Ухвала суду № 98363448, 16.07.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/5230/21

У Х В А Л А

з питань залишення позовної заяви без розгляду

16 липня 2021 року

м. Львів, вул. Чоловського, 2

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Грень Н.М. розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за ОСОБА_1 до Військової частини А3913 Міністерства оборони України про визнання протиправними дійстягнення компенсації за неотримане речове майно, -

в с т а н о в и в :

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини А3913 Міністерства оборони України, в якій просить:

- визнати протиправними дії Військової частини А3913 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 4613,73 грн (чотири тисячі шістсот тринадцять грн 73 коп) на день звільнення з військової служби 19 серпня 2010 року.

- стягнути з Військової частини А3913 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 4613,73 грн (чотири тисячі шістсот тринадцять грн 73 коп) на день звільнення з військової служби 19 серпня 2010 року. Ухвалою судді від 12.04.2021 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач 14.05.2021 подав до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, мотивоване тим, що позивачка пропустила строк звернення до суду. Зазначає, що позивачку було звільнено зі служби 16.08.2010, проте до суд з цим позовом звернулась лише 05.04.201. Відтак позивачкою пропущено строк для звернення до адміністративного суду.

При вирішенні заявленого клопотання суд виходить із завдань адміністративного судочинства, якими відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 122 КАС України встановлені строки звернення до адміністративного суду.

Так, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частини перша та друга статті 122 КАС України).

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами частини п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Законом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Як зазначено у статті 1 вказаного Закону соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 9 (у редакції до 1 січня 2007 року) та статтею 91 (у редакції після 1 січня 2007 року) Закону № 2011-XII передбачено право військовослужбовців на отримання за рахунок держави речового майна.

За змістом частини першої статті 91 Закону № 2011-XII продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час» від 28 жовтня 2004 року № 1444 затверджено Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час (чинне на час виникнення спірних правовідносин; далі - Положення № 1444), відповідно до пункту 2 якого метою речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців в обмундируванні, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазнево-пральному обслуговуванні особового складу.

Згідно з пунктом 27 Положення № 1444 військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Як передбачено приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Аналіз норм статті 91 Закону № 2011-XII, абзаців першого, третього пункту 242 Положення № 1153/2008, а також пункту 27 Порядку № 1444, в редакції, чинній на момент звільнення позивачки з військової служби свідчить, що позивачка має право на грошову компенсацію замість неотриманого речового майна.

При цьому пунктом 27 Порядку № 1444 визначено, що військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення.

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Суд зауважує, що приписами Порядку № 1444 не визначений строк протягом якого військовослужбовці після звільнення повинні звернутися за отриманням грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Як встановлено судом з матеріалів справи, 16.08.2010 позивачку виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення на підставі наказу Командира військової частини А3913. Однак при звільненні з позивачкою не було проведено повного розрахунку, а саме не було виплачено грошової компенсації замість речового майна.

16.03.2021 позивачка звернулася до відповідача із заявою про виплату компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно та отримала відмову військової частини А 3919 яка датована 24.03.2021 за №130.

Отже, про порушення свого права позивачка довідалася саме із листа військової частини А 3913 від 24.03.2021.

Враховуючи те, що позовна заява подана 06.04.2021, суд дійшов висновку, що позивачка звернулася з даним позовом в межах строку звернення до адміністративного суду.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 09.07.2020 у справі №240/11529/19.

З урахуванням наведеного, у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду належить відмовити.

Керуючись ст. ст. 2, 122, 123, 240, 241-246, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в :

у задоволенні клопотання Військової частини А3913 Міністерства оборони України про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.

Ухвала окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

Ухвала суду набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 256 КАС України.

Суддя Грень Н.М.