Вирок № 98374010, 16.07.2021, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/15447/20

Провадження № 1-кп/127/636/20

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.2021 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

судді-доповідача Бернади Є. В.,

суддів Романчук Р.В., Шлапака Д.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Печенюк Т.О.,

сторони обвинувачення: прокурора Мішеніної Т.М.,

потерпілого ОСОБА_1 ,

представника потерпілого - адвоката Вознюка Д.О.,

сторони захисту: адвоката Горбатюка В.В., обвинуваченого ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.04.2020 за № 12020020040000413, за обвинуваченням:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вінниці, громадянина України, освіта середня спеціальна, не працюючого, не одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого:

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 15, пунктом 7 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 03.04.2020 близько 20.50 год., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння біля під`їзду будинку АДРЕСА_2 , з хуліганських мотивів вчинив суперечку із ОСОБА_1 та його цивільною дружиною ОСОБА_3 . В цей час у ОСОБА_2 виник злочинний умисел на протиправне заподіяння смерті іншій людині, а саме ОСОБА_1 .

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_2 розпочав бійку із ОСОБА_1 , в ході якої вони впали на землю. Продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_2 , діючи умисно, з хуліганських мотивів, нехтуючи загальноприйнятими нормами моралі, з метою заподіяння смерті іншій людині, усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій, передбачаючи наслідки та бажаючи їх настання, правою рукою діставши ніж з кишені, наніс ним ОСОБА_1 один удар в область черевної порожнини, чим завдав потерпілому тілесне ушкодження в область розташування життєво важливих органів.

У ОСОБА_1 було виявлене тілесне ушкодження: колото-різана рана передньої черевної стінки, що проникає у черевну порожнину, з ушкодженням передньої стінки шлунку, шлунково-ободової зв`язки, брижі тонкої кишки. Зазначене тілесне ушкодження у ОСОБА_1 виникло від травматичної дії гострого предмету, що має колюче-ріжучі властивості, з прикладанням сили у ділянку передньої черевної стінки біля пупка, за ступенем тяжкості належить до тяжких тілесних ушкоджень, оскільки ушкодження живота, котрі проникли в черевну порожнину, являються небезпечними для життя в момент заподіяння.

Тим самим, ОСОБА_2 вжив усіх заходів з метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на умисне вбивство ОСОБА_1 , однак не довів його до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_1 надано своєчасну медичну допомогу.

Обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому діяння визнав частково та суду пояснив, що дату він не пам`ятає, він йшов від товариша додому. По дорозі додому він зустрів ОСОБА_4 , з якою в нього виник словесний конфлікт, в ході якого він взяв її за руку і показав на шприці. Потім до нього зателефонував знайомий і він пішов за гаражі, а коли він повертався додому, на нього вже чекав потерпілий, з яким у нього виникла штовханина, внаслідок якої вони впали. Деталі зазначеної штовханини він не пам`ятає, оскільки був п`яним. Він не хотів бити потерпілого ножем.

Він не пам`ятає, з якого телефону здійснювали виклик швидкої допомоги. Він також не пам`ятає, де дівся ніж та молоток.

Як саме були спричинені тілесні ушкодження потерпілому він не пам`ятає, можливо, внаслідок їх падіння на землю. Саме тому він не визнає наявності в його діях замаху на вбивство, натомість визнає необережне поводження, внаслідок якого потерпілому були спричинені тілесні ушкодження.

Потерпілий ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що точної дати він не пам`ятає, до нього зателефонувала його цивільна дружина ( ОСОБА_5 ) та повідомила, що до неї чіпляється чоловік у неадекватному стані. Після чого він прийшов на місце разом із своїм кумом ОСОБА_6 , та побачив обвинуваченого, який лаявся та тягнув руки до його дружини. Він підбіг до обвинуваченого, відштовхнув останнього, та вони впали на землю. В цей час він відчув, що в боку щось запекло та побачив кров. Обвинувачений піднявся та побіг до під`їзду, а згодом його затримали працівники поліції.

ОСОБА_7 був дуже агресивним, але чи був він п`яним стверджувати не може. Він бачив якийсь предмет в руках обвинуваченого, однак, що то було не роздивився, ОСОБА_7 нічого не демонстрував йому.

Дружина повідомила йому, що вдруге ОСОБА_7 вибіг з під`їзду з молотком, однак особисто він цього не бачив.

Після події він тривалий час перебував у лікарні, шкоду йому ніхто не відшкодовував.

До зазначеної події обвинуваченого він не знав та не бачив.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні суду пояснила, що обвинувачений ОСОБА_7 - її син. Очевидцем нанесення тілесних ушкоджень вона не була.

03.04.2020 близько 17.00-17.30 год. вона прийшла додому з роботи, сина в цей час вдова не було. Через хвилин 15 він прийшов та повідомив, що біля їхнього під`їзду знаходиться наркоманка, яка продає наркотичні засоби. Вона попросила сина нікого не чіпати, після чого він вийшов на двір курити, а коли повернувся почав викликати швидку допомогу. Вона вийшла у двір, де побачила багато людей та сліди крові. Потерпілого у дворі на той час не було.

Чи брав син щось з собою, коли виходив на перекур, вона не бачила.

Під час обшуку вона видала працівникам поліції кухонний ніж, слідів крові на ньому не було. Крім того, поліцейські вилучили молоток,однак звідки він взявся, їй не відомо.

Від сусідів вона дізналась, що жінка, яку син назвав наркоманкою, спровокувала його на сварку.

Вона віддала матері потерпілого збереження, які мала. Потерпілий регулярно приходить до неї додому та вимагає дати йому гроші.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що вона проживає спільно з потерпілим однією сім`єю. 03.04.2020 біля 19.30 год. вона була у дворі будинку по АДРЕСА_2 та чекала на подругу. До неї підійшов обвинувачений та почав до неї лаятись. Вона сказала, щоб він залишив її та йшов собі далі. Також вона подзвонила чоловіку - потерпілому - та повідомила про ситуацію. Чоловік сказав, що підійде до неї.

Обвинувачений пішов у під`їзд будинку, а потім повернувся і знов почав до неї чіплятись та штовхати її. Втрутився її чоловік і він разом з обвинуваченим впали на землю. Після цього обвинувачений піднявся, намагався знов її штовхати, але потім втік. Чоловік в цей час лежав на землі, а потім повідомив, що його підрізали.

Обвинувачений був нетверезим і поводився неадекватно.

Вона з чоловіком вже уходила з двору, коли обвинувачений їх наздогнав і знов почав її штовхати, тому чоловік відштовхнув обвинуваченого і вони разом впали на землю. Вона не бачила, чи був у обвинуваченого в руках якийсь предмет. Моменту заподіяння тілесних ушкоджень чоловіку вона також не бачила.

Суд відповідно до частини третьої статті 26 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) за клопотанням сторін кримінального провадження дослідив такі докази:

-протокол затримання від 03.04.2020, відповідно до якого о 21.20 год. по АДРЕСА_2 був затриманий ОСОБА_2 на підставі пункту 2 частини першої статті 208 КПК (якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин), в ході обшуку затриманого були вилучені мобільний телефон марки iPhone з сім-картою № НОМЕР_1 ;

-протокол огляду місця події від 03.04.2020, згідно з яким оглянутий двір будинку АДРЕСА_2 , зафіксовано обстановку в ньому, розташування упаковки від пластиру, голки до катетера, слідів речовини бурого кольору, порожньої упаковки від бинтів, зроблені змиви речовин бурого кольору, на сходах під`їзду вилучений молоток;

-протокол огляду місця події від 03.04.2020, відповідно до якого описана обстановка у квартирі АДРЕСА_3 , в кухні якого вилучений предмет, ззовні схожий на кухонний ніж;

-протокол огляду місця події від 03.04.2020, згідно з яким в приміщенні лікарні МКЛ ШМД (вул. Київська, 68 в м. Вінниці) вилучені куртка чорного кольору, спортивна кофта темно сірого кольору, спортивні кросівки темно зеленого кольору, труси червоного кольору, штани сірого кольору;

-протокол огляду місця події від 03.04.2020, відповідно до якого в приміщенні службового кабінету Київського ВП Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області у ОСОБА_2 вилучені синя куртка;

-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 04.04.2020, згідно з яким ОСОБА_3 спізнала особу, зображену на фото № 1, яка спричинила тілесні ушкодження її співмешканцю, з довідки до протоколу випливає, що на фото № 1 зображений ОСОБА_2 ;

-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 04.04.2020, відповідно до якого ОСОБА_9 впізнав особу на фото № 1, яка спричинила тілесні ушкодження його товаришу - ОСОБА_1 , з довідки до протоколу випливає, що на фото № 1 зображений ОСОБА_2 ;

-висновок експерта № 56 від 28.04.2020, згідно з яким при дослідженні фуфайки, яка належала ОСОБА_1 , виявлено пошкодження, що має ознаки колото-різаного, та могло утворитися від дії плаского колюче-ріжучого предмета типу клинка ножа, що мав гостре лезо та обушок «П»-подібного перетину, судячи з характеристик наданого знаряддя та властивостей пошкоджень на фуфайці, не виключається можливість утворення вказаного пошкодження від дії клинка ножа, наданого на експертизу;

-висновок експерта № 180 від 13.05.2020, відповідно до якого кров ОСОБА_1 відноситься до групи О з ізогемаглютининами анти-А та анти-В за ізосерологічною системою АВО, в плямах на футболці, що належить ОСОБА_10 , встановлена наявність крові людини, при серологічному дослідження якої встановлено лише антиген Н, таким чином, не виключається можливість приналежності крові у зазначеному об`єкті до групи О з ізогемаглютинином анти-А та анти-В та її походження від ОСОБА_1 ;

-висновок експерта № 157 від 23.04.2020, згідно з яким в плямах на двох змивах РБК з поверхні землі, вилучених при ОМП, встановлена наявність крові людини групи О з ізогемаглютинином анти-А та анти-ВЮ що не виключає її походження від ОСОБА_1 ;

-висновок експерта № 156 від 23.04.2021, відповідно до якого в плямах на одязі ОСОБА_1 : куртці, кофті, спортивних штанах, трусах-шортах встановлена наявність крові людини, при серологічному дослідженні якої виявлені ізогемаглюнити анти-А та анти-В, антигени А та В не встановлені; таким чином, кров у зазначених об`єктах може відноситись до групи О з ізогемаглютинином анти-А та анти-В, що не виключає її походження від ОСОБА_1 ;

-протокол проведення слідчого експерименту від 06.04.2020, згідно з яким ОСОБА_2 розповів та показав, яким чином він спричинив ОСОБА_1 тілесні ушкодження;

-протокол проведення слідчого експерименту від 13.04.2020, відповідно до якого ОСОБА_1 показав, яким чином йому були спричинені тілесні ушкодження;

-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 13.04.2020, згідно з яким ОСОБА_1 впізнав особу на фото № 1, яка спричинила йому тілесні ушкодження, зі змісту довідки до протоколу випливає, що на фото № 1 зображений ОСОБА_2 ;

-протокол проведення слідчого експерименту від 13.04.2020, відповідно до якого ОСОБА_3 , розповіла та показала яким чином ОСОБА_2 замахувався до неї, як і де виникла штовханина між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , де вони впали на землю і куди після цього побіг ОСОБА_2 ;

-лист за підписом директора Комунального некомерційного підприємства «Територіальне медичне об`єднання «Вінницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Вінницької обласної ради» А. Пірникоза від 07.05.2020 за № 06/636, зі змісту якого випливає, що згідно з аудіо записами, зафіксованими системою архівації мовної інформації оперативно-диспетчерської служби 03.04.2020 о 20.15 год. в центральну оперативну диспетчерську службу надійшов виклик з телефонного номеру (0432)-50-95-64 до невідомого, яким після прибуття бригади екстреної медичної допомоги виявився ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 (біля 3-го під`їзду), з приводу кровотечі;

-висновок експерта № 154 від 15.05.2020, згідно з яким ніж, вилучений під час проведення обшуку квартири АДРЕСА_3 , холодною зброєю не являється, є ножем господарсько-побутового призначення, виготовлений заводським способом;

-висновок експерта № 518/523 від 26.05.2020, відповідно до якого у ОСОБА_1 було виявлене тілесне ушкодження: колото-різана рана передньої черевної стінки, що проникає у черевну порожнину, з ушкодженням передньої стінки шлунку, шлунково-ободової зв`язки, брижі тонкої кишки; зазначене тілесне ушкодження у ОСОБА_1 виникло від травматичної дії гострого предмету, що має колюче-ріжучі властивості, з прикладанням сили у ділянку передньої черевної стінки біля пупка, за ступенем тяжкості належить до тяжких тілесних ушкоджень, оскільки ушкодження живота, котрі проникли в черевну порожнину, являються небезпечними для життя в момент заподіяння, виникло незадовго до поступлення ОСОБА_1 на лікування, за давністю утворення може відповідати 03.04.2020;

Аналізуючи показання обвинуваченого ОСОБА_2 , потерпілого ОСОБА_1 , свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_3 , інші докази, клопотання про дослідження яких заявлене сторонами кримінального провадження, суд дійшов до такого висновку.

В судовому засіданні встановлено, що 03.04.2020 біля 20.50 год. в дворі будинку АДРЕСА_2 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виник конфлікт. Ініціатором зазначеного конфлікту був саме обвинувачений і, як встановлено в судовому засіданні, він виник у зв`язку з тим, що обвинувачений вважав, що ОСОБА_3 здійснює незаконний збут наркотичних речовин. Суд вважає за доцільне зауважити, що об`єктивно підтверджені даних, які б свідчили про обґрунтованість зазначених тверджень обвинуваченого, суду надані не були. Саме тому суд вважає, що для початку зазначеного конфлікту обвинувачений використав незначний (нікчемний) привід. В подальшому, як встановлено судом, ОСОБА_3 в телефонній розмові повідомила про виникнення зазначеного конфлікту ОСОБА_1 , з яким вона проживає без реєстрації шлюбу. Суд також встановив, що ОСОБА_1 з метою захисту ОСОБА_3 прийшов до місця конфлікту, де побачив обвинуваченого, який лаявся та тягнув до ОСОБА_3 руки. Потерпілий підбіг до обвинуваченого та ОСОБА_3 , відштовхнув обвинуваченого і вони разом впали на землю. В цей час, як потерпілий повідомив у судовому засіданні, він відчув біль у боці та побачив кров. Суд при цьому вважає за доцільне зауважити, що свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні повідомила, що після здійсненого дзвінка до чоловіка - потерпілого ОСОБА_1 - обвинувачений відійшов від неї і пішов у під`їзд будинку, а потім повернувся і знов почав до неї чіплятись. Саме в цей час, коли обвинувачений повторно почав до неї чіплятись, підійшов потерпілий і відштовхнув обвинуваченого від неї, внаслідок чого обвинувачений разом з потерпілим впали на землю.

Обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні зазначених фактичних обставин не заперечував, однак повідомив, що саме потерпілий чекав на нього, коли він повертався додому від гаражів, куди ходив у зв`язку зі здійсненим до нього телефонним дзвінком його знайомого. Також обвинувачений в судовому засіданні заперечував наявність у нього умислу на умисне вбивство потерпілого.

Оцінюючи показання обвинуваченого, суд враховує, що обвинувачений в судовому засіданні не зміг повідомити, хто саме до нього телефонував. Також обвинувачений в судовому засіданні, відповідаючи на питання учасників справи, не зміг назвати прізвище та ім`я особи, яка до нього зателефонувала. Крім того, свідок ОСОБА_8 - мати обвинуваченого - в судовому засіданні повідомила, що її син прийшов додому і сказав, що біля їхнього під`їзду знаходиться наркоманка, яка продає наркотичні речовини. Вона попросила сина нікого не чіпати, однак син вийшов на вулицю покурити, а коли повернувся додому, почав викликати швидку допомогу. Отже, показання обвинуваченого в тій частині, що він після конфлікту з ОСОБА_3 він відходив до гаража суд вважає неспроможними й такими, що спростовуються показаннями свідка ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_8 , а тому оцінює їх критично.

Також суд вважає, що в судовому засіданні підтверджений і той факт, що повернувшись після конфлікту з ОСОБА_3 додому, обвинувачений ОСОБА_2 взяв ніж та молоток. Зазначені обставини в судовому засіданні сторонами кримінального провадження оспорені не були. При цьому обвинувачений в судовому засіданні повідомив, що він не пам`ятає, де дівся ніж та молоток. З наданого суду протоколу огляду місця події випливає, що і ніж, і молоток були виявлені та вилучені (ніж у помешканні обвинуваченого, а молоток - неподалік від місця події) у під`їзді будинку.

Суд вважає за доцільне зауважити, що у постанові від 22.05.2019 (справа № 640/2449/16-к) Верховний Суд (далі - ВС) зазначив, що обшук не можна прикривати оглядом аби проникнути в житло без ухвали слідчого судді, оскільки таким чином нівелюються вимоги судового контролю, передбачені в статті 233 та частині другій статті 234 КПК.

Аналогічні висновки щодо неприпустимості проведення обшуку під виглядом огляду місця події викладені ВС у постановах від 07.06.2018 (справа №740/5066/15-к), від 26.02.2019 (справа №266/4000/14-к), від 19.03.2019 (справа №380/157/14-к).

Правову підставу проведення такого вилучення (ножа з помешкання обвинуваченого) сторони кримінального провадження в судовому засіданні не заперечували. Крім того, на підтвердження правомірності проведення зазначеного вилучення представник сторони обвинувачення надав суду письмову заяву ОСОБА_8 про надання дозволу на проведення огляду її помешкання, а також копію ухвали слідчого судді від 06.04.2020 про надання дозволу на проведення обшуку помешкання обвинуваченого, де він проживає зі свідком ОСОБА_8 . Тому суд вважає за доцільне надати оцінку зазначеному доказу (протоколу огляду місця події) в сукупності з іншими доказами, зібраними у кримінальному провадженні, відповідно до приписів частини першої статті 94 КПК.

В судовому засіданні з наданих суду матеріалів також встановлено, що внаслідок спричинення потерпілому ОСОБА_1 тілесних ушкоджень за допомогою ножа у останнього виникла колото-різана рана передньої черевної стінки, що проникає у черевну порожнину, з ушкодженням передньої стінки шлунку, шлунково-ободової зв`язки, брижі тонкої кишки, яка виникла від травматичної дії гострого предмету, що має колюче-ріжучі властивості, з прикладанням сили у ділянку передньої черевної стінки біля пупка, за ступенем тяжкості належить до тяжких тілесних ушкоджень, оскільки ушкодження живота, котрі проникли в черевну порожнину, являються небезпечними для життя в момент заподіяння.

Як суд вже зазначив, наявність причинно-наслідкового зв`язку між діянням обвинуваченого та виникненням у потерпілого зазначених тілесних ушкоджень сторони кримінального провадження в судовому засіданні не заперечували і така наявність підтверджена наданими суду доказами, зміст яких наведений вище.

Як суд зазначив вище, обвинувачений заперечував наявність у його діях ознак замаху на умисне вбивство, зауваживши, що визнає факт необережного поводження з ножем. Разом з тим, діяння обвинуваченого органами досудового розслідування кваліфіковані за ознаками закінченого замаху на умисне вбивство з хуліганських мотивів.

Вирішуючи питання щодо правової кваліфікації діяння обвинуваченого, суд враховує таке.

Згідно з роз`ясненнями, наданими в пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України (далі - ВСУ) № 10 від 22.12.2006 «Про судову практику у справах про хуліганство» (далі - Постанова № 10 від 22.12.2006) дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім`ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Зі змісту пункту 5 Постанови № 10 від 22.12.2006 випливає, що за ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла.

Також у пункті 5 Постанови № 10 від 22.12.2006 зазначено, що хуліганством, яке супроводжувалось винятковим цинізмом, можуть бути визнані дії, поєднані з демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності чи грубої непристойності, знущанням над хворим, дитиною, особою похилого віку або такою, яка перебувала у безпорадному стані, та ін.

У постанові від 19.04.2018 (справа № 209/1242/13-к) ВС зазначив, що об`єктом злочину, передбаченого статтею 296 КК, є громадський порядок, який слід розуміти як стан суспільних відносин, що виник, сформувався, змінюється та існує під впливом дії правових норм (значною мірою), моральних засад, звичаїв, етичних правил, традицій, інших поза юридичних чинників і знаходить свій вияв (відображається) у забезпеченні громадського спокою, охороні здоров`я, честі та гідності людини, її прав та свобод, зокрема, права на відпочинок, усталених правил співжиття, комунікації (спілкування), у поведінці в побуті, у повазі і ставленні членів спільноти один до одного, у нормальному функціонуванні органів державної влади, місцевого самоврядування, різних установ, організацій, громадських об`єднань, інших інституцій, які займаються корисною суспільною діяльністю.

Посягання на ці відносини здійснюються в активній формі, в основному з ініціативи правопорушника або через використання незначного (нікчемного) приводу, як правило, відбуваються в публічних (громадських, людних) місцях, супроводжуються ненормативною (брутальною, нецензурною) лексикою та/або фізичним насильством і призводять до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.

Аналогічний висновок зроблений ВС і у постанові від 19.04.2018 (справа № 209/1242/13-к).

У подальшому ВС в постанові від 19.04.2018 зауважив, що в основі відмежування хуліганства від злочинів проти здоров`я, крім інших ознак, перебувають об`єкт злочину, який значною мірою визначає правову природу (характер) кожного із цих діянь та їхню суспільну небезпечність, і така ознака суб`єктивної сторони злочину, як його мотив.

Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені вище об`єкти захисту. Зміст та спрямованість цього діяння висновуються із характеру дій особи, яка їх вчиняє, а також із стосунків, що склалися між такою особою та потерпілим.

Крім того, відповідно до роз`яснень, наданих у Постанові № 10 від 22.12.2006, суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій. Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім`ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише у тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

У постанові від 04.10.2012 (справа № 5-17кс12) ВСУ сформулював правовий висновок, згідно з яким в основі відмежування хуліганства від злочинів проти здоров`я, крім інших ознак, перебувають об`єкт злочину, який значною мірою визначає правову природу (характер) кожного з цих діянь та їхню суспільну небезпечність, і така ознака суб`єктивної сторони злочину, як його мотив.

Хуліганські дії, як слідує з наведеної Постанови, завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені об`єкти захисту. Висновки про зміст і спрямованість цього діяння роблять із характеру дій особи, яка їх вчиняє, а також із стосунків, які склалися між такою особою та потерпілим.

Особливість мотиву хуліганства полягає у причинній зумовленості. Наміри вчинити такі дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони здебільшого позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), чи з розгнузданого самолюбства, пов`язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і правил поведінки.

У постанові від 21.05.2019 (справа № 299/1530/16-к) ВС зауважив, що хуліганство відрізняється від інших злочинів спрямованістю умислу, мотивами, цілями винного та обставинами вчинення ним кримінально караних дій.

Зокрема, дії, що супроводжувалися заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо знайомих (членів сім`ї, родичів, сусідів та ін.), і були викликані особистими неприязними стосунками, певними діями потерпілих тощо, кваліфікують як хуліганство лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

При цьому грубе порушення громадського порядку передбачає недотримання встановлених правил поведінки у громадських місцях. Оцінювати порушення як грубе слід з урахуванням кількості його учасників, території, на якій мало місце порушення, кількості потерпілих, тривалості порушення тощо.

Суб`єктивна ж сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. При цьому неповага до суспільства - це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною, тобто очевидною, безсумнівною як для винної особи, так і для очевидців його дій.

Отже, наявність особистих неприязних стосунків між особами само по собі ще не свідчить про відсутність хуліганського мотиву в діях обвинуваченої особи, адже для визначення мотиву злочинних дій потрібно враховувати їх характер та спосіб вчинення, причини, що спонукали особу вчинити певні дії, поведінку обвинуваченого та потерпілих до і під час події.

У постанові від 03.07.2019 (справа № 288/1158/16-к) ВС зазначив, що для юридичної оцінки діяння за статтею 296 КК обов`язковим є поєднання ознак об`єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.

За відсутності відповідного мотиву, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства.

Отже, аналізуючи надані суду докази у їх сукупності відповідно до приписів частини першої статті 94 КПК, суд вважає, що в судовому засіданні підтверджена наявність в діях обвинуваченого ОСОБА_2 ознак хуліганства. Зокрема, як суд вже зазначив вище, в судовому засіданні був підтверджений факт ініціювання обвинуваченим конфлікту з ОСОБА_3 з незначного (нікчемного) приводу. Також в судовому засіданні був підтверджений факт виникнення зазначеного конфлікту в публічному (громадському) місці, а також доведено, що обвинувачений лаявся до ОСОБА_3 . Окрім цього, суд вважає за доцільне зауважити, що в судовому засіданні встановлено, що після того, як обвинувачений пішов додому, він повернувся до місця конфлікту з ножем та молотком, де знов почав образливо чіплятись до ОСОБА_3 . Незважаючи на спробу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишити місце конфлікту, обвинувачений ОСОБА_2 наздоганяв їх, лаявся і образливо чіплявся до ОСОБА_3 у зв`язку з чим ОСОБА_1 втрутився у їхній конфлікт. Саме тому суд вважає, що в діяння ОСОБА_2 наявні ознаки кримінально караного хуліганства.

Вирішуючи питання щодо правової кваліфікації діяння обвинуваченого - чи наявні в його діях ознаки замаху на вбивство, чи необережне поводження зі зброєю, як повідомляв обвинувачений або ж умисного тяжкого тілесного ушкодження, як зауважив захисник обвинуваченого, - суд враховує таке.

У пункті 11 постанови Пленуму ВСУ № 2 від 07.02.2003 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» (далі Постанова № 2 від 07.02.2003) надане роз`яснення, згідно з яким як умисне вбивство з хуліганських мотивів за пунктом 7 частини другої статті 115 КК дії винного кваліфікуються, коли він позбавляє іншу особу життя внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини чи з використанням малозначного приводу.

Якщо крім убивства з хуліганських мотивів винний вчинив ще й інші хуліганські дії, що супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, вчинене кваліфікується за пунктом 7 частини другої статті 115 і за відповідною частиною статті 296 КК.

Не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів умисне вбивство під час сварки чи бійки, яку розпочав сам потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи з інших мотивів, що виникли на ґрунті особистих стосунків, навіть якщо при цьому було порушено громадський порядок.

Зі змісту роз`яснень, наданих у пункті 22 Постанови № 2 від 07.02.2003, випливає, що для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

У постанові від 26.06.2014 (справа № 5-10кс14) ВСУ зазначив, що вирішуючи в справах про злочини проти життя та здоров`я особи питання про те, з прямим чи непрямим умислом діяв винуватий, суд має виходити із сукупності всіх обставин справи й ураховувати не тільки поведінку винуватого, потерпілого і їх взаємостосунки до злочину, під час і після його вчинення, але й спосіб учинення злочину, застосовані засоби і знаряддя, сам характер заподіяних потерпілим поранень. Про наявність саме прямого умислу можуть свідчити, зокрема, діяння винуватого, які завідомо для нього повинні були потягти смерть потерпілих і не призвели до смертельного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі.

Аналогічний висновок зроблений і ВС у постанові від 21.06.2018 (справа № 263/8377/16-к).

У постанові від 17.12.2019 (справа № 756/10059/17-к) ВС зазначив, що питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.

Слід мати на увазі, що спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями та наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб та засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів та наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинення діянь.

Крім цього, у постанові від 09.10.2018 (справа № 760/4968/15-к) ВС зазначив, що відповідно до частини першої статті 115 КК умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого.

Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю. Питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Склад злочину, передбачений частиною другою статті 121 КК, належить до особливих (складних) злочинів і виділений законодавцем в окремий вид необережного заподіяння смерті, тому що за своєю суттю, природою речей заподіяння смерті відбувається єдиним засобом - завданням тілесних ушкоджень. Умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 КК) є злочином із матеріальним складом і змішаною формою вини.

ВС роз`яснив, що при відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим.

Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату.

Для з`ясування змісту та спрямованості умислу особи при дослідженні доказів їм необхідно виходити з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Аналогічні висновки викладені у постанові ВС від 21.05.2020 (справа № 604/546/16-к) та від 25.03.2021 (справа № 428/11944/19).

Як суд вже зазначив вище, в судовому засіданні було встановлено, що після конфлікту з ОСОБА_3 обвинувачений ОСОБА_2 пішов додому, де взяв молоток та ніж. Зазначені дії обвинуваченого, на переконання суду, свідчать про те, що він мав намір спричинити тяжку шкоду для здоров`я оточуючих. Суд при цьому враховує, що обвинувачений та його захисник в судовому засіданні посилались на те, що наведені дії обвинуваченого не можуть свідчити про наявність умислу саме на умисне вбивство. Разом з тим, як суд вже зауважив вище, ВСУ та ВС для розмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження звертали увагу на необхідність з`ясування ряду обставин, а саме спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Як суд зазначив вище, спричиненню потерпілому виявлених у нього тілесних ушкоджень передувало вчинення обвинуваченим хуліганських дій щодо потерпілого ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_3 . Незважаючи на намір потерпілого ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_3 залишити місце конфлікту, обвинувачений вперто не бажав припинити свої протиправні дії, в ході чого разом з потерпілим впав на землю. Захисник обвинуваченого з цього приводу зауважив, що зазначені обставини свідчать про відсутність у обвинуваченого умислу на умисне вбивство потерпілого. Разом з тим, суд враховує, що обвинувачений в судовому засіданні повідомляв, що деталі спричинення потерпілому тілесних ушкоджень він не пам`ятає, оскільки був сильно п`яним. Натомість потерпілий в судовому засіданні зауважив, що удар ножем йому був спричинений в пуп. Зазначені показання потерпілого узгоджуються з висновком проведеної у кримінальному провадженні судово-медичної експертизи, а також з відомостями, зафіксованими в ході проведення слідчого експерименту з потерпілим, а також частково узгоджуються з відомостями, зафіксованими в ході проведення слідчого експерименту з обвинуваченим. Наведені обставини, на переконання суду, свідчать про те, що в діянні обвинуваченого був наявний умисел саме на умисне позбавлення потерпілого життя, тобто вчинення умисного вбивства.

При цьому суд враховує, що поняття замаху на злочин розкрите у частині першій статті 15 КК, зі змісту якої випливає, що замахом на кримінальне правопорушення є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Відповідно до частини другої статті 15 КК замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

В судовому засіданні, як суд вже зазначив вище, встановлено, що після спричинення зазначених вище тілесних ушкоджень потерпілого обвинувачений піднявся та побіг в напрямку під`їзду будинку. Наведені дії обвинуваченого, на переконання суду, свідчать про те, що він виконав усі необхідні дії, які вважав за необхідне.

Отже, суд вважає, що діяння ОСОБА_2 охоплюється складом злочину, передбаченого частиною другою статті 15, пункту 7 частини другої статті 115 КК, за ознаками закінченого замаху на умисне вбивство, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людини, з хуліганських мотивів.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

ВС у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Аналогічний висновок ВС зробив і у постанові від 06.08.2020 (справа № 155/1064/18).

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК), як зазначив ВС, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» як зазначив ВС означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).

У постанові від 10.06.2020 (справа № 149/1596/16-к) ВС сформулював висновок, згідно з яким невизнання своєї вини не може свідчити про щире каяття.

Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.

Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

В ході судового розгляду кримінального провадження встановлено, що відомості, які б характеризували обвинуваченого за місцем його проживання, відсутні, обвинувачений на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, вчинив інкриміноване йому діяння у стані алкогольного сп`яніння (зазначена обставина підтверджена результатами лабораторного дослідження у Комунальному закладі Вінницький обласний наркологічний диспансер «Соціотерапія», згідно з довідкою якого від 03.04.2020 за № 426 констатований факт перебування ОСОБА_2 у стан алкогольного сп`яніння - 1,51 ‰).

Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні проведена судово-психіатрична експертиза, згідно з висновком якої № 118 від 21.04.2020 в період інкримінованого йому правопорушення ОСОБА_2 на хронічне психічне захворювання не страждав, перебував поза будь-яким тимчасовим розладом психічної діяльності, міг усвідомлювати дії та керувати ними; на час проведення дослідження є особою зі змішаним розладом особистості, може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

ВС у постанові від 05.08.2020 (справа № 334/5670/18) зауважив, що щире каяття як обставина, що пом`якшує покарання, має місце і в тому випадку, коли засуджений не погоджується з кваліфікацією своїх дій. Разом з тим, суд вище вже навів правові висновки, сформульовані судом касаційної інстанції щодо наявності такої ознаки, що пом`якшує покарання обвинуваченого, як щире каяття.

Як встановлено в судовому засіданні, обвинувачений не заперечував факту спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, однак заперечував правову кваліфікацію його діяння. При цьому суд враховує, що об`єктивні дані, які б свідчили, що ОСОБА_2 вжив заходів, спрямованих на відшкодування завданої потерпілому шкоди, у вчиненому розкаявся та висловив щирий жаль та осуд своєї поведінки, суду не надані.

Отже, обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого, судом не встановлені.

Суд вважає за доцільне зауважити, що відповідно до положень статті 21 КК особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. При цьому, згідно з пунктом 13 частини першої статті 67 КК вчинення кримінального правопорушення особою, що перебувала у стані алкогольного сп`яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, при призначенні покарання визнається обставиною, яка обтяжує покарання.

Суд має право, залежно від характеру вчиненого кримінального правопорушення, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій статті 67 КК обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 6-1, 7, 9, 10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.

При цьому, суд враховує висновок, зроблений ВС у постанові від 29.05.2018 (справа №484/3291/16-к), відповідно до якого перебування засудженого у стані навіть легкого алкогольного сп`яніння не можна не враховувати при призначенні покарання.

Отже, аналізуючи надані суду докази у їх сукупності, суд вважає, що в судовому засіданні підтверджена наявність такої обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого, як вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

Аналізуючи надані сторонами докази, враховуючи особу обвинуваченого, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді позбавлення волі. При цьому суд враховує приписи частини третьої статті 68 КК, згідно з якою за вчинення замаху на кримінальне правопорушення строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Крім того, частиною четвертою статті 68 КК визначено, що довічне позбавлення волі за вчинення готування до злочину та вчинення замаху на злочин не застосовується, крім випадків вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях 109-114-1, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачених у статтях 437-439, частині першій статті 442 та статті 443 цього Кодексу.

Отже, правові підстави для призначення обвинуваченому ОСОБА_2 довічного позбавлення волі відсутні, а тому останньому слід призначити кримінальне покарання у виді позбавлення волі з урахуванням приписів частини третьої статті 68 КК, тобто такого, що не перевищує двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті кримінального закону.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому положень частини першої статті 75 КК, тобто для його звільнення від відбування кримінального покарання з випробуванням, суд приймає до уваги, висновки, викладені ВС в постанові від 26.04.2018 (справа № 757/15167/15-к), а саме відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вже суд зазначив вище, загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Приписи кримінального закону та наведені вище висновки, сформульовані ВС, уповноважують суд звільнити засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням лише у разі призначення кримінального покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років. З урахуванням приписів частини третьої та четвертої статті 68 КК ОСОБА_2 може бути призначене кримінальне покарання, що не перевищує двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті кримінального закону, тобто десяти років позбавлення волі. Правові підстави для призначення обвинуваченому кримінального покарання відповідно до приписів частини першої статті 69 КК, тобто нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, судом не встановлені. Тому суд вважає, що правові підстави для звільнення обвинуваченого від відбування кримінального покарання відповідно до приписів частини першої статті 75 КК, тобто з випробуванням, відсутні.

Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання.

Отже, суд вважає, що строк відбування призначеного обвинуваченому покарання слід рахувати з дня набрання вироком законної сили. Разом з тим, відповідно до частини п`ятої статті 72 КК строк перебування обвинуваченого під вартою слід зарахувати до строку призначеного йому покарання.

Питання щодо речових доказів слід вирішити відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, згідно з наданими суду копіями ухвали слідчого судді на зазначені речові докази під час досудового розслідування був накладений арешт, який слід скасувати.

Відповідно до частини другої статті 124 КПК процесуальні витрати слід покласти на обвинуваченого.

Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 15, пунктом 7 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 10 (десяти) років позбавлення волі.

Строк відбування призначеного покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Відповідно до частини п`ятої статті 72 Кримінального кодексу України зарахувати ОСОБА_2 строк перебування під вартою з 03.04.2020 по день набрання вироком законної сили з розрахунку 1 (один) день попереднього ув`язнення за 1 (один) день позбавлення волі.

Речові докази:

- куртку темно-синього кольору, яка поміщена до спецпакету НПУ ГСУ INZ 4006637, мобільний телефон марки Iphone 4 в корпусі чорного кольору з номером НОМЕР_1 , IMEI: НОМЕР_2 , який поміщений до спецпакету НПУ ГСУ INZ 2051611 та передані на зберігання до камери речових доказів Київського ВП Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області - повернути ОСОБА_2 ;

- молоток з дерев`яною ручкою, який поміщений до спецпакету НПУ ГСУ INZ 4006636, кухонний ніж, який поміщений до паперового пакету та передані на зберігання до камери речових доказів Київського ВП Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області - знищити;

- шкіряну куртку чорного кольору, червоні труси, темно-синю кофту, спортивні кросівки темно-зеленого кольору, спортивні штани сірого кольору, які поміщені до спецпакету НПУ ГСУ INZ 7261801 та передані на зберігання до камери речових доказів Київського ВП Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області - повернути потерпілому ОСОБА_1 .

Арешти, накладені на зазначені речові докази на підставі ухвал слідчих суддів від 06.04.2020, 07.04.2020, 08.04.2020, - скасувати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 653 (шістсот п`ятдесят три) гривні 80 копійок витрат на залучення експерта.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженим, який утримується під вартою - в той же строк з дня отримання копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя: