Рішення № 98390107, 19.07.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.07.2021Справа № 910/3992/21

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Легалліс" (Україна, 03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 6, кв. 41; ідентифікаційний код: 39370971)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест Консалтинг" (Україна, 01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, буд. 13, кв. 112; ідентифікаційний код: 36086428)

про стягнення 130 996,41 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Легалліс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест Консалтинг" (далі - відповідач) про стягнення 130 996,41 грн, з яких 51 672,13 грн пені, 60 000,00 грн штрафу та 19 324,28 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором № 2/0819 безвідсоткової строкової позики від 15.08.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали.

26.03.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

21.04.2021 (у встановлений судом строк) до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову, зазначає, що умовами укладеного сторонами договору передбачено штрафні санкції за завдані позивачу збитки, а не за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов`язань, при цьому позивачем не доведено складу та розміру понесених збитків, в тому числі втраченої вигоди, податкові наслідки, відтак підстави для застосування до відповідача неустойки за порушення ним своїх зобов`язань відсутні.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у встановлений судом строк не скористався.

18.06.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про намір подання доказів щодо судових витрат.

23.06.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла уточнена позовна заява, правові підстави для врахування викладених в ній доводів у суду відсутні, оскільки її подано з порушенням встановленого ч. 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України строку.

05.07.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про залишення позову без розгляду, оскільки, на думку відповідача, позовна заява підписана особою, яка не має права її підписувати.

Як встановлено судом, позовну заяву підписано представником позивача - Романенком Р.О., повноваження якого, зокрема, підписувати позовні заяви від імені ТОВ "Легалліс" підтверджуються наявною в матеріалах справи довіреністю вих. № 56/1220-LL від 31.12.2020.

Згідно з ч. 2 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.

За змістом частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, на які поширюється дія цієї частини статті 12 процесуального закону, є малозначними в силу властивостей притаманних їм, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.

Враховуючи ту обставину, що пред`явлений ТОВ "Легалліс" позов, відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, є малозначним спором, виходячи з ціни позову та його предмета, суд вважає, що позовну заяву від імені позивача підписано уповноваженою особою, відтак заява відповідача про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті

ВСТАНОВИВ:

15.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Легалліс" (далі - позикодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроінвест Консалтинг" (далі - позичальник, відповідач) було укладено Договір № 2/0819 безвідсоткової строкової позики (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого позикодавець зобов`язується надати позичальнику у власність грошову позику, а позичальник зобов`язується повернути таку ж суму грошей у визначений цим Договором строк.

Згідно з п. 2.1 Договору сума позики за цим Договором становить 1 000 000,00 грн.

За умовами пункту 3.1 Договору, в редакції Додаткової угоди № 2 від 28.05.2020 до Договору, позичальник дає гарантію і зобов`язується повернути суму позики, вказану в п. 2.1 Договору, в наступному порядку: до 12.06.2020 - 200 000,00 грн; до 30.06.2020 - 200 000,00 грн; до 15.07.2020 - 600 000,00 грн.

У пунктах 3.4, 3.5 Договору сторони погодили, що по закінченні строку, вказаного в п. 3.1 цього Договору, позичальник зобов`язується протягом однієї доби повернути суму позики. Позика повертається готівкою або шляхом безготівкового перерахунку на особистий рахунок позикодавця.

Відповідно до п. 4.1 Договір набуває чинності з моменту внесення коштів на банківський рахунок позичальника, що підтверджується банківською випискою.

З матеріалів справи вбачається, що, на виконання умов Договору, позивачем було перераховано на рахунок відповідача суму позики - 1 000 000,00 грн, про що свідчить належним чином засвідчена копія платіжного доручення № 114 від 16.08.2019.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що відповідач взяті на себе зобов`язання за Договором не виконав, суму позики у встановлений Договором строк не повернув, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення з відповідача 51 672,13 грн пені, 60 000,00 грн штрафу та 19 324,28 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором позики, який підпадає під правове регулювання Глави 71 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1047 Цивільного кодексу України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Суд встановив, що позивачем, на виконання умов Договору, було перераховано на рахунок відповідача суму позики 1 000 000,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією платіжного доручення № 114 від 16.08.2019.

Відповідно до частин 1, 3 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення пункту 3.1 Договору, в редакції Додаткової угоди № 2 від 28.05.2020 до Договору, зобов`язання відповідача щодо повернення суми позики мало бути виконане у строк: до 12.06.2020 - 200 000,00 грн; до 30.06.2020 - 200 000,00 грн; до 15.07.2020 - 600 000,00 грн.

Приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за Договором є таким, що настав.

Згідно з ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відзив не містить вказівки на незгоду відповідача із повідомленими позивачем обставинами щодо порушення відповідачем строку повернення суми позики за Договором, відповідач позбавлений права заперечувати проти вказаних обставини під час розгляду справи по суті.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Предметом позову є вимоги позивача про стягнення з відповідача 51 672,13 грн пені, 60 000,00 грн штрафу та 19 324,28 грн 3 % річних.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частинами 4, 6 статті 231 Господарського кодексу України унормовано, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 5.2 Договору, в редакції Додаткової угоди № 2 від 28.05.2020 до Договору, передбачено, що штрафна санкція за завдані збитки, в тому числі за втрачену вигоду і податкові наслідки складається в розмірі разового штрафу 100 % від суми фінансової позики плюс пеня за кожний день прострочення у розмірі подвійної ставки НБУ.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частинами 1, 4, 7 статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Враховуючи вищенаведені положення законодавства, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Тлумачення умов укладеного сторонами Договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

Суд звертає увагу, що пунктом 5.2 Договору встановлено відповідальність відповідача за завдані збитки, в тому числі за втрачену вигоду і податкові наслідки в розмірі разового штрафу 100 % від суми фінансової позики та пеню за кожний день прострочення у розмірі подвійної ставки НБУ.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Збитки - це витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною першою статті 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства, тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження завдання позивачу збитків, унаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором, з чим положення пункту 5.2 Договору пов`язує право позивача застосувати до відповідача передбачені Договором штрафні санкції.

У поданій до суду позовній заяві позивач взагалі не посилається на завдання йому збитків унаслідок порушення відповідачем строку повернення суми позики за Договором.

З огляду на викладене, оскільки умовами Договору не передбачено застосування до відповідача штрафних санкцій саме за порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування договірної неустойки, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 51 672,13 грн пені та 60 000,00 грн штрафу не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши розрахунок 3 % річних за заявлений позивачем період, суд встановив, що він є арифметично вірним, втім при додаванні сум 3 % річних позивачем було допущено арифметичну помилку, відтак обґрунтованими є 3 % річних в розмірі 19 324,27 грн (295,08 + 491,80 + 18 537,39).

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 3 % річних у розмірі 19 324,27 грн.

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 334,86 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта сплаченого позивачем судового збору, в зв`язку з необхідністю часткової відмови у задоволенні позову - на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест Консалтинг" (Україна, 01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, буд. 13, кв. 112; ідентифікаційний код: 36086428) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Легалліс" (Україна, 03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 6, кв. 41; ідентифікаційний код: 39370971) 3 % річних у розмірі 19 324 (дев`ятнадцять тисяч триста двадцять чотири) грн 27 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 334 (триста тридцять чотири) грн 86 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 935,14 грн покласти на позивача.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 19.07.2021

Суддя О.В. Нечай