Рішення № 98378627, 06.07.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/11033/20

Провадження №2/522/2880/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участі секретаря судового засідання – Лисенко А.О.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватні нотаріуси Одеського міського нотаріального округу Делі Наталія Георгіївна, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визнання дій державного реєстратора протиправними, скасування записів щодо державної реєстрації права власності, про витребування двох квартир, про визнання права власності на квартири, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловими приміщеннями, про виселення осіб з квартир,

ВСТАНОВИВ:

До суду 09.07.2020 року надійшов позов ОСОБА_1 , пред`явлений до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Заяць Костянтина Вікторовича, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватні нотаріуси Одеського міського нотаріального округу Делі Наталія Георгіївна, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Служба у справах дітей Одеської міської ради, із вимогами про визнання дій державного реєстратора протиправними, скасування записів щодо державної реєстрації права власності, про витребування двох квартир, про визнання права власності на квартири, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловими приміщеннями, про виселення осіб з квартир.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.07.2013 ТОВ «УКРСЕЦТОРГ ГРУПП» Одеська філія було проведено прилюдні торги із реалізації арештованого майна, яке належало ОСОБА_1 позивачу по справі, на праві приватної власності, а саме – трикімнатної квартири загальною площею 73,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Переможцем торгів було визнано ОСОБА_2 . У подальшому, 17.07.2013 року, відповідачем ОСОБА_2 було отримано свідоцтво про право власності на вказану квартиру.

Позивач зазначає, що Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10.09.2014 по справі №522/23960/13-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено повністю, визнано прилюдні торги, проведені 08.07.2013 ТОВ «УКРСЕЦТОРГ ГРУПП» Одеська філія з реалізації арештованого майна, яке належало ОСОБА_1 позивачу по справі, на праві приватної власності, а саме – трикімнатної квартири загальною площею 73,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 – недійсними. Визнано недійсним Акт про виконання послуг з реалізації арештованого майна №16-0436/13 від 09.07.2013. Визнано недійсним свідоцтво, видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І.В., 17.07.2013 №3403 про право власності ОСОБА_2 на квартиру. Також позивач зазначає, що квартира складається з трьох кімнат площею 73,3 кв.м. та веранди площею 19,6 кв.м., яка не була введена в експлуатацію.

Маючи намір уникнення виконання рішення суду ОСОБА_2 здійснила протиправні дії по заміні нумерації квартир, присвоївши квартирі АДРЕСА_2 , які згодом відчужила, а саме: 26.06.2015р. між ОСОБА_2 та її чоловіком ОСОБА_3 , що діє як законний представник своєї малолітньої доньки ОСОБА_7 , укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Делі Н.Г. за №645, згідно якого ОСОБА_2 подарувала а ОСОБА_7 прийняла у дар квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Також, 01.07.2015 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Алєксєєвою О.О. за №1118, згідно якого ОСОБА_2 продала а ОСОБА_4 придбала квартиру АДРЕСА_3 . Надалі ОСОБА_4 здійснила реконструкцію квартири АДРЕСА_4 в результаті чого загальна площа квартири збільшилася до 43,6 кв.м..

Вважаючи себе власником вказаних квартир позивач просив суд:

1.визнати дії державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського Міського управління юстиції Одеської області Заяць Костянтина Вікторовича від 09 червня 2015 року по видачі ОСОБА_2 Свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер: 38793190, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 19,6 кв.м., житлова площа: 15,8 кв.м. та Свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер: 38791376, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 73,4 кв.м., житлова площа: 45 кв.м., протиправними та скасувати у Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень записи щодо державної реєстрації права власності;

2.витребувати у ОСОБА_3 , що діє як законний представник своєї малолітньої доньки ОСОБА_7 , квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;

3.витребувати у ОСОБА_4 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;

4.визнати право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ;

5. визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 такими, що втратили право користування житловими приміщеннями – житловими квартирами за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 ;

6. виселити відповідачів та всіх інших осіб із квартир за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 17.07.2020 року позов було залишено без руху для усунення недоліків, а саме: позивачу необхідно доплатити судовий збір. Недоліки позову були усунуті 23.07.2020 року.

Ухвалою суду від 30.07.2020 року провадження у справі було відкрито та призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 12.10.2020 року.

До суду 27.08.2020 року та 23.09.2020 року представником відповідачів – адв. ОСОБА_8 були подані відзиви на позов (а.с.137-189, т.1), згідно яких позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні. Як на підстави для відмови у позові посилались на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав; додатково посилались на те, що позивач ОСОБА_1 до моменту звернення до суду не був власником нерухомого майна, пл.19,6 км.м. (веранди), а отже не має відношення до даного об`єкту та не може заявляти вимоги про його витребування. Також посилались на пропуск строків позовної давності. Вимоги позивача щодо виселення відповідачів та визнання їх такими, що втратили право користування квартири, не підлягають задоволенню як похідні від первісних.

До суду 15.09.2020 року надійшли пояснення від представника Служби у справах дітей Одеської міської ради (а.с.195-198, т.1), згідно яких просили спір розглянути, врахувавши найкращі інтереси дитини, та 06.10.2020 року надійшли пояснення на позов від Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеси) (а.с.2-13, т.2).

Представником ОСОБА_4 – адв. ОСОБА_9 23.09.2020 року подано відзив на позову (а.с.233-263), згідно якого просив відмовити у позові. Посилався на те, що позивачем не надано доказів того, що на момент звернення до суду з дійсним позовом він набув право власності на квартиру, якій наразі присвоєно № НОМЕР_1 , яка мала площу 19,6 кв.м., а після здійснення відповідачем реконструкції збільшилась до 43,6 кв.м., а тому вимоги про визнання права власності на дану квартиру не підлягають задоволенню, оскільки рішення суду не може породжувати право власності. Із цих самих підстав не підлягають задоволенню вимоги про витребування квартири із власності ОСОБА_4 ..

Також представник ОСОБА_4 – адв. Мастістий 12.10.2020 року до суду подав заяву (а.с.16-20, т.2), згідно якої просив застосувати до спірних правовідносин строки давності та просив провести підготовче засідання у його відсутність.

У підготовчому засіданні 12.10.2020р. були присутні представники позивача – ОСОБА_10 та відповідача – ОСОБА_8 .. Суд протокольною заявою, за згодою представників сторін, виключив із кола співвідповідачів державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Заяць Костянтина Вікторовича.

Розгляд справи було відкладено на 16.11.2020 року з наданням часу стороні позивача на подання відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 13.10.2020 року за клопотанням представника позивача було вирішено питання про витребування доказів із Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради. Вимоги даної ухвали суду були виконанні 27.10.2020 року та надано до суду копії реєстраційних справ (а.с.38-197, т.2).

До суду 16.11.2020 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив (а.с.223-237, т.2), згідно якої наполягав на задоволені позову ОСОБА_1 ..

У підготовчому засіданні 16.11.2020 року були присутні представник позивача – ОСОБА_10 , представник відповідачів – ОСОБА_8 , представник служби у справах дітей Одеської міської ради – Кіташевський А.А..

Від приватного нотаріуса Делі Н.Г. до суду 29.10.2020 року надійшла заява, згідно якої просила справу розглядати за її відсутності. Адвокат відповідачки ОСОБА_4 – ОСОБА_9 16.11.2020 року надав заяву, згідно якої просив проводи засідання за його відсутності.

Приватні нотаріуси ОСОБА_5 та ОСОБА_6 поважність причин неявки суду не повідомили та жодних клопотань до суду не заявляли.

Суд за згодою присутніх у засіданні осіб, на підставі ст. 197-198 ЦПК України, ухвалив проводити підготовче засіданні за відсутності приватний нотаріусів Алексеєвої О.О. та ОСОБА_6 та інших сторін (нотаріуса Делі Н.Г. та адвоката відповідача – ОСОБА_9 ) згідно їх заяв.

Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, яка між тим станом 16.11.2020 року не була отримана стороною відповідача та третьою особою.

Також представником позивача 16.11.2020 року було заявлено до суду клопотання про витребування доказів по справі, а саме просив витребувати у Департаменті надання адміністративних послуг Одеської міської ради, що знаходиться за адресою: 65017, м. Одеса, вул. Косовська, 2Д, всі документи, пов`язані з виникненням права власності, зміни площі, реконструкції об`єктів – квартири АДРЕСА_3 та квартири АДРЕСА_3 .

Ухвалою суду, повний текст якої складено 17.11.2020 року, було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

По справі було оголошено перерву до 25.01.2021 року.

Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради 27.11.2020 року до суду було надано відповідь із приводу виконання ухвали суду від 17.11.2020 року та зазначено щодо неможливості надання копій документів, пов`язаних із виникненням права власності, зміни площі, реконструкції об`єктів – квартири АДРЕСА_3 та квартири АДРЕСА_3 .

У підготовче засідання призначене на 25.01.2021 року з`явився представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – адвокат Приймачук С.І., позов не визнав, надав суду клопотання про приєднання доказів, а саме, копію договору №9/035 від 01.10.2014 року та фото, просив долучити докази до матеріалів справи, також оригінал зазначеного договору було надано суду для огляду.

У підготовче засідання з`явився представник ОСОБА_4 – адвокат Мастістий І.А., позов не визнав, проти залучення доказів, наданих представником ОСОБА_8 , не заперечував.

У підготовче засідання з`явився представник ОСОБА_1 – адв. ОСОБА_10 , через канцелярію суду надав додаткові пояснення, проти залучення доказів, наданих представником ОСОБА_8 , не заперечував.

У підготовче засідання з`явилася представник служби у справах дітей ОМР – Хлєвна О.В., позов не визнала, щодо клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, залишила на розсуд суду.

Приватний нотаріус ОМНО Делі Н.Г. у підготовче засідання не з`явилася, надала суду заяву щодо розгляду справи за її відсутністю.

У підготовче засідання треті особи - приватний нотаріус ОМНО Алексєєв О.О. та ОСОБА_6 не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Заяв щодо розгляду справи за їх відсутністю суду не надали.

Протокольною ухвалою від 25.01.2021 року задоволено клопотання представника відповідача та долучення до матеріалів справи договір №9/035 про надання послуг з прибирання прилеглої до тимчасової конструкції (гаражу) території від 01.10.2014 року та фотокартки.

Жодних, не розглянутих клопотань, від сторін суду не заявлено.

Ухвалою суду від 25.01.2021 року підготовче провадження у справі закрито та призначено до розгляду по суті на 28.04.2021 року.

У судове засідання призначене на 28.04.2021 року з`явився представник позивача – адв. ОСОБА_10 . Інші учасники у судове засідання не з`явились. Від представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – адв. ОСОБА_8 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Судове засідання було відкладено на 06.07.2021 року.

У судове засідання 06.07.2021 року з`явились представник позивача – адв. ОСОБА_10 та представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – адв. ОСОБА_8 ..

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Представник відповідача заперечував проти вимог та просив відмовити.

Інші учасники про час та дату розгляду справи повідомлялись належним чином. Представник ОСОБА_4 – адв. ОСОБА_9 подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутністю.

Суд, зважаючи на належне сповіщення ОСОБА_4 та третіх осіб, за згоди представників позивача та відповідачів, на підставі ст. 223 ЦПК України, ухвалив проводити розгляд справи за відсутності ОСОБА_4 та третіх осіб.

Суд дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін приходить до наступного.

Судом встановлено, що 08 липня 2013 ТОВ «УКРСЕЦТОРГ ГРУПП» Одеська філія було проведено прилюдні торги із реалізації арештованого майна, яке належало ОСОБА_1 позивачу по справі, а саме – трикімнатної квартири загальною площею 73,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно протоколу №16-0436/13 проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, що є предметом іпотеки переможцем торгів було визнано ОСОБА_2 .

17.07.2013 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І.В. було видано на ім`я ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на вказану квартиру АДРЕСА_3 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10.09.2014 по справі №522/23960/13-ц, яке набрало законної сили 12.11.2014р., прилюдні торги, проведені 08.07.2013 ТОВ «УКРСЕЦТОРГ ГРУПП» Одеська філія з реалізації арештованого нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 - трикімнатної квартири загальною площею 73,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 визнано недійсними. Визнано недійсним Акт про виконання послуг з реалізації арештованого майна №16-0436/13 від 09.07.2013. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру загальною площею 73,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 видане ОСОБА_2 .

01.12.2013 року ОСОБА_2 уклала з КП «ЖКП «Порто-Франківський» договір №9/078 про використання тимчасово встановлених металевих конструкцій (гаражів) (копія договору додається), який розташований впритул до квартири АДРЕСА_4 та за рахунок якого площа квартири була збільшено до 93 кв.м.

Суд не приймає до уваги доводи позивача з приводу не можливості приєднання до квартири металевого гаражу, оскільки, на підставі оригіналів фототаблиць даного об`єкту, які засвідчені начальником дільниці №9 КП «ЖКС «Портофранківський» судом було встановлено, що даний гараж є каменою будовою.

ОСОБА_2 здійснено будівельні роботи з реконструкції квартири з розподілом на дві самостійні квартири без зміни геометричних розмірів, у результаті чого квартиру АДРЕСА_5 загальною площею 93 кв.м. було поділено на дві окремі квартири площею 73,4 кв.м. та площею 19,6 кв.м.

22.05.2015 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області було зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації за №ОД 142151420367.

09.06.2015 року реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області, ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності індексний номер 38793190 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 19,6 кв.м., а також свідоцтво про право власності індексний номер 38791376 від 09.06.2015р. на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 73,4 кв.м.

Із матеріалів справи вбачається, що 26.06.2015р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 від імені якої діяв ОСОБА_3 як законний представник малолітньої доньки, укладено договір дарування. Відповідно до умов договору ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_7 прийняла у дар квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Дани договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Делі Н.Г. та зареєстрований в реєстрі за №645. На підставі даного договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_7 .

01.07.2015 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Алєксєєвою О.О. за №1118, згідно якого ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_4 придбала квартиру АДРЕСА_3 . На підставі даного договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 .

Надалі 30.06.2016р. Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області було зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта з реконструкції квартири АДРЕСА_3 , яка подана ОСОБА_4 . В результаті реконструкції квартири АДРЕСА_4 її площа збільшилась до 43,6 кв.м. за рахунок об`єднання з підвальним приміщенням. На підставі зазначеної декларації до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено зміни щодо збільшення площі квартири АДРЕСА_3 .

Отже з викладеного вбачається, що на момент звернення позивача до суду з вимогами про визнання права власності та витребування майна власником такого майна, а саме квартири АДРЕСА_3 є малолітня особа ОСОБА_7 . Власником квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_4 .

Встановивши обставини справи, проаналізувавши доводи сторін та перевіривши їх доказами наданими сторонами на підтвердження своїх доводів та заперечень, суд приходить до висновку про необхідність відмовити в задоволені позовних вимог.

До таких висновків суд приходить з огляду на наступне

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Також даною статтею встановлено способи захисту порушеного права, а саме: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Із приводу вимог про визнання дій державного реєстратора по видачі свідоцтв про право власності протиправними та скасування записів щодо державної реєстрації права власності.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об`єкти нерухомого майна.

У випадках, установлених законом, державний реєстратор органу державної реєстрації прав після прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, відкриття відповідного розділу Державного реєстру прав та/або внесення записів до зазначеного Реєстру формує свідоцтво про право власності на нерухоме майно (далі - свідоцтво).

Видачу свідоцтва про право власності передбачено Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 (у редакції видачі спірного свідоцтва), яким визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав.

У відповідності до п.п.35-38 вказаного Порядку, під час проведення державної реєстрації речових прав заінтересованою особою є власник, інший правонабувач або сторона правочину, відповідно до якого виникли речові права.

У випадку, передбаченому Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, державна реєстрація речових прав проводиться на підставі заяви кадастрового реєстратора, який є уповноваженою особою правонабувача земельної ділянки.

Для уповноваження кадастрового реєстратора на подання органові державної реєстрації прав заяви правонабувач земельної ділянки подає кадастровому реєстраторові, який здійснив державну реєстрацію відповідної земельної ділянки, заяву в паперовій формі та інші документи, визначені цим Порядком.

Для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Для проведення державної реєстрації речового права на нерухоме майно, що є похідним від права власності, одночасно з проведенням державної реєстрації права власності на таке майно заявником подаються документи, необхідні для проведення державної реєстрації права власності на таке майно та державної реєстрації речового права, що є похідним від нього.

37. Документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є:

1) укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат;

2) свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;

3) свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат;

4) видані нотаріусом свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікати;

5) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до закону;

6) свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дублікат;

7) свідоцтво про право власності на нерухоме майно чи його дублікат, видані до 1 січня 2013 р. органом місцевого самоврядування або місцевою держадміністрацією;

8) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняте власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

9) державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право власності на землю, державний акт на право власності на земельну ділянку або державний акт на право постійного користування землею;

10) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

11) ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

12) заповіт, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

13) закон, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

14) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації;

15) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

16) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Для проведення державної реєстрації речових прав заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає копію документа, що посвідчує його особу (крім документа, що посвідчує посадову особу органу державної влади або органу місцевого самоврядування).

У відповідності до ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію права на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на час видачі оскаржуваних свідоцтв 09.06.2015 року), у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) об`єкт нерухомого майна, розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав;

3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа;

4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;

5) заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев`ятою статті 15 цього Закону;

5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених статтею 4-2 та частиною дев`ятою статті 15 цього Закону;

5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку;

5-4) після завершення п`ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення;

5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем;

6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

2. За наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Відповідно до правової позиції висловленої у постанові ВС від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, за змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Суд вбачає, що державним реєстратором Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Заяць Костянтином Вікторовичем 09 червня 2015 року було видано ОСОБА_2 свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 на квартиру АДРЕСА_4 та №38791376 на квартиру АДРЕСА_3 та на підставі вказаних свідоцтв державним реєстратором 09 червня 2015 року прийняті рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказані квартири.

Між тим, із наданих суду матеріалів реєстраційних справи щодо спірних квартир не вбачається на підставі чого вищевказані свідоцтва від 09.06.2015 року були видані реєстратором, та у подальшому ним зареєстровано за відповідачкою право власності.

За викладеного суд не вбачає правомірності дій державного реєстратора Заєць К.В. у видачі 09.06.2015 року на ім`я ОСОБА_2 свідоцтв про право власності № НОМЕР_2 на квартиру АДРЕСА_4 та №38791376 на квартиру АДРЕСА_3 , оскільки дійсно станом на видачу даних свідоцтв (09.06.2015 року) прилюдні торги , проведені 08.07.2013 року, та на підставі яких ОСОБА_2 було придбано право власності на кв. АДРЕСА_3 , були скасовані за рішенням суду від 10.09.2014 року, яке набрало законної сили 12.11.2014 року.

Будь-яких інших правових підстав, за яких державний реєстратор видав свідоцтва від 09.06.2015 року, судом не встановлено.

Між тим, Верховний суд у постанові по справі № 922/476/20 від 09.12.2020 року дійшов наступних висновків: « Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми в її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Так і право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що, на відміну від частини 2 статті 26 зазначеного Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Між тим, звертаючись до суду з відповідною вимогою щодо визнання дій реєстратора з видачі свідоцтв про право власності та скасування записів щодо державної реєстрації права власності, суд вбачає, що позивачем обрано неналежний спосіб захист своїх прав та інтересів, який фактично не призведене до їх відновлення, а тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Із приводу вимог про визнання права власності.

Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17 та від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.

При цьому суд звертає увагу на те, що право чи інтерес, які особа вважає порушеним та за захистом яких особа звернулась до суду, мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Суд звертає увагу, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені ст.388 ЦК, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Судом встановлено та не заперечувалось учасниками справа, що спірні квартири на час розгляду справи перебувають у фактичному володінні ОСОБА_7 (квартира АДРЕСА_4 ) та ОСОБА_4 (квартира АДРЕСА_4 ), за якими в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване право власності. Між позивачем та власниками квартир відсутні зобов`язально-правові (договірні) відносини відносно спірних квартир.

У зв`язку з цим суд приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання права власності на спірні квартири не підлягають задоволенню, оскільки такий спосіб захисту є неналежним та неефективним.

Окрім того, суд вбачає, що самим позивачем у позові зазначається, що приміщення пл. 19,6 кв.м. (веранда) не була введена в експлуатацію, проте фактично просить визнати за ним право власності на неї, що суперечить положенням чинного законодавства.

Щодо вимог позивача про витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

Застосовуючи положення частини другої статті 388 ЦК України про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті електронних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.

Судом встановлено, що майно, а саме квартира АДРЕСА_3 вибуло з володіння ОСОБА_1 в результаті проведених 08.07.2013 ТОВ «УКРСЕЦТОРГ ГРУПП» Одеська філія прилюдних торгів із реалізації арештованого майна, За результатами торгів власником квартири стала ОСОБА_2 …

При цьому судом встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10.09.2014 по справі №522/23960/13-ц, яке набрало законної сили 12.11.2014р., прилюдні торги, проведені 08.07.2013 ТОВ «УКРСЕЦТОРГ ГРУПП» Одеська філія з реалізації арештованого нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 - трикімнатної квартири загальною площею 73,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 визнано недійсними. Визнано недійсним Акт про виконання послуг з реалізації арештованого майна №16-0436/13 від 09.07.2013. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру загальною площею 73,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 видане ОСОБА_2 .

Таким чином суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_6 , вибула з володіння ОСОБА_1 поза його волею.

Не зважаючи на це, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 про витребування квартири АДРЕСА_3 з наступних підстав.

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Таким чином, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Судом встановлено, що позовну вимогу про витребування квартири АДРЕСА_3 пред`явлено до ОСОБА_3 , проте за договором дарування від 26.06.2015р. право власності набуто ОСОБА_7 від імені якої діяв її законний представник ОСОБА_3 та саме за малолітньою особою в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності.

Також суд вважає за необхідне надати оцінку доводам представника ОСОБА_3 , який заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначав про те, що позивачем не доведено того, що квартира АДРЕСА_4 , яка належала позивачу та квартира АДРЕСА_4 , яка наразі зареєстрована за ОСОБА_7 є одним і тим же об`єктом, а також те, що строк позовної давності за подібними вимогами на час звернення позивача до суду сплив.

Надаючи оцінку зазначеним доводам суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд звертає увагу, що позивачем на підтвердження своїх доводів щодо того, що квартира АДРЕСА_4 , яка належала позивачу та квартира АДРЕСА_4 , яка наразі зареєстрована за ОСОБА_7 є одним і тим же об`єктом, не надано до суду належних та допустимих доказів вказаній обставині.

Так у матеріалах справи наявна копія технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_3 , оформленого на ім`я ОСОБА_2 , виготовленого станом на 18.05.2015р., наданого до суду представником ОСОБА_2 .. Поряд з цим позивачем не надано суду жодних документів, на квартиру АДРЕСА_4 станом на дату, яка передувала даті вибуття квартири з його володіння, також позивач не звертався до суду з клопотанням про проведення судової будівельно-технічної експертизи, що не дає суду можливості надати доводам позивача належної оцінки, а тому суд вважає такі твердження позивача недоведеними.

Щодо застосування строків позовної давності, які представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просив суд застосувати до позовних вимог позивача, суд зазначає наступне.

Як вже встановлено судом, квартира АДРЕСА_4 вибула з володіння позивача 08.07.2013 року, в результаті проведених публічних торгів з реалізації арештованого майна.

Відповідно до положень ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з позовної заяви, позовні вимоги ґрунтуються на тому, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10.09.2014 по справі №522/23960/13-ц, яке набрало законної сили 12.11.2014р., прилюдні торги з реалізації арештованого майна визнано недійсними.

У даному рішенні судом зазначено, що позивач тобто ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Укрспецторг Груп» та ОСОБА_2 у вересні 2013 року.

Крім того з Ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 28.03.2016 року по справі №522/14996/15-ц вбачається, що позивач у липні 2015 року звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Реєстраційна служби Одеського міського управління юстиції Одеської області, ВГІРФО Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області про скасування рішення державного реєстратора, визнання права власності, зняття з реєстрації та виселення. Ухвалою суду від 27.05.2015 року провадження по справі було відкрито. Проте в зв`язку з не з`явленням позивача у судові засідання, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28.03.2016р. позовна заява ОСОБА_1 залишена без розгляду.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивач був обізнаний про порушення свого права власності та про особу, яка таке право порушила вже на момент звернення до суду з позовом про оскарження публічних торгів у вересні 2013 року, при цьому з даним позовом звернувся до суду 09.07.2020 року, тобто за межами строку позовної давності. З заявою про поновлення строку позовної давності до суду не звертався.

При цьому суд наголошує, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені та позов підлягає задоволенню, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності.

Поряд з цим, оскільки судом встановлено, що позовні вимоги про витребування квартири АДРЕСА_3 пред`явлені до неналежного відповідача і позивачем не доведено позовних вимог в цій частині, суд відмовляє в їх задоволені саме з цих підстав.

Щодо позовних вимог про витребування від ОСОБА_4 на користь позивача квартири АДРЕСА_3 , суд зазначає наступне.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджено належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права відповідачем.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині позивач вказував на те, що дана квартира була створена за рахунок веранди не введеної в експлуатацію площею 19,6 кв.м.. Представник ОСОБА_4 заперечуючи проти позовних вимог в цій частині зазначав про те, що позивач ніколи не мав жодних речових прав на майно, яке наразі є квартирою АДРЕСА_4 , а тому відповідач ОСОБА_4 не могла порушити прав позивача.

Статтею 387 ЦК України закріплено, що право витребувати майно з чужого незаконного володіння закон надає виключно власнику майна за умови наявності підстав зазначених у ст. 388 ЦК України.

Суд зазначає, що твердження позивача про те, що квартира АДРЕСА_4 колись була верандою не введеною в експлуатацію не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи та навпаки спростовуються дослідженими судом доказами наявними в матеріалах справи. Позивачем не доведено та не надано належних та допустимих доказів набуття ним права власності на нерухоме майно, яке наразі є квартирою АДРЕСА_4 та належить на праві власності ОСОБА_4 , на законних підставах до моменту звернення до суду, а тому суд приходить до висновку про залишення без задоволення позовних вимог в цій частині з підстав недоведеності наявного порушеного права позивача.

Суд також вважає за необхідне надати оцінку заяві представника ОСОБА_4 про застосування строку позовної давності, яка ґрунтується на тих самих підставах, що й заява представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Судом вже встановлено, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з відповідними позовними вимогами, проте оскільки суд дійшов висновку про недоведеність позивачем наявного порушеного права, в задоволені позовних вимог суд відмовляє саме з цих підстав.

Щодо позовних вимог про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою та виселення суд зазначає, що такі вимоги є похідними від вимог про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволені позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності та в частині витребування майна з чужого незаконного володіння, позовні вимоги про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та виселення також не підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід залишити без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст.11, 15-16, 20, 316-319, 321, 328, 330, 387-388, 392, 658 Цивільного кодексу України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст.2, 4, 10-13, 43, 49, 51, 64, 76, 81, 82, 89, 95, 133, 141, 210, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України; суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду виготовлено 16.07.2021 року.

Суддя: Домусчі Л.В.