Рішення № 98369305, 16.07.2021, Брусилівський районний суд Житомирської області

Справа № 275/81/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2021 року смт. Брусилів

Брусилівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Миколайчука П.В.,

із секретарем судових засідань Довгаленко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в смт. Брусилів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог – Брусилівська селищна рада Житомирського району Житомирської області про стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом про стягнення моральної шкоди мотивуючи його наступним.

Відповідачка ОСОБА_2 в 2019 році була депутатом Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області сьомого скликання. На розгляд відповідної сесії селищної ради позивачем в серпні 2019 року було подано заяви про вирішення питання щодо користування на умовах договору оренди земельними ділянками для сінокосіння. Розглядаючи заяви позивача на тридцять п`ятій сесії сьомого скликання Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області відповідачка, умисно, з метою шантажу та залякування позивача проголосувала за прийняття сесією селищної ради рішення щодо ініціювання притягнення позивача до кримінальної відповідальності. Зокрема, рішенням сесії було вирішено: - звернутись до Головного управління Національної поліції в Житомирській області в порядку передбаченому КПК України по факту вчинення громадянином ОСОБА_1 злочину передбаченого ст. 358 КК України, а саме підроблення та використання підробленого розпорядження голови Брусилівської районної державної адміністрації № 109 від 14.04.2010 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою»; - звернутись до Головного управління Національної поліції в Житомирській області в порядку передбаченому КПК України по факту вчинення громадянином ОСОБА_1 злочину передбаченого ст. 358 КК України, а саме підроблення та використання підробленого розпорядження голови Брусилівської районної державної адміністрації № 108 та № 109 від 14.04.2010 «Про затвердження технічної документації із землеустрою» та «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою». За вказані рішення відповідачем було проголосовано без будь яких правових підстав, з порушенням порядку денного сесії та це мало лише одну мету, залякати позивача та завадити подати заяви про передачу в оренду земельних ділянок. Такими протиправними та умисними діями позивачу, як громадянину було заподіяну значну моральну шкоду, яка виразилась в емоційних та душевних стражданнях та хвилюваннях. Внаслідок протиправної поведінки відповідача, позивач на деякий час був позбавлений можливості реалізувати свої уподобання та бажання, як звичайна людина, яка веде досить емоційний спосіб життя, що також викликало у позивача моральні страждання. У зв`язку з цією ситуацією позивач відчув себе приниженим, що негативно позначилося на його психологічному стані, змусило сильно нервувати і переживати. Крім того, протиправні дії відповідача спричинили порушення його звичного життєвого укладу, тому що у позивача виникла необхідність відстоювати свої права у судовому порядку, витрачати на це багато свого часу та коштів. Відшкодування заподіяної моральної шкоди позивач визначає в сумі 1 500 000.00 гривень. Ця сума обумовлена глибиною душевних страждань, значним погіршенням внаслідок цих страждань стану здоров`я, необхідністю захищати свої права у судовому порядку, ступенем зниження престижу, необхідністю спростування вказаної інформації для відновлення попереднього стану та налагодженні нормальних стосунків з представниками різних суспільно - політичних верств населення Брусилівської громади. В результаті висвітлення цієї інформації на офіційному сайті Брусилівської селищної ради ( режим доступу bttps;//.bruslivska gromada, gov. ua/docs/241186/ позивач був змушений прикладати додаткових зусиль для організації та налагодження звичайного режиму життя. Перенесений в зв`язку з неправомірними діями відповідача сильний психологічний стрес, постійне нервове напруження призвело до погіршення стосунків з односельчанами, негативно позначилося на його психологічному стані та відносинах в сім`ї. Вищевказане унеможливило в повному обсязі продовження активного громадського життя та балатуватися на виборах 2020 року депутатом Брусилівської селищної ради, адже позивач являється керівником громадської організації «Асоціація фермерів та приватних землевласників Житомирської області» Житомирської обласної організації Партії відродження села. Такі дії відповідача повністю нівелювали авторитет позивача серед членів партії та громадян громади. Окрім того, до даного часу відповідач не вжив заходів щодо спростування або доведення вказаної інформації, та не вибачився перед позивачем. Враховуючи вказане, просить стягнути з відповідача нанесену моральну шкоду в розмірі 1 500 000.00 гривень.

Ухвалою Брусилівського районного суду Житомирської області від 16.02.2021 розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження і призначено підготовче судове засідання.

01.03.2021 від відповідача до суду надійшов відзив на позов мотивований тим, що строк позовної давності в справах про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації складає один рік, а отже у вказаній справі він сплив у серпні 2020. Також зазначено, що прийняття рішень з земельних питань належить до виключної компетенції ради, яка складається з обраних депутатів та приймає рішення на пленарних засіданнях (сесіях) шляхом поіменного голосування. У депутатів Брусилівської селищної ради були обґрунтовані підстави вважати про наявний факт підробки документів, оскільки до розпорядження ради архівним сектором та позивачем було надано різні за замістом документи з однаковими номерами та датами їх прийняття, тому вона, як депутат селищної ради діяла в межах повноважень, якими вона наділена відповідно до закону та у спосіб, який визначено законом. Також позивач не надав належних доказів заподіяння йому моральної шкоди та не обґрунтував грошову оцінку такої шкоди, тому відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди. Просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі в зв`язку з пропуском строку позовної давності та необгрунтованістю позовних вимог (а. с. 25 - 21).

01.03.2021 від третьої особи до суду надійшов відзив на позов мотивований тим, що можливість захисту прав обмежується позовною давністю, яка, в даному спорі, обмежується річним строком на підставі ст. 268 ЦК України, як щодо вимог про спростування поширеної в ЗМІ недостовірної інформації. Позивач про прийняте рішення був повідомлений шляхом вручення його копії, а отже відповідно строк на звернення до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди сплив у серпні місяці 2020. Вказали, що позивач не оскаржував рішення 35 сесії Брусилівської селищної ради 7 скликання від 21.08.2019 № 1146 «Про розгляд заяв громадян» і на даний час вказане рішення є чинним і не визнано протиправним. Крім того, зазначили, що прийняття рішень з земельних питань належить до виключної компетенції ради, яка складається з обраних депутатів та приймає рішення на пленарних засіданнях (сесіях) шляхом поіменного голосування, у депутатів Брусилівської селищної ради були обґрунтовані підстави вважати про наявний факт підробки документів, оскільки до розпорядження ради потрапили різні за замістом документи з однаковими номерами та датами їх прийняття, депутати селищної ради діяли в межах повноважень, якими вони наділені відповідно до закону та у спосіб, який визначено законом, з моменту отримання копії рішення по даний час позивач жодним чином не оскаржував дії депутатів Брусилівської селищної ради, дії ОСОБА_2 під час виконання нею своїх депутатських повноважень не визнані протиправними. Вказали на не доведення факту завдання позивачу моральної шкоди через дії відповідачки. Просили відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі в зв`язку з пропуском строку позовної давності та необгрунтованістю позовних вимог та додали письмові докази (а.с.31-73).

03.03.2021 від третьої особи до суду надійшли письмові пояснення на позовну заяву, мотивовані тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів заподіяння йому моральної шкоди; не надав доказів, які підтверджували б протиправність діяння відповідача; не обгрунтував грошову оцінку розміру такої шкоди, а тому, вважають, що відсутні всі правові підстави для задоволення позовних вимог та, відповідно, стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 1 500 000 (півтора мільйона) гривень. Вказали, що рішення селищної ради прийнято в межах компетенції, колегіально, в селищної ради були підстави вважати, що саме позивач підробив спірні документи, в зв`язку з чим і ініціювали звернення до правоохоронних органів для перевірки, рішення сесії ОСОБА_1 не оскаржив. Тому вказали на відсутність підстав для задоволення позову (а.с.74-79).

18.03.2021 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, мотивована тим, що всі складові моральної шкоди позивачем зазначені в позовній заяві і підтверджені доказами. Доводи відповідача щодо застосування до даних правовідносин строку позовної давності в один рік також не заслуговують на увагу, так як до суду позивач звернувся за захистом своїх порушених прав, які виникли в результаті неправомірної діяльності відповідача, а саме прийняття рішення та вчинення дій, якими заподіяно мені моральну шкоду. Діяльність відповідача та Брусилівської селищної ради не підпадають під дію Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» - і висвітлення на сайті Брусилівської селищної ради рішення, яке спричинило позивачу моральну шкоду, не може розцінюватися як діяльність засобів масової інформації (преси), і тому до даних правовідносин застосовується загальна позовна давність терміном три роки. Зважаючи на безпідставність доводів відповідача, просив не приймати відзив на до уваги при прийнятті рішення (а.с. 88-91).

Ухвалою Брусилівського районного суду Житомирської області від 26.03.2021 підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду.

07.05.2021 до суду надійшов відзив представника відповідачки адвоката Києнка Д.О., у якому він вказав на недоведеність протиправності дій відповідачки як депутата селищної ради при голосуванні за рішення сесії 21.08.2021, наголосив, що рішення сесії прийняте в межах законодавства та повноважень селищної ради за наявності спірних документів, поданих ОСОБА_1 , рішення колегіального органу не оскаржене, не визнане протиправним чи незаконним, тому відповідачка особисто не може нести відповідальність за колективне голосування. Також вказав на відсутність підстав для стягнення моральної шкоди в зв`язку з не доведенням її завдання та зазначив про розмір витрат відповідача на правничу допомогу адвоката у даній справі (а.с.109-111).

В судовому засіданні 27.05.2021 та 10.06.2021 позивач позов підтримав просив позов задовольнити в повному обсязі. Вказав, що відповідачка не мала законних повноважень голосувати за рішення, яким його обвинувачували у вчиненні злочину, крім того, не була позбавлена права звернутися особисто до правоохоронних органів, чого не зробила. Вказав, що за зверненням селищної ради завели кримінальне провадження, яке було в подальшому закрито. Через таке звернення та розголошення рішення на сайті він втратив можливість поїхати в Канаду на стажування, відмовився від ідеї балотуватися на вибори в місцеву раду, через оприлюднення цього рішення та участь в сесії керівництва району втратив довіру та ділову репутацію. Також вказав, що селищна рада в подальшому таки надала йому в оренду земельні ділянки, чим фактично визнала неправильність його обвинувачення в підробці документів щодо ділянок. Вказав, що рішення сесії не оскаржував, однак це не впливає на суть спору з самою відповідачкою. Просив позов задовольнити, при цьому послався на аналогічну, на його думку, позитивну практику в спорах про спростування недостовірної інформації в ЗМІ. В подальшому, після ознайомлення з матеріалами справи 15.07.2021, в своїй заяві просив суд розглядати справу без його участі, позов підтримав.

Представник відповідача адвокат Києнко Д.О. в судовому засіданні 27.05.2021 та 10.06.2021 позов не визнав. Вказав, що відповідачка, яка була депутатом селищної ради, не може нести відповідальність за голосування за рішення сесії від 21.08.2019, так як рішення сесії не оскаржене і не скасоване, голосування було здійснено нею в межах повноважень депутата на звернення до правоохоронних органів, погоджене попередньо відповідною комісією селищної ради, так як ОСОБА_1 надав на розгляд селищної ради документи, які відрізнялись змістом іншим документам за цими ж реквізитами. Також вказав, що позивачем не доведено ані факту завдання йому моральної шкоди, ані не обгрунтовано її розміру. Просив у позові відмовити та стягнути витрати відповідачки на правничу допомогу. В подальшому, в заяві від 16.07.2021 просив суд розглядати справу без його участі, позов підтримав.

В судовому засіданні 27.05.2021 представник третьої особи проти позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві та письмових поясненнях. В подальшому звернувся з заявою про розгляд справи без участі представника Брусилівської селищної ради.

Також в судовому засіданні 10.06.2021 судом задоволено клопотання позивача про витребування доказів з Брусилівської селищної ради, на виконання чого останньої надано суду відповідь про неможливість надання витребуваних доказів в зв`язку з їх відсутністю в селищної ради.

Враховуючи те, що представники сторін брали участь в судовому засіданні, тобто суд забезпечив реалізації ними своїх процесуальних прав, та в подальшому сторони звернулися до суду з заяви про розгляд справи без їх участі, суд вважає за можливе розглянути справу 16.07.2021 за відсутності сторін та їх представників на підставі ст. 223 ЦПК України.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов наступного висновку.

В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Брусилівської селищної ради з заявою про передачу земельних ділянок в оренду, до вказаної заяви було долучено відповідний перелік документів, в їх числі - копії відповідних розпоряджень голови Брусилівської РДА від 14.04.2010 на підтвердження права ОСОБА_1 на отримання ділянок в оренду (а.с.37-70).

Зокрема, згідно наданої копій розпоряджень голови Брусилівської РДА № 109 від 14.04.2010 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» та № 108 від 14.04.2010 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок», ним було надано відповідні дозволи ОСОБА_1 (а. с. 49, 60).

Згідно іншої існуючої копії розпорядження голови Брусилівської РДА № 109 від 14.04.2010 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою», вказаним розпорядженням вирішено питання щодо заяви ОСОБА_3 (а.с.71) а згідно іншої наявної копії розпорядження № 108 від 14.04.2010 «Про затвердження технічної документації із землеустрою», вказаним розпорядженням вирішено питання щодо заяви ОСОБА_4 (а.с.72).

Станом на 21.08.2019 відповідачка була депутатом Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області та брала участь в голосуванні за рішення селищної ради на 35 сесії 7 скликання. Вказана обставина визнається сторонами та підтверджується відповіддю Брусилівської селищної ради від 27.11.2020 на запит ОСОБА_1 (а.с.11).

Згідно копії рішення 35 сесії 7 скликання Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області від 21.08.2019 № 1146 «Про розгляд заяв громадянина ОСОБА_1 » останньому було вирішено відмовити в передачі земельних ділянок в користування на умовах договору оренди та, п.п.4.1, 5.1, вирішено звернутись до Головного управління Національної поліції в Житомирській області в порядку передбаченому КПК України по факту вчинення громадянином ОСОБА_1 злочину передбаченого ст. 358 КК України, а саме підроблення та використання підробленого розпорядження голови Брусилівської районної державної адміністрації № 108 від 14.04.2010 «Про затвердження технічної документації із землеустрою» та № 109 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою» (а.с. 6-8).

Відповідно листа ГУНП в Житомирській області від 15.02.2021, 13.09.2019 до ГУНП в Житомирській області з Брусилівської селищної ради надійшла заява від 10.09.2019 з приводу вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 , заяву було направлено до Брусилівського відділення поліції Коростишівського ВП ГУНП в Житомирській області (а.с.148).

Відповідно договору оренди від 25.02.2020, Брусилівська селищна рада передала ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства (а.с.143-145).

Відповідно листа ВП Житомирського РУП від 19.03.2021, відомості про кримінальне провадження № 12019060130000141 за ч. 1 ст. 358 КК України було внесено до ЄРДР 30.05.2019 та було закрито 12.08.2019 на підставі ст. 284 КПК України (а.с.149).

Відповідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 є керівником ГО «Асоціація фермерів та приватних землевласників Житомирської області» (а.с.15).

Відповідно договору оренди від 23.03.2019, ОСОБА_5 передав в оренду ОСОБА_1 у тимчасове володіння і користування автомобіль ЗАЗ, д.р.н. НОМЕР_1 (а.с.150).

Вбачається, що спір між сторонами виник з приводу голосування відповідачкою як депутатом селищної ради за рішення, прийняте селищною радою, щодо звернення селищної ради до правоохоронних органів з повідомленням про вчинення позивачем кримінальних правопорушень та, як наслідок, – завдання цим голосуванням моральної шкоди позивачу. При цьому законність самого рішення селищної ради не є предметом розгляду в даній справі, оскільки відповідних позовних вимог до органу місцевого самоврядування позивачем не заявлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України та ч. 1, п. п. 1, 3, 7, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є, зокрема, призначення експертизи (частини перша та друга статті 116 ЦПК України).

У статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).

Презумпція наявності моральної шкоди законодавством не передбачена. Наявність моральної шкоди не визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки, тому у вказаних спорах діє ст. 81 ЦПК України про загальний розподіл тягаря доказування.

Отже, саме на позивача покладено обов`язок довести факт дійсного порушення його прав та завдання йому моральної шкоди в зв`язку з голосуванням відповідачки за рішення селищної ради 21.08.2019.

Відповідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом — моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди (висновок у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 455/1076/16-ц).

Згідно з п. 5 Постанови Пленуму ВС України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N 4 від 31.03.95, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. ( Абзац пункту 5 в редакції Постанови Пленуму Верховного суду N 5 від 25.05.2001 ).

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада здійснює місцеве самоврядування в порядку, встановленому законом, безпосередньо або через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина третя статті 140, частина перша статті 144 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування вирішують, крім передбачених в Основному Законі України, й інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені також у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року/

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Склад ради - кількість депутатів, обраних до відповідної ради, повноваження яких визнано і не припинено в установленому законом порядку.

Відповідно ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування», до основних принципів місцевого самоврядування належать, зокрема, принципи народовладдя; законності; гласності; колегіальності.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Частиною першою статті 12 ЗК України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Згідно частини першої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону

Відповідно ст. 1 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» (далі – Закон № 93-IV), депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі - депутат місцевої ради) є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України і закону про місцеві вибори обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на строк, встановлений Конституцією України. Депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов`язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.

Відповідно ст. 19 Закону № 93-IV, депутат місцевої ради користується правом ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються на засіданнях ради та її органів, до складу яких він входить. Депутат місцевої ради набуває права ухвального голосу з моменту визнання його повноважень.

Відповідно до ст. 20 Закону № 93-IV на сесіях місцевої ради депутати місцевої ради на основі колективного і вільного обговорення розглядають і вирішують питання, віднесені до відання відповідної ради.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону № 280/97-ВР).

Відповідно ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування», шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом.

Враховуючи вказане, суд констатує, що розгляд питань, пов`язаних з розглядом заяви ОСОБА_1 щодо надання йому в оренду земельних ділянок, яке було предметом розгляду селищної ради на сесії 21.08.2019 відбувалось в межах повноважень селищної ради як органу місцевого самоврядування, а вирішення питань здійснено в формі та спосіб, передбачений законодавством – шляхом ухвалення рішення депутатами селищної ради шляхом голосування.

В судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечив, що подавав на розгляд сесії селищної ради відповідні розпорядження голови Брусилівської РДА від 04.04.2010 №№ 108, 109 (а. с. 60, 67), які підтверджували право ОСОБА_1 на отримання земельних ділянок в оренду та які були предметом розгляду селищної ради.

Водночас, як вбачається з письмових пояснень та поданих селищною радою документів, станом на день ухвалення сесією рішення від 21.08.2019 в розпорядженні селищної ради були наявні інші копії розпоряджень голови Брусилівської РДА від 14.04.2010 № № 108, 109, зміст яких відрізнявся від тих, які подані ОСОБА_1 на розгляд сесії, незважаючи на тотожні реквізити документів (а.с. 71,72).

Суд вважає слушними доводи представника відповідача та пояснення Брусилівської селищної ради в тій частині, що наявність двох різних за змістом та однаковими за реквізитами документів, які бути предметом розгляду селищної ради в межах своєї компетенції щодо вирішення земельних питань за заявою ОСОБА_1 , надавали підстави селищній раді як органу, яким виявлено наявність спірних документів, для звернення до правоохоронних органів для проведення відповідних перевірок наявності складу правопорушень в діях заявника. Доводи позивача про необхідність попередньої експертної оцінки даних документів суд відхиляє, оскільки право на звернення до правоохоронних органів фізичних чи юридичних осіб не обмежене обов`язком попереднього збору доказів заявником шляхом проведення експертиз.

Щодо доводів позивача про незаконність звернення селищної ради з повідомленням у правоохоронні органи щодо можливого вчинення ОСОБА_1 злочинів, суд зауважує, що законодавство України щодо діяльності органів місцевого самоврядування як і КПК України не містять заборони на звернення в правоохоронні органи з заявою про вчинення злочину саме органом місцевого самоврядування як юридичною особою. Та обставина, що відповідач, як депутат, самостійно не звернулася в правоохоронні органи, право на що прямо надано ч. 3 ст. 11 Закону 93-IV жодним чином не вказує на незаконність її голосування за звернення з даних питань саме селищною радою як юридичною особою. Протиправність рішення сесії судом не встановлювалась, а предметом позовних вимог у даній справі не є оскарження самого рішення сесії селищної ради від 21.09.2019 та оцінка його законності.

Відтак, участь депутата селищної ради в голосуванні за рішення сесії при розгляді питань на виконання повноважень органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин не може вважатися протиправною, а позивачем не доведено протиправність дій відповідачки при голосування за рішення колегіального органу.

В свою чергу, суд вважає слушними доводи позивача про те, що до Брусилівської селищної ради на час ухвалення рішення 21.09.2019 він не надавав розпорядження голови Брусилівської РДА від 14.04.2010 № 108 «Про затвердження технічної документації із землеустрою», про підроблення й використання якого було категорично згадано в п.5.1 рішення селищної ради від 21.08.2019, оскільки він надавав за цими ж реквізитами розпорядження голови Брусилівської РДА саме «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» (а.с.49). Водночас, незгода з самим формулюванням повідомлення в правоохоронні органи, яке проголосоване селищною радою та депутатами, автоматично не вказує на протиправність голосування одного з депутатів за таке рішення селищної ради, оскільки рішення прийнято колегіально органом місцевого самоврядування.

Також, як визнано самим позивачем, ним не було оскаржено саме рішення селищної ради від 21.08.2019, відсутні в суду відомості і щодо його скасування за позовами інших осіб, тобто воно є чинним. Та обставина, що в подальшому цим же органом було позитивно розглянуто аналогічні заяви ОСОБА_1 щодо передачі в оренду земельних ділянок автоматично не презюмує протиправність протилежного рішення селищної ради від 21.08.2019, а лише свідчить про різні результати розгляду селищною радою заяв позивача з питань передачі земельних ділянок в оренду.

Водночас, оскільки рішення від 21.08.2019 в частині звернення до правоохоронних органів, з яким не згоден позивач, було прийнято у відповідній формі і порядку саме органом місцевого самоврядування як юридичною особою, тобто колегіально депутатами відповідної ради, то у випадку завдання таким рішенням моральної шкоди позивачу відповідальність на підставі ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування» має нести саме орган, який прийняв таке рішення – Брусилівська селищна рада Житомирського району Житомирської області (назва станом на дату розгляду справи), а не індивідуально один чи кілька (вибірково) з депутатів місцевої ради, які голосували за прийняте колегіальне рішення. В свою чергу, позовних вимог до селищної ради з приводу спірного рішення позивачем в даній справі не заявлено, з заявами про заміну відповідача, залучення співвідповідача на підставі ст. 51 ЦПК України ОСОБА_1 не звертався.

З даного приводу суд враховує практику Верховного Суду, зазначену в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, де суд роз`яснив, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Враховуючи вказане, суд констатує, що в ході розгляду справи судом не встановлено факту протиправності дій саме відповідачки як депутата селищної ради при голосуванні за рішення Брусилівської селищної ради від 21.08.2019 № 1146, тобто не встановлена протиправність відповідача як одна з обов`язкових підстав для виникнення зобов`язання компенсації моральної шкоди позивачу, а законність рішення сесії селищної ради від 21.08.2019 не є предметом оцінки суду в межах розгляду даної справи.

Крім того, оскільки позивач в обґрунтування позову зазначає, що моральна шкода, яка була йому завдана голосуванням відповідачки за рішення селищної ради щодо звернення в правоохоронні органи полягала в порушенні ділової репутації, суд окремо враховує правові позиції, викладені в постанові ВС України від 29.08.2019 у справі № 126/557/17 та Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей) від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003. Суть даних висновків зводиться до того, що саме по собі звернення до правоохоронних органів, які за законом наділені повноваженнями перевіряти цю інформацію на достовірність, не свідчить про поширення відомостей, які порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача. Відтак, доводи позивача про завдання йому моральної шкоди у виді порушенні ділової репутації саме в зв`язку з голосуванням депутата за рішення щодо звернення селищної ради до правоохоронних органів з повідомленням про вчинення ним злочину є необгрунтованими.

Також, оскільки відповідно ч 11. ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", та враховуючи, що рішення сесії від 21.08.2019 не скасоване, то оприлюднення даного рішення на сайті селищної ради на виконання вимог законодавства не може вважатися протиправним. Крім того, відповідач як депутат, не може особисто нести відповідальність за оприлюднення рішення сесії, оскільки це питання не входить до повноважень депутата місцевої ради.

Оцінюючи доводи сторін щодо наявності підстав для задоволення позову, суд також зазначає наступне.

Відповідно вимог ст. ст. 12, 13, 76 - 81 ЦПК України, позивач має довести належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами факт завдання йому моральної шкоди відповідачем, однак, надані позивачем докази в своїй сукупності такі обставини не доводять.

Так, додані позивачем відомості про те, що він є керівником ГО «Асоціація фермерів та приватних землевласників Житомирської області» (а.с.15, 16) жодним чином не свідчать про завдання йому моральної шкоди саме діями відповідачки. Додані позивачем копії договору оренди землі від 25.02.2020 та договір оренди автомобіля у свого сина від 23.03.2019 не мають відношення до предмета спору та не підтверджують факту завдання моральної шкоди позивачу, а лише вказують на наявність у позивача договірних відносин як з селищною радою, так і з фізичними особами. З доданої позивачем відповіді ВП Житомирського РУП від 19.03.2021 вбачається, що відомості про кримінальне провадження № 12019060130000141 за ст. 358 КК України було внесено до ЄРДР 30.05.2019 та було закрито 12.08.2019, тобто ще до ухвалення рішення сесії від 21.08.2019, за яке голосувала відповідачка, тобто вказана в листі інформація не має відношення до спору у даній справі. З доданого позивачем листа ГУНП у Житомирській області від 15.02.2021 вбачається, що 13.09.2019 з Брусилівської селищної ради надходила заява від 10.09.2019 з приводу вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 , що лише підтверджує виконання рішення селищної ради в частині звернення до правоохоронних органів. Водночас, відсутні відомості про внесення відомостей до ЄРДР за даною заявою та про результати досудового розслідування. Інші додані письмові докази (а. с. 9 - 14) лише підтверджують звернення ОСОБА_1 до селищної ради та до суду з приводу отримання інформації на свій запит. Тобто, перелічені вище докази не відповідають вимогам належності та достатності для доведення обставин, що підлягають доказуванню позивачем - наявності складових для стягнення на його користь компенсації за завдану моральну шкоду.

Також не надано жодних доказів того, щодо голосування відповідачки за спірне рішення відбувалось з метою шантажу чи залякування ОСОБА_1 , як він це зазначає, не додано доказів на підтвердження того, що саме в зв`язку з голосуванням за спірне рішення відповідачкою та його оприлюдненням позивач втратив можливість поїздки в Канаду для підвищення кваліфікації чи можливість обиратися до органів місцевого самоврядування, як він зазначав у судовому засіданні.

Відтак, суд констатує, що позивач не надав суду жодних доказів того, що спір з відповідачкою щодо її голосування за рішення селищної ради, з яким не згоден позивач, завдав йому моральну шкоду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у справі № 670/499/16-а, постанова від 21.02.2019, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, та, зокрема, позивачем не надано обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяння їй моральної шкоди саме діями відповідача. Так, для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14, від 21 лютого 2019 року у справі № 670/499/16-а. Також суд враховує висновки Верховного Суду, щодо відповідальності члена колегіального органу за прийняте цим органом рішення, відображені в постанові від 04.11.2020 у справі № 615/1170/19.

Одночасно суд відхиляє доводи третьої особи Брусилівської селищної ради про те, що до вказаних позовних вимог застосовується строк позовної давності в 1 рік та вважає слушними аргументи позивача щодо цього опитання, оскільки предметом позову ОСОБА_1 є вимога про стягнення моральної шкоди в зв`язку з діями депутата місцевої ради при голосуванні за рішення селищної ради, а не щодо заподіяння моральної шкоди в зв`язку з поширенням недостовірної інформації в засобах масової інформації, оскільки діяльність відповідача та селищної ради не підпадає під дію Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, зокрема, позивачем не надано доказів, які б належним чином підтверджували факт заподіяння йому моральної шкоди саме діями відповідача з приводу голосування за рішення селищної ради щодо звернення селищної ради до правоохоронних органів 21.08.2019 та доказів протиправності таких дій відповідачки.

На підставі викладеного, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди суд відмовляє.

Висновки суду щодо розподілу судових витрат.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та у зв`язку з відмовою в позові, судові витрати у виді судового збору покладаються на державу на підставі ст. 141 ЦПК України.

Щодо стягнення витрат відповідача на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові – на позивача.

Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст.137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

На виконання вказаний вище вимог, представник відповідача у даній справі адвокат Києнко Д.О. надав суду з відзивом на позов докази на понесення відповідачкою витрат на правничу допомогу адвоката у даній справі та повідомив про розмір таких витрат.

Згідно матеріалів справи на підтвердження понесених витрат на професійну допомогу представником відповідача - адвокатом Києнком Д.О. надано: ордер від 16.04.2021 серії ЖТ № 4227 щодо надання правничої допомоги ОСОБА_2 за договором від 16.04.2021 (а.с.98); договір про надання правової допомоги № 3 від 16.04.2021, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Києнком Д.О. та згідно п. 4.2 Договору сторонами узгоджено фіксовану суму гонорару в розмірі 3000 грн.; акт прийому передачі грошових коштів за виконану роботу від 20.04.2021, відповідно до якого замовник ОСОБА_2 прийняла від адвоката Києнка Д.О. послуги по наданню правничої допомоги за договором від 16.04.2021 на загальну суму 3000 грн.; квитанцію до прибутково-касового ордеру від 20.04.2021, відповідно до якого адвокатом прийнято від ОСОБА_2 3000 гривень за надання правничої допомоги у справі № 275/81/21 (а.с.1112-115).

Згідно висновку, зазначеному у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02.12.2020, справа № 317/1209/19, витрати на правничу допомогу стягуються у відсотковому співвідношенні до розміру задоволених позовних вимог. Також, суд враховує, що розмір гонорару адвоката встановлений у фіксованій сумі, а тому не потребує детального опису виконаних робіт, що зазначено в постанові Верховного Суду від 28.12.20 у справі № 640/18402/19, а також те, що квитанція до прибутково касового ордеру містить посилання на номер справи, в якій сплачено кошти та разом з актом прийому передачі грошових коштів є належними доказами на підтвердження факту сплати даних кошті адвокату (відповідне положення міститься у постанові КАС ВС від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19).

На підставі викладеного, суд вважає, що відповідачем було документально доведено, що нею понесено витрати на правничу допомогу адвоката у даній справі на загальну суму 3000 грн.

Від відповідача не надійшло клопотання щодо недотримання вимог стосовно співмірності витрат на правничу допомогу із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, а тому суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. При цьому суд враховує, що в відзиві (своїй першій заяві по суті спору) від 07.05.2021 представником відповідача було зазначено розмір витрат відповідача на правничу допомогу адвоката в даній справі в розмірі 3000 гривень та з ним був обізнаний відповідач.

З урахуванням наведеного, а також враховуючи те, що у задоволенні позовних вимог суд відмовляє, на підставі ст. 137, 141 ЦПК України з урахуванням принципу розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивача витрат, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 3000 гривень.

Відповідно, в зв`язку з відмовою в задоволенні позову суд не вбачає підстав для стягнення на користь позивача його витрат, пов`язаних з явкою в судові засідання на орендованому автомобілі, про що ним зазначено в судових дебатах.

На підставі ст. ст. 19, 141 Конституції України, ст. ст. 14 - 16, 23, 1167 ЦК України, положень Законів України «Про місцеве самоврядування», «Про статус депутатів місцевих рад», керуючись ст.ст. 2-5, 10-13, 81, 137, 141, 206, 264 - 265, 274, 352 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог – Брусилівська селищна рада Житомирського району Житомирської області про стягнення моральної шкоди – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Брусилівський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Реквізити сторін у справі :

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Брусилівська селищна рада Житомирського району Житомирської області, юридична адреса: 12601, Житомирська область смт. Брусилів, вул. Митрополита Іларіона, 50, ЄДРПОУ 04348504 .

Суддя П.В. Миколайчук