Рішення № 98394874, 19.07.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

19 липня 2021 р. Справа № 120/4955/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід О.С., розглянувши в письмовому провадженні порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, б. 7, м. Вінниця, 21028)

про: визнання протиправним та скасуваня рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування рішень відповідача № 0256850001798 від 28.07.2020 року та № 02565001798 від 29.04.2021 року щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах позивачеві згідно п. «б» ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення»; зобов`язання відповідача зарахувати позивачеві до загального стажу періоди навчання та роботи з 01.09.1980 року по 06.07.1981 рік, з 15.07.1981 року по 15.04.1982 рік, з 23.04.1982 року по 28.04.1985 рік; зобов`язання відповідача призначити і виплачувати пенсію позивачеві згідно п. «б» ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з 02.02.2020 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 23.07.2020 року звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за п. «д» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - ЗУ «Про пенсійне забезпечення»). Відповідач, за наслідками розгляду заяви позивача, рішенням від 28.07.2020 року № 025650001798 відмовив останньому у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу на роботах за Списком № 2. Додатково відповідачем зазначено, що за умови надання уточнюючої довідки за період роботи з 26.07.1985 року по 21.08.1992 рік, останній буде зараховано до пільгового стажу позивача. 26.04.2021 року позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах, додавши уточнюючі довідки про стаж роботи. Проте відповідач рішенням від 29.04.2021 року № 025650001798 відмовив останньому у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу. Позивач з таким рішенням не погоджується, адже основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, яка й була надана відповідачеві та у якій містяться усі відомості про трудовий стаж позивача. Це й стало причиною звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою від 24.05.2021 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

02.06.2021 року за вх. № 31229 представником позивача подано клопотання про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 07.06.2021 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім цього, вказаною ухвалою витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача.

23.06.2021 року за вх. № 36383/21 відповідачем, на виконання вимог ухвали від 07.06.2021 року, надано копії матеріалів пенсійної справи позивача.

02.07.2021 року за вх. № 38448/21 відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, в якому він позовну заяву вважає безпідставною та необґрунтованою. Вказує, що до загального стажу позивача не зараховано період навчання з 01.09.1980 року по 06.07.1981 рік згідно запису у трудовій книжці, з огляду на наявне виправлення в періоді навчання, не зафіксоване згідно встановлених вимог; період роботи з 15.07.1981 року по 15.04.1982 рік згідно записів у трудовій книжці № 2-3, з огляду на відсутність розпорядчого документу, який виступив підставою для внесення запису про звільнення з роботи; період проходження військової служби з 23.04.1982 року по 28.04.1985 рік згідно наявного військового квитка серії НОМЕР_1 , з огляду на відсутність фотокартки власника документу, що свідчить про недійсність документи. Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж становить 28 років 3 місяці 23 дні, у зв`язку з чим позивачеві відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Позивачеві ІНФОРМАЦІЯ_1 виповнилося 55 років, тому він 23.07.2020 року звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на підставі ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», до якої додав усі необхідні для призначення пенсії документи.

Відповідач, за наслідками розгляду заяви позивача, рішенням від 28.07.2021 року № 025650001798 відмовив позивачеві у призначенні пенсії за віком. Відмова мотивована тим, що страховий стаж позивача, який дає право на призначення пенсії за віком складає 28 років 3 місяці 23 дні, що є недостатнім для визначення права на призначення пенсії за віком при досягненні 55 років. При цьому, до страхового стажу позивача не зараховано, зокрема, період навчання з 01.09.1980 року по 06.07.1981 рік згідно запису у трудовій книжці, з огляду на наявне виправлення в періоді навчання, не зафіксоване згідно встановлених вимог; період роботи з 15.07.1981 року по 15.04.1982 рік згідно записів у трудовій книжці № 2-3, з огляду на відсутність розпорядчого документу, який виступив підставою для внесення запису про звільнення з роботи; період проходження військової служби з 23.04.1982 року по 28.04.1985 рік згідно наявного військового квитка серії НОМЕР_1 , з огляду на відсутність фотокартки власника документу, що свідчить про недійсність документи. Одночасно повідомлено позивача, що в разі надання уточнюючих довідок за періоди трудової діяльності (в т.ч. навчання КНЗ та військової служби), загальний стаж буде перераховано, а дане рішення переглянуте у відповідності до чинного законодавства.

26.04.2021 року позивач звернувся і заявою про призначення пенсії, додавши до неї уточнюючі довідки за періоди трудової діяльності.

Відповідач, за наслідками розгляду заяви позивача, рішенням від 29.04.2021 року № 025650001798 відмовив позивачеві у перерахунку пенсії, з огляду на відсутність законних підстав для проведення будь-якого перерахунку, у зв`язку з тим, що заявник не перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та не отримує будь-яку пенсійну виплату.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Ст. 48 Конституції України кожному гарантується право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, регламентуються ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Ст. 8 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Ст. 4 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Законом, який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є ЗУ "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку із втратою годувальника та інших випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію (ч. 1 та 2 ст. 7 ЗУ "Про пенсійне забезпечення").

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Ст. 62 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1,2 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно п. 18 цього ж Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

У п. 23, 24 Порядку № 637 визначено, що документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі

документів.

Системний аналіз норм свідчить, що пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Таким чином, держава гарантує кожному виплату пенсії за умови наявності відповідного стажу роботи. До стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Крім того, до страхового стажу зараховується період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу. В свою чергу, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Саме на підставі зроблених у ній записів, органи Пенсійного фонду України призначають пенсію. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, а у виняткових випадках - на підставі показань свідків.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач відмовив позивачеві у призначенні пенсії за віком з огляду на те, що страховий стаж позивача, який дає право на призначення пенсії за віком складає 28 років 3 місяці 23 дні, що є недостатнім для визначення права на призначення пенсії за віком при досягненні 55 років. При цьому, до страхового стажу позивача не зараховано, зокрема, період навчання з 01.09.1980 року по 06.07.1981 рік згідно запису у трудовій книжці, з огляду на наявне виправлення в періоді навчання, не зафіксоване згідно встановлених вимог; період роботи з 15.07.1981 року по 15.04.1982 рік згідно записів у трудовій книжці № 2-3, з огляду на відсутність розпорядчого документу, який виступив підставою для внесення запису про звільнення з роботи; період проходження військової служби з 23.04.1982 року по 28.04.1985 рік згідно наявного військового квитка серії НОМЕР_1 , з огляду на відсутність фотокартки власника документу, що свідчить про недійсність документи.

Суд у цьому контексті, дослідивши надані позивачем документи для призначення пенсії на пільгових умовах, вказує наступне.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 року (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до п. 1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

У відповідності до положень пп. «е» п. 2.18 Інструкції № 58, в редакції чинній на момент внесення відповідних записів до трудової книжки позивача, до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів такі записи: безробітним особам про період одержання допомоги по безробіттю заноситься у трудову книжку органом державної служби зайнятості населення.

Суд зауважує, що записи у період з 01.09.1980 року по 06.07.1981 рік містить виправлення у періоді навчання позивача (остання цифра року початку навчання позивача). Між тим, дане виправлення дозволяє встановити дійсні обставини, зроблене ручкою одного кольору та завірене печаткою Кольського монтажного управління «Гидроэлектромонтаж» Полярные зори, Мурманск. При цьому, суд приймає до уваги довідку архівного відділу «Центр комплексного обслуживания учреждений образования» № М-1529 від 01.08.2019 року, згідно якої позивача з 01.09.1980 року на підставі наказу від 05.09.1980 року № 20-к було зараховано на навчання на спеціальність «электромонтажник по осветительным, силовым сетям и электрооборудованию технического обучения» та згідно наказу від 11.09.1981 року № 25-к позивача відраховано з навчання, як такого, що отримав кваліфікацію.

В свою чергу, період роботи з 15.07.1981 року по 15.04.1982 рік не містять перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, записи виконані під порядковими номерами 2 та 3 розміщені послідовно по хронології, написані акуратно, чорнилом, завірені підписом уповноваженої особи та печаткою, що не потребує обов`язкового підтвердження трудового стажу додатковими документами.

Разом з тим, суд вказує, що дійсно, у графі « 4» відсутній номер наказу, на підставі якого позивача було звільнено. Втім, у цьому контексті суд зазначає, що позивач не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини державної служби зайнятості населення не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку, а загальних підставах.

Наведене в повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17.

Стосовно періоду проходження військової служби з 23.04.1982 року по 28.04.1985 рік, суд зазначає таке.

Постановою Ради міністрів СРСР від 03.08.1972 року № 590 затверджено Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій.

Відповідно до п. 109 цього Положення при призначенні на пільгових умовах або в пільгових розмірах пенсій по старості та інвалідності робітникам і службовцям, які працювали на підземних роботах, на роботах з шкідливими умовами праці та в гарячих цехах і на інших роботах з важкими умовами праці періоди строкової служби в Радянській армії прирівнюються за вибором яка звернулася за призначенням пенсії або до роботи, яка передувала даного періоду, або до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду.

Як вже було встановлено судом, та підтверджується записами у трудової книжки позивача та військового квитка в період з 23.04.1982 року по 28.04.1985 рік позивач проходив дійсну строкову службу в лавах Радянської Армії.

Також, зі змісту трудової книжки позивача вбачається, що слідом за періодом строкової служби в армії позивач з 26.07.1985 року прийнятий на посаду «электросварщика 2-го разряда инструментального участка Калиновского ремонтно-механического завода», яка відноситься до Списку №2 виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах.

Таким чином, оскільки позивач безпосередньо після звільнення з строкової військової служби працював на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, до його спеціального стажу, відповідно до вимог чинного законодавства, має бути зарахований період проходженням служби в Радянській Армії.

Крім того, суд зважає на те, що положеннями ст. 62 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Проте дійсно за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року).

Аналіз вказаних положень дозволяє зробити висновок, що трудовий стаж підтверджується іншими документами, виданими за місцем роботи, служби, навчання, архівними установами тощо виключно, у випадках відсутності трудової книжки або ж відповідних записів у ній. Тож застосування вказаних приписів до даних правовідносин є недоречним, адже відповідні записи містяться у трудовій книжці позивача, а тому не потребують їх підтвердження будь-якими іншими документами.

Між тим, суд вважає за належне зауважити, що відповідна довідка за вих. № 202 від 05.08.2020 року міститься в матеріалах справи та підтверджує службу позивача в Радянській Армії в спірний період.

Таким чином, суд приходить до переконання, що періоди роботи, навчання та служби в армії позивача з 01.09.1980 року по 06.07.1981 рік, з 15.07.1981 року по 15.04.1982 рік, з 23.04.1982 року по 28.04.1985 рік підлягає зарахуванню до його стажу роботи для призначення пенсії, оскільки він підтверджений відповідними доказами, відповідно про протиправність рішення відповідача № 0256850001798 від 28.07.2020 року щодо не призначення пенсії позивачеві та до задоволення позовних вимог у цій частині.

Стосовно вимоги про визнання протиправним рішення відповідача № 02565001798 від 29.04.2021 року, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи слідує, що в оскаржуваному рішенні № 0256850001798 від 28.07.2020 року відповідачем повідомлено позивача, що у разі надання уточнюючих довідок за періоди трудової діяльності (в т.ч. навчання КНЗ та військової служби), загальний стаж буде перераховано, що власне позивачем й було зроблено шляхом звернення 26.04.2021 року до відповідача з відповідною заявою саме про призначення пенсії та додаванням відповідних документів. Проте відповідач, за наслідками розгляду заяви позивача, рішенням від 29.04.2021 року № 025650001798 відмовив позивачеві у перерахунку пенсії, з огляду на відсутність законних підстав для проведення будь-якого перерахунку, у зв`язку з тим, що заявник не перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та не отримує будь-яку пенсійну виплату.

Таким чином, суд вказує, що відповідачем належним чином не розглянуто заяву позивача від 29.04.2021 року, адже відповідь надано не по суті спірних правовідносин - призначення пенсії. Вказане, свідчить про протиправність рішення, тому позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про скасування рішень відповідача № 0256850001798 від 28.07.2020 року та № 02565001798 від 29.04.2021 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв`язок визнання протиправним акта індивідуальної дії та його скасування у повному обсязі чи частково. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої. Адже внаслідок визнання акта індивідуальної дії протиправним, неминучим є його скасування в повному обсязі чи частково.

З огляду на те, що суд позовну вимогу про визнання протиправними рішень відповідача № 0256850001798 від 28.07.2020 року та № 02565001798 від 29.04.2021 року задовольнив, відповідно вимога про їх скасування також підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимоги про зобов`язання відповідача зарахувати позивачеві до загального стажу періоди навчання та роботи з 01.09.1980 року по 06.07.1981 рік, з 15.07.1981 року по 15.04.1982 рік, з 23.04.1982 року по 28.04.1985 рік, суд зазначає таке.

Кожна особа, відповідно до ст. 5 КАС України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Таким чином, суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення, яким зобов`язати вчинити на користь позивача певні дії, якщо для їх вчинення виконані всі умови, визначені законом.

У своїх рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини")..

В п. 145 рішення від 1511.1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 року).

Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:

- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 року у справі "Гурепка проти України", п. 59);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16.08.2013 року у справі "Гарнага проти України", п. 29).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

З огляду на викладене, враховуючи те, що оскаржувані рішення порушують право позивача, гарантоване ст. 1 Протоколу Першого до Конвенції, з метою забезпечення ефективного поновлення порушених прав позивача у спірних правовідносинах, суд доходить висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача зарахувати позивачеві до загального стажу періоди навчання та роботи з 01.09.1980 року по 06.07.1981 рік, з 15.07.1981 року по 15.04.1982 рік, з 23.04.1982 року по 28.04.1985 рік підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про зобов`язання відповідача призначити і виплачувати пенсію позивачеві згідно п. «б» ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з 02.02.2020 року, суд виходив з такого.

Кожна особа, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно ч. 2 цієї ж статті захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Таким чином, суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень вчинити на користь позивача певні дії, якщо для їх вчинення виконані всі умови, визначені законом, і вчинення таких дій не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Разом з тим, суд вказує, що згідно приписів ч. 1 ст. 45 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Згідно наявної в матеріалах справи заяви позивача про призначення пенсії за віком, остання датована 23.07.2020 року. Тобто саме з цього дня підлягає призначенню позивачеві пенсія за віком. Водночас, у прохальній частині позовної заяви позивач просить суд зобов`язати відповідача призначити їй пенсію з 02.02.2020 року. При цьому, жодних документів підтверджуючих факт звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком саме 02.02.2020 року позивач не надає.

Виходячи із обставин цієї справи суд встановив, що оскаржувані позивачем рішення не містять повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки спірним рішенням позивачеві відмовлено у зарахуванні також інших періодів. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх, передбачених нормами пенсійним законодавством, умов для прийняття рішення про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

За таких обставин, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 23.07.2020 року про призначення пенсії за віком на підставі п. «б» ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» та прийняти вмотивоване рішенні з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у сумі 875 грн. 50 коп..

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 року, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України та ст. 2, 9, 73 - 77, 90, 94, 241, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 0256850001798 від 28.07.2020 року та № 02565001798 від 29.04.2021 року щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 згідно п. «б» ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу періоди навчання та роботи з 01.09.1980 року по 06.07.1981 рік, з 15.07.1981 року по 15.04.1982 рік, з 23.04.1982 року по 28.04.1985 рік.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.07.2020 року про призначення пенсії за віком на підставі п. «б» ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» та прийняти вмотивоване рішенні з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 875 грн. 50 коп..

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, б. 7, м. Вінниця, 21028)

Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 19.07.2021 року.

Суддя Маслоід Олена Степанівна