Рішення № 98390472, 13.07.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.07.2021Справа № 910/2677/21За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СП «СТАН-КОМПЛЕКТ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов`янський електротехнічний завод»

про стягнення 1 965 712, 17 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Федорова С.М.

Представники учасників справи:

від позивача: Ващенко М.С.;

від відповідача: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СП «СТАН-КОМПЛЕКТ» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов`янський електротехнічний завод» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 1 965 712, 17 грн, з яких: 1 870 000, 00 грн основний борг, 53 942, 01 грн пеня, 13 481, 55 грн 3% річних та 28 288, 61 грн інфляційне збільшення боргу.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.526, 610, 611, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст.218 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконання відповідачем свого грошового зобов`язання за договором поставки №10-109/Е від 08.07.2020, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

12.03.2021 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, яка, в зв`язку з перебуванням на лікарняному, отримана суддею Карабань Я.А. - 05.04.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/2677/21, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче судове засідання призначено на 12.05.2021 о 11:30 год.

У підготовче засідання 12.05.2021 з`явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з`явився, повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та підготовче засідання відкладено на 08.06.2021

У підготовче засідання 08.06.2021 з`явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з`явився, про день та час розгляду повідомлявся своєчасно та належним чином. Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд протокольною ухвалою від 08.06.2021 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 13.07.2021.

Представник позивача в судовому засіданні 13.07.2021 надала пояснення по суті позовних вимог, позов просила задовольнити.

Відповідач у судове засідання 13.07.2021 не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином ухвалою суду, направленою на адресу місцезнаходження, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про причини неявки суд не повідомив.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Оскільки відповідач не скористався своїми процесуальними правами щодо надання заяв по суті спору, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 13.07.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

08.07.2020 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки №10-109/Е, відповідно до п.1.1. якого постачальник постачає обладнання (далі товар) або надає послуги (далі послуги) покупцеві, згідно позицій номенклатури/переліку послуг, зазначених у додаткових угодах (специфікаціях) або в документі «рахунок на оплату» (надалі рахунок) до даного договору, на умовах даного договору.

Ціна і кількість вказуються по кожній номенклатурній позиції товару чи послуги, в кожній додатковій угоді (специфікації) до даного договору, а так само в рахунку, виставленому у відповідності із вимогам цього договору (пункт 2.1. договору).

Згідно із п.3.1. додаткові умови щодо термінів і порядку оплати, термінів поставки і порядку організації доставки товару можуть зазначатися у відповідній додатковій угоді до даного договору або/та в рахунку.

Відповідно до п.3.3. договору оплата за товар здійснюється покупцем, згідно умов зазначених в додатковій угоді та/або за рахунком до даного договору, наданим представником постачальника. Якщо додаткові умови не вказані в додатковій угоді, згідно п.3.1. даного договору, тоді:

3.3.1. обов`язкова передоплата становить 3% від загальної суми замовлення зазначеної в додатковій угоді (специфікації) і рахунку на оплату впродовж 10 днів з моменту підписання договору сторонами, 7% від загальної суми замовлення впродовж 30 днів, зазначеної у додатковій угоді (специфікації) і рахунку на оплату, 40% сплачуються через 60 днів або на момент поставки товару в Україну, останні 50% сплачуються через 30 днів після доставки товару на підстанцію с.Тухля Львівської області, вул. Сковороди, 18.

Згідно із п.7.5. договору за порушення зобов`язань за строками оплати, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Відповідно до п.10.1. цей договір набирає чинності з дня підписання і діє до 31.12.2020 або до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Додатковою угодою №1 від 08.07.2020 до договору (специфікація №1) сторонами погоджено поставку товару загальною вартістю 2 070 000, 00 грн.

Умови поставки:

- строк поставки протягом 60 днів з моменту внесення 3% предоплати;

- DDP, адреса: с.Тухля Львівської області, вулиця Сковороди, 18 у відповідності до правил INCOTERMS 2010.

Умови оплати:

- 3% на протязі 10 днів з моменту двостороннього підписання договору поставки;

- 7% на протязі 30 днів з моменту двостороннього підписання договору поставки;

- 40% сплачуються через 60 днів з моменту внесення першої предоплати (3%) або на момент поставки товару в Україну;

- останні 50% сплачуються через 30 днів після доставки товару на підстанцію с.Тухля Львівської області, вул. Сковороди, 18.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 2 070 000, 00 грн, що підтверджується видатковою накладною №530 від 22.10.2020, яка підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками підприємств (т.1. а.с.13).

У свою чергу відповідачем несвоєчасно сплачено позивачу отриманий товар у загальному розмірі 200 000, 00 грн, а саме: 31.08.2020 - 60 000, 00 грн, 04.11.2020 - 40 000, 00 грн, 12.11.2020 - 50 000, 00 грн та 26.11.2020 - 50 000, 00 грн, що підтверджується копіями банківських виписок АТ «Ощадбанк» (т.1. а.с. 15-18).

Спір у даній справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором поставки в частині повної та своєчасної оплати товару, а тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 1 870 000, 00 грн основного боргу, 53 942, 01 грн пені, 13 481, 55 грн 3% річних та 28 288, 61 грн інфляційного збільшення боргу.

Договір укладений між позивачем та відповідачем є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (видаткова накладна) підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару згідно договору на загальну суму 2 070 000, 00 грн.

Відповідачем, у свою чергу, вказаний товар оплачено частково на загальну суму 200 000, 00 грн, залишився несплаченим товар у сумі 1 870 000, 00 грн (2 070 000, 00 - 200 000, 00).

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Додатковою угодою №1 (специфікація №1) сторонами погоджено наступні умови оплати:

- 3% на протязі 10 днів з моменту двостороннього підписання договору поставки (тобто 62 100, 00 грн до 20.07.2020);

- 7% на протязі 30 днів з моменту двостороннього підписання договору поставки (тобто 144 900, 00 грн до 07.08.2020);

- 40% сплачуються через 60 днів з моменту внесення першої предоплати (3%) або на момент поставки товару в Україну (тобто 828 000, 00 грн до 07.09.2020);

- останні 50% сплачуються через 30 днів після доставки товару на підстанцію с.Тухля Львівської області, вул. Сковороди, 18 (тобто 1 035 000, 00 грн до 23.11.2020).

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 1 870 000, 00 грн за переданий на підставі договору товар. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її сплати не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

Окрім того, закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.

Суд розцінює часткову оплату здійснену відповідачем як визнання ним основного боргу.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 1 870 000, 00 грн є правомірною та обґрунтованою, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором, позивач просив суд стягнути 53 942, 01 грн пені, нарахованої за загальний період з 29.07.2020 по 31.01.2021.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 7.5. договору сторонами погоджено, що за порушення зобов`язань за строками оплати, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 53 942, 01 грн, суд встановив, що останній є невірним, оскільки позивачем включено дні фактичної оплати відповідачем суми заборгованості, тоді як чинним законодавством передбачено нарахування пені лише за весь час прострочення, а тому день фактичної оплати суми заборгованості в період часу, за який здійснюється таке нарахування, не включається, а також невірно обраховано строк оплати по ІV етапу, враховуючи, що останній день оплати припадав на вихідний день.

З урахуванням викладеного судом здійснено перерахунок пені, обмежуючись періодами та сумами визначеними позивачем, а саме:

Сума боргу грнПеріод нарахуванняСума пені грн60 000, 00 (І етап)29.07.2020-30.08.2020649,182 100, 00 (І етап)29.07.2020-03.11.202067,4837 900, 00 (ІІ етап)22.08.2020-03.11.2020919,54107 000, 00 (ІІ етап)05.11.2020-11.11.2020245,5757 000, 00 (ІІ етап)13.11.2020-25.11.2020242,957 000, 00 (ІІ етап)27.11.2020-31.01.2021151,54828 000, 00 (ІІІ етап)23.10.2020-31.01.202127 426, 451 035 000, 00 грн (ІV етап)24.11.2020-31.01.202123 424,05 Всього53 126,76

Отже, позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 53 126, 76 грн.

Окрім цього, в зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 13 481, 55 грн розрахованих за період з 29.07.2020 по 31.01.2021 та 28 288, 61 грн інфляційних втрат за період з 29.07.2020 по 01.01.2021.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.

Передбачені, викладеними вище нормами законодавства, наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов`язання щодо своєчасної оплати товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Вказана позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Дослідивши доданий до позову розрахунок 3% річних, судом встановлено, що останній є невірним, оскільки позивачем включено дні фактичної оплати відповідачем суми заборгованості, тоді як чинним законодавством передбачено нарахування 3% річних лише за весь час прострочення, а тому день фактичної оплати суми заборгованості в період часу, за який здійснюється таке нарахування, не включається, а також невірно обраховано строк оплати по ІV етапу, враховуючи, що останній день оплати припадав на вихідний день.

З урахуванням викладеного судом здійснено перерахунок 3% річних, обмежуючись періодами та сумами визначеними позивачем, а саме:

Сума боргу грнПеріод нарахуванняСума 3% річних грн60 000, 00 (І етап)29.07.2020-30.08.2020162,302 100, 00 (І етап)29.07.2020-03.11.202016,8737 900, 00 (ІІ етап)22.08.2020-03.11.2020229,89107 000, 00 (ІІ етап)05.11.2020-11.11.202061,3957 000, 00 (ІІ етап)13.11.2020-25.11.202060,747 000, 00 (ІІ етап)27.11.2020-31.01.202137,92828 000, 00 (ІІІ етап)23.10.2020-31.01.20216 860,521 035 000, 00 грн (ІV етап)24.11.2020-31.01.20215 860,89 Всього13 290, 52

Отже, позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 13 290, 52 грн.

Також перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з 29.07.2020 по 01.01.2021, судом встановлено що він є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення з відповідача 28 288, 61 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 1 870 000, 00 грн основного боргу, 53 126, 76 грн пені, 13 290, 52 грн 3% річних та 28 288, 61 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов`янський електротехнічний завод» (04111, місто Київ, вулиця Ружинська, будинок 3/65, квартира 13, ідентифікаційний код 37470196) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СП «СТАН-КОМПЛЕКТ» (04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, будинок 23, ідентифікаційний код 22916099) 1 870 000 (один мільйон вісімсот сімдесят тисяч) грн 00 коп. основного боргу, 53 126 (п`ятдесят три тисячі сто двадцять шість) грн 76 коп. пені, 13 290 (тринадцять тисяч двісті дев`яносто) грн 52 коп. 3% річних, 28 288 (двадцять вісім тисяч двісті вісімдесят вісім) грн 61 коп. інфляційних втрат та 29 470 (двадцять дев`ять тисяч чотириста сімдесят) грн 59 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 19.07.2021.

Суддя Я.А.Карабань