Ухвала суду № 98374016, 13.07.2021, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/17961/20

Провадження № 4-с/127/71/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2021 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Антонюка В.В.,

при секретарі Горденко Г.О.,

за участю: представника скаржника ОСОБА_1 ,

представника особи, дії якої оскаржуються ОСОБА_2 ,

представника стягувача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Термекс" на дії приватного виконавця Коломійця Віталія Кириловича, стягувач ОСОБА_4 -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Термекс» звернулось до суду із скаргою на дії приватного виконавця Коломійця В. К., стягувач ОСОБА_4 . Скарга мотивована тим, що 21.12.2020р. приватним виконавцем Коломійцем В.К. за заявою ОСОБА_4 було відкрито виконавче провадження ВП № 63973261 з виконання виконавчого листа у справі №127/17961/20, виданого 16.12.2020 року про стягнення з ТОВ «ТЕРМЕКС» на користь заявника коштів в сумі 316 924 грн. та основної винагороди приватного виконавця в розмірі 28 207,90 грн.

Одночасно з відкриттям виконавчого провадження приватним виконавцем було накладено арешт на все майно та всі банківські рахунки ТОВ «ТЕРМЕКС» на суму 310 423,90 грн, так як 34 845,00 грн. було сплачено в рамках виконавчого провадження №63451788 в виконання рішення в частині допущеній до негайного виконання.

Вказане виконавче провадження було відкрито після відкриття за скаргою Товариства апеляційного провадження ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17.12.2020 року у справі №127/17961/20, яким було поновлено строк на апеляційне оскарження.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 30.12.2020 року дію оскаржуваного рішення зупинено до закінчення розгляду справи судом апеляційної інстанції, в виконання якої вчинення виконавчих дій було зупинене постановою приватного виконавця від 11.01.2021 року.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 09.01.2021 року у справі розгляд апеляційної скарги закінчено, в її задоволенні ТОВ «Термекс» відмовлено, рішення суду першої інстанції залишено в силі. Постанова суду апеляційної інстанції в касаційному порядку не оскаржувалась.

Вчинення виконавчих дій поновлено постановою від 15.02.2021 року, а 01.03.2021 року було здійснено примусове стягнення в сумі 310 423,90 грн., з яких 282 079 грн. на користь фізичної особи - стягувача.

Скаржник зазначає, що накладення арешту та примусове стягнення на користь фізичної особи – стягувача всієї суми середнього заробітку, без врахування податків та зборів, позбавило скаржника можливості розпоряджатися арештованими коштами та здійснити сплату нарахованих податків на доходи фізичних осіб та військового збору. Дії приватного виконавця призвели до порушення вимог податкового законодавства та безпідставного отримання стягувачем коштів, які підлягають сплаті до бюджету. Крім того, скаржник зазначає, що на товариство, в наслідок порушення прямих вимог податкового законодавства, очевидно буде накладено штрафні санкції за несвоєчасну сплату податків.

У зв`язку із вище викладеним, ТОВ «Термекс» звернувся до суду із скаргою на дії приватного виконавця Коломійця В. К. Крім того, у випадку наявності підстав вважати строк оскарження порушеним, скаржник просив поновити строк для подання скарги.

Ухвалою суду від 23.03.2021 року скаргу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

08.04.2021 року ухвалою суду скаргу ТОВ "Термекс" на дії приватного виконавця Коломійця В. К. залишено без розгляду.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 08.06.2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Термекс» задоволено, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Представник скаржника ТОВ «Термекс» Савінов А.О. в судовому засіданні скаргу підтримав, просив суд її задоволити.

Представника особи, дії якої оскаржуються ОСОБА_2 , в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні скарги.

Представник стягувача ОСОБА_4 - адвокат Мельник В.О. в судовому засіданні заперечив щодо задоволення скарги, просив суд залишити скаргу без розгляду, враховуючи пропуск строку для подачі скарги до суду.

Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали скарги, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 21.12.2020 року приватним виконавцем Коломійцем В.В. розпочато примусове виконання виконавчого листа від 16.12.202р., справа №127/17961/20 та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63973261, про що повідомлено боржника ТОВ «Термекс».

Відповідно до вимог ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» на державного виконавця покладено обов`язок вжиття заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

При цьому виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим Документом і цим Законом.

У зв`язку із невиконанням судового рішення поза межами виконавчого провадження, постановою від 21 грудня 2020 приватним виконавцем в межах суми боргу та із урахуванням основної винагороди ( ст. 52 п.3 ст. 56 Закону) накладено арешт на кошти боржника.

Із постанови приватного виконавця від 11.01.2021 року, вбачається зупинення виконавчого провадження до закінчення розгляду справи судом апеляційної інстанції.

15.02.2021 року виконавче провадження поновлено.

17.02.2021 платіжною вимогою № 63973261 виконавцем стягнуто із рахунку боржника НОМЕР_1 суму в 310 423, 90 грн. Із урахуванням суми основної винагороди в розмірі 28 207,90 грн.

Стягнуті кошти розподілені відповідно до вимог ст.45-47 Закону. «02» березня 2021 року платіжним дорученням № 63973261, перераховані стягувачу в розмірі 282 079 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, приватним виконавцем Коломійцем В.К. у повному обсязі виконано рішення Вінницького міського суду Вінницької області, справа №127/17961/20 та 02.03.2021р. у спосіб визначений ним та винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на п.9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне повне виконання рішення).

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організації, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно- правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад верховенства права, обов`язковості виконання рішень, законності, диспозитивносгі, справедливості, неупередженості та об`єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження, розумності строків виконавчого провадження, співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

За змістом п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

При здійсненні виконавчого провадження про стягнення із ТОВ «Термекс» на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, приватним виконавцем, дотримано всіх вимог закону. Твердження скаржника про те, що приватний виконавець зобов`язаний був самостійно здійснити нарахування податків і зборів та стягнути на користь стягувача ОСОБА_4 грошові кошти за мінусом податку на доходи фізичних осіб та військового збору є безпідставним та не відповідають вимогам чинного законодавства України, оскільки п. 14 ст. 14 та п. 164.2 ст.1б4 Податкового кодексу України не встановлює обов`язку приватного виконавця стягувати чи відраховувати податки чи збори із суми стягнення, зазначеної у виконавчому листі.

Крім того, приватний виконавець позбавлений можливості змінювати вказані у рішенні суду суми, що підлягають стягненню, оскільки діяльність виконавця врегульовано Законом України "Про виконавче провадження” та останній не є податковим агентом (стаття 168 ПК України).

Відповідно до положень Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі Конвенція), право доступу до суду, що гарантується статтею б§1, передбачає не лише право звернутись до суду за захистом своїх прав, а й право захистити своє право, в першу чергу, виконанням рішення, яке ухвалено на користь особи.

У рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40 зазначається, що ...право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.

За таких обставин, дії приватного виконавця щодо виконання судового рішення є правомірними, стягнення в межах суми зазначеної у виконавчому документі є правильним, державний виконавець діяв у спосіб передбачений виконавчим документом, а тому відсутні підстави для задоволення скарги на дії приватного виконавця та зобов`язання повернення коштів.

Що ж стосується строків звернення скаржником до суду ізданою скаргою, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.447, ч.1 ст. 448 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції, із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду, зокрема, у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Статтею 451 ЦПК України передбачено види судових рішень, які виносяться за результатом розгляду скарги у разі встановлення її обґрунтованості або необґрунтованості.

Статтями 126, 127 ЦПК України визначено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.

Статтею 120 ЦПК України визначено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. (ст.122, 123 ЦПК України).

Обгрунтовуючи строки звернення із даною скаргою до суду, скаржник зазначає, що стягнення коштів в сумі 310 423,90 грн. здійснено приватним виконавцем за платіжною вимогою 01.03.2021 року, про що скаржник дізнався з банківської виписки на наступний операційний день 02.03.2021 року.

В подальшому інформація про стягнення підтверджується приватним виконавцем постановою про закінчення виконавчого провадження від 03.03.2021 року, надісланою 06.03.2021 року (отримано 11.03.2021 року).

З врахуванням дня 8 березня-Міжнародний жіночий день (вихідний), а також встановленого на підприємстві звичайного п`ятиденного робочого тижня, без перенесення робочих днів, термін оскарження дій виконавця 10 робочих днів з моменту коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення її прав, спливає не раніше 16.03.2021 року.

Однак із матеріалів справи вбачається, що скаржник неодноразово звертався до суду із даною скаргою, а саме: 04.01.2021 року, ухвалою суду від 06.01.2021 року, зазначену скаргу залишено без розгляду. В подальшому, повторне звернення ТОВ «Термекс» до суду із аналогічною скаргою відбулося 15.01.2021 року, однак дану скаргу ухвалою суду від 16.01.2021 року залишено без розгляду.

Звертаючись до суду із скаргою на дії приватного виконавця Коломійця В.К., скаржник не обґрунтував своє клопотання про поновлення строків на подання скарги до суду та не надав належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строку.

Таким чином суд прийшов до висновку, що скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Термекс" на дії приватного виконавця Коломійця Віталія Кириловича, стягувач ОСОБА_4 , подана із пропуском встановленого ст. 449 ЦПК України строку, а тому у відповідності до ч. 2 ст. 126 ЦПК України підлягає залишенню без розгляду.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то суд зважає на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати - на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до поданого договору про надання правової допомоги від 24.03.2021 року, розмір гонорару адвоката Роскрута О.С. за надану професійну правничу допомогу приватному виконавцю Коломійцю В.К.. складає 6 000 грн.

Як вбачається із Квитанції від 31.03.2021 року, прийнято згідно договору про надання правової допомоги від 24.03.2021 року 6 000 (шість тисяч) гривень.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Натомість положеннями п. 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Вищевказане узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 03.10.2019 по справі № 922/455/19.

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Представником скаржника в судовому засіданні було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу понесену приватним виконавцем.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 ст.141ЦПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 гривень є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи зважаючи на те, що справа є незначної складності. Крім того, до суду не надано розрахунок проведених робіт, що позбавляє можливості прийняти рішення про їх відповідність критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч.3 ст.141 ЦПК України. Враховуючи аргументи представника приватного виконавця Коломійця В.К. - ОСОБА_2 , наведені в заяві про стягнення витрат в обґрунтування розміру даних витрат та приймаючи до уваги те, що стягнення із скаржника витрат у заявленій сумі 6 000 грн., буде суперечити принципу розподілу таких витрат, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь особи, дії якої оскаржуються 2 000, 00 гривень витрат на професійну правничу допомогу. Решту витрат слід залишити за особою, дії якої оскаржуються.

Керуючись ст. ст. 1, 18, 26, п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 18, 120, 122, 123, 126, 127, 133, 137, 141, 447-451 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Термекс" на дії приватного виконавця Коломійця Віталія Кириловича, стягувач ОСОБА_4 - залишити без розгляду.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Термекс" ( місце знаходження: 58032, м. Чернівці, вул. Головна, 24б, ЄДРПОУ 32652485) на користь приватного виконавця Коломійця Віталія Кириловича судові витрати в розмірі 2 000 гривень.

Ухвала суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали виготовлено 16.07.2021 року.

Суддя: