Рішення № 98363934, 16.07.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8838/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Філамент» до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Філамент» до Одеської митниці Держмитслужби, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA500130/2020/000082/2 від 04.08.2020 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 12.12.2019 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Філамент» (як покупцем) та Hangxhou Zhongcai Chemical Fiber CO., LTD., China (як продавцем) було укладено контракт №8. На виконання зазначеного контракту на адресу позивача були поставлені нитки комплексні, поліефірні, текстуровані DTY, однониточні, не кручені, розфасовані для використання (не для роздрібної торгівлі) різних кольорів.

З метою митного оформлення імпортованого товару позивачем 30.07.2020 року була подана до Одеської митниці Держмитслужби електронна митна декларація №UA500130/2020/225759, а також повний та змістовний пакет документів, передбачених ч.2 ст.53 МК України, які містять достовірні числові дані та підтверджують митну вартість товару за ціною договору згідно з вимогами ч. 4 ст. 58 МК України.

Проте, відповідачем було винесено рішення про коригування митної вартості товарів №UA500130/2020/000082/2 від 04.08.2020.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача та вважаючи його протиправним і необґрунтованим, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою суду від 16.09.2020 року позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Філамент» до Одеської митниці Держмитслужби було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження із повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 21.10.2020 року провадження у справі було зупинено та поновлено 23.02.2021 року.

Ухвалою суду від 23.02.2021 року подальший розгляд справи було вирішено проводити в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.

31.05.2021 року ухвалою суду підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач до судового засідання 05.07.2021 року не з`явився, подав клопотання про розгляд справи без участі його представника. При цьому позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі (а.с. 140).

Представник Одеської митниці Держмитслужби до судового засідання 05.07.2021 року також не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином та своєчасно, будь-яких клопотань до суду не надав.

Разом з тим, представником Одеської митниці Держмитслужби був наданий до суду відзив на адміністративний позов (а.с. 77-85), з якого вбачається, що відповідач проти задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Філамент» заперечує та зазначає, що надані позивачем документи містили розбіжності, а також не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар.

При цьому позивачем на вимогу контролюючого органу не було надано додаткових документів, які усувають виявлені розбіжності, та не спростовано сумніви у правильності задекларованої ним митної вартості. З огляду на зазначене, митним органом не міг бути застосований метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), а було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA500130/2020/000082/2 від 04.08.2020 року, відповідно до якого митну варіть товару було визначено за 6-м резервним методом.

Таким чином відповідач вважає, що Одеська митниця Держмитслужби під час здійснення контролю митної вартості товарів позивача діяла у відповідності до вимог законів та інших нормативно-правових актів України, не порушувала права та законні інтереси позивача, а тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Філамент».

Згідно із ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене положення Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку із неприбуттям у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, наданнями сторонами заяв по суті справи та письмових доказів, за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд постановив ухвалу розглядати в подальшому справу в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами.

Судом у справі встановлено наступне.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, товариство з обмеженою відповідальністю «Філамент» є юридичною особою (код ЄДРПОУ 40300881), видами діяльності якої є: 46.76 Оптова торгівля іншими проміжними продуктами (основний); 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 46.45 Оптова торгівля парфумними та косметичними товарами; 47.75 Роздрібна торгівля косметичними товарами та туалетними приналежностями в спеціалізованих магазинах; 96.09 Надання інших індивідуальних послуг, н.в.і.у.; 96.02 Надання послуг перукарнями та салонами краси.

12.12.2019 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Філамент» (як покупцем) та Hangxhou Zhongcai Chemical Fiber CO., LTD., China (як продавцем) було укладено контракт №8 (а.с. 13-14).

Згідно п. 1 Контракту постачальник зобов`язується виготовити, а покупець прийняти та оплатити продукцію підприємства – нитки, пряжу і аналогічну продукцію, іменовані надалі – Товар, в асортименті, кількості та за ціною, згідно з Додатком до цього Контракту.

Пунктом 3.1 Контракту передбачено, що товар поставляється на умовах FOB SHANGHAI CHINA.

Згідно п. 4.1 Контракту ціна товару встановлюється в доларах США і підтверджується у відповідному Додатку до цього Контракту.

Відповідно до п. 4.2. Контракту ціна за товар включає вартість тари, упаковки та маркування, кожного разу встановлюється у Додатках до цього Контракту. Тара і упаковка входять в вартість товару і не підлягають поверненню.

За умовами п.п. 5.1, 5.2 вказаного Контракту оплата за товар здійснюється шляхом грошового переказу на умовах, визначених у додатках до цього контракту. Оплата здійснюється наступним чином: 100% переоплата при замовленні товару. Детально умови оплати обумовлюються постачальником та покупцем і відображаються в письмовому вигляді у відповідних додатках до цього контракту.

Згідно з п. 1.1 Додатку №2 від 04.06.2020 року (а.с. 15) сума товару складає 5908,98 доларів США., з яких 2000,00 доларів США. сплачується повністю або частинами до 10.06.2020 року, а залишок суми у розмірі 3908,98 доларів США сплачується повністю або частинами до 02.07.2020 року.

Відповідно до п. 3.1 Додатку №2 від 04.06.2020 року тара і упаковка входять в вартість товару і не підлягають поверненню.

На виконання зазначеного контракту на адресу позивача були поставлені нитки комплексні, поліефірні, текстуровані DTY, однониточні, не кручені, розфасовані для використання (не для роздрібної торгівлі) різних кольорів.

З метою митного оформлення імпортованого товару позивачем 30.07.2020 року була подана до Одеської митниці Держмитслужби електронна митна декларація №UA500130/2020/225759 (а.с. 90-91).

В графі 31 Митної декларації вказаний опис товару: нитки комплексні, поліефірні, текстуровані DTY, однониточні, не кручені, розфасовані для використання (не для роздрібної торгівлі) різних кольорів. Покриття полімерними матеріалами відсутнє. Щільність 150-300 Ден: 100%. Торгівельна марка – Colour Dream. Виробник - Hangxhou Zhongcai Chemical Fiber CO., LTD., країна виробництва – China.

В графі 42 Митної декларації визначена ціна імпортованого ТОВ «Філамент» товару у розмірі 5908,98 доларів США.

При цьому позивачем, разом із митною декларацією було надано наступні документи: пакувальний лист (packing list) від 12.06.2020 року, рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) №С20-3071 від 12.06.2020 року, коносамент №MRFB20062385С від 19.06.2020 року, навантажувальний документ №20201684 від 27.07.2020 року, сертифікат про походження товару 20С3301М7804/00191 від 12.06.2020 року, платіжне доручення №55 від 09.06.2020 року, платіжне доручення №58 від 24.06.2020 року, рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №2473 від 28.07.2020 року, довідка про транспортні витрати №3 від 27.07.2020 року, зовнішньоекономічний договір (контракт) №8 від 12.12.2019 року, додаток №2 від 04.06.2020 до зовнішньоекономічного договору (контракту) №8 від 12.12.2019 року; договір про надання послуг митного брокера №18/2016 від 24.06.2016 року, договір про перевезення 24.05.2018/99ОД від 24.05.2018 року, акт зважування №46751 від 29.07.2020 року, сертифікат якості від 12.06.2020 року, митна декларація країни відправлення 310120200518505562 від 17.06.2020 року (а.с. 16-32).

Під час здійснення Одеською митницею Держмитслужби правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «Філамент» та перевірки документів, поданих декларантом до митного органу з метою підтвердження митної вартості товарів разом з митною декларацією від 30.07.2020 року №UA500130/2020/225759, контролюючим органом було зазначено, що у поданих документах містяться розбіжності, а також, на думку контролюючого органу, надані товариством документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме:

1) відповідно до пп. в) п. 1 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України (далі - МКУ) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті (за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням; витрати на навантаження оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до місця ввезення на митну територію України. Згідно п. 4.2 зовнішньоекономічного договору (контракту) від 12.12.2019 року №8 та п. 3 Додатку від 04.06.2020 року №2 до зовнішньоекономічного контракту визначено, що витрати на тару, пакування та маркування включені у вартість товару. Проте, у наданих до митного оформлення документах відсутні дані щодо даних складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;

2) рахунком про вартість морського перевезення від 28.07.2020 року №2473 визначено, що він підлягає оплаті протягом 3 банківських днів, але банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати морського перевезення відповідно до виставленого рахунка-фактури відсутні;

3) згідно п. 2.2.1. договору ТЕ №24.05.2018/990Д від 24.05.2018 року, експедитор надає послуги на всій протяжності маршруту, витрати на транспортно-експедиційні послуги можуть бути розподілені до кордону та після безпосередньо експедитором, документально підтверджуватись і піддаватись обчисленню. У наданому до митного оформлення рахунку про вартість морського перевезення від 28.07.2020 року №2472 вказано що транспортно-експедиційні послуги за межами території України не надавались, що йде у супереч з обов`язками Експедитора, визначеними п. 2.2.1. договору № 24.05.2018/990Д від 24.05.2018 року;

4) у поданій до митного оформлення експортній декларації країни відправлення від 17.06.2020 року №310120200518505562 зазначені відомості про інший товарно-транспортний документ (до митного оформлення надано морський товарно-транспортний документ з номером МКЕВ20062385С, а в експортній МД країни відправлення зазначено відомості про транспортний документ з номером 203230485С) та відсутнє посилання на зовнішньоекономічний договір (контракт), що унеможливлює здійснити пов`язання наданої експортної декларації з даною поставкою товару;

5) у поданій до митного оформлення експортній декларації країни відправлення від 17.06.2020 року №310120200518505562 зазначена єдина вартість за одиницю товару, разом з тим, у поданих до митного оформлення додатку від 04.06.2020 року №2 до зовнішньоекономічного контракту від 12.12.2019 року №8 та комерційному рахунку від 12.06.2020 року №С20-3071 наведено різну вартість на різні артикули. Внаслідок чого наявна розбіжність у числових значеннях вартості товару, а саме: якщо в експортній декларації країни призначення перемножити кількість товару (5722,8 кг) на його вартість (1,0325) отримуємо результат 5908,791, що не відповідає відомостям, які наведено у експортній декларації країни відправлення (5908,98).

04.08.2021 року товариством з обмеженою відповідальністю «Філамент» листом №04/08-1 було надано митному органу додаткові пояснення (а.с. 33).

Разом з тим Одеською митницею Держмитслужби було винесено рішення про коригування митної вартості товарів №UA500130/2020/000082/2 від 04.08.2020 року (а.с. 10). При цьому у рішенні зазначено, що на підставі аналізу баз даних ЄАІС відповідачем встановлено, що по товару №1 рівень митної вартості за товарами, митне оформлення яких вже здійснено є більшим та становить 1,5074 доларів США за кг (митна декларація від 30.07.2020 року №UA110140/2020/0068/90), ніж заявлено декларантом.

Не погоджуючись із вказаними рішенням про коригування митної вартості товарів №UA500130/2020/000082/2 від 04.08.2020 року, вважаючи його необґрунтованим та протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду з адміністративним позовом про його оскарження.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дослідивши адміністративний позов та відзив на нього, відповідь на відзив та надані до справи письмові докази, оцінивши доводи та заперечення сторін за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Засади державної митної справи, зокрема, правовий статус органів доходів і зборів, митну територію та митний кордон України, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, митні режими та умови їх застосування, заборони та/або обмеження щодо ввезення в Україну, вивезення з України та переміщення через територію України транзитом окремих видів товарів, умови та порядок справляння митних платежів, митні пільги, визначаються Митним кодексом України (далі - МК України, МКУ) та іншими законами України.

Відповідно до п.п. 23, 24 ч.1 ст. 4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 49 МК України, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України - це вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відомості про митну вартість використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів (ст. 50 МК України).

Відповідно до Брюссельської Конвенції про створення уніфікованої методології визначення митної вартості товарів 1950 року (Конвенція про оцінку товарів у митних цілях), митна вартість була визначена як номінальна ціна товару, за якою відповідний товар може бути проданий в країну призначення в момент подання митної декларації (тобто ціна, що укладається між незалежними один від одного продавцем і покупцем на умов повної ринкової конкуренції).

Відповідно до Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ), підписаної 30 жовтня 1947 року, оцінка імпортованого товару для митних цілей (митна вартість) повинна ґрунтуватись на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито.

Згідно Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року митною вартістю імпортованих товарів є їх контрактна вартість, тобто ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт до країни імпорту.

Керуючись ч. 1 ст. 51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм Митного кодексу України.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 52 МК України, декларант або уповноважена ним особа зобов`язані подавати митниці достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, а митний орган має право впевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (п. 1 ч. 5 ст.54 МК України).

Як встановлено ч. 1 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно із ч. 2 ст. 53 МК документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1)декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2)зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У той же час, відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4)виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно із ч.ч. 5 та 6 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Згідно з ч. 1 ст. 54 МКУ, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Відповідно до ч. 4 ст. 54 МКУ, орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У відповідності до ч. 5 ст. 54 МКУ, орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Згідно з положеннями статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

При цьому кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (ч. 3 ст. 57 МК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 МК України.

За результатами контролю митний орган визнає заявлену митну вартість або ж приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст. 55 МК України (ч.3 ст.54 МК України).

Рішення про коригування митної вартості товарів приймається митним органом у письмовій формі, якщо митним органом виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість (ч.1 ст.55 МК України).

Таке рішення має містити необхідні реквізити, визначені ч. 2 ст. 55 МК України, а форма рішення затверджена наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року №598 (далі - Правила №598).

Так, прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у випадках визначених даною частиною.

У разі відмови у митному оформленні складається картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, форма та порядок заповнення якої визначено Порядком, затвердженим Міністерством фінансів України №631 від 30.05.2012 року.

Як було встановлено судом, позивачем було визначено митну вартість товару за основним методом – за ціною контракту. Водночас відповідач здійснив коригування заявленої позивачем митної вартості товарів із застосуванням резервного методу.

Відповідно до частини першої статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2)щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Частиною другою статті 58 МК України встановлено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Відповідно до частини третьої статті 58 МК України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Частиною дев`ятою статті 58 МК України передбачено, що розрахунки при застосуванні методу визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), робляться лише на основі об`єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

Частинами 1, 2 ст. 64 МК України, які встановлюють порядок визначення митної вартості з використанням резервного методу, передбачено, що у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

Так, з оскарженого рішення про коригування митної вартості судом встановлено, що митний орган не застосував другого-п`ятого методів визначення митної вартості у зв`язку з відсутністю інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, інформації щодо обчислення вартості наданої виробником товарів.

Водночас відповідач застосував шостий резервний метод і джерелом для коригування митної вартості слугував аналіз баз даних ЄАІС Держмитслужби України, зокрема митна декларація від 30.07.2020 року №UA110140/2020/006890.

З даного приводу суд зазначає, що відомості, які містяться в базах даних ЄАІС Держмитслужби України, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митним органом відповідних рішень, та жодним чином не можуть слугувати визначальним фактором під час прийняття рішення про коригування митної вартості товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювалися цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками (АСАУР).

Наявність у названій системі інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за другорядними методами, оскільки торгові відносини з різноманітними контрагентами здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо), і сама по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

Верховним Судом було сформовано правову позицію, що «формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід урахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню» (постанови від 21.02.2018 року по справі №820/17417/14, від 04.09.2018 року по справі №818/1186/17).

Також суд зазначає, що згідно з наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012 року «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору» митницею при визначенні митної вартості товарів у Графі 33 зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

Суд зазначає, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів всупереч положенням п.п. 2, 4 ч.2 ст.55 МК України (крім номеру митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів), не містить жодних пояснень з боку митного органу щодо зроблених коригувань, зокрема, умов поставки, комерційних умов подібних (аналогічних) товарів, та інформації і джерел, які використовувались митницею при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

З огляду на викладені вище обставини суд доходить висновку, про недотримання митним органом вимог МК України при здійсненні перевірки правильності визначення митної вартості імпортованого транспортного засобу та визначення більшої митної вартості за резервним методом.

Щодо посилань відповідача в оскаржуваному рішенні на те, що у наданих до митного оформлення документах відсутні дані щодо даних складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару, суд зазначає наступне.

Так відповідно до п. 4.2 Контракту №8, укладеного між позивачем та Hangxhou Zhongcai Chemical Fiber CO. LTD, ціна за товар включає вартість тари, упаковки та маркування, кожного разу встановлюється у Додатках до цього Контракту. Тара і упаковка входять в вартість товару і не підлягають поверненню.

Аналогічні положення містяться і в п. 3.1 Додатку №2 від 04.06.2020 року, а саме тара і упаковка входять в вартість товару і не підлягають поверненню.

При цьому, з інвойсу та митної декларації вбачається, що поставка здійснювалась на умовах FOB.

Суд зазначає, що згідно до положень Інкотермс-2010 щодо терміну FOB - продавець зобов`язаний, з урахуванням положень статті Б.6: нести всі витрати, пов`язані з товаром, до моменту переходу товару через поручні судна в названому порту відвантаження; сплатити, коли це належить, витрати експортних митних процедур, а також усі мита, податки та інші збори, що підлягають сплаті при експорті товару.

Продавець зобов`язаний нести витрати, пов`язані з діями щодо перевірки товару (такими як перевірка якості, розмірів, ваги, кількості), необхідними для здійснення поставки товару у відповідності зі статтею А.4.

Продавець зобов`язаний за власний рахунок забезпечити пакування товару, необхідне для перевезення товару (за винятком випадків, коли в даній галузі торгівлі прийнято звичайно відвантажувати товари з такими ж характеристиками, що обумовлені договором, без упаковки), Пакування здійснюється в тій мірі, в якій обставини, що стосуються транспортування (наприклад, засоби перевезення, місце призначення), були повідомлені продавцю до укладення договору купівлі-продажу. Упаковка повинна містити належне маркування.

При цьому, відповідно до підпункту в) пункту 1 частини десятої статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: зокрема, витрати, понесені покупцем: вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням.

Частина десята статті 58 МК України визначає умови, за яких до митної вартості товару необхідно додавати витрати, понесені покупцем на упаковку товарів. Такою умовою є невключення таких витрат до ціни товару.

Таким чином, з викладеного вбачається, що вартість упаковки та пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних з пакуванням, на умовах поставки FOB була понесена продавцем, а не позивачем, оскільки саме на контрагента позивача покладений обов`язок щодо забезпечення пакування товару.

При цьому суд наголошує, що відповідно до Класифікатора особливостей переміщення товарів через митний кордон України, у разі поставки товару у зворотній тарі у графі МД « 37. Процедура» митної декларації має бути зазначено «ZZ32», в той час як у вказаній графі, митної декларації поданої Декларантом зазначено «ZZ00» (тара не зворотна та її вартість входить у ціну товару), що свідчить про відсутність особливостей переміщення товару, визначених цим Класифікатором.

З поданих до митного оформлення документів вбачається відсутність додаткових витрат на упаковку чи використання пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із упакуванням (упаковка включена у ціну товару), а відтак витрати на пакування не є складовими митної вартості та не підлягають додаванню позивачем з метою визначення митної вартості товару та не можуть вплинути на правильність визначення митної вартості.

При цьому, відповідачем не доведено понесення позивачем додаткових витрат на упаковку товару, а відтак і включення цих витрат до митної вартості.

Аналогічна правова позиція була висловлена у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 року у справі №815/6794/17 і від 18.12.2019 року у справі №160/8775/18.

Щодо посилань відповідача на те, що рахунком про вартість морського перевезення від 28.07.2020 року №2473, визначено що він підлягає оплаті протягом 3 банківських днів, але банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати морського перевезення відповідно до виставленого рахунка-фактури відсутні, суд зазначає наступне.

Так відповідно до наданої позивачем митному органу довідки №3 від 27.02.2020 року вартість морського перевезення (частина вантажу) з Нінбо, Китай до порта Південний за коносаментом №MRFB20062385С від 19.06.2020 року становить 14506,91 грн. (а.с. 98).

Верховний Суд у постанові від 31 травня 2019 року у справі № 804/16553/14 звернув увагу на те, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Щодо посилань відповідача, що у наданому до митного оформлення рахунку про вартість морського перевезення від 28.07.2020 року №2472 вказано що транспортно-експедиційні послуги за межами території України не надавались, що йде у супереч з обов`язками Експедитора, визначеними п. 2.2.1 договору №24.05.2018/990Д від 24.05.2018 року, суд зазначає наступне.

Так, згідно п. 2.2.1 договору ТЕ №24.05.2018/99ОД від 24.05.2018 року, укладеного між позивачем (як клієнтом) та ТОВ «Таніт Груп» (як експедитором) вбачається, що експедитор надає послуги на всій протяжності маршруту, витрати на транспортно-експедиційні послуги можуть бути розподілені до кордону та після безпосередньо експедитором, документально підтверджуватись і піддаватись обчисленню.

Як встановлено судом, до митного оформлення було надано рахунок №2473 від 28.07.2020 року за транспортно-експедиційні послуги.

Відповідно до зазначеного рахунку позивачу ТОВ «Таніт Груп» були надані наступні послуги: сума морського фрахту за межами території України – 14506,01 грн.; сума транспортно-експедиторського обслуговування, вантажно-розвантажувальних робіт, документального оформлення на території України – 8138,38 грн.; сума експедиторської винагороди на території України становила 519,00 грн. (а.с. 31).

З огляду на вищезазначене, посилання митного органу, що транспортно-експедиційні послуги за межами території України не надавались, не узгоджується з дійсними обставинами справи, що підтверджується наявними документами, зокрема, наданим до суду рахунком.

Щодо посилання митного органу, що у поданій до митного оформлення експортній декларації країни відправлення від 17.06.2020 року №310120200518505562 зазначені відомості про інший товарно-транспортний документ (до митного оформлення надано морський товарно-транспортний документ з номером MRFB20062385C, а в експортній МД країни відправлення зазначено відомості про транспортний документ з номером 203230485С) та відсутнє посилання на зовнішньоекономічний договір (контракт), що унеможливлює здійснити пов`язання наданої експортної декларації з даною поставкою товару, суд зауважує наступне.

Так ТОВ «Філамент» надавався до митного оформлення навантажувальний документ (наряд) №20201684 від 27.07.2020 року (а.с. 25), який містить інформацію щодо вантажу, який поставляється. У відповідності до графи наряду «За документом» зазначено номер - 203330485 (MRFB20062385A,B,C), що цілком узгоджується з наданим до митного оформлення коносаментом MRFB20062385C (а.с. 20, 95).

При цьому згідно графи коносаменту «S/О No.» (Sequence of Original B(s)/L) зазначається порядковий номер оригіналу коносамента, а у графі «No. of Original B(s)/L» (Number of Original B(s)/L) - кількість випущених оригіналів.

В даному випадку порядковий номер оригіналу коносаменту - 203330485, кількість випущених оригіналів – 3 (три), а в свою чергу номер морського товарно-транспортного документу - НОМЕР_1 .

За таких умов у наданих позивачем до митного оформлення документах відсутні розбіжності, що впливають на митну вартість товару.

Щодо відсутності посилання у експортної декларації на зовнішньоекономічний договір (контракт), суд зазначає наступне.

В експортній декларації країни відправлення від 17.06.2020 року №310120200518505562 у графі «Номер контракту (угоди)» вказано документ, за яким поставляється товар, а саме Інвойс №С20-3071 від 12.06.2020 року.

Як вбачається з інвойсу №С20-3071 від 12.06.2020 року до Контракту №8 від 12.12.2019 року, назва, характеристика, кількість та вартість товару, як загальна так і за одиницю товару, повністю збігається із інформацією, зазначеною у Додатку №2 від 04.06.2020 року до контракту №8 від 12.12.2019 року .

За таких умов суд вважає, що митний орган не був позбавлений можливості ідентифікувати експортну декларацію за даною поставкою товару.

При цьому, не зазначення в експортній декларації від 17.06.2020 року №310120200518505562 країни відправлення, номеру контракту, не є ціноутворюючим фактором та не впливає саме на числове значення складових митної вартості товарів.

Щодо посилання відповідача, що у поданій до митного оформлення експортній декларації країни відправлення від 17.06.2020 року №310120200518505562 зазначена єдина вартість за одиницю товару, разом з тим, у поданих до митного оформлення додатку від 04.06.2020 року №2 до зовнішньоекономічного контракту від 12.12.2019 року №8 та комерційному рахунку від 12.06.2020 №С20-3071 наведено різну вартість на різні артикули, внаслідок чого наявна розбіжність у числових значеннях вартості товару, а саме: якщо в експортній декларації країни призначення перемножити кількість товару (5722,8 кг) на його вартість (1,0325) отримуємо результат 5908,791, що не відповідає відомостям, які наведено у експортній декларації країни відправлення (5908,98).

Так як вбачається зі всіх митних документів наданих позивачем до суду та митного органу, митна вартість поставленого йому товару становить саме суму у розмірі 5908,98 доларів США. Будь-яких розбіжностей у зазначеній сумі документи не містять. Водночас математичні розрахунки митного органу, здійсненні самостійно ним на підставі виключно відомостей експортної декларації країни відправлення від 17.06.2020 року №310120200518505562, зокрема перемноження загальної кількості товару на загальну його вартість, не свідчать про невірне визначення позивачем митної вартості товару.

Суд з даного приводу суд вважає слушним посилання позивача не та, що контрагентом позивача у декларації країни відправлення була вказана єдина вартість за одиницю товару, оскільки товари, які поставлялись, мали єдиний код митного тарифу. Водночас різниця в ціні товару залежить від якісних характеристик нитки, а саме: кольору, наявності пнєвмоз`єднань, товщини, тощо.

Крім того суд зауважує, що заповнення такої митної декларації знаходиться поза межами компетенції позивача, та відповідно наявність у ній розбіжностей чи відсутність певних відомостей не може бути безумовною підставою для коригування митної вартості товару.

На думку суду, наявними у справі доказами підтверджується, що заявлена позивачем митна вартість товару базувалась на документально підтверджених відомостях, що піддавалась обчисленню, до митного органу декларантом подано всі необхідні документи для підтвердження заявлених відомостей про його митну вартість за ціною договору, а тому відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом і визначив митну вартість за резервним методом.

Верховний Суд в постанові від 08.10.2019 року у справі №803/776/17 вказав, що декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом. Водночас, неподання декларантом документів, перелічених у ч. 2 ст. 53 МК України, само по собі не тягне для нього негативних правових наслідків та не може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, як наслідок, коригування митної вартості товарів з тих підстав, коли контролюючий орган вважає, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.

Суд при вирішенні даної справи також враховує правовий висновок Верховного Суду, зазначений у постанові від 26.03.2019 року у справі №826/17973/14, в якій зазначено, що: «…однієї лише вказівки на наявність розбіжностей та недоліків у поданих документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, недостатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості...».

Під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами, наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за цей товар. Тобто, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає рішення про коригування митної вартості товарів №UA500130/2020/000082/2 від 04.08.2020 року необґрунтованим, а тому протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до суду надано платіжне доручення №608 від 08.09.2020 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 2 102,00 грн. (а.с. 9).

На підставі вищезазначеного, враховуючи наявність підстав для задоволення позовної заяви ТОВ «Філамент», суд вважає необхідним стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору з Одеської митниці Держмитслужби за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Щодо заяви представника позивача про стягнення з відповідача на користь ТОВ «Філамент» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).

Відповідно до ч. 3 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно п. 1, 2, 6 ч. 1, 2 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Частиною 3 статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім вищезазначеного закону, порядок оплати праці адвоката регулюється Правилами адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з`їздом адвокатів України.

Так відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики - формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частин 4 та 5 статті 134 КАС України, законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1)чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

При цьому суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04, п. 269).

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» також роз`яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Верховним Судом у своїх постановах від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, від 17.09.2019 року у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 року у справі №726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 року по справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги. Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.

Судом встановлено, що 06.08.2020 року між позивачем та Адвокатським бюро «Шавров і партнери» було укладено договір про надання правової допомоги №45.

Пунктом 3.1. вказаного Договору передбачено, що за надання правової допомоги за цим Договором Клієнт зобов`язується сплачувати Адвокатському бюро винагороду (гонорар) в порядку, строки і розмірі, визначеному між Сторонами в додаткових угодах та додатках до цього Договору.

07.08.2020 року між позивачем та Адвокатським бюро «Шавров і партнери» було укладено додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги №45 від 06.08.2020 року, відповідно до п. 2 якої вартість наданих послуг складає 10 000,00 грн.

На підтвердження обґрунтованості понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн. позивач надав до суду наступні документи: акт приймання-передачі робіт (наданих послуг) від 19.08.2020 року; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським бюро, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги станом на 19.08.2020 року; довідку від 19.08.2020 року №45/1 про оплату; та рахунок від 19.08.2020 року №45/1.

Згідно з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським бюро, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги станом на 19.08.2020 року вбачається, що позивачу були надані наступні послуги: вивчення та правовий аналіз матеріалів справи - 500,00 грн.; представництво інтересів Клієнта в установах, організаціях, підприємствах - 1000,00 грн.; правовий аналіз судової практики - 500,00 грн.; підготовка та подання заяв, клопотань, звернень, інше - 500,00 грн.; складання позовної заяви - 6000,00 грн.; складання відповіді на відзив - 1500,00 грн.; всього - 10000,00 грн.

З даного приводу суд зауважує, що ані детальний опис робіт (наданих послуг), ані акт прийому передачі наданої правової допомоги не містять детального почасового опису робіт (наданих послуг), виконаних представником позивача.

Крім того, представником позивача не було надано до суду відповіді на відзив, що суперечить інформації, зазначеною ним у поданих до суду документах.

Крім того суд зазначає, що витрати на надання усних та письмових консультацій, висновків, дослідження актуальної судової практики, підготовка правової позиції у справі №420/8838/20, збирання доказів для подання заяв по суті справи, заяв та клопотань з процесуальних питань, здійснення запитів для отримання відповідних доказів стосовно справи фактично охоплюються виконаною роботою щодо підготовки позову, тому не є фактичними і не належать стягненню.

Виходячи з наведеного, враховуючи наявність підстав для задоволення позовної заяви ТОВ «Філамент», а також додані до справи докази понесення позивачем судових витрат, їх співмірність із складністю справи, обсягом наданих до суду та досліджених матеріалів, а також обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на підготовку процесуальних документів, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання позивача в цій частині та стягнення з Одеської митниці Держмитслужби за рахунок її бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн.

В задоволенні іншої частини заяви про відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу слід відмовити.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Філамент» (61052, м.Харків, вул. Котлова, 176) до Одеської митниці Держмитслужби (65078, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, 21-а) про визнання протиправним та скасування рішення – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA500130/2020/000082/2 від 04.08.2020 року.

Стягнути з Одеської митниці Держмитслужби за рахунок її бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Філамент» суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 2 102,00 грн.

Стягнути з Одеської митниці Держмитслужби на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Філамент» витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя О.В. Білостоцький