Рішення № 98378928, 07.07.2021, Полонський районний суд Хмельницької області

Справа № 681/348/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2021 року Полонський районний суд Хмельницької області в складі:

головуючої судді - Дідек М.Б.,

при секретарях судових засідань - Богданевич О.О., Гром С.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полонному цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Грицівської селищної ради Хмельницької області про визнання права власності на нежитлову будівлю (склад) площею - 93,0 кв.м. за набувальною давністю,

встановив:

25.03.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до Грицівської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області про визнання права власності на нежилу будівлю (складське приміщення площею 93,0кв.м.) розташованої на АДРЕСА_1 за набувальної давності.

На обґрунтування заявлених позовних вимог з урахуванням їх уточнень зіслався на те, що являвся членом колишнього сільськогосподарського виробничого кооперативу «Перше травня». Згідно майнового сертифікату виданого Сасанівською сільською радою 27.04.2003 року набув права власності на частку майна пайового фонду підприємства в розмірі 0,36 %, що становить 4603грн., затверджених зборами співвласників сільськогосподарського виробничого кооперативу «Перше травня» 15.05.2001року.

Під час розподілу майна він у 2003 році звернувся до його співвласників із письмовою заявою про надання згоди на викуп належних їм часток майнового паю в складі структури якого входило нежитлова будівля - складське приміщення площею 93,0кв.м. розташованої на АДРЕСА_1 , яким з їх усної згоди з 2002 року став користуватися та використовувати для здійснення господарської діяльності.

29.05.2003 року при розгляді його заяви ліквідаційною комісію по розпаюванню майна йому відмовлено у наданні згоди на викуп вищезгаданого складського приміщення з посиланням на те, що воно знаходиться у напівзруйнованому стані, не становило для співвласників матеріальної цінності, отримувати яке співвласники відмовилися, тому його не було внесено до складу майна, яке підлягало розподілу між співвласниками. За рішенням комісії за згодою співвласників дане приміщення йому було надано в користування.

З даного часу добросовісно володіє даним приміщенням, відкрито і безперервно ним користується, несе витрати на його розбудову та поточний ремонт.

В березні 2021 року при звернені до нотаріуса про вирішення питання щодо укладення договору купівлі-продажі згаданої будівлі у його посвідченні було відмовлено через відсутність правовстановлюючих документів.

Оскільки СВК «Перше травня» припинило своє існування, а правовстановлюючі документи на спірну будівлю не були виготовленні, а іншого способу визнати право власності на спірну будівлю та здійснити його державну реєстрацію позбавлений можливості, тому вимушений звернутися з даним позовом до суду.

Посилаючись на те, що понад 20 років добросовісно, безперервно та відкрито користувався спірною будівлею, несе витрати за належне його утримання, включаючи поточні ремонти, виготовив технічний паспорт, а інші особи котрі б оспорювали або не визнавали його право на дане приміщення відсутні, вважає, що він набув на нього право власності за давністю.

Відповідач в установлений в ухвалі строк відзив до суду не надав, а поданих до суду письмових заявах проти позову не заперечував.

Дослідивши письмові докази, заслухавши позивача, суд зазначає про таке.

У справі встановлено, що позивач ОСОБА_1 являвся членом колишнього сільськогосподарського виробничого кооперативу «Перше травня», членство у якому припинив у зв`язку з ліквідацією СВК «Перше травня» 06.02.2001 року.

Як члену колективного сільськогосподарського підприємства ОСОБА_1 було внесено до списку осіб, які мали право на майновий пай пайового фонду КСП - сільськогосподарського виробничого кооперативу «Перше травня», затвердженого зборами співвласників 13.05.2001 року та визначено його частку в розмірі 0,36 %, що становить 4603грн., що підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серії ХМПЛ №016146 виданого Сасанівською сільською радою 27.04.2003 року на підставі рішення зборів співвласників від 13.05.2001 року.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України від 14.02.1992 року № 2214- ХІІ «Про колективне сільськогосподарське підприємство», майно колективного підприємства належить його членам на праві спільної часткової власності.

На підставі ст.9 зазначеного закону, право розпоряджатися своїм паєм член підприємства набуває після припинення членства на підприємстві. Тоді ж у нього виникає право на пай в натурі.

Згідно з п.п.9,16 Порядок розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14.02.2001 року №62, виділення зі складу пайового фонду майна в натурі окремим власникам чи групі власників за їх бажанням у процесі вирішення майнових питань здійснюється згідно із затвердженого загальними зборами членів колективу сільськогосподарськогопідприємства структурою пайового фонду та не інакше, як на підставі рішення зборів співвласників майнових паїв.

Обґрунтовуючи з цього приводу свої позовні вимоги позивач зіслався а те, що оскільки спірна нежитлова будівля (склад) знаходилася у напівзруйнованому стані і не являла для власників майнових паїв матеріальною цінності та які не виявили бажання отримати його частку до іншого майна , тому дане складське приміщення не було внесено в структуру майна, яке підлягало розподілу, тобто не було розпайоване.

Дана обставина підтверджується наявною у справі наданої позивачем копією протоколу ліквідаційної комісії по розпаюванню майна від 29.05.2003 року на засіданні якої, як випливає із його змісту розглядалася заява ОСОБА_1 про надання згоди на викуп спірного нежилого приміщення, згода на яке не була надана з огляду на викладені вище позивачем обставини. Тим же рішенням комісії згадане приміщення позивачеві було надано в користування.

На дані обставини позивач посилався як при зверненні до суду так і в судовому засіданні.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_2 , яка являлась головою вищезгаданої комісії підтвердила, що в дійсності вищезазначене складське приміщення не було внесено в розподіл майнових паїв і що за згодою співвласників було вирішено передати ОСОБА_1 в користування. Дане приміщення складу знаходиться в його користуванні по даний час. Крім того, даний свідок заявила, що розпаювання і розподіл майнових паїв на підприємстві проводилася не у 2003 році, а у 2001 році, так як саме в той час проводилася розпаювання майна, чому у копії протоколу зазначений 2003 рік пояснити не могла.

Пояснити дану обставину не міг і сам позивач, а час розгляду його заяви не пам`ятає.

Обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_1 , як в позовній заяві так і в судовому засіданні стверджував, що з 2002 року володіє і користується спірним складським приміщенням. На протязі всього часу ним здійснюються всі необхідні заходи та витрати пов`язані з належним утриманням вказаного нерухомого майна, включаючи проведення поточних ремонтів.

Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.1 та ч.4 ст.344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном – протягом 5 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набуваються за рішенням суду.

За ст.328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності.

Правовий інститут набувальної давності регулюють один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередньому титулі права власності та на відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.

Аналіз категорії добросовісності заволодіння майном як умови набуття права власності за набувальною давністю відповідно достатті 344 ЦК України дає підстави для висновку, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного праваозначає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно реалізовувати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки. При вирішенні таких спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Добросовісний володілець майна у момент заволодіння ним не знає (не може і не повинен знати) про неправомірність такого заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно занабувальноюдавністю.При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не перериваєтьсянабувальна давність,якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності.

Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження№ 12-291гс18).

У постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі № 3-87гс15 зроблено висновок, що норми статті 334 ЦК України не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов`язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Вирішуючи даний спір пов`язаний із набуттям права власності за набувальною давністю, суд враховує, зокрема, таке: володіння майном повинно бути добросовісним, тобто особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником; володіння повинно бути відкритим, тобто особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння повинно бути безперервним, тобто воно не повинно перериватися протягом всього строку набувальної давності.

Відповідно до частини 1статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

За змістом ст. ст.77,78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем, під час розгляду справи в суді не надано належних, достатніх та допустимих доказів, а саме правовстановлюючих документів на приміщення складу розташованого за адресою: на АДРЕСА_1 , як це передбачено ст.81 ЦПК України і є процесуальним обов`язком, суд же згідно ст. 13 ЦПК України розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Крім того, позивач як в позовній заяві так і в судовому засіданні стверджував, що спірне складське приміщення розташоване на АДРЕСА_1 , в той же час згідно інформації керівника КП БТІ Полонської ОТГ від 09.02.2021року №80 право власності на вищезгадане складське приміщення не зареєстроване (а.с.14).

Згідно інформації від 10.02.2021 року № 27 земельна ділянка , яка знаходиться по АДРЕСА_1 , не приватизована (а.с.15).

Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачем не доведено всіх обставин, передбачених ст.344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, оскільки позивач не є добросовісним набувачем спірного нежитлового приміщення, а відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами ст.344 ЦК України, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення вимог.

Крім того, позов про визнання права власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала хто є власником.

Враховуючи також те, що позивач не набув права власності на спірне нежитлове приміщення, а набув лише право користування спірним майном і це право ніким не оспорюється та беручи до уваги те, що сам по собі факт користування позивачем цим майном не є підставою для виникнення в нього права власності за набувальною давністю.

Керуючись наведеним, ст.ст.13, 81, 141, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України суд,

ухвалив:

В позові ОСОБА_1 про визнання права власності на нежитлову будівлю (склад) площею - 93,0 кв.м. за набувальною давністю відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду учасниками справи може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду через Полонський районний суд протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17.07.2021року

позивач: ОСОБА_1 , що проживає в с. Сасанівка, Шепетівського району, Хмельницької області, поштовий індекс 30526,

відповідач: Грицівська селищна рада Хмельницької області, код ЄДРПОУ 04402563, що знаходиться в смт. Гриців, вул. Шевченка, 2, Хмельницької області, поштовий індекс 30455.

Суддя Дідек М.Б.