Рішення № 98394642, 16.07.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 липня 2021 р. Справа № 120/3193/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 3008 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до військової частини 3008 (далі - ВЧ 3008, відповідач) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії. Відповідно до змісту позовних вимог позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність ВЧ 3008 щодо ненарахування та невиплати їй середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2019 по 05.03.2021; стягнути з ВЧ 3008 за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2019 по 05.03.2021 в сумі 243605 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що ОСОБА_1 проходила службу у ВЧ 3008. Наказом командира ВЧ 3008 від 21.10.2019 № 48 звільнена з військової служби у запас за сімейними обставинами без права носіння військової форми одягу. Наказом від 22.10.2019 №242 виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Позивач зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства на день звільнення з військової служби з нею мав бути проведений розрахунок за усіма видами забезпечення, проте такий розрахунок не проведений. Вказує, що на виконання рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/2560/20-а 05.03.2021 відповідач перерахував їй грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно. За таких обставин позивач наголошує на необхідності стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2019 по 05.03.2021, що стало підставою для звернення до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Відповідно до вимог частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

За правилами частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Ухвалою про відкриття провадження у справі встановлені сторонам строки для подання заяв по суті справи.

29.04.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Свою позицію мотивує тим, що позивача було виключено зі списків особового складу ВЧ 3008 та всіх видів забезпечення з 22.10.2019, а тому будучи ознайомленою з проведеним розрахунком при звільненні, позивач була погоджена з ним. Однак до Вінницького окружного адміністративного суду з вимогою про нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивач звернулася лише у червні 2020 році, а з вимогою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 09.04.2021. Отже, оскільки на час звільнення позивача спору про розміри належних їй (нарахованих) сум грошового забезпечення (грошової компенсації за неотримане речове майно) не існувало, ВЧ 3008 вважає, що відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у розумінні статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Також відповідач вважає, що потрібно враховувати заявлену до стягнення суму середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача.

Ухвалою від 22.06.2021, постановленою після відкриття провадження у справі, позовну заяву ОСОБА_1 до ВЧ 3008 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку залишено без руху, встановлено позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення такого строку та доказами поважності причин його пропуску.

Ухвалою від 06.07.2021 суд заяву позивача про поновлення строку звернення до суду задовольнив, визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до ВЧ 3008 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку. Крім того ухвалено продовжити розгляд справи №120/3193/21-а в письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що ОСОБА_1 проходила військову службу у ВЧ 3008.

Наказом командира ВЧ 3008 від 21.10.2019 року № 48 о/с позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом "ґ" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Наказом командира ВЧ3008 №242 від 22.10.2019 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх видів забезпечення.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24.12.2020 у справі №120/2560/20-а визнано протиправною бездіяльність відповідача ВЧ 3008 щодо невиплати позивачеві ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно. Зобов`язано ВЧ 3008 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 45173,67 грн.

05.03.2021 відповідач перерахував позивачеві одноразову грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 44496,06 грн, що підтверджується випискою з АТ КБ "ПриватБанк".

На звернення ОСОБА_1 щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ВЧ 3008 листом від 19.03.2021 № 50/08/33-652 зазначено, що норми трудового законодавства не поширюються тане застосовуються до військовослужбовців Національної гвардії України, оскільки вони проходять військову службу, розрахунок середнього заробітку для військовослужбовців не передбачено.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки у проведенні розрахунку при звільненні, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Крім того, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

В цьому контексті суд враховує, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини 22.10.2019. Між тим, судом встановлено, що 05.03.2021 на виконання рішення суду відповідач здійснив виплату позивачеві грошової компенсації вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 44273,58 грн. Таким чином, час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби включає період з 22.10.2019 по 05.03.2021 (дата виплати), що становить 500 календарних днів.

У матеріалах справи відсутня довідка про розмір середньоденного заробітку позивача, у той же час розмір такого заробітку проведено позивачем на підставі наданої до позову довідки про заробітну плату за 2019 рік.

Так, відповідно до даної довідки заробіток позивача за серпень 2019 року становить 10146 грн, за вересень 2019 року - 20292 грн, що разом становить 30438 грн. Відповідно середньоденний заробіток позивача становить 498,98 грн, який розрахований як середня заробітна плата за останні два місяці перед звільненням шляхом ділення на число календарних днів: 30438 грн. (середньомісячне грошове забезпечення за 2 останні місяці служби перед звільненням) / 61 (кількість календарних днів за останні два місяці служби). Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 249490 грн (498,98 грн х 500 календарних дня).

У постанові від 18.07.2018 в справі № 825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 КАС України.

Так, в постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Зокрема, при вирішенні справи суд з`ясував, що істотність частки невиплаченої суми одноразової грошової допомоги при звільненні (44496,06 грн) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 22.10.2019 по 05.03.2021 становить 17,83% (44496,06 / 249490 х 100%). Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 17,83% розраховується наступним чином: 498,98 грн (середньоденний заробіток позивача) х 17,83 % = 88,97 грн - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 88,97 грн х 500( днів затримки розрахунку) = 44485 грн.

Таким чином, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 44485 грн з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Окрім того, виходячи із наведених вище принципів та застосовуючи визначені Верховним Судом критерії для зменшення розміру середнього заробітку, суд також враховує і обставини, за яких пов`язана тривалість періоду проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні та виплату усіх компенсаційних сум, адже саме тривалість періоду затримки виплат зумовила і зростання розміру середньої заробітку.

Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, не допускаючи при цьому дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Суд не може не врахувати тієї обставини, що особа, будучи обізнаною з тим, що звернення до суду з вимогами про виплату складових заробітної плати (грошового забезпечення) будь-якими строками не обмежуються, може тривалий час не звертатися до суду з приводу їх невиплати роботодавцем при звільненні і тим самим штучно збільшувати розмір виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В цьому зв`язку суд звертає увагу на те, що позивача звільнено з військової служби у жовтні 2019 року. Позивач була ознайомлена з наказом про її виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення. Водночас з позовними вимогами про виплату грошової компенсації вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно позивач звернулася до суду лише у червні 2020 року, тобто майже через рік з дня звільнення, тоді як вже березні 2021 року відповідач на виконання рішення суду провів з позивачем повний розрахунок. Наведене безпосередньо впливає на вирішення питання щодо розміру спірної компенсації за непроведення повного розрахунку при звільненні позивача.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У даному ж випадку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як спеціальний вид відповідальності роботодавця, має на меті відшкодувати працівникові збитки від порушення його майнових прав. Втім, така компенсація повинна бути адекватною та відповідати принципу співмірності, а не розглядатися як спосіб збагачення за рахунок роботодавця.

Тому, на думку суду, стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку, яка в декілька разів перевищує розмір фактично невиплачених позивачеві сум при звільненні, не відповідатиме завданням адміністративного судочинства та є неспівмірним з тією шкодою для законних прав, якої позивач зазнала у зв`язку з протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Наведені вище висновки щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби підтримуються Сьомим апеляційним адміністративним судом, що підтверджується постановами від 24.12.2020 у справі №120/4320/20-а та від 12.11.2020 у справі № 120/2006/20-а.

Отже, за результатами дослідження обставин справи та враховуючи критерії, які за висновками Верховного Суду можуть застосовуватись судом для зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд доходить висновку про відповідність вищезазначеної суми 44485 грн принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених законом заходів відповідальності.

Оскільки ненарахування та невиплата середнього заробітку за період затримки у проведенні розрахунку при звільненні є формою пасивної поведінки суб`єкта владних повноважень, то суд доходить до висновку про необхідність визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві середнього заробітку за період затримки у проведенні розрахунку при звільненні.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, з урахуванням вказаної норми, на користь позивача належить стягнути 908 грн судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3008 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 22.10.2019 по 05.03.2021.

Зобов`язати військову частину 3008 Національну гвардію України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 22.10.2019 по 05.03.2021 в сумі 44485 грн (сорок чотири тисячі чотириста вісімдесят п`ять гривень).

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини 3008 Національної гвардії України судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908 грн (дев`ятсот вісім гривень).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Військова частина 3008 Національної гвардії України (вул. Некрасова, 72, м. Вінниця, Вінницька область, 21001, код ЄДРПОУ 08803572)

Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович