Рішення № 98363690, 15.07.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/402/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Горбаченка Е.С.,

представника позивача: Хоменко Я.І.,

представника відповідача : Фурманова О.І.,

представника відповідача : Перкова І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А3519, Військової частини А1275 про визнання протиправними та скасування наказів, –

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А3519, Військової частини А1275, в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати Наказ Командира Військової частини А1275 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.09.2020 року № 523 «Про призначення службового розслідування по факту нестачі військового майна роти матеріально-технічного забезпечення»;

визнати протиправним та скасувати Наказ Командира Військової частини А1275 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.11.2020 року №610 «Про підсумки службового розслідування по факту нестачі військового майна роти матеріально-технічного забезпечення»;

визнати протиправним та скасувати Наказ Командира військової частини А3519 (з основної діяльності) від 11.12.2020 року № 333 «Про притягнення до повної матеріальної відповідальності начальника автомобільної та бронетанкової служби технічної частини капітана ОСОБА_1 ».

Ухвалою від 15.01.2021 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

05.02.2021 року (вх. № 5822/21) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою від 08.02.2021 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

09.03.2021 року (вх. № ЕП/6022/21) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про признання справи в загальному провадженні за участю сторін.

Ухвалою від 16.03.2021 року розгляд справи продовжено в порядку загального позовного провадження.

02.02.2021 року (вх. № ЕП/2853/21) представником в/ч А1275 до канцелярії суду подано повідомлення.

25.03.2021 року (вх. № ЕП/7874/21) представником в/ч А1275 до канцелярії суду подано заяву про проведення судового засідання в режимі відеоконференція.

31.03.2021 року (вх. № ЕП/8526/21) представником в/ч А1275 до канцелярії суду подано клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.

31.03.2021 року (вх. № ЕП/8570/21) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про призначення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 06.04.2021 року у задоволенні клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції відмовлено.

Ухвалою від 07.04.2021 року розгляд справи відкладено.

11.02.2021 року (вх. № 6716/21) представником в/ч А3519 до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

12.02.2021 року (вх. № 6953/21) представником в/ч А1275 до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

16.02.2021 року (вх. № ЕС/331/21) представником позивача до канцелярії суду подано відповідь на відзив.

15.03.2021 року (вх. № ЕП/6555/21) представником позивача до канцелярії суду подано відповідь на відзив.

15.03.2021 року (вх. № 12668/21) представником в/ч А3519 до канцелярії суду подані письмові пояснення.

23.03.2021 року (вх. № 14488/21) представником в/ч А1275 до канцелярії суду подані заперечення відзив.

31.03.2021 року (вх. № ЕП/8525/21) представником в/ч А1275 до канцелярії суду подано заяву про виклик свідків.

07.04.2021 року (вх. № ЕП/9342/21) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про відкладення підготовчого засідання.

12.05.2021 року (вх. № ЕП/12870/21) представником в/ч А1275 до канцелярії суду подано заяву про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою від 12.05.2021 року продовжено строк підготовчого провадження.

13.05.2021 року (вх. № ЕП/13045/21) представником в/ч А1275 до канцелярії суду подано клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.

Ухвалою від 20.05.2021 року задоволено клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.

24.05.2021 року (вх. № 26217/21) представником в/ч А3519 до канцелярії суду подано клопотання про відкладення розгляду справи.

31.05.2021 року (вх. № ЕП/14678/21) представником в/ч А1275 до канцелярії суду подано клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.

Ухвалою від 03.06.2021 року клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволенно.

13.05.2021 року (вх. № 24004/21) представником в/ч А3519 до канцелярії суду подано клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

09.06.2021 року (вх. № 30088/21) представником в/ч А3519 до канцелярії суду подано клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

14.06.2021 року (вх. № ЕП/16090/21) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про витребування оригіналів документів.

14.06.2021 року (вх. № ЕП/16091/21) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про визнання доказів такими, що не приймаються судом до розгляду.

Ухвалою від 14.06.2021 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

14.06.2021 року (вх. № ЕП/16165/21) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

22.06.2021 року (вх. № ЕП/16949/21) представником в/ч А1275 до канцелярії суду подано клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.

24.06.2021 року (вх. № 33268/21) представником в/ч А1275 до канцелярії суду подано супровідний лист із письмовими доказами.

02.07.2021 року (вх. № ЕП/18017/21) до канцелярії суду надійшла присяга свідка.

02.07.2021 року (вх. № ЕП/18016/21) до канцелярії суду надійшла присяга свідка.

02.07.2021 року (вх. № ЕП/18018/21) до канцелярії суду надійшла присяга свідка.

09.07.2021 року (вх. № 36471/21) до канцелярії суду надійшла присяга свідка.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що наказом командира військової частини А1275 від 24.09.2020 року № 523 «Про призначення службового розслідування по факту нестачі військового майна роти матеріально-технічного забезпечення», з якого вбачається, що 24.09.2020 року під час перебування капітаном ОСОБА_1 справ та посади командира роти матеріально-технічного забезпечення в/ч 1275 лейтенанту ОСОБА_2 , останній доповів по команді про нестачу військового майна служб військової частини А1275, що обліковується за ротою матеріально-технічного забезпечення на підставі ст. 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ наказано провести службове розслідування. За наслідками проведення службового розслідування було прийнято наказ в/ч А1275 від 05.11.2020 року № 610 «Про підсумки службового розслідування по факту нестачі майна роти матеріально-технічного забезпечення» та наказ № 333 від 11.12.2020 року «Про притягнення до повної матеріальної відповідальності начальника автомобільної та бронетанкової служби технічної частини капітана ОСОБА_1 ». Позивач вважає вказані накази протиправними та такими, що підлягають скасуванню у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Від відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву, в яких, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останні діяли у межах наданих їм повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв`язку з чим, просили суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Як вбачається з позовної заяви, Наказом Командира Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 22.11.2017 року № 197 ОСОБА_1 був призначений на посаду командира роти матеріально-технічного забезпечення військової частини А1275.

На підставі Наказу № 34 командира військової частини А1275 був зарахований до особового складу частини та на всі види забезпечення та йому надано було 5 діб на прийом справ та посади.

Відповідно до Акту приймання посади, зареєстрованого 09.02.2018 р. позивачем прийнято посаду та встановлено неповну укомплектованість роти особовим складом, неповну забезпеченість.

07.09.2020 року наказом Командуючого Військово-Морських сил Збройних Сил України (по особовому складу) № 241 капітана ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника автомобільної та бронетанкової служби технічної частини військової частини А3519.

В подальшому, 23.09.2020 року ОСОБА_1 здав справи та посаду командира роти матеріально-технічного забезпечення лейтенанту ОСОБА_2 про що свідчить акт здавання та прийому справ та посади, підписаний комісією в/ч А1275.

Відповідно до наказу командира в/ч 1275 (по стройовій частині) № 189 від 23.09.2020 року капітан ОСОБА_1 здав посаду та вибув до нового місця служби в Одеську область м. Одесу.

При цьому, 24.09.2020 року позивачем були надані письмові пояснення на рапорт Лейтенанта ОСОБА_2 про виявлення нестачі (т.1 а.с. 26-27).

28.09.2020 року на підставі наказу командира військової частини А3519 № 198 капітана ОСОБА_1 прийнято на посаду начальника автомобільної та бронетанкової служби технічної частини в/ч А3519 та зараховано його до списків особового складу частини та на всі види забезпечення (т.1 зворотній бік а.с. 11).

Представником позивача зазначено, що 10.11.2020 року ОСОБА_1 повідомлено, що його визнано винним у повній мірі у втраті ввіреного майна роти матеріально-технічного забезпечення військової частини А1275 на суму 91688,73 грн. та командиром в/ч буде прийнято рішення про притягнення його до матеріальної відповідальності.

10.12.2020 року, ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами службового розслідування.

Так, Наказом командира військової частини А1275 (з адміністративної та господарської діяльності) від 24.09.2020 року № 523 «Про призначення службового розслідування по факту нестачі військового майна роти матеріально-технічного забезпечення», з якого вбачається, що 24.09.2020 року під час передавання капітаном ОСОБА_1 справ та посади командира роти матеріально-технічного забезпечення в/ч А1275 лейтенанту ОСОБА_2 , останній доповів по команді про нестачу військового мана служб військової частини А1275, що обліковується за ротою матеріально-технічного забезпечення на підставі ст. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України наказано провести службове розслідування (т.1 зворотній бік а.с. 14).

23.10.2020 року наказом командира військової частини А1275 за № 582 продовжено строк проведення службового розслідування за фактом нестачі військового майна роти матеріально-технічного забезпечення (т.1 а.с. 15).

Наказом командира військової частини А1275 від 05.11.2020 року № 610 «Про підсумки службового розслідування по факту нестачі військового майна роти матеріально-технічного забезпечення» визнано винним Позивача у втраті військового майна (т.1 а.с. 87-97).

Наказом № 333 від 11.12.2020 року «Про притягнення до повної матеріальної відповідальності начальника автомобільної та бронетанкової служби технічної частини капітана ОСОБА_1 », притягнуто позивача до повної матеріальної відповідальності (т.1 а.с. 99-100).

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Відносини між Державою в особі компетентних органів (посадових осіб, службових осіб) та громадянами, які складаються з приводу проходження військової служби унормовані, зокрема, приписами Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999р. №548-XIV; далі за текстом Статут внутрішньої служби), Дисциплінарним статутом Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999р. №551-XIV; далі за текстом Дисциплінарний статут), Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 року № 160-IX, Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 року № 1075-XI, Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, який затверджено Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 року № 608.

Так, відповідно до ст. 9 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.

Згідно з ст.11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців обов`язок знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.

Отже, обов`язок збереження ввіреного військового майна витікає із прямої норми закону, а відтак, об`єктивно не може бути невідомий військовослужбовцю.

Статтею 16 Статуту внутрішньої служби передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Як передбачено ст.ст.26, ст.27 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Додатково правила збереження військового майна деталізовані у нормах Положення про військове (корабельне) господарство (затверджене наказом Міністерства оборони України від 16.07.1997р. №300; далі за текстом Положення №300), згідно з п.п.3.1.7 якого у військових частинах (з`єднаннях), крім посадових осіб, вказаних у статтях 3.1.3 - 3.1.6 цього Положення, військовим господарством відають: заступники командира частини (з`єднання) з тилу, з інженерно-авіаційної служби - начальник технічної частини з питань аеромобільної підготовки та підпорядковані їм посадові особи; начальник служби ракетно-артилерійського озброєння; начальник інженерної служби; начальник служби радіаційного, хімічного та біологічного захисту; начальник зв`язку; начальник бронетанкової служби; начальник автомобільної служби; начальник метрологічної служби; начальник медичної служби; старший ветеринарний лікар (ветеринарний лікар, ветеринарний фельдшер); начальник фізичної підготовки та спорту; начальник фінансової служби; начальник служби (підрозділу) охорони праці; начальник адміністративно-господарчої частини штабу з`єднання; начальник квартирно-експлуатаційної служби; інші посадові особи військової частини (з`єднання) в межах своїх функціональних обов`язків.

Інструкція з обліку військового майна у Збройних Силах України була затверджена наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017р. №440 (далі за текстом Інструкція №440) і визначає механізм організації та ведення обліку військового майна, закріпленого в установленому законодавством порядку за військовими частинами, військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами вищих навчальних закладів, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), і є підставою для прийняття відповідних рішень посадовими особами Збройних Сил у межах наданих їм повноважень з питань обліку військового майна. Дія цієї Інструкції поширюється на структурні підрозділи апарату Міністерства оборони України (далі - Міноборони), Генерального штабу Збройних Сил України (далі - Генеральний штаб), інші органи військового управління, а також військові частини, військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів, установи та організації Збройних Сил (далі - військові частини), які ведуть власне військове (корабельне) господарство на правах окремої військової частини та облік закріпленого за ними військового майна.

За визначенням п.2 Інструкції №440 матеріально відповідальна особа - посадова (службова) особа, на яку за характером її посади (роботи) покладено матеріальну відповідальність за збереження військового майна на підставі наказу командира військової частини (договору про матеріальну відповідальність працівника, укладеного відповідно до вимог трудового законодавства) і якій передано під звіт або в інший документально оформлений спосіб на зберігання, у тимчасове користування військове майно.

Отже, приписами Інструкції №440 укладення договору про матеріальну відповідальність працівника передбачено виключно у порядку трудового законодавства, що є очевидно незастосовним відносно військовослужбовця, котрий повинен забезпечувати збереження ввіреного майна у силу ст.11 Статуту внутрішньої служби.

Згідно з ст.45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ст. 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу);є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Процедура проведення службового розслідування відносно військовослужбовців передбачена ст.ст.47, 84 - 88 Дисциплінарного статуту і деталізована нормами Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (затверджений наказом Міністра оборони України від 21.11.2017р. №608; далі за текстом Порядок №608).

За визначенням п. 2 розділу І Порядку № 608 службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" (п. 7 Порядку № 608).

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Порядку № 608 службове розслідування може призначатися у разі:

невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду;

невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань;

неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті;

дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця;

втрати або викрадення зброї чи боєприпасів;

порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки;

недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів;

внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення;

повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення;

вчинення корупційного злочину або правопорушення, пов`язаного з корупцією;

скоєння військовослужбовцем під час виконання обов`язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи;

надходження повідомлення (у тому числі анонімного) щодо порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції», а наведена в ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені.

Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

За рішенням відповідного командира (начальника) службове розслідування може призначатися за письмовим рапортом (доповідною або пояснювальною запискою) військовослужбовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.

Розділом ІІІ Порядку № 608 визначено порядок проведення службового розслідування.

Рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення (п.1 розділу ІІІ Порядку № 608).

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування) (п.3 розділу ІІІ Порядку № 608).

До участі у проведенні службового розслідування заборонено залучати осіб, які є підлеглими військовослужбовця, стосовно якого проводиться службове розслідування, осіб, які брали участь у правопорушенні або особисто зацікавлені у результатах розслідування.

За результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини (п. 1 розділу V Порядку № 608).

У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування (п. 2 розділу V Порядку № 608).

В описовій частині акта службового розслідування зазначаються:

посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування;

неправомірні дії військовослужбовця;

зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є);

вина військовослужбовця;

причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась;

вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено;

причини та умови, що сприяли правопорушенню;

заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення (п. 3 розділу V Порядку № 608).

У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються:

висновки службового розслідування;

пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності;

інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити (п. 4 розділу V Порядку № 608).

Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожен учасник службового розслідування має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування (п. 5 розділу V Порядку № 608).

Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування (п. 6 розділу V Порядку № 608).

За результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу (п. 1 розділу VІ Порядку № 608).

Дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України (п. 2 розділу VІ Порядку № 608).

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 року № 160-IX (далі Закон № 160-ІХ).

Відповідно до п. 4 ст. 1 Закону № 160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Прямою дійсною шкодою є збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків (п. 5 ст. 1 Закону № 160-ІХ).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 160-ІХ підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 160-ІХ умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:

1) наявність шкоди;

2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;

4) вина особи в завданні шкоди.

Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України (ч. 3 ст. 3 Закону № 160-ІХ).

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону № 160-ІХ особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону № 160-ІХ особа за шкоду, завдану розкраданням або втратою озброєння, зброї та боєприпасів до неї, несе підвищену матеріальну відповідальність у кратному співвідношенні до вартості такого майна, але не більше десятикратного розміру. Перелік озброєння, зброї та боєприпасів до неї, нестача або розкрадання яких відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до їх вартості, визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Переліку військового майна, нестача або розкрадання якого відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його вартості, затвердженого Постановою КМУ від 02.11.1995 року № 880 у трикратному розмірі відшкодовуються: за агрегати, запасні частини, інструменти, прилади і приладдя до озброєння, військової техніки, устаткування, апаратури, засобів зв`язку, технічних засобів охорони і до обчислювальної техніки, за оптичні прилади, імпортні електрифіковані інструменти, пальне, масло і мастила, спирти і спеціальні рідини, паливо, зокрема за агрегати, запасні частини, інструменти і приладдя до озброєння, військової техніки, устаткування і до апаратури запасні частини, інструменти і приладдя до бронетанкової техніки, приціли (усіх типів), пальне, масла і мастила, спирти і спеціальні рідини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону України № 160-ІХ розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Обчислення розміру шкоди проводиться з урахуванням ступеня зносу військового та іншого майна за встановленими нормами.

Статтею 8 Закону України № 160-ІХ визначено порядок проведення службового розслідування.

Посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів (ч. 1 ст. 8 Закону України № 160-ІХ).

У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника) (ч. 2 ст. 8 Закону України № 160-ІХ).

Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць (ч. 3 ст. 8 Закону України № 160-ІХ).

Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань (ч. 5 ст. 8 Закону України № 160-ІХ).

За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності (ч. 6 ст. 8 Закону України № 160-ІХ).

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню (ч. 1 ст. 8 Закону України № 160-ІХ).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб» від 03.10.2019 р. № 160-IX разі переведення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження відповідного командира (начальника) до повного відшкодування завданої нею шкоди стягнення сум завданої шкоди здійснюється за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні.

Якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її переведення до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження, командир (начальник) надсилає у п`ятиденний строк із дня закінчення розслідування, аудиту (перевірки), інвентаризації чи надходження рішення суду відповідні матеріали до нового місця служби чи місця перебування в розпорядженні особи для вирішення питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності.

За приписами ч.3 ст. 11 Закону № 160-IX командир (начальник) за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні особи видає у п`ятнадцятиденний строк із дня надходження матеріалів щодо завданої шкоди наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності. У такому разі відшкодування шкоди здійснюється в порядку, визначеному статтею 10 цього Закону.

27.11.2020р. до Військової частини А 3519 надійшли копії матеріалів службового розслідування за фактом нестачі військового майна роти матеріально-технічного забезпечення Військової частини А 1275, командиром якої позивач був у період з 15.12.2017р. по 23.09.2020р.

Згідно матеріалів справи, 23.09.2020р. під час передавання капітаном ОСОБА_1 справ та посади командир роти матеріально-технічного забезпечення військової частини А1275 лейтенанту ОСОБА_2 , останній доповів по команді (рапортом) про нестачу військового майна служб Військової частини А 1275, що обліковується за ротою матеріально-технічного забезпечення (вх. № 740/20/3710 від 24.09.2020р.) (т.1 а.с. 26).

Наказом командира Військової частини А1275 від 24.09.2020р. № 523 за наявності підстав призначено службове розслідування по факту нестачі військового майна роти матеріально-технічного забезпечення.

Щодо тверджень позивача про неможливість проведення службового розслідування «по команді» суд зазначає, що службове розслідування може бути проведене відповідно до ст. 8 Закону № 160-IX.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах» вйськове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Згідно ч.2 ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах» з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно ч.ч. 1-2 ст. 8 Закону № 160-IX посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів. У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника).

За приписами ч.ч. 3, 4 ст. 8 Закону № 160-IX розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць. Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.

Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону № 160-IX за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

За приписами ч. 7 ст. 8 Закону № 160-IX, якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.

Згідно наказу Військової частини А 1275 № 610 від 05.11.2020р. «Про підсумки службового розслідування по факту нестачі військового майна роти роти матеріально-технічного забезпечення» позивача визнано винним у заподіянні шкоди державі в особі Військової частини А1275 на суму 91688,73 грн.

11.12.2020р. командиром видано наказ № 333 «Про притягнення до повної матеріальної відповідальності начальника автомобільної та бронетанкової служби технічної частини капітана ОСОБА_1 ».

Щодо тверджень позивача про те, що наказ командира Військової частини А 1275 № 523 вд 24.09.2020р. не посвідчений належним чином та не доведений до відома позивача відповідно до приписів п. 3 розділу ІV Порядку проведення службового розслідування, затвердженого наказом Міністерства оборони України №608 від 21.11.2017р., суд зазначає наступне.

Згідно п. 3 розділу ІV Порядку проведення службового розслідування, затвердженого наказом Міністерства оборони України №608 від 21.11.2017р., військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

Аналіз наведеної норми свідчить, що остання закріплює перелік прав, що має військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, та не встановлює обов`язковості доведення наказу про призначення службового розслідування до військовослужбовця, щодо якого воно проводиться.

Відповідач акцентував увагу суду на тому, що лейтенант ОСОБА_3 ознайомив позивача з наказом про призначення службового розслідування, ознайомивши останнього з правами та обов`язками під час проведення службового розслідування.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивач був обізнаний про факт та предмет проведення службового розслідування, що підтверджується наданими ним поясненнями в ході службового розслідування ще до вибуття з м. Маріуполя.

Зі змісту наказу командира Військової частини А1275 № 610 від 05.11.2020р. «Про підсумки службового розслідування по факту нестачі військового майна роти матеріально-технічного забезпечення» позивач не був визнаний винним у втраті майна по квартирно-експлуатаційній службі стосовно відсутності електричного конвектору та відповідно не притягнутий до відповідальності, тому твердження позивача про відсутність підстав для притягнення позивача до матеріальної відповідальності за відсутність електричного конвектору судом до уваги не береться.

Щодо тверджень позивача про неприйняття у своє розпорядження військового майна, факт нестачі якого установлено, суд зазначає, що позивач у поясненні зазначив, що він прийняв під свою матеріальну відповідальність майно служби паливно-мастильних матеріалів, а саме: оливу АУ-182,7 кг та оливу РЖ -144 кг, однак не звітував про їх використання, тому за відсутності документів про їх списання та самих матеріальних цінностей при здачі майна і була встановлена нестача по службі паливно-мастильних матеріалів у сумі 6190,44 грн.

Щодо нестачі мастил позивач у своїх поясненнях зазначив, що мастила будуть отримані зі складу ПММ та використані за призначенням, проте документи на списання мастил по службі ПММ позивачем не надано.

З урахуванням приписів п. 6.4. розділу VI наказу Міністерства оборони України № 17 від 12.01.2015р. «Про затвердження списку майна у Збройних Силах України» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) У військовій частині пальне, яке використане підрозділами, списується за донесеннями про наявність та рух військового майна.

Донесення складається на підставі записів у таких облікових документах:

дорожніх листах - при використанні наземних транспортних засобів та плавучих засобів;

польотних листах, стартових хронометражних журналах, формулярах двигунів, штурманських бортових журналах - при використанні літальних апаратів;

робочих листах агрегатів, машинних журналах електричних агрегатів - при використанні стаціонарних та пересувних агрегатів (станцій), силових агрегатів радіорелейних (тропосферних) станцій та апаратних наземних вузлів зв`язку;

у добових та вахтових (суднових) журналах - при використанні на кораблі (судні) пального, використаного електромеханічною частиною.

До донесення в обов`язковому порядку додаються зазначені вище облікові документи.

Щодо тверджень позивача про відсутність в матеріалах службового розслідування відомостей про балансову вартість майна, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності.

У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Таким чином, Військовою частиною А1275 під час проведення службового розслідування за фактом нестачі військового майна роти матеріально-технічного забезпечення додано довідки-розрахунки вартості майна, які відповідають фактичним втратам на підставі даних бухгалтерського обліку.

Довідки розрахунки містять підписи начальників служб та підпис помічника командира військової частини А1275 з фінансово-економічної роботи-начальника фінансово-економічної служби, який перевірив вартість майна відповідно даних бухгалтерського обліку.

Суд враховує, що під час проведення службового розслідування за фактом втрати військового майна роти матеріально-технічного забезпечення встановлено наявність протиправних дій позивача, завдання прямої дійсної шкоди у зв`язку з особистою недисциплінованістю та безвідповідальним ставленням до своїх службових та посадових обов`язків, яким було спричинено безповоротну втрату військового майна служб Військової частини А1275, внаслідок чого спричинено матеріальні збитки.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

За змістом ч. 2 ст. 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Відповідно до пп.1 ч.1 ст. 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

В наказі командира військової частини А1275 «Про підсумки службового розслідування по факту нестачі військового майна роти матеріально-технічного забезпечення»№610 від 05.11.2020 встановлено лише вину Позивача у втраті військового майна, в жодному із пунктів вищевказаного наказу не вказується, що Позивача притягнуто до матеріальної відповідальності.

В пункті 5 наказу №610 від 05.11.2020 зазначено:

тимчасово виконуючому обов`язки помічника командира військової частини А1275 з правової роботи молодшому лейтенанту ОСОБА_4 , керуючись статтею 11 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 № 160-ІХ, для притягнення до повної матеріальної відповідальності колишнього командира роти матеріально- технічного забезпечення військової частини А1275 капітана ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності в загальному розмірі 91 688,73 гривень, направити копії матеріалів даного службового розслідування до військової частини А3519.

Військова частина А1275 вчинила всі законні дії відповідно до ЗУ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», якщо військовослужбовця переведено на нове місце служби до прийняття рішення про відшкодування заподіяної ним шкоди, то матеріали розслідування, дізнання, рішення органів попереднього слідства та суду або витяг з акта ревізії, перевірки, інвентаризації надсилаються у п`ятиденний термін після закінчення розслідування, ревізії, перевірки чи інвентаризації на нове місце служби винного для притягнення його до матеріальної відповідальності.

З аналізу викладених норм слідує, що у разі переведення військовослужбовця на нове місце служби прийняття до матеріальної відповідальності належить до повноважень командира військової частини за новим місцем служби винної особи.

Таким чином, наказ про притягнення до повної матеріальної відповідальності Позивача прийнятий командиром військової частини А3519 №333 від 11.12.2020 року правомірно.

Під час виконання рішень командира військової частини начальник штабу має право віддавати накази підпорядкованим командирові військової частини особам від його імені.

Так, начальник штабу підпорядковується командирові військової частини та є прямим начальником усього особового складу військової частини.

Тимчасово виконуючий обов`язки помічника командира військової частини А1275 з правової роботи молодший лейтенант ОСОБА_4 (відповідно статті 100 Статуту внутрішньої служби ЗСУ) перевірив відповідність вимогам законодавства проект наказу та підготував супровідний лист до матеріалів службового розслідування, які в подальшому були своєчасно направлені до нового місця служби Позивача.

Як було встановлено судом, під час проведення службового розслідування було виявлено факт нестачі окремого військового майна, а саме: продовольчої служби вартістю 65366,39 грн., електротехнічної служби вартістю 3352,30 грн., автомобільної служби вартістю 16779,60 грн., служби паливно-мастильних матеріалів вартістю 6190,44 грн.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що зі змісту ч. 3 ст. 3 Закону № 160-ІХ, яким регулюються спірні правовідносини, слідує що притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності є можливим лише за одночасного дотримання чотирьох умов, а саме: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Так, в ході службового розслідування було встановлено факт нестачі військового майна, за збереження яких відповідальною особою був ОСОБА_1 .

Висновком службового розслідування було встановлено, що втрата військового майна сталась внаслідок протиправної поведінки командира роти матеріально-технічного забезпечення капітана ОСОБА_1 , яка полягає у невиконанні чи неналежному виконанні ним обов`язків військової служби та посадових обов`язків. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою командира роти матеріально-технічного забезпечення капітана ОСОБА_1 і завданою матеріальною шкодою полягає у нездійсненні належного контролю та неналежному зберіганні ввіреного йому військового майна служб військової частини А1275. Діяння капітана ОСОБА_1 є такими, що вчинені з умислом; знаючи та усвідомлюючи протиправність своєї поведінки, офіцер бажав та свідомо допустив настання шкоди (нестачі військового майна).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідних висновків також дійшов Верховний Суд у постанові від 25.03.2020 року по справі № 814/2281/16, а саме наведення відповідачем обґрунтувань притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності, у той час як цим Положенням передбачено як повну, так і обмежену матеріальну відповідальність. І хоча ухвалення відповідного рішення перебуває у площині дискреційних повноважень відповідного командира (начальника), таке рішення повинно бути обґрунтованим і відповідати вимогам закону, а адміністративний суд, у свою чергу, в порядку судового контролю зобов`язаний надати цьому рішенню оцінку, в тому числі в аспекті законності та обґрунтованості.

Така правова позиція щодо розгляду спорів про притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності викладена Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 813/2751/17 та у постанові від 12 грудня 2018 року №813/2751/17, у постанові від 25.03.2020 р. №814/2281/16.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини А3519 (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, пров. Штабний, 1; код ЄДРПОУ 26614490), Військової частини А1275 (місцезнаходження: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Латишева, 101; код ЄДРПОУ 26622064) про визнання протиправними та скасування наказів - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 15.07.2021 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.