Рішення № 98363131, 15.07.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

15 липня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2383/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фермерського господарства «Степове» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у сумі 57910,82 грн,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 11 травня 2021 року надійшла позовна заява Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі-позивач, ЛОВФСЗІ) до фермерського господарства «Степове» (далі – відповідач, ФГ «Степове») про стягнення адміністративно-господарської санкції за 2020 рік у сумі 57772,22 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за період з 16 квітня 2021 року по 27 квітня 2021 року у розмірі 138,60 грн, разом 57910,82 грн (арк.спр.1-7).

В обґрунтування позову зазначено, що відповідач надав Звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік за формою 10-ПОІ вх. № 1359 від 22.02.2021, з якого вбачається не виконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році. 09.03.2021 позивач направив на адресу відповідача попередження про добровільну сплату адміністративно-господарської санкції та пені, відповідач борг не сплатив. 04.03.2021 позивач направив запит до Старобільського районного центру зайнятості №269/05-03 щодо отримання інформації відносно подання відповідачем звітності за формою № 3-ПН, з відповіді на який вбачається, що відповідач протягом 2020 року надавав до центру зайнятості відомості за формою № 3-ПН з інформацією щодо наявності вільних робочих місць, але не всі можливі заходи, спрямовані на виконання 4% -го нормативу вжив. Враховуючи інформацію за Звітом 10-ПОІ за 2020 рік, який був надісланий на адресу позивача відповідачем, вбачається не виконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році, у зв`язку з чим нарахована адміністративно-господарська санкція у розмірі 57772,22 грн, яку відповідач, враховуючи норму частини 4 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», повинен був сплатити до 15 квітня наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу, про що був повідомлений позивачем. Позивачем здійснено розрахунок пені за прострочення відповідачем сплати адміністративно-господарської санкції з 16.04.2021 по 27.04.2021 з урахуванням облікової ставки НБУ у розмірі 7,5 % річних за кожен день прострочення. Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд стягнути з фермерського господарства «Степове» на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарську санкцію за 2020 рік у сумі 57772,22 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за період з 16 квітня 2021 року по 27 квітня 2021 року у розмірі 138,60 грн, разом 57910,82 грн на розрахунковий рахунок UA508999980313141230000012331 ГУК у Луг.обл./СТАРОБ.Р- Н./50070000, код ЄДРПОУ 37991110, код доходу 50070000 «Надходження до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю «00» Без деталізації за відомчою ознакою».

28.05.2021 відповідачем до матеріалів справи надано відзив, в якому зазначив, що відповідачем протягом 2020 року подавалися до районного центру зайнятості звіти про наявність вакансій за формою №3-ПН, у яких зазначалася наявність вакансій для осіб з інвалідністю. Відповідачем у 2020 році з метою інформування про створені робочі місця для осіб з інвалідністю розміщено оголошення у ЗМІ. Отже, відповідач вважає, що належним чином виконуються вимоги нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини соціальної захищеності осіб з інвалідністю, у тому числі щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю. На підставі викладеного, відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі (арк.спр.33-34).

Судом по справі вчинено наступні процесуальні дії:

- ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 17.05.2021 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк.спр.27-28).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Фермерське господарство «Степове», код ЄДРПОУ 24853718, місцезнаходження 92755, Луганська область, Старобільський район, с.Малохатка, вул.Степова, буд.27, зареєстровано в якості юридичної особи 27.10.1997, 06.12.2005, 13771200000000267 Старобільською районною державної адміністрацією Луганської області, видом діяльності є 01.11 – вирощування зернових культур (крім рису) бобових культур і насіння олійних культур (арк.спр.35, 36-37).

Фермерське господарство «Степове» зареєстрований у Луганському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів 12.05.2014 за №44/251/223, що підтверджується довідкою про реєстрацію роботодавця у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів від 12.05.2014 №3422 (арк.спр.15).

Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів ФГ «Степове» за 2020 рік форми № 10-ПОІ, наданого до Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 9 осіб, з них кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 1 особа (арк.спр.16).

Позивачем нараховано адміністративно-господарську санкцію за невиконання ФГ «Степове» нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік у розмірі 57772,22 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 138,60 грн (арк.спр.21).

Листом від 09.03.2021 № 299/02-12 позивач попередив відповідача про нарахування адміністративно господарської санкції у розмірі 57772,22 грн (арк.спр.17).

На запит Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів №269/05-03 від 04.03.2021 Старобільським районним центром зайнятості надано інформацію від 18.03.2021 №242/04-21, якою повідомлено, що протягом 2020 року Фермерське господарство «Степове» надавало звітність за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» з інформацією про вільні робочі місця (вакансії), на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю. Особи з інвалідністю мали змогу ознайомитися з інформацією про заявлені Фермерським господарством «Степове» вільні робочі місця для даної категорії громадян, бажаючих отримати направлення на працевлаштування не було. Фермерське господарство «Степове» не здійснювало замовлення до Старобільського районного центру зайнятості на професійне навчання або підготовку особи з інвалідністю (арк.спр.20).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відносини, що виникають з приводу соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантій їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами регулюються Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 р. № 875-ХІІ (далі Закон № 875-ХІІ).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 17 Закону № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю (ч. 2 ст. 17 Закону № 875-ХІІ).

Згідно з вимогами частини 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 20 Закону № 875-ХІІ сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (ч. 4 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).

Як убачається з ч. 5 ст. 20 Закону № 875-ХІІ, у разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

З огляду на норми ст. 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин відповідно до ст. 218 ГК України є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Таким чином, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Частиною 1 ст. 18 Закону № 875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати для них умови оплати праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ).

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

При цьому працевлаштування осіб з інвалідністю, згідно з вимогами ч. 3 ст. 19 Закону № 875-ХІІ здійснюється підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, самостійно у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.

Таким чином, аналіз наведених норм чинного законодавства України свідчить про те, що на підприємства покладено обов`язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а не обов`язок здійснювати пошук таких осіб для працевлаштування.

Суд звертає увагу, що при розгляді зазначеної категорії справ адміністративним судам потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ст. 19 Закону № 875-ХІІ відповідач подав до Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми 10-ПОІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік.

У звіті, зокрема, зазначено: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) - 9; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) проставлений прочерк; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (осіб) 1; сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 57774,00 грн (арк.спр.16).

Судом встановлено, що відповідачем було створено на підприємстві 1 (одне) робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю на 2020 рік на посаду двірника. Посада двірника на момент виникнення спірних правовідносин була вакантною.

Дані обставини підтверджуються наданими до суду штатним розписом редакції газети (арк.спр.52,53,54).

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70 затверджено порядок подання підприємствам, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (далі - Порядок).

Відповідно до цього Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 р. за № 988/23520, затверджено форму статистичної звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", та порядок її подання.

Згідно з наданими відповідачем до суду документами упродовж 2020 року у нього не було працевлаштованих осіб з інвалідністю, проте одне робоче місце для особи з інвалідністю було створено і така посада була вакантною.

Як встановлено судом, з огляду на виникнення вакансії для працевлаштування особи з інвалідністю у 2020 році відповідач надав до центру зайнятості (за місцезнаходженням вакансії) інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН з відміткою вакансії для осіб з інвалідністю.

Так, в матеріалах справи міститься також звітність відповідача - Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН, яка подавалася відповідачем щомісячно за 2020 рік до центру зайнятості (арк.спр.38-49).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у газеті від 15.07.2020 №29, від 02.09.2020 №36, від 28.10.2020 №44 ФГ «Степове» пропонує робоче місце для особи з інвалідністю – 1 вакансія (арк.спр.52,53,54).

Статтею 18 Закону № 875-ХІІ встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендації МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань (ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875-ХІІ).

Отже, на думку суду, обов`язок щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується обов`язком роботодавця підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Суд звертає увагу позивача, що такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, суд приходить до висновку, що причини непрацевлаштування інвалідів не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 26.06.2018 у справі №№806/1368/17, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18, від 24.06.2020 у справі №440/2008/19.

Доводи позивача відхиляються судом як необґрунтовані.

Так, суд наголошує, що Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда. Тому обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Водночас, нормами чинного законодавства не покладено обов`язку підприємств самостійного пошуку інвалідів для подальшого працевлаштування.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач вчинив всі можливі дії для створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та подав відповідну інформацію до центру зайнятості про наявні вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю, отже, відповідачем було виконано вимоги ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Суд звертає увагу позивача, що відповідальність за не направлення відповідним органом до нього осіб з інвалідністю на працевлаштування, відмовою таких осіб на працевлаштування або невідповідність таких осіб вимогам на ту чи іншу посаду, не може бути покладена на відповідача.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем виконано вимоги ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», отже, не порушено права позивача та дотримано вимоги, передбачені частиною другою статті 2 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи не було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи було спростовано відповідачем.

Відповідно до статті 11, частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

За таких обставин суд, з урахуванням системного аналізу вказаних вище норм права, оцінивши в сукупності надані докази, дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Судові витрати по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фермерського господарства «Степове» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у сумі 57910,82 грн – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.О. Кисельова