Рішення № 98364128, 05.07.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 липня 2021 року м. Рівне №460/6002/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дорошенко Н.О. за участю секретаря судового засідання Янчар О.П. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Барілов Д.В.,

відповідача: представник Рапіта О.В. в режимі відеоконференції,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доСпеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинення певних дій, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової прокуратури Західного регіону України (далі – відповідач) та просив:

визнати протиправним та скасувати наказ військового прокурора Західного регіону України від 07.08.2020 № 515к в частині звільнення позивача з посади прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону Західного регіону України та з органів прокуратури;

зобов`язати Військову пpoкypaтуру Західного регіону України поновити позивача в органах прокуратури та на посаді прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону Західного регіону України або на рівнозначній посаді за його згодою;

стягнути з Військової прокуратури Західного регіону на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 15.08.2020 до дати фактичного поновлення на роботі, у порядку та за алгоритмом, визначеним Постановою Кабінету Міністрів України N 100 від 08.02.1995, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, та ч.ч. 2, 3, 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що з 11.05.2016 він проходив військову службу на посаді прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону Західного регіону України, з урахуванням особливостей Закону України «Про прокуратуру» у військовому званні «майор юстиції». 07.10.2019 він через військову прокуратуру Західного регіону України на ім`я Генерального прокурора подав заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію. 15.11.2019 він на ім`я Генерального прокурора направив рапорт з проханням порушити клопотання перед Міністерством оборони України про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Також просив після звільнення з військової служби залишити на посаді прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону до проходження відповідних етапів атестації, передбачених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури". Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 21.02.2020 №80 позивач був звільнений з військової служби у запас на підставі п.п. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Позивач вказав, що з 21.02.2020 по дату звернення до суду 13.08.2020 він продовжував виконувати обов`язки прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону. Однак, 07.08.2020 в приміщенні військової прокуратури Рівненського гарнізону позивач був ознайомлений з копією наказу військового прокурора Західного регіону України від 07.08.2020 №515к, відповідно до якого з 14.08.2020 він звільнений з посади прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону та з органів прокуратури. При цьому в обґрунтування зазначеного наказу відповідачем зазначені неконкретизовані вимоги Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 3153/2008 (далі Положення) та ст. 11 Закону України «Про прокуратуру». Підставою для видання відповідачем вказаного наказу зазначено наказ Міністра оборони України від 21.02.2020 №80. Інших юридично значимих підстав для звільнення з посади прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону у вказаному наказі не наведено.

Вважаючи наказ в частині звільнення з посади прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону та органів прокуратури протиправним, прийнятим з чисельними порушеннями Закону України «Про прокуратуру», таким що порушує його право на працю, позивач звернувся з позовом до суду.

Ухвалою від 18.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

02.09.2020 позивач подав заяву про уточнення позовних вимог (а.с.56-59 т.1), за змістом якої просив: стягнути з Військової прокуратури Західного регіону України середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 15.08.2020 до дати фактичного поновлення на роботі, у порядку та за алгоритмом, визначеним постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, ч.ч. 2, 3, 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням положень: п. 3-1 порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1090, додатку 16 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, п. 2 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 №414, Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" (з урахуванням приписів примітки).

Відповідач позов заперечив повністю з підстав, наведених у відзиві (а.с.68-74 т.1). Зокрема, зазначив, що з відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ) та п. 5 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення), громадяни України, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України.

Військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями у таких державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, затверджується Президентом України (ч. 10 ст. 6 Закону України № 2232-ХІІ).

Вказана норма знайшла своє відображення і в п. 9 Положення.

Відповідач зауважив, що згідно з вимогами ч. 4 ст. 27 Закону України «Про прокуратуру», яка діяла до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ, що набрав чинності 25.09.2019, військовими прокурорами призначалися громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення з ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.

Вказав, що 30.01.2015 між Міністром оборони України та позивачем укладено відповідний контракт. Наказом Міністра оборони України від 29.01.2015 № 52 позивача прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та на підставі статті 6 Закону № 2232-ХІІ, пункту 153 Положення відряджено до Генеральної прокуратури України для призначення на відповідні військові посади, передбачені Указом Президента України від 22.09.2014 № 737/2014 «Про Перелік посад військових прокурорів і слідчих військових прокуратур та граничних військових звань за цими посадами».

Упродовж 2015-2020 років позивач проходив військову службу на посадах у військових прокуратурах, а наказом військового прокурора Західного регіону України від 11.05.2016 №166к його призначено на посаду прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону Західного регіону України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» запроваджено реформування системи органів прокуратури. Зокрема, внесено зміни до Закону України «Про прокуратуру» щодо припинення діяльності військових прокуратур. Так, виключено частину 4 статті 7 цього Закону, яка передбачала існування в системі прокуратури України військових прокуратур. Відповідно виключено всі правові норми щодо статусу, правових і соціальних гарантій військових прокурорів.

Підпунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту.

Зважаючи на те, що 30.01.2020 строк контракту між ОСОБА_1 та Міністром оборони України закінчився, подальше проходження військової служби на посадах в органах військової прокуратури стало неможливим.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п. 245 Положення звільнення з військової служби військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, здійснюється посадовими особами, зазначеними в п. 153 Положення (у даному випадку Міністром оборони України), за поданням керівників державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, до яких вони відряджалися, без зарахування в розпорядження Міністерства оборони України.

Днем закінчення військової служби для таких військовослужбовців є день, зазначений у наказі (розпорядженні) про звільнення з посади в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, до яких вони були відряджені.

За наведеного, відповідач вважає, що звільнення військовослужбовців з військової служби є беззаперечною підставою для прийняття рішення про їх звільнення з посад в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, до яких вони були відряджені.

У зв`язку тим, що наказом Міністра оборони України від 21.02.2020 № 80 ОСОБА_1 звільнено з військової служби, наказом військового прокурора Західного регіону України від 07.08.2020 № 515к прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону Західного регіону України ОСОБА_1 14.08.2020 виключено зі списків особового складу цієї військової прокуратури.

Відповідач вважає, що доводи позивача про те, що його звільнення повинно було відбуватися виключно з підстав та в порядку, передбаченому Законом України «Про прокуратуру», не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Зазначив, що правовідносини з приводу проходження військової служби не є трудовими правовідносинами, їх врегульовано спеціальним законодавством. Крім того, відповідно до ч.3 ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом. Зі змісту цієї норми вбачається, що прокурор може бути звільнений з підстав та в порядку, встановлених не лише Законом України «Про прокуратуру», а й іншими законами, у даному випадку Законом № 2232-ХІІ. Оскільки ОСОБА_1 не працював у військовій прокуратурі Західного регіону України в розумінні Кодексу законів про працю України, а проходив військову службу, його звільнення з військової служби з посади, на якій він її проходив, має відбуватися насамперед відповідно до вимог вищевказаного Закону. В свою чергу згідно з вимогами ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Дія Положення розповсюджується на ОСОБА_1 як на військовослужбовця Збройних Сил України. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 13.06.2018 справа № 826/25061/15. Твердження позивача про те, що звільнення його з військової служби не тягне за собою звільнення з посади прокурора, на думку відповідача, не ґрунтується на законі, так як він був відряджений до Генеральної прокуратури України саме для проходження військової служби на прокурорсько-слідчих посадах. В іншому випадку втрачається сенс проходження військової служби в органах військової прокуратури, так як інших обов`язків проходження військової служби в прокуратурі немає.

Крім того, відповідач зазначив, що п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Таким чином, оклад за військовим званням має визначатись саме від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

За наведеного, відповідач просив відмовити в задоволенні позову повністю.

Позивач подав відповідь на відзив (а.с.65-67 т.1), в якій заперечив наведені відповідачем аргументи, та зазначив, зокрема, в даному випадку між сторонами відсутній спір пов`язаний проходженням військової служби. Також вказав на необґрунтованість посилання відповідача на ч.4 ст.27 Закону України "Про прокуратуру" в редакції, що діяла до 25.09.2019, оскільки дана правова норма не діяла на момент спірних правовідносин. Посилання відповідача на Перелік посад військових прокурорів і слідчих військових прокуратур та граничних військових звань за цими посадами, затверджений Указом Президента України від 22.09.2014 №737/2014, не може бути застосовано до спірних правовідносин, оскільки такий Указ Президента України виданий на виконання ч. 4 ст. 47 Закову України "Про прокуратуру" (в редакції, яка втратила чинність 15.07.2015) та стосується лише граничних військових звань для осіб, які займають відповідні прокурорські посади. Звернув увагу на те, що в законодавстві, чинному на час виникнення спірних правовідносин , відсутні будь-які норми, які б забороняли особі перебувати на посаді прокурора військової прокуратури за відсутності статусу військовослужбовця. При цьому така підстава для звільнення з посади прокурора, як звільнення прокурора з військової служби, в ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» відсутня.

14.09.2020 позивач подав заяву про уточнення найменування відповідача (а.с.78-79 т.1), в якій вказав, що 05.02.2020 Генеральним прокурором видано наказ №66 "Про окремі питання забезпечення початку роботи спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур)", відповідно до п. 3 якого перейменовано юридичну особу «Військова прокуратура Західного регіону України» у «Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону» (на правах обласної прокуратури) без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідно до п. 10 вказаного наказу він набирає чинності з дня початку роботи обласних прокуратур відповідно до рішення Генерального прокурора, прийнятого в порядку, визначеному п. 4 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ. Відповідно до п. 1 наказу Генерального прокурора від 08.09.2020 N 414 «Про початок роботи обласних прокуратур» днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11.09.2020. Отже, з 11.09.2020 відповідачем у цій справі є Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону, код ЄДРПОУ 38326057.

Ухвалою від 19.10.2020 підготовче засідання відкладено у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді.

Ухвалою від 05.11.2020 допущено до участі у справі представника відповідача.

Протокольною ухвалою від 02.11.2020 в підготовчому засіданні оголошено перерву.

Протокольними ухвалами від 05.11.2020 прийнято заяву про уточнення позовних вимог; задоволено заяву про зміну найменування відповідача на Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

27.11.2020 позивач подав письмове пояснення, в якому виконав розрахунок середньомісячної та середньоденної заробітної плати (а.с.163-165 т.1).

Протокольною ухвалою від 30.11.2020 в судовому засіданні оголошено перерву.

22.01.2021 позивач подав клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою від 27.01.2021 провадження у справі № 460/6002/20 зупинено до набрання законної сили рішеннями Рівненського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 у справі № 460/7603/20 та від 10.12.2020 у справі № 460/4351/20.

Ухвалою від 29.03.2021 провадження у справі поновлено.

Ухвалою від 06.05.2021 відкладено розгляд справи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді.

Протокольною ухвалою від 19.05.2021 в судовому засіданні оголошено перерву.

Ухвалою від 14.06.2021 витребувано додаткові докази за ініціативою суду.

Ухвалою від 17.06.2021 забезпечено участь представника відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

05.07.2021 проголошено вступну та резолютивну частину судового рішення.

В судовому засіданні учасники справи повністю підтримали свої доводи та аргументи, наведені в заявах по суті справи.

Окрім цього, позивач подав письмове пояснення від 01.07.2021 (а.с.78-82 т.2), в якому обґрунтував необхідність його поновлення, в разі задоволення позову, на посаді прокурора Рівненської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері.

Окрім цього, в додаткових письмових поясненнях від 01.07.2021 щодо розрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач вказав, що за змістом довідки Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону від 16.11.2020 №523 загальна сума заробітної плати за останні два місяці (червень та липень 2020 року) проходження служби позивача становить 52325,72 грн, у тому числі за червень 2020 poку 26154,45 грн, за липень 2020 року - 26171,27 грн. Проте, всупереч вимогам пункту 8 Порядку № 100 середньоденний заробіток розраховано відповідачем виходячи з календарних, а не робочих днів. 3 огляду на те, що у червні 2020 року 20 робочих днів, у липні 2020 року - 23, середньоденна заробітна плата позивача становить 1216,88 грн (52325,72 грн / 43 робочих дні). Отже, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15.08.2020 no 05.07.2021, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 267713,6 грн (220 робочих днів * 1216,88 грн).

Позивач окрім цього зазначив, що п. 10 Порядку № 100 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. 09.12.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1213, якою п. 10 постанови N 100 виключено, вказана постанова Кабінету Міністрів України набрала чинності 12.12.2020. Враховуючи зазначене, позивач вказав, що якщо дата події, з якою пов`язаний розрахунок середньої заробітної плати, відбулася до 11.12.2020, то застосовуються положення постанови № 100 без змін, внесених постановою № 1213; з 12.12.2020 і пізніше необхідно застосовувати положення постанови № 100 з урахуванням змін, внесених постановою № 1213. Позивач вказав, що з урахуванням судових рішень, які набрали законної сили, у справах № 460/7603/20 та №460/4351/20 в червні та липні 2020 року його грошове забезпечення повинно було складати 53118,00 грн за місяць. Відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 у справі №460/4351/20 відповідач з 26.03.2020 повинен був розраховувати заробітну плату позивача з урахуванням посадового окладу 31530,00 грн, отже такий посадовий оклад має включатись в обрахунок належної йому суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Таким чином, позивач обрахував, що передбачений пунктом 10 Порядку № 100 коефіцієнт підвищення з 15.08.2020 становить 5,57 (31530,00 грн / 5660,00 грн), а також обрахував з 15.08.2020 його середньоденний розмір заробітної плати в сумі 6778,00 грн (1216,88 х 5,57). З урахуванням наведених обрахунків, позивач навів альтернативну суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15.08.2020 по 05.07.2021 в розмірі 1491160,00 грн (220 робочих днів х 6778,00 грн), а також просив суд застосувати коефіцієнт підвищення 5,57 (а.с.93-96 т.2).

З`ясувавши доводи та аргументи учасників справи, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив та врахував такі фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 відповідно до витягу з послужного списку проходив військову службу з 28.07.1990 в Збройних Силах України; з 28.07.2005 по 22.11.2005 перебував у розпорядженні військового прокурора Південного регіону України; з 22.11.2005 по 16.11.2010 обіймав посаду помічника військового прокурора, а з 16.11.2010 - старшого помічника Військової прокуратури Житомирського гарнізону Центрального регіону України; наказом Міністра оборони України № 601 від 26.07.2012 відповідно до ч.6 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" звільнений з військової служби у запас за пунктом "г" (у зв`язку із скороченням штатів); з 30.01.2015 по 05.07.2015 обіймав посаду старшого прокурора, а з 06.07.2015 по 10.05.2016 - прокурора Військової прокуратури Житомирського гарнізону Центрального регіону України; з 11.05.2016 по 14.03.2020 прокурор Військової прокуратури Рівненського гарнізону Західного регіону України (а.с.147-148 т.2). Зазначені обставини також підтверджуються відповідними наказами про проходження військової служби позивачем (а.с.169-173 т.2).

Суд встановив, що 18.09.2014 ОСОБА_1 звернувся із заявою до військового комісара Житомирського об`єднаного міського військового комісаріату про прийняття на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу Збройних Сил України в добровільному порядку з подальшим направленням для проходження військової служби в органи військової прокуратури (а.с.160 т.2).

05.11.2014 військовим комісаром Житомирського обласного військового комісаріату внесено подання про прийняття лейтенанта юстиції запасу ОСОБА_1 на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу Збройних Сил України і відрядження до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі. Рішення за поданням: МОУ № 52 від 29.01.2015 (а.с.161-164 т.2).

29.01.2015 між Міністерством оборони України та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України терміном на п`ять років (а.с.165-168 т.2).

Наказом військового прокурора Центрального регіону України № 45к від 30.01.2015 призначено майора юстиції ОСОБА_1 старшим прокурором військової прокуратури Житомирського гарнізону Центрального регіону України, з постановкою на всі види забезпечення. Підстава: рапорт ОСОБА_1 , наказ МОУ № 52 від 29.01.2015 (а.с.169 т.2).

Наказом військового прокурора Центрального регіону України № 43о/с від 06.05.2016 майора юстиції ОСОБА_1 з 10.05.2016 звільнено з посади прокурора військової прокуратури Житомирського гарнізону Центрального регіону України та направлено у розпорядження військового прокурора Західного регіону України для подальшого проходження військової служби (а.с.172 т.2).

Наказом військового прокурора Західного регіону України від 11.05.2016 № 166к майора юстиції ОСОБА_1 відповідно до ст.11 Закону України "Про прокуратуру", ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" зараховано до списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України та призначено з 11.05.2016 на посаду прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону Західного регіону України. Підстава: рапорт ОСОБА_1 , припис військового прокурора Центрального регіону України № 11/8 від 10.05.2016 (а.с.173 т.2).

07.10.2019 ОСОБА_1 звернувся із заявою на ім`я Генерального прокурора про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію, на підставі пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (а.с.23 т.1).

15.11.2019 ОСОБА_1 на ім`я Генерального прокурора подав рапорт з проханням відповідно до п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України порушити клопотання перед Міністерством оборони України про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Також просив після звільнення з військової служби залишити його на посаді прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону до проходження відповідних етапів атестації, передбачених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (а.с.24 т.1).

Цього ж дня, 15.11.2019 ОСОБА_1 рапорт аналогічного змісту подав військовому прокурору Західного регіону України (а.с. 27 т.1).

Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 21.02.2020 №80 відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" осіб офіцерського складу Збройних Сил України, які відряджені до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі, звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту), у тому числі:

3. Майора юстиції ОСОБА_1 , прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону Західного регіону України (а.с.29 т.1).

Наказом військового прокурора Західного регіону України від 07.08.2020 № 515к, керуючись вимогами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, ст.11 Закону України "Про прокуратуру" майора юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону Західного регіону України та з органів прокуратури;

виключено з 14.08.2020 із списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України, усіх видів забезпечення, у зв`язку із звільненням з військової служби у запас відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із закінченням строку контракту) та направлено до Рівненського об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки для постановки на військовий облік, з правом носіння військової форми одягу. Підстава: наказ МОУ № 80 від 21.02.2020 (а.с.31 т.1).

Вважаючи наказ військового прокурора Західного регіону України від 07.08.2020 №515к в частині звільнення з посади прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону та органів прокуратури протиправним, позивач звернувся з позовом до суду про його скасування, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір по суті, суд враховує таке.

Згідно частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові підстави, порядок призначення та звільнення прокурорів врегульовано Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 1697-VII (в редакції, чинній на 11.05.2016, дату призначення ОСОБА_1 на посаду прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону Західного регіону України) систему прокуратури України становлять: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Частиною другою статті 7 Закону № 1697-VII (в редакції, чинній на 11.05.2016) визначено, що до військових прокуратур належать Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих), перелік яких визначається в Додатку до цього Закону.

Утворення, реорганізація та ліквідація військових прокуратур, визначення їх статусу, компетенції, структури і штатів здійснюються Генеральним прокурором України.

Згідно зі статтею 8 Закону № 1697-VII Генеральна прокуратура України організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури.

Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор, який має першого заступника та чотирьох заступників, а також заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора.

У Генеральній прокуратурі України утворюється (на правах самостійного структурного підрозділу) Головна військова прокуратура, яку очолює заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор. На нього наказом Генерального прокурора України може також покладатися виконання інших службових обов`язків (ч.4 ст.8.Закону № 1697-VII).

Частиною четвертою статті 27 Закону № 1697-VII (в редакції чинній на 11.05.2016) передбачено, що військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.

Порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України.

В окремих випадках за наказом Генерального прокурора України на посади прокурорів та слідчих військової прокуратури можуть бути призначені особи, які не є військовослужбовцями і не перебувають у запасі та відповідають вимогам частин першої та п`ятої цієї статті.

Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" і проходять військову службу відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Військові звання вищого офіцерського складу військовослужбовцям військової прокуратури присвоюються Президентом України, інші військові звання - відповідно до встановленого законодавством порядку проходження військової служби.

Посади військових прокурорів та відповідні їм військові звання включаються в переліки військових посад.

Військові звання офіцерського складу військової прокуратури відповідають класним чинам працівників прокуратури. При звільненні офіцерів військової прокуратури (до полковника включно) з військової служби і призначенні на посади прокурорів в територіальні чи спеціалізовані прокуратури їм присвоюються відповідні їх військовим званням класні чини, а при прийнятті на військову службу у військову прокуратуру прокурорів, які мають класні чини (до старшого радника юстиції включно), їм присвоюються відповідні військові звання згідно із законодавством.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII ( у редакції чинній на 16.05.2016, далі - Закон №2232-XII) військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає проходження військової служби (ч.3 ст.1 Закону № 2232-XII).

Початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації (п. 2 ч. 1, ч. 3 ст.24 Закону № 2232-XII).

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до ст. 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві (частина сьома статті 6 Закону № 2232-XII).

Підпунктом 2 пункту 82 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), установлено, що призначення військовослужбовців на рівнозначні посади здійснюється:

у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

у разі проведення заміни у місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з установленим строком військової служби);

для набуття практичного досвіду управлінської діяльності в органах військового управління різного рівня або для більш доцільного використання за фахом чи досвідом роботи - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України, зокрема на особисте прохання військовослужбовця;

за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії;

за сімейними обставинами - на особисте прохання;

з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних, ділових і моральних якостей - на підставі висновку атестування;

у зв`язку з перебуванням із близькими особами у відносинах прямої організаційної та правової залежності;

у разі скасування військовослужбовцю допуску до державної таємниці - на посаду, що не передбачає такого допуску, - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України;

вагітних військовослужбовців-жінок за їх клопотанням відповідно до медичного висновку - на посади з меншим обсягом роботи, а також військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до трьох років, за їх клопотанням у разі неможливості виконання ними обов`язків на займаних посадах;

у разі проведення заміни у військових частинах (підрозділах), які виконують завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій, у тому числі в районах проведення антитерористичних операцій;

у разі відсутності можливості поновлення на попередній посаді у зв`язку з незаконним звільненням або переміщенням по службі - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України.

Згідно пп. 1 п. 116 Положення № 1153/2008 зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців.

Абзацом 7 пункту 4.9 розділу IV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170, передбачено, що підставами для видання наказів по особовому складу про призначення і переміщення військовослужбовців на рівнозначні посади є подання.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 укладав контракти на проходження військової служби у Збройних Силах України та проходив службу в органах військової прокуратури.

Так, наказом Міністра оборони України № 450 від 05.06.2009 відповідно до пунктів 20 та 27 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України наказано укласти новий контракт про проходження військової служби на п`ять років з особами офіцерського складу Генеральної прокуратури України, зокрема: майором юстиції ОСОБА_1 , помічником військового прокурора Житомирського гарнізону Центрального регіону України (а.с.135 т.2).

05.06.2009 позивачем укладено контракт з Міністерством оборони України про проходження військової служби у Збройних Силах України, терміном на п`ять років (а.с.131-134 т.2).

В подальшому, 29.01.2015 між Міністерством оборони України та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України терміном на п`ять років (а.с.165-168 т.2).

Наказом військового прокурора Центрального регіону України № 45к від 30.01.2015 призначено майора юстиції ОСОБА_1 старшим прокурором військової прокуратури Житомирського гарнізону Центрального регіону України, з постановкою на всі види забезпечення (а.с.169 т.2).

Наказом військового прокурора Центрального регіону України № 43о/с від 06.05.2016 майора юстиції ОСОБА_1 з 10.05.2016 звільнено з посади прокурора військової прокуратури Житомирського гарнізону Центрального регіону України та направлено у розпорядження військового прокурора Західного регіону України для подальшого проходження військової служби (а.с.172 т.2).

Наказом військового прокурора Західного регіону України від 11.05.2016 № 166к майора юстиції ОСОБА_1 відповідно до ст.11 Закону України "Про прокуратуру", ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" зараховано до списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України та призначено з 11.05.2016 на посаду прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону Західного регіону України (а.с.173 т.2).

Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 21.02.2020 №80 відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" осіб офіцерського складу Збройних Сил України, які відряджені до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі, звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту), у тому числі:

3. Майора юстиції ОСОБА_1 , прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону Західного регіону України (а.с.29 т.1).

Як зазначено вище по тексту судового рішення, приписами статті 27 Закону № 1697-VII встановлено, що порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України.

Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням № 1153/2008.

Отже, на позивача в період його призначення на посаду прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону Західного регіону України (11.05.2016) та увільнення з займаної посади та органів прокуратури, на час проходження ним військової служби у військовій прокуратурі розповсюджувалася дія Закону № 2232-XII та Положення №1153/2008.

Правові висновки з питання розповсюдження на військовослужбовця, відрядженого до Генеральної прокуратури України, Положення №1153/2008, викладені у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №826/25061/15, від 17.11.2020 у справі №640/13503/19, які враховуються судом при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.

Пунктом 245 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення з військової служби військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, здійснюється посадовими особами, зазначеними в пункті 153 цього Положення, за поданням керівників державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, до яких вони відряджалися, без зарахування в розпорядження Міністерства оборони України.

Днем закінчення військової служби для таких військовослужбовців є день, зазначений у наказі (розпорядженні) про звільнення з посади в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, до яких вони були відряджені.

У разі закінчення строку дії контракту про проходження військової служби військовослужбовці, яких передбачається звільнити з посад в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, але немає можливості використати на військовій службі, звільняються з військової служби наказом посадової особи, яка приймала рішення про їх відрядження, у зв`язку із закінченням строку контракту.

Як свідчать матеріали справи, 15.11.2019 ОСОБА_1 на ім`я Генерального прокурора подав рапорт з проханням порушити клопотання перед Міністерством оборони України про звільнення його з військової служби у зв`язку з закінченням строку контракту. Цього ж дня рапорт аналогічного змісту позивач подав військовому прокурору Західного регіону України (а.с.24, 27 т.1).

Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) №80 від 21.02.2020 відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" ОСОБА_1 , як особу офіцерського складу Збройних Сил України, відрядженого до Генеральної прокуратури України, звільнено з військової служби у запас за пп. "а" (у зв`язку з закінченням строку контракту) (а.с.29 т.1).

Суд вважає необхідним зазначити, що враховуючи приписи пункту 245 Положення №1153/2008 та те, що день закінчення військової служби для таких військовослужбовців є день, зазначений у наказі (розпорядженні) про звільнення з посади в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, до яких вони були відряджені, Генеральна прокуратура України як установа, до якої було відряджено позивача, мала своїм наказом звільнити позивача з посади. Однак, відповідно до встановлених судом фактичних обставин справи, позивач був звільнений з посади наказом військової прокуратури Західного регіону України № 515к від 07.08.2020.

Суд звертає увагу на те, що як станом на 07.08.2020, так і в попередніх редакціях, ні Закон № 2232-XII, ні Положення №1153/2008 не містять жодних правових норм щодо порядку та підстав звільнення осіб з органів військової прокуратури; зазначені правові акти не врегульовують правових засад організації і діяльності прокуратури України та не визначають статусу прокурорів.

Окрім цього, слід зазначити, що редакція статті 27 Закону № 1697-VII станом на 07.08.2020 не встановлювала такої обов`язкової вимоги до кандидатів на посаду прокурора, як укладення контракту на проходження військової служби.

В оскарженому наказі міститься посилання на ст. 11 Закону України "Про прокуратуру", яка визначає повноваження керівника обласної прокуратури. Однак, жодних посилань на загальні підстави для звільнення, які передбачені ст. 51 Закону № 1697-VII, або спеціальну підставу, передбачену пп. 1 п. 19 р. ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-ІХ від 19.09.2019, який набрав чинності 25.09.2019 (далі - Закон № 113-IX), наказ не містить.

Згідно з ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII (в редакції до 25.09.2019) військовослужбовці військової прокуратури можуть бути звільнені з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження, а також у зв`язку з переведенням на інші посади в органи прокуратури України або за власним бажанням.

Суд зазначає, що ні ч. 4 ст. 27 Закону № 1697-VII, ні ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII в редакції до 25.09.2019 не передбачено такої підстави для звільнення особи з органів прокуратури, як звільнення з військової служби. Водночас звільнення з військової служби військовослужбовців військової прокуратури можливе у зв`язку з переведенням на інші посади в органи прокуратури України.

Законом №113-ІХ передбачено припинення діяльності військових прокуратур.

Згідно з п. 21 р. І Закону №113-ІХ у Законі України "Про прокуратуру" п. 4 ч. 1 ст. 7, передбачено військові прокуратури як складову системи прокуратури України, ч. 4 ст. 8, якою передбачено утворення у Генеральній прокуратурі України (на правах самостійного структурного підрозділу) Головної військової прокуратури, яку очолює заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор, - виключено.

Відповідно до пунктів 6, 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Відповідно до п.18 р. ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX у разі успішного проходження атестації прокурор за умови наявності вакансії та за його згодою може бути переведений Генеральним прокурором на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, а керівником обласної прокуратури - на посаду прокурора у відповідній обласній прокуратурі та в окружній прокуратурі, яка розташована у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури. При цьому переведення прокурора може бути здійснено в орган прокуратури, що є рівнозначним, вищим або нижчим щодо органу прокуратури, в якому він обіймав посаду прокурора на день набрання чинності цим Законом, з урахуванням вимог щодо стажу роботи в галузі права, визначених у статті 27 Закону України "Про прокуратуру". При переведенні на посаду прокурора окружної прокуратури вимоги щодо стажу, передбачені частиною першою статті 27 Закону України "Про прокуратуру", не поширюються на прокурорів військових прокуратур, які успішно пройшли атестацію.

Згідно з п. 18, 21 р. ІІ Закону №113-ІХ прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за контрактом, надається право достроково припинити контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, надається право достроково звільнитися з військової служби.

Водночас, матеріалами справи стверджено, що 07.10.2019 ОСОБА_1 звертався до Генерального прокурора із заявою про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію (а.с.23 т.1).

За такого правового регулювання в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, суд вважає, що після звільнення позивача з військової служби він згідно з положеннями Закону №113-ІХ мав право продовжувати роботу в органах прокуратури за умови проходження атестації відповідно до поданої ним у встановленому порядку заяви.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ військового прокурора Західного регіону України від 07.08.2020 № 515-к про звільнення майора юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону Західного регіону України не відповідає вимогам обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, оскільки прийнятий безпідставно та всупереч приписам Закону України "Про прокуратуру" та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" в редакції, чинній на час винесення оскарженого наказу.

Встановлена в ході судового розгляду протиправність наказу військового прокурора Західного регіону України від 07.08.2020 № 515-к дає суду підстави для застосування заходів судового захисту шляхом скасування оскарженого акту індивідуальної дії в частині звільнення позивача з посади та органів прокуратури. Отже, позов в цій частині вимог слід задовольнити.

За приписами статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції” іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування в межах спірних правовідносин вищевказаних положень цього Кодексу з огляду на те, що Закон України “Про прокуратуру” визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, в той час як преамбула КЗпП України закріплює, що цей Кодекс визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Згідно з розділом І Закону №113-ІХ внесено зміни, в тому числі, до статті 32 КЗпП України, яку доповнено частиною п`ятою такого змісту: “Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус”, статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: “Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус”; отже інші норми КЗпП України залишились без змін (в контексті спірних правовідносин) та підлягають застосуванню, в тому числі щодо порядку поновлення незаконно звільненого працівника на посаді.

Водночас суд звертає увагу на те, що поновлення незаконно звільненого працівника на роботі не слід ототожнювати з процедурою призначення на посаду.

Вирішуючи питання щодо поновлення позивача на посаді, суд враховує, що 05.02.2020 Генеральним прокурором видано наказ № 66 "Про окремі питання забезпечення початку роботи спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур)" (а.с.80-82 т.1).

Відповідно до п. 3 вказаного наказу перейменовано юридичну "Військова прокуратура Західного peгioну України" у «Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону" (на правах обласної прокуратури) без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Наказом Генерального прокурора № 47ш від 08.09.2020 затверджено структуру та штатну чисельність, зокрема, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (на правах обласної прокуратури) (а.с.83 т.1).

Відповідно до п. 1 наказу Генерального прокурора від 08.09.2020 №414 "Про початок роботи обласних прокуратур" днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11.09.2020 (а.с.85 т.1).

Згідно з наказом Генерального прокурора № 3ш від 17.02.2021 (а.с.236-239 т.1) у зв`язку з утворенням з 15.03.2021 спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах окружних прокуратур) і припиненням діяльності шляхом реорганізації військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих прокуратур) внесено зміни до структур та штатних розписів спеціалізованих прокуратур і військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур).

Виключено в структурах і штатних розписах спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур) такі військові прокуратури гарнізонів (на правах місцевих прокуратур), зокрема:

У Спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері Західного регіону (на правах обласної прокуратури) - військову прокуратуру Рівненського гарнізону (п.1.1).

Встановлено в структурах і штатних розписах спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур) такі спеціалізовані прокуратури у військовій та оборонній сфері (на правах окружних прокуратур), зокрема:

У Спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері Західного регіону (на правах обласної прокуратури) - Рівненську спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері (п.2.1).

Суд встановив, що відповідно до Структури та штатної чисельності Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (на правах обласної прокуратури), затвердженої наказом Генерального прокурора № 3ш від 17.02.2021, загальна штатна чисельність працівників Рівненської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері становить 16 осіб, з них за посадою прокурора - 10 (а.с.240-243 т.1). Водночас, відповідно до штатного розпису на 01.01.2020 військової прокуратури Рівненського гарнізону передбачено кількість штатних посад - 15, з них за посадою прокурора - 9, слідчий - 1 (а.с.168-169 т.1).

Будь-який обґрунтованих доводів щодо зміни функцій, прав та обов`язків прокурорів Рівненської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері співвідносно з функціями, правами та обов`язками прокурорів військової прокуратури Рівненського гарнізону відповідачем не наведено, належних доказів з цього питання не надано, а судом таких обставин не встановлено.

Встановлені судом фактичні обставини свідчать на користь висновку, що правовий статус новоутвореного структурного підрозділу такий же, як і того, який виключений із структури відповідача відповідно до вищевказаного наказу Генерального прокурора. Тобто по суті функціональне призначення новоутвореного структурного підрозділу (на правах окружної прокуратури) нічим не відрізняється від попереднього, а проведені організаційні заходи не вплинули на обсяг його завдань та функцій. Залишилася також і посада «прокурор», яка є аналогічною посаді, яку обіймав позивач до звільнення.

Верховний Суд в постанові від 28.02.2019 у справі № 817/860/16 зазначив, якщо в органі і відбулися організаційні зміни, то для того, щоб звільнити з цих підстав працівника, такі зміни повинні стосуватися його штатної чисельності (скорочення) та/або ж організації роботи (праці) всередині певного структурного підрозділу таким чином, що працівник надалі об`єктивно не може виконувати посадових обов`язків за посадою, яку обіймав до запровадження змін в організації праці (як-от через відсутність кваліфікації або ж внаслідок перерозподілу функціональних обов`язків в межах структурного підрозділу за посадами відповідно до їх категорії, класу, рангу тощо), а щодо переведення на іншу посаду (в цьому opані) він або заперечує або для цього об`єктивно немає можливості.

Оскільки за обставинами справи утворення в структурі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (на правах обласної прокуратури) Рівненської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері (на правах окружної прокуратури) не призвело до зміни правового статусу такого структурного підрозділу порівняно з попереднім структурним підрозділом, яким є військова прокуратура Рівненського гарнізону, де працював позивач до звільнення, не мало наслідком зменшення штатної чисельності за посадою прокурора, не вплинуло на обсяг функціонального розподілу посадових обов`язків прокурорів всередині структурного підрозділу, суд вважає, що для належного захисту прав та законних інтересів позивача його слід поновити на посаді прокурора Рівненської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері, позаяк така посада є рівнозначною посаді, на якій він перебував до звільнення, та з приводу переведення на аналогічну посаду він подавав відповідну заяву з наміром пройти атестацію.

Пунктом 2.27. Інструкції “Про порядок ведення трудових книжок працівників”, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 вказано, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Отже позовну вимогу про зобов`язання відповідача поновити позивача в органах прокуратури та на посаді прокурора Рівненського гарнізону Західного регіону України або на рівнозначній посаді слід задовольнити частково шляхом поновлення з 14.08.2020 ОСОБА_1 на посаді прокурора Рівненської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері. Оскільки відповідно приписів статті 235 КЗпП України незаконно звільнений працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, тобто в даному випадку судом, відтак в задоволенні позову в частині вимоги про зобов`язання відповідача вчинити такі дії слід відмовити.

Вирішуючи позов в частині позовної вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходить з таких міркувань.

У постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 “Про практику розгляду судами трудових спорів” роз`яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи (пункт 32 Пленуму).

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до абз. 3 п. 2 вказаного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацом з п. 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Пунктом 10 Порядку (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, який виключено на підставі Постанови Кабінету Міністрів України N 1213 від 09.12.2020) передбачалося, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Суд зазначає, що оскільки на підставі наказу військового прокурора Західного регіону України №515к від 07.08.2020 позивач звільнений з займаної посади з 14.08.2020, то за результатами судового розгляду справи позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15.08.2020 по день ухвалення судового рішення 05.07.2021.

Беручи до уваги алгоритм розрахунку середнього заробітку, встановлений Порядком №100, зокрема, в частині складових, які враховуються при такому розрахунку, слід врахувати таке.

Згідно з довідкою Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону від 16.11.2020 № 523, середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 становить 857,80 грн, середньомісячне грошове забезпечення - 26162,90 грн, які розраховані відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100. При цьому враховано посадовий оклад в сумі 5660,00 грн (а.с.156 т.1).

Позивач правомірність проведених відповідачем розрахунків заперечив та зазначив, що після звільнення з органів прокуратури він оскаржив в судовому порядку нарахування та виплату йому грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 14.08.2020.

Судом встановлено, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19.11.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2021, у справі № 460/7603/20 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії позов задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльності Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, пов`язану з відмовою в нарахуванні та виплаті з 01.03.2018 по 14.08.2020 прокурору військової прокуратури Рівненського гарнізону майору юстиції ОСОБА_1 грошових коштів, які складають різницю між отриманим та належним йому грошовим забезпеченням та додатковими видами грошового забезпечення, а саме, матеріальною допомогою на вирішення соціально-побутових питань, матеріальною допомогою на оздоровлення, вихідною допомогою у зв`язку із звільненням з лав Збройних Сил України, компенсації за невикористану відпустку тощо, розрахованими з урахуванням окладу за військове звання «майор юстиції» в розмірі: - з 01.03.2018 по 31.12.2018 - 1410,00 грн.; - з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 1590,00 грн.; - з 01.01.2020 по 14.08.2020 - 1790,00 грн, передбаченому приміткою до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2018.

Зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону нарахувати та виплатити з 01.03.2018 по 14.08.2020 прокурору військової прокуратури Рівненського гарнізону майору юстиції ОСОБА_1 грошові кошти, які складають різницю між отриманим та належним йому грошовим забезпеченням та додатковими видами грошового забезпечення, а саме, матеріальною допомогою на вирішення соціально-побутових питань, матеріальною допомогою на оздоровлення, вихідною допомогою у зв`язку із звільненням з лав Збройних Сил України, компенсації за невикористану відпустку тощо, розрахованими з урахуванням окладу за військове звання «майор юстиції» в розмірі: - з 01.03.2018 по 31.12.2018 - 1410,00 грн.; - з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 1590,00 грн.; - з 01.01.2020 по 14.08.2020 - 1790,00 грн., відповідно до примітки до Додатку 14 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2018 (а.с.224-228 т.1).

Окрім цього, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10.12.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.03.2021, у справі № 460/4351/20 за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії позов задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону у нарахуванні та виплаті прокурору військової прокуратури Рівненського гарнізону ОСОБА_1 грошового забезпечення (заробітної плати) прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону, з 26.03.2020 по 14.08.2020, в порядку та в розмірах передбачених ч.ч. 2, 3, 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».

Зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону провести перерахунок грошового забезпечення (заробітної плати) прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону ОСОБА_1 з 26.03.2020 по 14.08.2020, у порядку та спосіб визначений ч.ч. 2, 3, 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням положень: п. 3-1 Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1090, додатку 16 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, п. 2 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 №414 та окладу за військове звання.

Зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону нарахувати та виплатити прокурору військової прокуратури Рівненського гарнізону ОСОБА_1 грошові кошти, які складають різницю між фактично отриманим з 26.03.2020 по 14.08.2020 грошовим забезпеченням та належним до виплати грошовим забезпеченням розрахованим у порядку та спосіб визначений ч.ч. 2, 3, 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням положень: п. 3-1 Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1090, додатку 16 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, п. 2 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 №414 та окладу за військове звання з урахуванням висновків суду в цій справі (а.с.229-235 т.1).

Як ствердили учасники справи, станом на час вирішення цього судового спору судові рішення у вищевказаних справах, які набрали законної сили, відповідачем не виконані, відповідні перерахунки та виплата грошових коштів ОСОБА_1 за період роботи не здійснено.

Оскільки період, який підлягає застосуванню для обчислення середнього заробітку відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (останні два місяці роботи, що передували звільненню) входить до періоду, окресленого судовими рішеннями у справах № 460/7603/20 та № 460/4351/20, відтак розрахунок ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу має бути здійснений з урахуванням висновків суду в означених судових справах.

Враховуючи, що такими судовими рішеннями зобов`язано відповідача здійснити відповідні перерахунки, однак на даний час такі дії відповідач не вчинив, суд вважає непереконливими виконані позивачем два альтернативні розрахунки середнього заробітку, наведені ним в додаткових письмових поясненнях. За таких обставин, на думку суду, є неможливим самостійне обчислення судом середньоденного (середньомісячного) заробітку позивача, а відтак позовна вимога в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в конкретній сумі не може бути задоволена судом. Враховуючи, що в матеріалах судової справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують належний розрахунок середньоденного (середньомісячного) заробітку позивача за останні два місяці, що передували звільненню, суд вважає, що належним способом судового захисту буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.08.2020 по 05.07.2021 включно у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 та з урахуванням судових рішень у справах № 460/7603/20 та № 460/4351/20.

Підсумовуючи викладене, за результатами судового розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001 рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994 статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що в ході судового розгляду справи учасники справи частково довели перед судом правомірність своїх вимог та заперечень, а відтак позов слід задовольнити частково.

При ухваленні цього рішення суд також враховує, що за приписами частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (79007 м. Львів, вул. Клепарівська, 20, код ЄДРПОУ 38326057) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинення певних дій, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ військового прокурора Західного регіону України від 07.08.2020 № 515к в частині звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону Західного регіону України та з органів прокуратури.

Поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури та на посаді прокурора Рівненської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері з 14.08.2020.

Зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.08.2020 по 05.07.2021 включно у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 та з урахуванням рішень Рівненського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 у справі № 460/7603/20 та від 10.12.2020 у справі № 460/4351/20.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині поновлення на посаді та присудження виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 15 липня 2021 року

Суддя Н.О. Дорошенко