Рішення № 98390222, 06.07.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2021Справа № 910/1109/21Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю помічника судді Вишняк Н.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Спільного підприємства - товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут"

до Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним рішення в частині

Представники:

від позивача: Золотарьова М.К.

від відповідача: Атаманюк Г.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Спільне підприємство - товариство з обмеженою відповідальністю «Світловодськпобут» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 41-р/тк від 04.11.2020 в частині.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що рішення № 41-р/тк від 04.11.2020 винесено відповідачем при неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи; відповідачем не доведено обставини, які визнано ним встановленими; викладенні у рішенні висновки не відповідають обставинам справи; зазначене рішення прийнято з порученням норм матеріального права. З огляду на викладене, позивач просить суд визнати недійсним рішення Антимонопольного комітету України № 41-р/тк від 04.11.2020 в частині.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 суд ухвалив: позовну заяву Спільного підприємства - товариства з обмеженою відповідальністю «Світловодськпобут» залишити без руху; встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви: надати докази надіслання відповідачу копії позовної заяви № 103 від 22.01.2021; встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом семи днів з дня вручення даної ухвали.

09.02.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції.

Зважаючи на наведені імперативні приписи пункту 5 ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, дана справа підлягає розгляду в порядку загального позовного провадження.

Згідно з приписами статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2021 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 16.03.2021.

05.03.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про продовження строку на подачу відзиву, яка обґрунтована тими обставинами, що Комітет не має можливості підготувати відзив з усіма додатками та повідомити про всі обставини у строк, встановлений судом, у зв`язку зі складністю справи та значним обсягом матеріалів справи № 12-ВДР/12-19 .

У підготовче засідання 16.03.2021 прибули представники сторін.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

У підготовчому засіданні 16.03.2021 судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про задоволення клопотання відповідача та продовження строку на подачу відзиву до 30.03.2021, а, також, з метою належної підготовки справи для розгляду продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 13.04.2021.

30.03.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив.

09.04.2021 електронною поштою до суду від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У підготовче засідання 13.04.2021 прибули представники сторін.

Представник позивача подав відповідь на відзив.

У підготовчому засіданні оголошено перерву до 11.05.2021.

Разом з тим, підготовче засідання призначене на 11.05.2021 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Картавцевої Ю.В. на лікарняному.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність призначення підготовчого засідання на іншу дату.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2021 суд ухвалив: підготовче засідання призначити на 22.06.2021.

У підготовче засідання 22.06.2021 прибув представник позивача, представники відповідача в підготовче засідання не прибули.

У підготовчому засіданні 22.06.2021 судом з`ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.07.2021.

У судове засідання 06.07.2021 прибули представники сторін.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, представник відповідача проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 06.07.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Правовідносини, пов`язані з обмеженням монополізму та захистом суб`єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, є предметом регулювання господарського законодавства, у тому числі й Господарського кодексу України (далі - ГК України), і відтак - господарськими, а тому справи, що виникають з відповідних правовідносин, згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розглядаються господарськими судами.

До того ж відповідно до частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду.

Отже, спір у даній справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами Господарського процесуального кодексу України.

В силу ч. 1 ст. 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції" законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель. Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, уповноважених з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

Стаття 3 зазначеного закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Приписами ст. 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; перевіряти суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом тощо.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно ч. 1 ст. 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції" розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.

Частиною 1 статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.

Як визначено статтею 41 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також зазначено і у п. 12 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правил розгляду справ), які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 р. № 5, доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі.

Пунктом 32 Правил розгляду справ встановлено, що у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення. Під час вирішення питання про накладення штрафу у резолютивній частині рішення вказується розмір штрафу. Резолютивна частина рішення, крім відповідних висновків та зобов`язань, передбачених статтею 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у необхідних випадках має містити вказування на дії, які відповідач повинен виконати або від яких утриматися для припинення порушення та усунення його наслідків, а також строк виконання рішення.

Судом встановлено, що 04.11.2020 Тимчасовою адміністративною колегією Антимонопольного комітету України прийнято рішення № 41-ртк у справі № 12-ВДР/12-19 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» (далі - Рішення № 41-ртк), яким

- визнано, що спільне підприємство-товариство з обмеженою відповідальністю «Світловодськпобут» за результатами господарської діяльності у 2017, 2018 та 2019 роках займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг зі централізованого опалення в межах території м. Світловодськ Кіровоградської області, де розташовані теплові мережі, які використовувало СП ТОВ «Світловодськпобут» для транспортування та постачання теплової енергії;

- визнано, що спільне підприємство-товариство з обмеженою відповідальністю «Світловодськпобут» вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку надання послуг з централізованого опалення, а саме, з проведення нарахування 100 % плати за послуги з централізованого опалення споживачам, відключеним від внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення, які фактично не надавалися, що призвело до ущемлення інтересів споживачів і яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку;

- за порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, накладено на спільне підприємство-товариство з обмеженою відповідальністю «Світловодськпобут» штраф у розмірі 1192689 гривень;

- зобов`язано спільне підприємство-товариство з обмеженою відповідальністю «Світловодськпобут» припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, у двомісячний строк з дня отримання рішення, про що повідомити Антимонопольний комітет України.

Судом встановлено, що у Рішенні № 41-ртк Комітетом, зокрема, визначено наступне.

Суб`єктом господарювання, який є об`єктом аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, є СП ТОВ «Світловодськпобут»; конкретною послугою, яка надається Підприємством, є надання послуг з центрадізованого опалення, у тому числі місць загального користування, яка включає в себе виробництво, транспортування та постачання теплової енергії (далі - послуга зі централізованого опалення, послуга з ЦО).

Перелік товарів, щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб`єкта господарювання: послуга з ЦО, яка не є взаємозамінною з будь-якими іншими послугами.

Перелік основних продавців (постачальників, виробників): рішенням виконавчого комітету Світловодської міської ради від 15.08.2012 № 742 «Про визначення виконавця житлово-комунальних послуг» СП ТОВ «Світловодськпобут» визначено виконавцем послуг з централізованого опалення для споживачів у приватних будинках, будинках садибного типу та для споживачів у багатоквартирних будинках із використанням внутрішньобудинкових теплових мереж, що обслуговуються виконавцем послуги з управління, утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Основними споживачами послуг з ЦО виступають фізичні особи, юридичні особи та бюджетні установи, які попередньо уклали в установленому чинним законодавством порядку з СП ТОВ «Світловодськпобут» договори про надання послуг з ЦО.

Товарними межами ринку є послуги ЦО у межах міста Світловодськ Кіровоградської області, де розташовані теплові мережі, які використовувало СП ТОВ «Світловодськпобут» для транспортування та постачання теплової енергії.

Територіальними (географічними) межами ринку надання послуг з ЦО, на якому СП ТОВ «Світловодськпобут» здійснює господарську діяльність з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, згідно з ліцензіями, та надає послуги з ЦО, є територія міста Світловодськ Кіровоградської області, на якій розташовані теплові мережі, які використовувало СП ТОВ «Світловодськпобут» для транспортування та постачання теплової енергії.

Часовими межами ринку надання послуг з ЦО визначено 2017, 2018 та 2019 роки.

Установлення монопольного (домінуючого) становища СП ТОВ «Світловодськпобут»: Комітетом встановлено, що у розумінні положень абзацу другого частини першої статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції», СП ТОВ «Світловодськпобут» за результатами господарської діяльності протягом 2017, 2018 та 2019 років займало монопольне (домінуюче) становище на ринку надання послуг з ЦО в межах території м. Світловодськ, де розташовані теплові мережі, які використовувало СП ТОВ «Світловодськпобут» для транспортування та постачання теплової енергії та є суб`єктом природних монополій.

Порушення законодавства про захист економічної конкуренції: дії СП «Світловодськпобут», які полягають у 100 % нарахуванні плати протягом 2017/2018 та 2018/2019 опалювальних періодів за послуги з ЦО споживачів, які відключені від внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення та не отримували ці послуги, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг зі централізованого опалення, що призвело до ущемлення інтересів споживачів і яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку.

Господарським судом міста Києва встановлено, що під час прийняття Рішення № 41-ртк Комітет виходив з того, що незважаючи на норми законодавства та прийнятий СП ТОВ «Світловодськпобут» наказ № 60, а також обізнаність про технічне відключення споживачів від мереж централізованого опалення, наявність заяв про розірвання/перегляд договорів про надання послуг зі централізованого теплопостачання протягом 2017/2018 та 2018/2019 опалювальних періодів, СП ТОВ «Світловодськопобут» продовжувало здійснювати нарахування споживачам плату за послуги з ЦО, замість нарахування їм плати за послуги централізованого опалення місць загального користування, оскільки вважало цих споживачів не споживачами отримання послуг з опалення місць загального користування, а споживачами послуг з ЦО квартир. Таким чином, СП ТОВ «Світловодськпобут», користуючись своїм монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з ЦО, вчиняло неправомірні дії, а саме здійснювало нараховування 100 % плати за послуги з ЦО квартир споживачам протягом 2017/2018 та 2018/2019 опалювальних періодів, які відключенні від внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення та не отримували ці послуги, замість нарахування даним споживачам плати за послуги централізованого опалення місць загального користування.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, зокрема, зазначає, що Комітет, визнаючи факт вчинення позивачем дій, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, зобов`язаний був враховувати, що підлягають захисту лише охоронювані законом інтереси споживачів (а не будь-які інтереси), тобто, у даному випадку ті інтереси споживачів послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, які не суперечать законам України, суспільним інтересам, вимогам добросовісності та розумності; при цьому не може вважатись зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку дії суб`єкта господарювання, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, що не відповідають закону, виникли на підставі допущених порушень чинного законодавства або обумовлюються такими порушеннями.

Відтак, позивач не погоджується з Рішенням № 41-ртк, вважає його таким, що постановлено з порушенням норм матеріального права та просить суд визнати недійсними пункти 2, 3, 4 резолютивної частини зазначеного рішення.

Відповідач проти позову заперечує, вказуючи на те, що зазначене рішення було прийнято при повному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; висновки викладені в такому рішенні відповідають обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані правильно, відтак Комітет зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Згідно з пунктом 2 статті 50 Закону порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Відповідно до частин першої - третьої статті 13 Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб`єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об`єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб`єктом господарювання додаткових зобов`язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб`єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб`єктів господарювання на ринку без об`єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб`єктів господарювання.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону, суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб`єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб`єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб`єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції (ч. 2 ст. 12 Закону).

Згідно з частиною першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач Рішення № 41-ртк СП ТОВ «Світловодськопобут» отримало 23.11.2020, при цьому позовну заяву до суду у справі № 910/1109/21 було направлено засобами поштового зв`язку 22.01.2021, тобто, в межах встановленого Законом строку.

Щодо твердження позивача про те, що Комітетом не встановлено факт законності інтересів споживачів, які були ущемлені внаслідок дій СП ТОВ «Світловодськпобут», суд зазначає наступне.

Так, у позові СП ТОВ «Світловодськпобут» вказує, що право споживача на відключення від системи централізованого опалення та постачання гарячої води і розірвання договору про надання послуг з теплопостачання не є абсолютним і може бути реалізовано за певних умов, тому інтереси споживачів, квартири яких знаходяться в багатоквартирних будинках, підключених до мережі централізованого опалення та які від`єдналися від мереж централізованого опалення з порушенням чинного законодавства та не сплачували у зв`язку із цим відповідні послуги, є такими, що суперечать приписам Закону № 2633, Правилам № 630 та Порядку № 4, отже, є незаконними.

З огляду на викладене, позивач зазначає, що висновок Комітету про зловживання позивачем монопольним (домінуючим) становищем у розумінні ч. 2 ст. 13 Закону № 2210 є протиправним, оскільки, не можуть підлягати захисту інтереси споживачів, які виникли на підставі порушень законодавства або обумовлювалися таким порушенням.

Судом встановлено, що при визначенні інтересів споживачів, які були ущемлені внаслідок дій СП ТОВ «Світловодськпобут» Комітет виходив з наступного.

Пунктом 1.2 Порядку № 4 передбачено, що для реалізації права споживачів на відмову від отримання послуг централізованого теплопостачання орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади створює своїм рішення постійно діючу міжвідомчу комісію для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення, призначає голову та затверджує її склад, затверджує положення про роботу комісії.

Так, виконавчим комітетом Світловодської міської ради для реалізації права споживачів на відмову від отримання послуг централізованого опалення, рішенням від 07.02.2008 № 110 «Про створення постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання» було створено постійно діючу міжвідомчу комісію для розгляду питань щодо відключення споживачів від внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення у багатоквартирних будинках, затверджено її склад та Положення про її роботу.

При розгляді заяв та прийнятті рішення про відключення від внутрішньобудинкових мереж враховувалися факти звернення мешканців міста до органів місцевого самоврядування зі скаргами на низьку якість послуг з ЦО (постійно низький температурний режим у квартирах, несвоєчасно розпочинаються опалювальні періоди), що надаються СП ТОВ «Світловодськпобут».

Так, згідно з інформацією Світловодської міської ради (лист від 30.01.2020 № 01-10/14/1-2), виконкомом міської ради протягом 2017/2018 та 2018/2019 опалювальних періодів зареєстровано 341 таких звернень-скарг, у тому числі на гарячу лінію - 201.

Ураховуючи вказану ситуацію, споживачі вимушені шукати альтернативні види опалення і переходити з централізованого опалення на індивідуальне (автономне) опалення.

Згідно з протоколами Міжвідомчої комісії та актами про відключення, протягом 2017-2018 років відключилися від внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення у м. Світловодськ Кіровоградської області 288 споживачів, зокрема: у 2017 році - 129 споживачів, у 2018 році -159 споживачів (лист виконавчого комітету Світловодської міської ради № 01/10/230/1 від 16.09.2019).

Проаналізувавши положення Конституції України, Закону України «Про теплопостачання», Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (зі змінами), Комітет прийшов до висновку, що споживач має право на вибір джерела теплопостачання до свого помешкання, відключатися від мереж централізованого опалення та припинити правові відносини з теплопостачальною організацією з часу затвердження Міжвідомчою комісією акту про відключення від мереж централізованого опалення.

Поряд з цим, у споживачів є правові підстави для розірвання/перегляду договору надання послуг з централізованого опалення з часу затвердження Міжвідомчою комісією акту про відключення (зникнення потреби в отриманні послуг), відтак, і зобов`язання теплопостачального підприємства мають бути припинені, зокрема, в частині нарахування споживачеві плати за послуги з ЦО, оскільки, в укладених договорах сторони передбачали можливість його дострокового розірвання у разі зникнення потреби в отриманні послуг або відмови споживача від користування послугами виконавця.

З наявних у матеріалах справи № 12-ВДР/12-19 доказів Комітетом було встановлено, що 288 споживачів, реалізуючи своє право на відмову від отримання послуг з центрального опалення, понесли додаткові матеріальні, фінансові витрати на улаштування індивідуального опалення у середньому 10 тис. грн на 1 споживача.

Відповідно до інформації СП ТОВ «Світловодськпобут» (лист від 29.10.2019 № 01-1064/1) у досліджуваному періоді до Підприємства звернулося 270 споживачів про розірвання/перегляд договорів про надання послуг з централізованого теплопостачання.

Однак, СП ТОВ «Світловодськпобут» не враховуючи факт відключення квартир від мереж централізованого опалення, заяв споживачів на розірвання/перегляд договорів та зняття їх з абонентського обліку, листами повідомляло споживачів про неможливість задоволення їхніх заяв із причини незгоди з рішеннями Міжвідомчої комісії та виконавчого комітету Світловодської міської ради надавати дозволи громадянам на відключення окремих квартир від мереж централізованого опалення, змушував споживачів платити за послуги з ЦО квартир, при тому, що вони опалюють свої квартири іншими видами тепла.

Тобто, на громадян лягав подвійний тягар зобов`язань як зі сторони енерго- так і газо-постачальних підприємств за користування електричною енергією/природним газом на опалення квартир, так і зі сторони теплопостачального підприємства - СП ТОВ «Світловодськпобут» за послуги зі ЦО квартир.

При цьому, у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 19.06.2019 у справі № 1140/3437/18 за позовом Спільного підприємства - Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" до Виконавчого комітету Світловодської міської ради Кіровоградської області про визнання протиправним і скасувати рішення міжвідомчої комісії щодо надання дозволу на відключення квартири (приміщення) від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання, викладене в пункті 2 протоколу засідання міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення від мереж централізованого опалення за №1 від 20 лютого 2015 р, судом зазначено, що скасування у судовому порядку спірного пункту Протоколу № 1 має наслідком заборону на його реалізацію з дня набрання законної сили судовим рішенням, тобто з 19 червня 2019 р. При наявності фактичного виконання наданого дозволу - відключення конкретної квартири від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП, підтвердженого відповідним актом, складеним та затвердженим компетентними органами, скасування спірного пункту Протоколу № 1 має наслідком вирішення СП ТОВ "Світловодськпобут" питання про відшкодування збитків, завданих за період дії незаконного нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування - рішення Світловодської міської ради від 28 вересня 2010 р. № 1726. При цьому, громадяни, яким був наданий дозвіл і які здійснили певні заходи на його реалізацію (замовлення технічної документації, виконання робіт по відключенню від внутрішньобудинкових мереж, встановлення індивідуального опалення та інше), маючи обгрунтовані сподівання на легітимність рішеннь органу місцевого самоврядування, не можуть нести відповідальність, у тому числі, матеріальну, за наслідки реалізації дозволу на відключення від ЦО та ГВП.

Верховний Суд у постанові від 27 червня 2018 р. у справі № 294/220/14-ц вказав на те, що потреба виправити минулу помилку, допущену державним органом, не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Наведена правова позиція грунтується на висновках щодо реалізації принципу "належного урядування", викладених Європейським судом з прав людини у Рішенні "Рисовський проти України" (п.п. 70-71).

Постановою Верховного Суду від 14.02.2020 у справі № 401/799/18 за зверненням фізичної особи до СП ТОВ "Світловодськпобут" про припинення дій та розірвання договору про надання послуг, судом зазначено наступне: «звернення позивача до Міжвідомчої комісії із заявою про надання дозволу на відключення від мереж централізованого опалення належної йому квартири, надання Міжвідомчою комісією дозволу позивачу на таке відключення при наявності технічної можливості встановлення індивідуального опалення, розробленням за замовленням позивача робочого проекту із зазначенням у ньому технічної можливості встановлення індивідуального опалення, відключення приміщення позивача від централізованого опалення монтажною організацією та встановлення індивідуального опалення, затвердження Міжвідомчою комісією акта про відключення квартири від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП, свідчать про те, що позивач належним чином реалізував своє право на відмову від надання послуг центрального опалення та вільний вибір джерела теплової енергії. За таких обставин відсутні підстави вважати, що позивач здійснив самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, із яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивач реалізував своє право на відмову від надання послуг центрального опалення та на момент розгляду справи не користувався послугами відповідача, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для розірвання договору та зобов`язання відповідача припинити нарахування плати за свої послуги, оскільки в укладеному договорі сторони передбачили можливість його дострокового розірвання у разі зникнення потреби в отримані послуг або відмови споживача від користування послугами виконавця, що відповідає положенням Законів України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, «Про теплопостачання». Доводи касаційної скарги про те, що рішення Міжвідомчої комісії про відключення квартири від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП від 13 березня 2015 року та акт про відключення квартири від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП від 24 квітня 2017 року складені з порушенням норм чинного законодавства України та помилково визнанні судами як передумова для розірвання договору, є необґрунтованими».

З огляду на встановлені вище обставини, суд зазначає, що доводи позивача про захист Комітетом інтересів споживачів, які виникли на підставі порушень законодавства, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, оскільки, висновки, викладені Комітетом у Рішенні № 41-ртк відповідають фактичним обставинам справи та позивачем спростовані не були.

Поряд з цим, відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції від 24 червня 2004 року № 1875-ІУ) (далі - Закон № 1875) до комунальних послуг, зокрема, належать послуги з централізованого опалення.

Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції від 9 листопада 2017 року № 2189-УІІІ) (далі - Закон № 2189) до комунальних послуг, зокрема, належать послуги з постачання теплової енергії.

З 01 травня 2019 року в повному обсязі було введено в дію Закон № 2189.

Із цієї дати визнано таким, що втратив чинність Закон № 1875.

Водночас прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 2189, зі змінами, було передбачено, що від моменту введення в дію Закону № 2189 (01.05.2019) до моменту укладення між виконавцями комунальних послуг та співвласниками багатоквартирних будинків договорів про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (01.05.2020), чинні договори про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, укладені до введення в дію цього Закону № 2189 (тобто до 01.05.2019), зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладених за правилами, визначеними Законом № 2189.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби (СОVID-19)» до Закону № 2189 були внесені зміни, згідно з якими не пізніше як протягом п`яти місяців з дня завершення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню короновірусної хвороби (СОVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, співвласники багатоквартирних будинків незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирними будинком зобов`язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, а виконавці комунальних послуг - укласти з такими співвласниками договори про надання відповідних послуг відповідно до обраної співвласниками моделі організації договірних відносин. У разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги протягом п`яти місяців з дня завершення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню короновірусної хвороби (СОVID-19), між виконавцем та кожним співвласником укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги.

З огляду на вищенаведене, до моменту укладення нових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, для споживачів категорії населення у багатоквартирних будинках, залишаються чинними договори про надання послуг з централізованого опалення, що укладалися за вимогами Закону № 1875.

Так, оскільки, предметом розгляду справи були неправомірні дії безпосередньо на ринку послуг з централізованого опалення, суд погоджується з доводами Комітету про те, що твердження позивача щодо необхідності врахування у рішенні положень Закон № 2119 та Методики є необґрунтованими, оскільки ними визначаються:

- засади забезпечення комерційного, у тому числі розподільного, обліку послуг з постачання теплової енергії;

- порядок визначення обсягів спожитої у будівлі теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень;

- порядок розподілу обсягів спожитих комунальних послуг з постачання теплової енергії;

- забезпечення відповідною обліковою інформацією споживачів таких послуг.

Також, позивачем зазначено, що Комітетом неправильно визначено часові межі ринку, а саме 2017, 2018 та 2019 роки без виділення окремих опалювальних періодів, що суперечить Методиці визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку у редакції, затвердженій розпорядженням Антимонопольного комітету України № 49-р від 05.03.2002, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.04.2002 за № 317/6605.

Так, суд зазначає, що відповідно до Методики часові межі ринку визначаються як проміжок часу (як правило рік), протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товару із сталою структурою.

Пунктом 1 Рішення визнано, що СП ТОВ «Світловодськпобут» за результатами господарської діяльності у 2017, 2018 та 2019 роки займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг зі централізованого опалення в межах території м. Світловодськ Кіровоградської області, де розташовані теплові мережі, які використовувало СП ТОВ «Світловодськпобут» для транспортування та постачання теплової енергії.

У Рішенні Комітетом неодноразово зазначається, що порушення охоплює опалювальні періоди: 2017/2018 та 2018/2019 років, зокрема в пунктах 39, 96, 97, 110, 111, 113 Рішення.

Отже, часові межі ринку послуг зі централізованого опалення визначені в Рішенні охоплюють опалювальні періоди 2017/2018 та 2018/2019 років і таким чином, визначенні Комітетом вірно, з огляду на що суд не бере до уваги доводи позивача щодо неправильного визначення часових меж ринку.

Статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Так, відповідно до п. 14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» для кваліфікації дій суб`єктів господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, або як антиконкурентних узгоджених дій, або як недобросовісної конкуренції не є обов`язковим з`ясування настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків.

Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених законом як зловживання монопольним (домінуючим) становищем (частина друга статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), або як антиконкурентні узгоджені дії (частина друга статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), або як недобросовісна конкуренція (статті 5, 7, 9, 11, 13-15 і 19 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"), або можливості настання зазначених наслідків у зв`язку з відповідними діями таких суб`єктів господарювання (частина перша статей 6 і 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", статті 4, 6, 8, 15-1, 16, 17 і 18 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"). В останньому випадку господарським судам необхідно з`ясовувати та відображати в судових рішеннях, в чому конкретно полягають відповідні наслідки, що могли б настати в результаті дій суб`єктів господарювання, які мають ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, або антиконкурентних узгоджених дій, або недобросовісної конкуренції.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи в сукупності, суд дійшов висновку, що при прийнятті Рішення № 41-р/тк Комітет діяв у межах своїх повноважень, у порядок та спосіб, встановлений законом; висновки, викладені у Рішенні № 41-р/тк, відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими.

За наведених обставин, з огляду на недоведення позивачем наявності підстав, визначених статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", позовні вимоги про визнання частково недійсним рішення Антимонопольного комітету України № 41-р/тк задоволенню не підлягають.

При цьому, суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на позивача з огляду на відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 16.07.2021

Суддя Ю.В. Картавцева