСОБА_12 - голова комісії, ОСОБА_13 - член комісії (секретар комісії), ОСОБА_14 - член комісії та делеговані міжнародними неурядовими організаціями, проектами міжнародно- технічної допомоги та дипломатичними місіями: ОСОБА_15 - член комісії, ОСОБА_16 - член комісії, ОСОБА_17 член комісії. Наказом Генерального прокурора від 15.09.2020 № 450 внесено зміни до наказу Генерального прокурора від 10.09.2020 № 425. Виключено зі складу ОСОБА_18 та включено до складу четвертої кадрової комісії ОСОБА_19 .

Наказом Генерального прокурора від 17.11.2020 № 536 внесено зміни до наказу Генерального прокурора від 10.09.2020 № 425. Виключено зі складу ОСОБА_13 та включено до складу четвертої кадрової комісії ОСОБА_20 . Секретарем комісії визначено її члена - ОСОБА_14 .

Наказом Генерального прокурора від 24.11.2020 № 559 внесено зміни до наказу Генерального прокурора від 10.09.2020 № 425. Виключено зі складу ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_19 та включено до складу четвертої кадрової комісії ОСОБА_23 ; ОСОБА_24 ; ОСОБА_25 . При цьому, в наказі не конкретизовано, з якого числа мають відбутися такі зміни.

Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України «Про прокуратуру» Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України.

Усі накази Генерального прокурора оприлюднюються державною мовою на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора на наступний робочий день після їх підписання з додержанням вимог режиму таємності.

Накази Генерального прокурора, що є нормативно-правовими актами, набирають чинності з дня їх оприлюднення, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня оприлюднення.

Враховуючи наведене, суд вважає, що зміни кадрової комісії, які були передбачені Наказом Генерального прокурора від 24.11.2020 № 559, мали відбутись не раніше 25.11.2020.

Відтак, суд доходить висновку про безпідставність посилань позивача на невідповідність складу кадрової комісії.

Як встановлено судом, за наслідками складання іспиту 10.11.2020 у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (перший етап атестації) ОСОБА_5 відповідно до додатку № 2 до протоколу № 9 Комісії від 10.11.2020, набрав 64 бали, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту і його не допущено до проходження наступного етапу атестації.

Ці результати відображені у відповідній паперовій відомості, про що ОСОБА_5 ознайомлений шляхом проставлення власного підпису.

У примітках до цієї відомості будь-які зауваження з боку позивача щодо процедури та порядку складання іспиту з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора відсутні.

Оскаржуване рішення № 93 від 24.11.2020 містить посилання на положення чинного законодавства, якими керувалась кадрова комісія при ухвалені рішенні, підстави для ухвалення такого рішення (результати складання іспиту) та відповідно сам висновок комісії – прокурор Запорізького відділу Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію.

Відтак, у суду відсутні підстави для визнання протиправним та скасування рішення четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 24.11.2020 № 93 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора". Тому, у задоволенні позовних вимог в цій частині суд відмовляє.

Шодо визнання протиправними та скасування наказів № 2488к від 24.12.2020 та № 19к від 05.01.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Запорізького відділу Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області суд зазначає наступне.

В оскаржуваних наказах відповідачем 2 звільнено позивача на підставі п.9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор звільняється з посади в разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Таким чином, законодавець встановив дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади: 1) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду; 2) скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Стосовно самого факту «ліквідації, реорганізації або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури» суд зазначає, що статтею 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації або ліквідації.

Відповідно до ст.81 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах положення цього Кодексу поширюється, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч.3 ст.81 Цивільного кодексу України порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом.

Органи прокуратури України відносяться до юридичних осіб публічного права.

Слід звернути увагу, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то самого лише посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 802/651/16-а, від 24 вересня 2019 року у справі № 817/3397/15.

Разом з тим, відповідачами до суду не надано, а справа не містить доказів ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому позивач обіймав посаду, а тому посилання у наказі про звільнення на положення пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII є безпідставним.

При цьому, суд вважає, що відсутність факту ліквідації також підтверджується положеннями Закону №113-IX, яким до Закону №1697-VII були внесені зміни, зокрема, в тексті Закону №1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури», що свідчить про фактичне перейменування органів прокуратури, а не ліквідації.

Відповідно до наказу Генерального прокурора № 410 від 03.09.2020 року було здійснено перейменування Прокуратури Запорізької області в Запорізьку обласну прокуратуру, без зміни ідентифікаційних кодів юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України Офіс Генерального прокурора та Запорізька обласна прокуратура не реорганізовані, не ліквідовані та в процесі реорганізації, припинення не перебувають. Код ЄДРПОУ залишився незміннім, що свідчить про відсутність ознак ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, станом на час звільнення з посади.

При цьому, доказів скорочення посади позивача відповідачами до суду не надано.

Відтак, суд зазначає, що фактично зміни, які зазнав роботодавець позивача, відбулись у найменуванні державного органу, що не є ні ліквідацією, ні реорганізацією та саме по собі не створює скорочення штату працівників.

З матеріалів справи не вбачається доведення відповідачами факту «ліквідації, реорганізації або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури» (в тому числі і посади, яку займав позивач) поза розумним сумнівом та належним чином, що також свідчить про безпідставність звільнення позивача на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 24 квітня 2019 року в справі №815/1554/17 аналізуючи положення п. 9 ч. 1ст. 51 Закону України «Про прокуратуру`та наказ про звільнення позивача на підставі вказаних норм зазначив, що граматичний аналіз тексту наведеної норми дає підстави для висновку, що вжитий законодавцем роз`єднувальний сполучник «або» виділяє дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади: 1) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду; 2) скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Наявність у п. 9 ч. 1ст. 51 цього Законудвох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником «або», покладає на роботодавця обов`язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом.

З огляду на викладене, Суд зазначив, що вказівка відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення на зазначену норму Закону без відповідної конкретизації підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.

Також, Верховний Суд з аналізу практики Європейського Суду з прав людини вказав на те, що принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодоможливого втручання в охоронювані Конвенцією таКонституцією Україниправа та свободи цієї особи.

Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади не відповідає вимогамЗакону України «Про прокуратуру`та ставить позивача у стан правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє позивачу встановити дійсні підстави звільнення та спрогнозувати подальші свої дії, зокрема, щодо оскарження такого наказу.

Як встановлено судом, накази про звільнення позивача на підставі п. 9 ч. 1ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» не містить конкретної підстави звільнення, що визначена цим пунктом.

Отже, накази про звільнення позивача № 2488к від 24.12.2020 та № 19к від 05.01.2021 прийняті не у відповідності та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з огляду на що вони підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Відтак, з огляду на протиправність наказів про звільнення, наявні правові підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Запорізького відділу Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області з 06.01.2021.

В постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 “Про практику розгляду судами трудових спорів” роз`яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи (пункт 32 Пленуму).

Визначаючи розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд виходить з того, що при обчисленні належної до виплати суми застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі – Порядок №100).

Так, згідно з вимогами пункту 2 розділу ІІ Порядку №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку №100).

В матеріалах справи міститься Довідка від 22.03.2021 №21-278вих-21(а.с.114, том І), відповідно до якої розмір середньоденної заробітної плати позивача склав 1040,82 грн., середньомісячна заробітна плата –22377,63 грн.

За таких обставин, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06.01.2021 по 23.06.2021 (115 днів) складає 119694,30 грн. (1040,82 грн. х 115 ).

Враховуючи наведене сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 119694,30 грн. підлягає стягненню на користь позивача з рахунок Запорізької обласної прокуратури.

Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

У рішення ЄСПЛ по справі “Ґарсія Руіз проти Іспанії” (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.2, 3 ч.1 ст.371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

За таких обставин, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Запорізького відділу Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області з 06.01.2021 та в частині стягнення з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми середнього заробітку за один місяць у розмірі 21 857,22 грн. грн. підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.3ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позивач, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від його сплати, розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051), Запорізької обласної прокуратури (69005 м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-а, код ЄДРПОУ 02909973) про визнання протиправними та скасування рішення, наказів , поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Наказ керівника обласної прокуратури № 2488к від 24.12.2020 та Наказ виконувача обов`язків керівника обласної прокуратури № 19к від 05.01.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Запорізького відділу Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Запорізького відділу Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області з 06.01.2021.

Стягнути з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.01.2021 по 23.06.2021 у розмірі 119 694,30 грн.

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 21 857,22 грн. звернути до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення в повному обсязі складено та підписано 16.07.2021.

Суддя Л.Я. Максименко