Рішення № 98379111, 29.06.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2021 року № 320/928/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., за участю секретаря судового засідання Витвицького О.Є., розглянувши у вікритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Чижика Андрія Павловича до Міністерства юстиції та Дисциплінарної комісії приватних виконавців про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції та Дисциплінарної комісії приватних виконавців, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 10.07.2020, оформлене протоколом № 34 від 10.07.2020 про застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді попередження;

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України Дениса Малюськи № 1925/7 від 27.07.2020 про застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді попередження;

- зобов`язати Міністерство юстиції України виключити з Єдиного реєстру приватних виконавців України інформацію про застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді попередження.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що під час проведення позапланової перевірки позивача були допущені процедурні порушення. Так, на думку позивача Дисциплінарна комісія приватних виконавців перевищила свої повноваження та розглянула звернення особи, яка не є стороною у виконавчого провадження. Крім того, під час перевірки Дисциплінарна комісія необґрунтовано відмовила у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідачі у відзиві на позовну заяву зазначили про дотримання Дисциплінарною комісією приватних виконавців процедури розгляду скарги та прийняла рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року провадження у даній адміністративній справі відкрито, справа призначена за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила суд задовольнити позов.

Представник відповідачів в судовому засіданні просила суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проводить незалежну професійну діяльність як приватний виконавець виконавчого округу міста Києва за робочою адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Дисциплінарної комісії приватних виконавців Міністерства юстиції України задоволено подання Міністерства юстиції України про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та рішенням від 10 липня 2020 року застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді попередження. Наказом Міністерства юстиції України від 27 липня 2020 року №1925/7 «Про застосування до приватного виконавця Чижика А. дисциплінарного стягнення» введено в дію Рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 10 липня 2020 року, оформлене протоколом №34, про що внесено відповідний запис до Єдиного реєстру приватних виконавців.

Не погоджуючи з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд зазначає наступне.

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02 червня 2016 року № 1403-VIII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1403-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Згідно з частинами першою, другою статі 23 Закону № 1403-VIII Міністерство юстиції України забезпечує ведення Єдиного реєстру приватних виконавців України.

У Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про: 1) прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) приватного виконавця; 2) дату рішення Кваліфікаційної комісії про надання права на здійснення діяльності приватного виконавця; 3) номер посвідчення; 4) виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність; 5) офіс приватного виконавця; 6) реквізити договору страхування цивільно-правової відповідальності приватного виконавця, строк дії договору, відомості про страховика та страхову суму; 7) зупинення діяльності приватного виконавця; 8) дату та номер рішення про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності та вид дисциплінарного стягнення; 9) дату та номер рішення Дисциплінарної комісії про припинення діяльності; 10) прізвище, ім`я та по батькові помічників приватного виконавця (у разі їх наявності).

Статтею 37 зазначеного Закону обумовлено, що приватний виконавець несе за свої рішення, дії чи бездіяльність та завдану третім особам шкоду цивільно-правову, адміністративну чи кримінальну відповідальність у порядку та обсягах, установлених законом, а також дисциплінарну відповідальність у порядку, встановленому цим Законом.

Контроль за діяльністю приватного виконавця відповідно до частини першої статті 34 Закону № 1403-VIII здійснюється Міністерством юстиції України шляхом проведення планових і позапланових перевірок у порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Частиною третьою, четвертою та сьомою статті 34 вказаного Закону передбачено, що позапланові перевірки проводяться на підставі: 1) заяви приватного виконавця про проведення перевірки; 2) письмових звернень учасників виконавчого провадження щодо рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця; 3) неподання приватним виконавцем у встановлені строки звітності чи іншої інформації та/або подання недостовірної інформації.

Під час проведення позапланових перевірок з`ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення таких перевірок. Повторна перевірка з питань, що вже були предметом перевірки, не допускається, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі виявлення під час здійснення перевірок ознак дисциплінарного проступку приватного виконавця Міністерство юстиції України вносить вмотивоване подання до Дисциплінарної комісії про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.

Аналогічні положення містяться у пункті 19 Розділу ІІІ Порядку проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 жовтня 2018 року № 3284/5, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 3284/5).

За змістом пункту 26 Розділу ІІІ Порядку № 3284/5 позапланова невиїзна перевірка діяльності приватного виконавця проводиться шляхом витребування від приватного виконавця потрібних документів та відомостей у межах предмета звернення та надання висновку щодо відповідності рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця вимогам законодавства, який викладається в довідці за результатами такої перевірки.

Пунктом 29 Розділу ІІІ Порядку № 3284/5 визначено, що за результатами проведення позапланової невиїзної перевірки діяльності приватного виконавця Управління контролю (Управління забезпечення примусового виконання рішень) складає довідку, в якій зазначаються: підстави проведення перевірки; факти, викладені у зверненні або у скарзі, на підставі яких проводиться перевірка; обставини, встановлені під час перевірки, із посиланням на джерела отримання інформації; висновок щодо відповідності рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця вимогам законодавства з посиланням на відповідну норму законодавства.

Положеннями статті 38 Закону № 1403-VIII визначено, що підставою для притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.

Дисциплінарним проступком приватного виконавця є: 1) факт зайняття діяльністю, несумісною з діяльністю приватного виконавця; 2) порушення правил професійної етики приватного виконавця; 3) розголошення професійної таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення; 4) невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків; 5) невиконання статуту Асоціації приватних виконавців України, рішень Ради приватних виконавців України та з`їзду приватних виконавців України.

Статтею 39 вказаного Закону передбачено, що дисциплінарна комісія приватних виконавців (далі - Дисциплінарна комісія) утворюється при Міністерстві юстиції України для розгляду питань притягнення приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків.

Положення про Дисциплінарну комісію приватних виконавців затверджується Міністерством юстиції України.

Щодо тверджень позивача про відсутність у Дисциплінарної комісії повноважень на проведення перевірки суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України “Про звернення громадян” (далі — Закон № 393/96) передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно зі статтею 3 Закону № 393/96 скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 393/96, звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Статтею 15 Закону № 393/96 встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Згідно з частиною третьою статті 17 Закону № 393/96 якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

З матеріалів справи слідує, що вважаючи свої права порушеними у виконавчому провадженні № 60358056 та № 60981866, яке знаходилось в провадженні приватного виконавця Чижика А.П. та з метою їх захисту, ОСОБА_2 звернулася до Національного антикорупційного бюро України, яке перенаправило вказане звернення до Міністерства юстиції України.

Положеннями статті 34 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та пункту 19 Розділу III «Порядок організації та проведення перевірок діяльності приватних виконавців» Порядку №3284/5 передбачено, що позапланові невиїзні перевірки діяльності приватного виконавця проводяться на підставі письмових звернень учасників виконавчого провадження щодо рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця чи у разі надходження від Дисциплінарної комісії приватних виконавців скарги на діяльність приватного виконавця, яка була подана до цієї комісії, ухвалення Дисциплінарною комісією приватних виконавців рішення про відхилення подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності та спрямування матеріалів для повторної перевірки діяльності приватного виконавця.

Під час проведення позапланових перевірок діяльності приватного виконавця з`ясовуються лише ті питання, необхідність (потреба) перевірки яких стала підставою для здійснення таких перевірок.

Наведена норма встановлює обмеження щодо об`єкта перевірки, який окреслюється питаннями, необхідність (потреба) перевірки яких стала підставою для здійснення такої перевірки.

Не вдаючись в оцінку змісту скарги ОСОБА_2 , на дії приватного виконавця Чижика А.П., варто зауважити, що така стосувалась дій, рішень, вчинених, прийнятих останнім в рамках виконавчих проваджень №60358053 та №60981866.

Так, з змісту вказаної скарги ОСОБА_2 , скарга містила посилання на певні обставини, які, на думку заявника, свідчили про допущення приватним виконавцем низки порушень.

Викладення ОСОБА_2 скарги в такий спосіб, без зазначення конкретних порушень приватним виконавцем норм законодавства, не дозволяє чітко окреслити питання, які необхідно перевірити.

Тому, в межах даної справи перевірка відповідачем всіх прийнятих приватним виконавцем рішень та вчинених ним дій в межах виконавчих проваджень №60358053 та №60981866 не є виходом за межі предмета звернення та не свідчить про порушення відповідачем положень статті 34 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та пункту 19 Розділу III. «Порядок організації та проведення перевірок діяльності приватних виконавців» Порядку №3284/5.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2020 по справі №520/2210/19.

Під час перевірки встановлено наступне.

На виконанні у Позивача перебувало зведене виконавче провадження № 60988456 до складу якого входили:

- виконавче провадження № 60358056 з примусового виконання виконавчого листа Оболонського районного суду міста Києва від 23.01.2015 № 2/756/888/14 про звернення стягнення на нерухоме майно, предмет іпотеки, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 в рахунок погашення заборгованості в розмірі 808 729,40 грн.;

- виконавче провадження № 60981866 з примусового виконання виконавчого напису від 19.01.2019 № 3, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Шевченко О.В. про звернення стягнення на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_3 , що належить на праві власності ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 3 007 401,14 грн. Боржником вказаному зведеному виконавчому провадженню є ОСОБА_2

20.11.2019 позивачем винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, якою описано та накладено арешт на квартиру за адресою АДРЕСА_2 .

06.12.2019 приватним виконавцем до Київської філії Державного підприємства «Сетам» направлена заявка на реалізацію арештованого майна.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2831/5, якщо реалізації підлягає житловий будинок, квартира або інше житлове приміщення, в інформації про майно додатково зазначаються: план приміщення (за наявності); місце розташування; відомості про земельну ділянку (її правовий режим та розмір); кількість поверхів будинку, поверх, на якому розташована квартира, інше житлове приміщення; кількість кімнат, площа кожної кімнати; інформація про допоміжні, підсобні приміщення та споруди; інформація про наявність зареєстрованих інших, крім боржника, мешканців (зокрема дітей), орендарів, інших користувачів приміщення.

Основним законом, який регулює охорону дитинства є Закон України «Про охорону дитинства», норми якого кореспондуються з нормами Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 ратифікованої Постановою ВР України від 27.02.1991, у якій встановлено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найвищому забезпеченню інтересі дитини.

Закон України «Про охорону дитинства» визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Відповідно до статті 18 названого Закону держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Так, пунктом 28 розділу VIII інструкції встановлено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

Згідно з абзацом сьомим пункту 3 розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за № 1301/29431 (далі - Порядок реалізації майна), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, до заявки на реалізацію цього майна має додаватись копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про необхідність отримання попереднього дозволу органів опіки та піклування, при реалізації нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні.

Під час перевірки встановлено, що в заявці на реалізацію квартири за адресою АДРЕСА_2 , приватний виконавець не зазначив інформацію про зареєстрованих інших, крім боржника мешканців (зокрема, дітей). Крім того, під час перевірки було встановлено, що перевірка відомостей позивачем не була проведена.

В судовому засіданні позивач повідомив, що він використав лист Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 29.11.217 №104-10168 адресований Головному державному виконавцю Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Поліщуку В.В., оскільки на його запити до органів реєстрації відповідь у встановлені законодавством строки не надходила. Разом тим, суд критично оцінює вказані посилання, оскільки запитів, які б направляв позивач після відкриття виконавчого провадження позивач не надав та матеріали справи не містять.

Крім того, суд критично оцінює посилання позивача на лист Департаменту з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації від 02.03.2020 №074/06/2-862 щодо скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 , як таку, що здійснена з порушенням вимог законодавства, оскільки такі дії були вчинені після подання позивачем заявки не реалізацію квартири за вказаною адресою.

З огляду на викладене відповідач правомірно прийшов до висновку, що по виконавчим провадженням № 60358056, 60981866 приватним виконавцем передано на реалізацію майно боржника (квартири) без звернення до органів опіки та піклування за відповідним дозволом та без належної перевірки, відносно зареєстрованих мешканців квартири, яка передана на реалізацію.

Відповідно до пункту 1 Розділу IV Порядку № 3284/5 у разі виявлення під час здійснення перевірок ознак дисциплінарного проступку приватного виконавця Міністерством юстиції України до Дисциплінарної комісії приватних виконавців вноситься вмотивоване подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності (далі - Подання).

Відтак, керуючись частиною сьомою статті 34, пунктом 4 частини другої статті 38 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Міністерством юстиції України до Дисциплінарної комісії направлено подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Чижика А.П.

Відповідно до вказаного подання було виявлено порушення вимог: пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» щодо здійснення, діяльності приватного виконавця з дотриманням принципу законності;

частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» щодо вжиття передбачених Законом заходів відносно примусового виконання рішень, неупередженого, ефективно, своєчасного І в повному обсязі вчинення виконавчих дій;

абзацу дев`ятого пункту 2 розділу 2 Порядку реалізації щодо зазначення в заявці на реалізацію арештованого майна відомостей про наявність зареєстрованих інших, крім боржника, мешканців (зокрема дітей), орендарів, інших користувачів приміщення. За результатами перевірки встановлено, що під час здійснення діяльності Позивачем порушено вимоги законодавства, яке регулює питання організації діяльності приватного виконавця та порядку примусового виконання рішень.

Пунктом 1 Розділу IV Порядку передбачено, що у разі виявлення під час здійснення перевірок ознак дисциплінарного проступку приватного виконавця Міністерством юстиції України до Дисциплінарної комісії вноситься вмотивоване подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.

Щодо твердження позивача про неправомірність відхилення Дисциплінарною комісією клопотання про відкладення засідання комісії суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 40 Закону №1403-УІІІ та пункту 24 Положення передбачено, що у разі якщо подання до Дисциплінарної комісії про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності внесено за результатами перевірки діяльності приватного виконавця, здійсненої на підставі скарги учасника виконавчого провадження, яка одночасно є предметом судового розгляду з оскарження рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця, Дисциплінарна комісія відкладає розгляд цього подання до набрання законної сили судовим рішенням за результатом розгляду такої скарги.

У такому разі перебіг строку, передбаченого частиною першою цієї статті, зупиняється до набрання судовим рішенням законної сили.

Своє відображення вказана норма знайшла у Положенні № 3791/5, відповідно до якої у разі якщо подання до Дисциплінарної комісії про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності внесено за результатами перевірки діяльності приватного виконавця, здійсненої на підставі скарги учасника виконавчого провадження, яка одночасно є предметом судового розгляду з оскарження рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця, Дисциплінарна комісія відкладає розгляд цього подання до набрання законної сили судовим рішенням за результатами розгляду такої скарги (пункт 24 Положення № 3791/5).

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що Дисциплінарна комісія відкладає розгляд подання лише у разі якщо скарга на дії приватного виконавця, за результатами якої внесено подання, є предметом судового розгляду.

В судовому засіданні встановлено, що позивач звертався з клопотанням про відкладення засідання Дисциплінарної комісії щодо розгляду подання Міністерства юстиції України про притягнення його до дисциплінарної відповідальності до набрання законної сили рішенням Оболонського районного суду міста Києва у справі №756/2137/20.

Однак, Комісією вказане клопотання було розглянуто та відхилено, оскільки, відповідно до ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 26.06.2020 по справі № 756/2137/20, предметом оскарження є визнання електронних торгів недійсними, визнання недійсними та скасування протоколу проведення електронних торгів, свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та державної реєстрації права власності. В той же час, предметом розгляду скарги Дисциплінарною комісією було порушення направлення на реалізацію майна та порушення прав малолітніх при реалізації майна.

З урахуванням наведеного та необгрунтованості доводів позивача щодо допущення відповідачами процедурних порушень при прийнятті оскаржуваних рішень, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

З огляду на відсутність підстав для задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити у стягненні моральної шкоди як похідної позовної вимоги.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно із частиною 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зважаючи, що матеріали справи не містять доказів понесення судових витрат відповідачем, підстави для їх компенсації відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73- 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Я.В. Горобцова

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення- 16 липня 2021 р.

Горобцова Я.В.