Рішення № 98363419, 05.07.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2021 року м. Львів справа № 380/1249/21

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Офісу Генерального прокурора про стягнення компенсації за невикористані відпустки, недоплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу за затримку виконання судового рішення, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (Відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Офісу Генерального прокурора (Третя особа), в якому із урахуванням заяви від 17 березня 2021 року про уточнення позовних вимог просить:

1. Стягнути із Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20, код ЄДРПОУ 38326057) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ):

- недоплачену при розрахунку при звільненні компенсацію за 266 днів невикористаних відпусток в сумі 905652,54 грн.;

- недоплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу за час затримки виконання судового рішення за період з 25 лютого 2020 року по 04 вересня 2020 року (включно) в сумі 247654,40 грн.;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні станом на 29 грудня 2020 року в сумі 398025,60 грн.;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30 грудня 2020 року по день прийняття судового рішення включно, виходячи із середньоденної заробітної плати позивача в розмірі 4975,32 грн.

2. Стягнути із Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20, код ЄДРПОУ 38326057) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 12258 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20, код ЄДРПОУ 38326057).

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі № 813/7690/14 визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 1499-к від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади військового прокурора Західного регіону України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді військового прокурора Західного регіону України. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді допущено до негайного виконання. Стягнуто з військової прокуратури Західного регіону України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 24 лютого 2020 року 2540651,39 коп., з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства. Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за один місяць в розмірі 18278,72 грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства допущено до негайного виконання. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі № 813/7690/14 змінено. Абзац четвертий резолютивної частини рішення викладено у наступній редакції: «Стягнути з військової прокуратури Західного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 24 лютого 2020 року в розмірі 2402813,50 грн. з проведенням необхідних відрахувань, податку й інших обов`язкових платежів. Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за один місяць з проведенням необхідних відрахувань, податку й інших обов`язкових платежів допущено до негайного виконання». В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі № 813/7690/14 залишено без змін.

Позивач вказує, що наказом Генерального прокурора № 233-к від 04 вересня 2020 року: наказ Генерального прокурора України № 1499-к від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади військового прокурора Західного регіону України скасовано; поновлено ОСОБА_1 на посаді військового прокурора Західного регіону України з 24 жовтня 2014 року. Наказом Генерального прокурора № 234-к від 04 вересня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади військового прокурора Західного регіону України та органів прокуратури з 04 вересня 2020 року у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 7 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру»). Проте з порушенням вимог статті 116 Кодексу законів про працю України всіх сум, що належали позивачу від установи у день його звільнення виплачено не було, про нараховані суми, належні йому при звільненні, перед їх виплатою повідомлено не було. На думку позивача, відповідач порушив його право на належну оплату праці, а розрахунок за затримку виконання рішення суду та при звільненні здійснений несвоєчасно, що полягає у наступному.

09 вересня 2020 року відповідач виплатив позивачу грошову компенсацію за 266 днів невикористаних відпусток у сумі 68815,68 грн. (з вирахуванням податків, зборів та інших платежів), тобто по 316,73 грн. за кожен день невикористаної відпустки. Проте з такою сумою позивач не згідний, оскільки відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Крім того, відповідно до пункту 10 цього ж Порядку у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 813/7690/14 встановлено, що середньоденний заробіток позивача в період з 06 вересня 2017 року по 24 лютого 2020 року становив 2783,22 грн. У той же час, 26 березня 2020 року рішенням Конституційного Суду України у справі № 6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Тому, на думку позивача, з 26 березня 2020 року у відповідача виник обов`язок нараховувати та виплачувати йому середній заробіток у спосіб та в порядок, які визначені статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням інших нормативно-правових актів. Так, з довідки військової прокуратури Західного регіону № 18-242 від 12 листопада 2019 року слідує, що середньоденна заробітна плата позивача перед звільненням становила 821,01 грн. Розрахований у порядку та в розмірах, передбачених статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» розмір посадового окладу керівника обласної прокуратури в 2020 році складає 56574,00 грн. Отже, коефіцієнт підвищення становив 6,06 (56574,00 грн./9370 грн. (посадовий оклад керівника обласної прокуратури з 06 вересня 2017 року)). Таким чином, з 26 березня 2020 року розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 4975,32 грн. (821,01 грн. х 6,06). З огляду на наведене вище, позивач уважає, що йому за період з 01 вересня 2019 року по 25 березня 2020 року підлягали нарахуванню 143 дні з урахуванням 2783,22 грн. середньоденної заробітної плати у сумі 398000,46 грн., а за період з 26 березня 2020 року по 31 серпня 2020 року підлягали нарахуванню 107 днів з урахуванням 4975,32 грн. середньоденної заробітної плати у сумі 532359,24 грн. Розмір середньоденної заробітної плати для обрахування компенсації за невикористані дні відпусток складає 3721,44 грн. ((398000,46 + 532359,24 грн.)/(143 + 107 днів)). Тому відповідач повинен був нарахувати позивачу на момент звільнення компенсацію за 226 днів невикористаних відпусток у сумі 989902,72 грн. (3721,44 грн. х 266 днів). З урахуванням виплаченої станом на 09 вересня 2020 року компенсації за 266 днів невикористаних відпусток у розмірі 84250,18 грн. її недоплата складає 905652,54 грн. (989902,72 грн. – 84250,18 грн.).

Також позивач зазначає, що відповідач безпідставно виплатив йому заробітну плату тільки за один день (04 вересня 2020 року) в сумі 1235,14 грн. (із урахуванням податків, зборів та інших платежів), незважаючи на те, що її розмір повинен становити 4975,32 грн. в день. Сума її недоплати за один день становить 3710,18 грн. (4975,32 грн. – 1235,14 грн.).

Крім того, поза межами строку, установленого статтею 116 Кодексу законів про працю України, а саме 29 грудня 2020 року, відповідач перерахував на рахунок позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період невиконання рішення суду з 25 лютого 2020 року по 03 вересня 2020 року в сумі 364601,82 гривень (без вирахування податків, зборів та інших платежів). Проте з такою сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період невиконання рішення суду позивач не згоден, зважаючи на таке. За період з 25 лютого 2020 року по 04 вересня 2020 року (включно) період затримки виконання рішення суду складає 133 робочих дні. Ураховуючи середньоденну заробітну плату позивача, середній заробіток за час вимушеного прогулу за час затримки виконання судового рішення складає: за період з 25 лютого 2020 року по 25 березня 2020 року (включно) 61230,84 грн. (22 дні х 2783,22 грн.); за період з 26 березня 2020 року по 04 вересня 2020 року (включно) 552260,52 грн. (111 днів х 4975,32 грн.), а всього 613491,36 грн. Відтак, з урахуванням виплаченої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період невиконання рішення суду у розмірі 364601,82 гривень та середнього заробітку за 04 вересня 2020 року, її недоплата становить 247654,40 грн. (613491,36 грн. – 364601,82 грн. – 1235,14 грн.).

В той же час, на думку позивача, враховуючи його середньоденну заробітну плату у розмірі 4975,32 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні станом на 29 грудня 2020 року становить за період з 05 вересня 2020 року по 29 грудня 2020 року (включно) 398025,60 грн. (80 днів х 4975,32 грн.).

Також позивач стверджує, що, враховуючи те, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі № 813/7690/14 фактично виконано: в частині поновлення на роботі – 04 вересня 2020 року, в частині стягнення середнього заробітку за один місяць – 25 вересня 2020 року; беручи до уваги, що виплата частини середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період виконання згаданого рішення суду з 25 лютого 2020 року по 03 вересня 2020 року в сумі 293504,48 грн. здійснена 29 грудня 2020 року, враховуючи невиплату усіх належних сум при звільненні до моменту звернення до суду, наявні правові підстави для перерахунку та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період невиконання рішення суду та за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 лютого 2020 року до дня винесення судового рішення у справі.

У зв`язку з вищенаведеним, адміністративний позов просить задоволити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що виплату на користь позивача середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць Генеральною прокуратурою не проведено та не надано відповідного фінансування військовій прокуратурі Західного регіону. Стверджує, що проведення добровільної виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу можливе лише при наявності залишку коштів на відповідному КЕКВ2111 на рахунку військової прокуратури Західного регіону. У листі від 07 вересня 2020 року № 18-228вих-20 позивача повідомлено про необхідність надання виконавчого документа для проведення виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 24 лютого 2020 року в розмірі 2402813,50 грн. Проте 24 вересня 2020 року ГУ ДКСУ у Львівській області провело безспірне списання коштів з рахунку Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 24 лютого 2020 року в розмірі 2402813,50 грн. Крім того, 24 грудня 2020 року позивачу у добровільному порядку нараховано та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку виконання судового рішення у розмірі 364601,82 грн.

Щодо нарахування позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, нарахування заробітної плати та належних при звільненні виплат, відповідач вказує, що у Законі України «Про прокуратуру» не зазначені військові прокуратури регіонів та гарнізонів. Разом з тим, абзацом третім пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі – Закон № 113-ІХ) визначено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Відповідач зазначає, що такою постановою наразі є постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури (далі – Постанова № 505). Відповідно до Додатку 2 до цієї постанови розмір окладу прокурора військової прокуратури регіону становить 9370,00 грн. Зауважує, що на день звільнення позивача з посади військового прокурора Західного регіону України 04 вересня 2020 року військова прокуратура Західного регіону України не була ліквідована чи реорганізована. У зв`язку з цим, заробітна плата позивачу за 2020 рік нарахована та виплачена відповідно до Постанови № 505, постанов Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1090 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами), від 15 червня 1994 року № 414 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам прокуратури (із змінами), від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та кошторису прокуратури регіону на 2020 рік, затвердженого Офісом Генерального прокурора.

З огляду на викладене, відповідач підсумовує, що не було правових підстав для здійснення нарахування заробітної плати позивачу з 26 березня 2020 року відповідно до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020.

Щодо виплати позивачу компенсації за 226 календарних днів невикористаних відпусток відповідач зазначає, що таку компенсацію йому нараховано 07 вересня 2020 року, а виплачено 09 вересня 2020 року в сумі 84250,18 грн.

У зв`язку з вищенаведеним, у задоволенні адміністративного позову просить відмовити в повному обсязі.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій додатково вказує про те, що доводи відповідача стосовно причин несвоєчасного виконання ним рішення суду, а також несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні є безпідставними, оскільки обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень, судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Крім того, позивач повторно наголошує, що не згоден проведеним відповідачем розрахунком виплачених йому сум. Вважає, що з 26 березня 2020 року розмір його середньоденної заробітної плати повинен становити 4975,32 грн. Тому з урахуванням зазначеної суми відповідач повинен здійснити нарахування та виплату йому грошової компенсації за невикористані 226 календарних днів відпусток, середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Третя особа подала пояснення щодо позову, доводи та аргументи, викладені у яких, аналогічні тим, що наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 03 лютого 2021 року відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання. Залучено Офіс Генерального прокурора до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Ухвалою суду від 29 квітня 2021 року, яка занесена в протокол судового засідання, прийнято заяву позивача від 17 березня 2021 року про уточнення позовних вимог до розгляду.

Ухвалою суду від 29 квітня 2021 року, яка занесена в протокол судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 27 травня 2021 року, яка занесена в протокол судового засідання, постановлено здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження.

Позивач в судових засіданнях позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судових засіданнях проти позову заперечив, просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення позивача та представника відповідача, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності і встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Наказом Генерального прокурора України від 18 березня 2011 року № 385к позивача призначено на посаду заступника військового прокурора Центрального регіону України.

Наказом Генерального прокурора України від 08 серпня 2012 року № 947к позивача призначено на посаду заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері.

Наказом в. о. Генерального прокурора України від 02 квітня 2014 року № 512к позивача призначено на посаду прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері.

Наказом Генерального прокурора України від 26 серпня 2014 року № 1183к позивача призначено на посаду військового прокурора Західного регіону України.

Наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1499к позивача звільнено з посади військового прокурора Західного регіону України, у зв`язку із припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі № 813/7690/14 визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України №1 499-К від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади військового прокурора Західного регіону України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді військового прокурора Західного регіону України з 24 жовтня 2014 року. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді допущено до негайного виконання.

Стягнуто з військової прокуратури Західного регіону України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 24 лютого 2020 року в розмірі 2540651 (два мільйони п`ятсот сорок тисяч шістсот п`ятдесят одна) грн. 39 коп. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства. Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за один місяць в розмірі 18278 (вісімнадцять тисяч двісті сімдесят вісім) грн. 72 коп. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства допущено до негайного виконання.

Зобов`язано Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченою частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682-VII.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 813/7690/14 апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Прокуратури України та Міністерства юстиції України задоволено частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі № 813/7690/14 змінено.

Абзац четвертий резолютивної частини рішення викласти у наступній редакції: Стягнути з військової прокуратури Західного регіону України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 24 лютого 2020 року в розмірі - 2402813,5 (два мільйони чотириста дві тисячі вісімсот тринадцять) гривень 50 копійок з проведенням необхідних відрахувань, податку й інших обов`язкових платежів. Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за один місяць з проведенням необхідних відрахувань, податку й інших обов`язкових платежів допустити до негайного виконання.

В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі № 813/7690/14 залишено без змін.

14 серпня 2020 року позивач звернувся до Генерального прокурора та військового прокурора Західного регіону України із заявою, у якій просив:

1. Звільнити його з посади військового прокурора Західного регіону України за власним бажанням з дня поновлення у посаді військового прокурора Західного регіону України на підставі Постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 813/7690/14.

2. Забезпечити виконання чинного законодавства та Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року і Постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 813/7690/14 в частині нарахування і виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 р. по день фактичного звільнення з посади з урахуванням вимог ст. 116 Кодексу законів про працю України, ст. 27 Закону України «Про оплату праці», п. п. 2, 5, 8, 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

3. Забезпечити нарахування та виплату відповідно до положень ст. ст. 82, 85 Закону України « Про прокуратуру», ст. ст. 82, 83, 116, 117 Кодексу законів про працю України, ст. 24 Закону України « Про відпустки», ст. 27 Закону України «Про оплату праці», п. п. 2, 5, 8, 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, грошової компенсації за невикористані щорічні оплачувані відпустки тривалістю 30 календарних днів та щорічні додаткові оплачувані відпустки тривалістю 15 календарних днів за період з 24 жовтня 2014 року по дату звільнення.

4. Забезпечити виконання вимог ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, згідно з якими при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

14 серпня 2020 року позивач звернувся до Генерального прокурора та військового прокурора Західного регіону України із заявою, у якій просив: на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 813/7690/14 поновити його у посаді військового прокурора Західного регіону України з 24 жовтня 2014 року; забезпечити виконання чинного законодавства і судового рішення в частині нарахування і виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по день фактичного поновлення в посаді з урахуванням ст. 27 Закону України «Про оплату праці», п. п. 2, 5, 8, 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Також 04 вересня 2020 року позивач звернувся до Генерального прокурора із власноручно написаною заявою, у якій просив звільнити його з посади військового прокурора Західного регіону України та органів прокуратури за власним бажанням на підставі пункту 7 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Наказом Генерального прокурора від 04 вересня 2020 року № 233к наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1499к про звільнення ОСОБА_1 з посади військового прокурора Західного регіону у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді військового прокурора Західного регіону України з 24 жовтня 2014 року.

Наказом Генерального прокурора від 04 вересня 2020 року № 234к звільнено ОСОБА_1 з посади військового прокурора Західного регіону України та органів прокуратури з 04 вересня 2020 року у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 7 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру»).

Згідно повідомлення військової прокуратури Західного регіону України від 07 серпня 2020 року № 389 про нараховані суми, належні при звільненні, 09 вересня 2020 року позивачу нараховано: оклад (1 день) у розмірі 425,91 грн., вислуга оперативним працівникам (1 день) у розмірі 191,66 грн.; надбавка за ОВЗ в/с (1 день) у розмірі 617,57 грн.; компенсація за невикористані відпустки (266 днів) у розмірі 84250,18 грн. Усього до виплати при звільненні належить 68815,68 грн. Зазначена сума виплачена позивачу 09 вересня 2020 року, що підтверджується випискою по його картковому рахунку (а.с.76).

25 вересня 2020 року на рахунок позивача на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі № 813/7690/14 в частині стягнення з військової прокуратури Західного регіону України середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 24 лютого 2020 року в розмірі - 2402813,5 (два мільйони чотириста дві тисячі вісімсот тринадцять) гривень 50 копійок з проведенням необхідних відрахувань, податку й інших обов`язкових платежів, перераховано (в порядку безспірного списання коштів з рахунку Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону) грошові кошти в сумі 1934267,69 грн. Наведена обставина підтверджується випискою по картковому рахунку позивача (а.с.77).

Також 29 грудня 2020 року відповідач перерахував на рахунок позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 25 лютого 2020 року по 03 вересня 2020 року у сумі 293504,48 грн., що підтверджується випискою по його картковому рахунку (а.с.78).

Позивач, не погоджуючись із виплаченими відповідачем сумами в частині компенсації за невикористані 266 календарних днів відпусток та середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 25 лютого 2020 року по 03 вересня 2020 року, а також уважаючи, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні станом на 29 грудня 2020 року в сумі 398025,60 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30 грудня 2020 року по день прийняття судового рішення включно, виходячи із середньоденної заробітної плати в розмірі 4975,32 грн., звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача: недоплаченої під час розрахунку при звільненні компенсації за 266 днів невикористаних відпусток в сумі 905652,54 грн.; недоплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час затримки виконання судового рішення за період з 25 лютого 2020 року по 04 вересня 2020 року (включно) в сумі 247654,40 грн.; середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні станом на 29 грудня 2020 року в сумі 398025,60 грн.; середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30 грудня 2020 року по день прийняття судового рішення включно, виходячи із середньоденної заробітної плати в розмірі 4975,32 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача недоплаченої під час розрахунку при звільненні компенсації за 266 днів невикористаних відпусток в сумі 905652,54 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої – третьої статті 82 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.

Прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Прокурору надаються додаткові та інші відпустки, передбачені законом.

Згідно із частиною першою статті 24 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічне правило закріплене у частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України згідно із якою у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Як слідує з матеріалів справи, наказом Генерального прокурора від 04 вересня 2020 року № 234к позивача звільнено з посади військового прокурора Західного регіону України та органів прокуратури з 04 вересня 2020 року у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 7 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

При звільненні позивача з посади військового прокурора Західного регіону України та органів прокуратури йому підлягала до виплати грошова компенсація за 266 днів невикористаних відпусток. Указана обставина підтверджується повідомленням про нараховані суми, належні позивачу при звільненні, від 07 серпня 2020 року та сторонами не заперечується.

09 вересня 2020 року відповідач нарахував та виплатив позивачу грошову компенсацію за усі 266 днів невикористаних відпусток в сумі 84250,18 грн. (без урахування податків та інших обов`язкових платежів).

Проте позивач не погоджується із визначеною відповідачем та виплаченою йому сумою грошової компенсації за 266 днів невикористаних відпусток (84250,18 грн.), пояснюючи свою незгоду тим, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 813/7690/14 встановлено, що його середньоденний заробіток в період з 06 вересня 2017 року по 24 лютого 2020 року становив 2783,22 грн. Відтак, ця обставина в силу положень частини 4 статті 78 КАС України доказуванню не підлягає.

У той же час, 26 березня 2020 року рішенням Конституційного Суду України у справі № 6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Тому, на думку позивача, з 26 березня 2020 року у відповідача виник обов`язок нараховувати та виплачувати йому середній заробіток у спосіб та в порядок, які визначені статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням інших нормативно-правових актів.

З урахуванням зазначених вище висновків, позивач у позовній заяві наводить такий обрахунок грошової компенсації за 266 днів невикористаних відпусток.

З довідки військової прокуратури Західного регіону № 18-242 від 12 листопада 2019 року слідує, що середньоденна заробітна плата позивача перед звільненням становила 821,01 грн. Розрахований у порядку та в розмірах, передбачених статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» розмір посадового окладу керівника обласної прокуратури в 2020 році складає 56574,00 грн. Отже, коефіцієнт підвищення становить 6,06 ((56574,00 грн./9370 грн. (посадовий оклад керівника обласної прокуратури з 06 вересня 2017 року)). Таким чином, з 26 березня 2020 року розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 4975,32 грн. (821,01 грн. х 6,06). З огляду на наведене вище, позивач уважає, що йому за період з 01 вересня 2019 року по 25 березня 2020 року підлягали нарахуванню 143 дні з урахуванням 2783,22 грн. середньоденної заробітної плати у сумі 398000,46 грн., а за період з 26 березня 2020 року по 31 серпня 2020 року підлягали нарахуванню 107 днів з урахуванням 4975,32 грн. середньоденної заробітної плати у сумі 532359,24 грн. Розмір середньоденної заробітної плати для обрахування компенсації за невикористані дні відпусток складає 3721,44 грн. ((398000,46 + 532359,24 грн.)/(143 + 107 днів). Тому позивач висновує, що відповідач повинен був нарахувати йому на момент звільнення компенсацію за 226 днів невикористаних відпусток у сумі 989902,72 грн. (3721,44 грн. х 266 днів). З урахуванням виплаченої станом на 09 вересня 2020 року компенсації за 266 днів невикористаних відпусток у розмірі 84250,18 грн. її недоплата складає 905652,54 грн. (989902,72 грн. – 84250,18 грн.).

Надаючи правову оцінку таким твердженням позивача суд зазначає наступне.

За змістом статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 04 жовтня 2014 року № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік.

Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.

Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.

Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII внесено зміни до Бюджетного кодексу України, зокрема розділ Прикінцеві та перехідні положення доповнено п. 26, згідно з яким норми і положення статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення п. 26 розділу Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону № 1697 зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 визначено, що положення п. 26 розділу Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону № 1697 зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, положення п. 26 розділу Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону № 1697 зі змінами втратили чинність з 26 березня 2020 року.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (далі – Закон № 113-ІХ), який набрав чинності 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Зокрема, замість системи органів прокуратури, яка складається з Генеральної прокуратури України, регіональних та місцевих прокуратур, після проведення атестації прокурорів передбачено побудову нової структури: Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (стаття 7 Закону України «Про прокуратуру»).

Статті стосовно військових прокуратур в системі органів прокуратури виключено, а статтею 15 Закону України «Про прокуратуру» визначено виключний перелік посад в обласних та окружних прокуратурах.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Таким нормативним актом є постанова Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (зі змінами).

На підставі аналізу вищенаведеного суд відзначає, що наразі триває процес атестації прокурорів, як складова реформування органів прокуратури. Ліквідується стара система органів прокуратури та їх працівників, які пройшли атестацію, переводять до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур.

Встановлення нових розмірів посадових окладів переатестованим працівникам прокуратури Законом України «Про прокуратуру» буде сприяти незалежній діяльності прокуратури, неупередженому, об`єктивному, безсторонньому виконанню прокурорами своїх функцій. Підвищення посадових окладів є заходом щодо юридичного захисту прокурорів, належного рівня матеріального та соціального забезпечення, які мають бути гарантовані таким чином, щоб не допустити тиску, що може спричинити вплив на прийняті ними рішення.

Водночас, з матеріалів справи слідує, що позивач переатестацію не проходив, звільнений з посади військового прокурора Західного регіону України та органів прокуратури 04 вересня 2020 року.

Згідно із пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України».

Відповідно до пункту 1 наказу Офісу Генерального прокурора від 08 вересня 2020 року № 414 «Про день початку роботи обласних прокуратур» днем початку роботи обласних прокуратур визначити 11 вересня 2020 року. Зазначений наказ відповідно до вимог пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ опублікований у газеті «Голос України» від 09 вересня 2020 року № 164.

Таким чином, обласні прокуратури згідно наказу Офісу Генерального прокурора від 08 вересня 2020 року № 414 почали свою роботу 11 вересня 2020 року, а позивача звільнено з посади військового прокурора Західного регіону України та органів прокуратури 04 вересня 2020 року.

Отже, позивач, який не проходив переатестацію, фактично просить про здійснення обрахунку його середнього заробітку, виходячи з розміру посадового окладу керівника обласної прокуратури, яка станом на день звільнення позивача – 04 вересня 2020 року не почала роботу, її штат не сформовано, штатний розпис не затверджено, посадові оклади та інші складові заробітної плати конкретних працівників відповідними наказами уповноважених керівників органів прокуратури не встановлено, нарахування та виплати заробітної плати працівникам обласних прокуратур не проводилися.

Крім того, суд окремо відзначає, що положення Закону № 113-ІХ є чинними, неконституційними не визнавались, а тому мають бути застосовані до спірних правовідносин.

З огляду на вищезазначене, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для обчислення з 26 березня 2020 року середнього заробітку позивача, виходячи з розміру посадового окладу керівника обласної прокуратури, тому доводи позивача у цій частині суд відхиляє.

Разом з тим, здійснюючи перевірку правильності визначення відповідачем грошової компенсації за невикористані 266 днів невикористаних відпусток, суд враховує таке.

У відзиві на позовну заяву відповідач пояснив, що заробітна плата позивачу за 2020 рік нарахована та виплачена відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», від 09 грудня 2015 року № 1090 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами), від 15 червня 1994 року № 414 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам прокуратури (із змінами), від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та кошторису прокуратури регіону на 2020 рік, затвердженого Офісом Генерального прокурора.

Втім, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 813/7690/14, яка набрала законної сили 15 липня 2020 року, встановлено, що середньоденний заробіток позивача за період з 06 вересня 2017 року по 24 лютого 2020 року становить 2783,22 грн.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, та обставина, що середньоденний заробіток позивача за період з 06 вересня 2017 року по 24 лютого 2020 року становить 2783,22 грн. встановлена постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 813/7690/14, яка набрала законної сили, та в силу вимог частини 4 статті 78 КАС України доказуванню не підлягає.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) (далі – Постанова № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Пунктом 7 Постанови № 100 передбачено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Оскільки грошова компенсація за невикористані відпустки мала бути виплачена позивачу в день його звільнення – 04 вересня 2020 року, то для обчислення середньої заробітної плати, необхідно брати період, який включає повних 12 календарних місяців роботи, які передують місяцю виплати такої компенсації, а саме з 01 вересня 2019 року по 31 серпня 2020 року.

Кількість робочих днів за вказаний період становить 250 днів.

Середньоденний заробіток позивача згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 813/7690/14 становить 2783,22 грн.

Отже, за період з 01 вересня 2019 року по 31 серпня 2020 року позивачу підлягало нарахуванню 695805,00 грн. заробітної плати (250 х 2783,22 грн.)

Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати позивача для обчислення грошової компенсації за невикористані дні відпустки становить 2783,22 грн. (695805,00 грн./250).

Із урахуванням наявності у позивача 266 днів невикористаних відпусток йому підлягала до виплати при звільненні грошова компенсація в розмірі 740336,52 грн. (266 х 2783,22 грн.)

Беручи до уваги те, що 09 вересня 2020 року відповідач виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані 266 днів відпусток у розмірі 84250,18 грн. (без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів), за наявності у нього права на виплату такої компенсації у розмірі 740336,52 грн., то за таких обставин на користь позивача належить стягнути з відповідача недоплачену суму грошової компенсації за невикористані 266 днів відпусток у розмірі 656086,34 грн. (740336,52 грн. – 84250,18 грн.).

Крім цього, як слідує зі змісту повідомлення військової прокуратури Західного регіону України від 07 серпня 2020 року № 389 про нараховані суми, належні при звільненні, 09 вересня 2020 року позивачу нараховано: оклад (1 день) у розмірі 425,91 грн., вислуга оперативним працівникам (1 день) у розмірі 191,66 грн.; надбавка за ОВЗ в/с (1 день) у розмірі 617,57 грн. Усього: 1235,14 грн.

Враховуючи те, що середньоденний заробіток позивача згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 813/7690/14 становить 2783,22 грн., відповідач недоплатив позивачу заробітну плату за 1 день у розмірі 1548,08 грн. (2783,22 грн. – 1235,14 грн.).

Відтак, таку суму також належить стягнути з відповідача на користь позивача.

За таких обставин, позовні вимоги у цій частині належить задовольнити частково.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача недоплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час затримки виконання судового рішення за період з 25 лютого 2020 року по 04 вересня 2020 року (включно) в сумі 247654,40 грн. суд зазначає таке.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно із статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Пунктами другим, третім частини першої статті 371 КАС України встановлено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною сьомою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно із статтею 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Аналіз наведених правових норм дає підстави дійти таких висновків.

Законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення оскаржуватися.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина 2 статті 370 КАС України).

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Виплата середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що наявність вини роботодавця у затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі не є необхідною умовою для задоволення заявлених вимог, оскільки наявність цієї вини випливає безпосередньо із норм Конституції України, згідно з якими судові рішення, які набрали законної сили належить виконувати обов`язково.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05 березня 2020 року у справі № 280/360/19 для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Щодо наявності у цій справі затримки виконання судового рішення суд зазначає таке.

Суд встановив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі № 813/7690/14 поновлено ОСОБА_1 на посаді військового прокурора Західного регіону України з 24 жовтня 2014 року. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді допущено до негайного виконання.

Наказом Генерального прокурора від 04 вересня 2020 року № 233к наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1499к про звільнення ОСОБА_1 з посади військового прокурора Західного регіону у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді військового прокурора Західного регіону України з 24 жовтня 2014 року.

Таким чином, враховуючи те, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі № 813/7690/14 про поновлення позивача на посаді військового прокурора Західного регіону України з 24 жовтня 2014 року відповідач був зобов`язаний виконати негайно, однак виконав його лише 04 вересня 2020 року, суд констатує наявність у цій справі затримки виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді. За таких обставин, позивач має право відповідно до вимог статті 236 Кодексу законів про працю України на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року про поновлення його на посаді.

Щодо періоду затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді.

Як уже було зазначено судом вище, період затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді необхідно рахувати від наступного дня після постановлення такого рішення до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі.

У цій справі суд встановив, що рішення про поновлення позивача на посаді ухвалене судом 24 лютого 2020 року, а наказ про поновлення його на роботі виданий роботодавцем 04 вересня 2020 року, відтак, період затримки виконання судового рішення починається 25 лютого 2020 року та закінчується 03 вересня 2020 року (включно).

Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 29 грудня 2020 року відповідач перерахував на рахунок позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 25 лютого 2020 року по 03 вересня 2020 року у сумі 364601,82 грн. (без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів).

Проте з такою сумою позивач не згідний, вказуючи у позовній заяві наступні підстави своєї незгоди.

За період з 25 лютого 2020 року по 04 вересня 2020 року (включно) період затримки виконання рішення суду складає 133 робочих дні. Ураховуючи середньоденну заробітну плату позивача, середній заробіток за час вимушеного прогулу за час затримки виконання судового рішення складає: за період з 25 лютого 2020 року по 25 березня 2020 року (включно) 61230,84 грн. (22 дні х 2783,22 грн.); за період з 26 березня 2020 року по 04 вересня 2020 року (включно) 552260,52 грн. (111 днів х 4975,32 грн.), а всього 613491,36 грн. Відтак, з урахуванням виплаченої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період невиконання рішення суду у розмірі 364601,82 гривень та середнього заробітку за 04 вересня 2020 року, її недоплата становить 247654,40 грн. (613491,36 грн. – 364601,82 грн. – 1235,14 грн.).

Надаючи правову оцінку таким доводам позивача, суд зазначає наступне.

Щодо доводів позивача про необхідність врахування з 26 березня 2020 року його середньоденної заробітної плати у розмірі 4975,32 грн., тобто виходячи з розміру посадового окладу керівника обласної прокуратури, суд відзначає, що, надаючи правову оцінку попередній позовній вимозі, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для обчислення з 26 березня 2020 року середнього заробітку позивача, виходячи з розміру посадового окладу керівника обласної прокуратури. Тому, зважаючи на такий висновок суду, доводи позивача у вказаній вище частині під час вирішення цієї позовної вимоги суд також відхиляє.

Крім того, питання щодо виплати позивачу середнього заробітку за 04 вересня 2020 року суд вирішив під час розгляду попередньої позовної вимоги, а тому під час розгляду цієї позовної вимоги вказане питання суд не вирішує.

Щодо розрахунку належної до стягнення суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді за встановлений період суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Постанови № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Середньоденний заробіток позивача згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 813/7690/14 становить 2783,22 грн.

Кількість днів затримки виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді за період з 25 лютого 2020 року по 03 вересня 2020 року (включно) становить 131 робочий день.

Таким чином, розмір середнього заробітку позивача за час затримки виконання судового рішення про поновлення його на посаді за період з 25 лютого 2020 року по 03 вересня 2020 року (включно) становить 364601,82 грн. (131 х 2783,22 грн.).

Враховуючи те, що 29 грудня 2020 року відповідач здійснив виплату позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 25 лютого 2020 року по 03 вересня 2020 року у сумі 364601,82 грн. (без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів), тобто у належному розмірі, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача недоплаченої суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 25 лютого 2020 року по 03 вересня 2020 року в сумі 247654,40 грн., відсутні.

За таких обставин, у цій позовній вимозі належить відмовити повністю.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні станом на 29 грудня 2020 року в сумі 398025,60 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30 грудня 2020 року по день прийняття судового рішення включно, виходячи із середньоденної заробітної плати позивача в розмірі 4975,32 грн. суд зазначає наступне.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України встановлено обов`язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку.

Так, частиною першою зазначеної статті визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на прокурорів стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні прокурорів зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці прокурорів, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з органів прокуратури.

Крім того, суд зауважує, що стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні. Так, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки тощо).

Яка слідує з матеріалів справи, наказом Генерального прокурора від 04 вересня 2020 року № 234к позивача звільнено з посади військового прокурора Західного регіону України та органів прокуратури з 04 вересня 2020 року у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 7 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру»).

Суд встановив, що на момент звільнення зі служби 04 вересня 2020 року позивач мав право на отримання від роботодавця таких виплат:

- середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 24 лютого 2020 року в розмірі 2402813,5 (два мільйони чотириста дві тисячі вісімсот тринадцять) гривень 50 копійок з проведенням необхідних відрахувань, податку й інших обов`язкових платежів – виплачено відповідачем 25 вересня 2020 року;

- компенсацію за невикористані 266 днів відпусток у розмірі 740336,52 грн. – виплачено відповідачем 09 вересня 2020 року у розмірі 84250,18 грн. (без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів), сума недоплати станом на момент прийняття судом рішення у справі складає 656086,34 грн.;

- середньоденний заробіток у розмірі 2783,22 грн., виплачено відповідачем 09 вересня 2020 року у розмірі 1235,14 грн. (без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів), сума недоплати станом на момент прийняття судом рішення у справі складає 1548,08 грн.

- середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 25 лютого 2020 року по 03 вересня 2020 року у сумі 364601,82 грн. (без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів), виплачено відповідачем у повному розмірі 29 грудня 2020 року.

Отже, як видно з наведеного вище, станом на момент звільнення позивача зі служби відповідач, з порушенням вимог статті 116 Кодексу законів про працю України не провів з позивачем повного розрахунку, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, шляхом стягнення з нього середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, у справі, яка розглядається суд, встановивши право позивача на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні повинен визначити суму такого відшкодування за цей період, а не зобов`язувати відповідача провести її нарахування та виплату.

Щодо суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку суд враховує наступне.

Середньоденний заробіток позивача згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 813/7690/14 становить 2783,22 грн.

При цьому правових підстав для обчислення з 26 березня 2020 року середнього заробітку позивача, виходячи з розміру посадового окладу керівника обласної прокуратури, як уже було зазначено вище, немає.

Період затримки розрахунку при звільненні обраховується з 05 вересня 2020 року (наступний день за днем звільнення) по 05 липня 2021 року (дата ухвалення рішення) та становить 205 робочих днів.

Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 570560,10 грн. (205 х 2783,22 грн.).

Разом з тим, надаючи правову оцінку розміру середнього заробітку, який належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні».

Разом з тим, у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду зазначив таке: «Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку».

Також суд відзначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 звернула увагу на те, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію.

З урахуванням наведеного правового висновку та встановлених обставин справи, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 3510534,9 грн. (100%), з яких:

1. Виплачено: середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2402813,5 грн; компенсацію за невикористані 266 днів відпусток у розмірі 84250,18 грн.; середньоденний заробіток у розмірі 1235,14 грн.; середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в розмірі 364601,82 грн. – разом 81,27 %.

2. Не виплачено: компенсацію за невикористані 266 днів відпусток у розмірі 656086,34 грн.; середньоденний заробіток у розмірі 1548,08 грн. – разом 18,73 %.

Обрахована судом сума середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, становить 570560,10 грн.

Отже, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 106865,90 гривень як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (18,73% від 570560,10 грн.).

Таким чином, позовні вимоги позивача у цій частині належить задовольнити частково.

Окремо суд відзначає те, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 Податкового кодексу України).

В підпункті 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як видно із підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів зі стягнених у цій справі сум покладається саме на відповідача.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до правил статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до квитанції № 0.0.1984179342.1 від 19 січня 2021 року при зверненні з цим позовом до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 12258,00 грн., відтак, враховуючи часткове задоволення позову судом, за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на користь ОСОБА_1 належить стягнути 7645,00 грн. сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (вул. Клепарівська, 20, м. Львів, 79007), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011) про стягнення компенсації за невикористані відпустки, недоплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу за затримку виконання судового рішення, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – задовольнити частково.

Стягнути зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на користь ОСОБА_1 недоплачену грошову компенсацію за 266 днів невикористаних відпусток в сумі 656086,34 грн. та недоплачену суму середнього заробітку за 1 день в сумі 1548,08 грн., з проведенням необхідних відрахувань, податку й інших обов`язкових платежів.

Стягнути зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 вересня 2020 року по 05 липня 2021 року в сумі 106865,90 грн., з проведенням необхідних відрахувань, податку й інших обов`язкових платежів.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (вул. Клепарівська, 20, м. Львів, 79007, код ЄДРПОУ 38326057) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) 7645,00 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 15 липня 2021 року.

Суддя Клименко О.М.