Ухвала суду № 98363339, 16.07.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/1942/21

У Х В А Л А

з питань закриття провадження в адміністративній справі

16 липня 2021 року

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання Львівської обласної прокуратури про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Львівської обласної прокуратури про стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, -

в с т а н о в и в :

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Львівської обласної прокуратури, в якій позивач просить суд:

- задоволити позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Держави України в особі Львівської обласної прокуратури (Код ЄДРПОУ 02910031, проспект Шевченка, 17-19, Львів, Львівська область, 79000) про стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме - посадового окладу, визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-УІІ, завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 30 грудня 2020 року в сумі 1072220,37 грн (один мільйон сімдесят дві тисячі двісті двадцять гривень 37 копійок);

- стягнути з Держави Україна в особі Львівської обласної прокуратури (Код ЄДРПОУ 02910031, проспект Шевченка, 17-19, Львів, Львівська область, 79000) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме - посадового окладу, визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ, завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 30 грудня 2020 року у сумі 1072220,37 грн (один мільйон сімдесят дві тисячі двісті двадцять гривень 37 копійок).

Ухвалою судді від 16.02.2021 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

На адресу суду надійшло клопотання представника Львівської обласної прокуратури про закриття провадження у справі, обґрунтоване тим, що спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а тому не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Вказує на те, що виникнення спірних правовідносин зумовлено спричиненням, на думку позивача, шкоди неконституційним актом, а саме – положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, яке рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Позивач не вказує. Які саме неправомірні дії вчинено Львівською обласної прокуратурою, а лише просить відшкодувати шкоду.

Вирішуючи клопотання про закриття провадження у справі, суд керується наступним.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі-Закон № 1402-VIII) суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

За змістом статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, те, що за своєю правовою природою вони виникають у приватноправових відносинах і містять наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Тому до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Крім того, до компетенції адміністративних судів належить розгляд спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, що передбачено у пункті 2 частини першої статті 19 КАС України.

Поняття публічної служби є широким, оскільки включає в себе державну службу, службу в органах місцевого самоврядування та службу в публічних установах.

Сутність публічної служби полягає в трьох аспектах, а саме: у функціональному аспекті вона постає як діяльність з метою виконання загальнодержавних завдань управління; в інституційному - окреслює певне коло осіб, оскільки виконання публічних справ становить їх соціальну функцію; у юридичному - охоплює правове регулювання особливих публічно-правових, службових відносин.

Під «публічною службою» необхідно розуміти врегульовану виключно Конституцією та законами України професійну публічну діяльність осіб, які заміщують посади в державних органах і органах місцевого самоврядування щодо реалізації завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування.

Поняття «публічного службовця» необхідно розглядати через запропоновані юридичною наукою та практикою ознаки. Це, зокрема, зайняття посади в органі публічної влади, виконання завдань держави (громади) в межах покладених на них обов`язків і наданих прав, фінансування з державного (або місцевого) бюджету. Публічним є службовець, що обіймає посаду в органі влади, апараті органів влади чи органі місцевого самоврядування на підставі фактичного складу, обов`язковим елементом якого є акт призначення на посаду, і здійснює професійну виконавчо-розпорядчу адміністративну діяльність на постійній основі, виходячи з публічних інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася щодо юрисдикційності справ за позовами, що стосуються обрання, перебування та звільнення з публічної служби.

Належність таких спорів до адміністративних обґрунтовано таким.

У рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18.

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/33941/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначала, що публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Тобто до вказаних правовідносин, які є різновидом трудових, застосовуються і норми трудового права, у тому числі і стаття 237-1 Кодексу законів про працю України (далі-КЗпП України) про відшкодування матеріальної шкоди працівнику, незважаючи на те, що такий спір виникає щодо прийняття, проходження чи припинення публічної служби.

З аналізу зазначених норм слідує, що законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

У справі, яка розглядається, ОСОБА_1 у позовній заяві просив відшкодувати йому матеріальну шкоду у вигляді не отриманої частини заробітної плати, а саме - посадового окладу, визначеного частинами 3,4 статті 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцевих та перехідних положень» Бюджетного кодексу України, що були визнані неконституційними згідно Рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року за період з 01 серпня 2015 року по 30 грудня 2020 року в розмірі 1 072 220 (один мільйон сімдесят дві тисячі двісті двадцять) гривень 37 коп.

З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, що обумовлює виплату заробітної плати.

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що спори з приводу прийняття на публічну службу, її проходження чи звільнення, на відміну від спорів щодо оскарження рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи здійснює орган, з яким виник спір, у конкретних правовідносинах з позивачем владні управлінські функції. Для визначення юрисдикції спору з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення суд має встановити, чи проходила особа публічну службу, а також, у зв`язку із чим - прийняттям, проходженням або звільненням виник спір.

У постанові від 05 червня 2019 року у справі № 697/23445/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що предметом спору є стягнення збитків у вигляді не отриманого щомісячного грошового утримання, які мали бути нараховані позивачу, коли він працював суддею, тобто перебував на публічній службі. Спір, який виник між сторонами, стосується проходження позивачем публічної служби, до якої включається і виплата щомісячного грошового утримання, тому він підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Суд зазначає, якщо спір виник під час роботи позивача на посаді прокурора, тобто походження публічної служби, у зв`язку з недоотриманням частини заробітної плати, яка мала бути нарахована позивачу, отже цей спір пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, тобто такий спір повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Підсумовуючи наведене, суд вважає заявлене клопотання про закриття провадження у справі необґрунтованим, оскільки наведені у ньому доводи що не відповідають наведеним вище правовим приписам, а тому у задоволенні такого слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 238, 239, 243, 248, 250, 256, 293-295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ухвалив:

у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Грень Н.М.