Рішення № 98362958, 16.07.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2021 року справа №320/12643/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ясенсвіт» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, про визнання протиправним та скасування рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ясенсвіт» звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області форми «В1» від 14 вересня 2020р. за №0002600402 про завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за травень 2020 у сумі 408465 грн., та застосування штрафних санкцій у розмірі 204232,50 грн.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області форми «В4» від 14 вересня 2020р. за №0002610402 про зменшення від`ємного значення ПДВ у сумі 185893 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 04 по 10 серпня 2020р. посадовою особою Головного управління ДПС у Київській області відповідно до наказу від 21 липня 2020р. за №923, відповідно до вимог пп.20.1.4 п.20.1 ст. 20 пп.75.1.2.п.75.1 ст. 75, пп.78.1.8 п.78.1 ст. 78 ПК України було проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань правомірності декларування позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за травень 2020р. За наслідком проведеної перевірки відповідачем 17 серпня 2020р. складено акт за реєстраційним номером №379/10-36-04-2/ НОМЕР_1 , відповідно до розділу 3, якого встановлено порушення п.198.1, п.198.3 ст. 198, п.200.4, п. 200.1 ст. 200, п.201.1 ст. 201 ПК України, що на думку відповідача призвело до завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ, заявленого на рахунок платника у банку по декларації за травень 2020 у розмірі 408465грн.; суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду по декларації за травень 2020р. у розмірі 185893 грн. На підставі зазначеного акту перевірки, відповідачем були винесені податкові повідомлення рішення форми «В1» за №0002600402 та форми «В4» за №0002610402 від 14 вересня 2020р. Позивач вважає, що вказані податкові повідомлення-рішення є незаконним, та такими, що підлягають скасуванню з тих підстав, що господарські операції позивача з контрагентами ТОВ «Неогрупп» ФГ «Агро Саланг-Тетерів» мали реальний характер та підтверджені належними первинними документами, а відповідач безпідставно зробив висновки про відсутність реальних правових наслідків за господарськими операціями з контрагентами позивача. Зазначені обставини і стали підставою звернення до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 04 грудня 2020р. провадження у справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання, яке призначено на 21 січня 2021р.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Надав суду заяву з проханням розглянути справу у порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Надав на адресу суду відзив, в якому просив у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що у ході проведення позапланової документальної перевірки позивача з приводу дотримання останнім вимог податкового законодавства України, не було здобуто доказів реальності вчинення господарських операцій між ТОВ «Ясенсвіт» з контрагентами ТОВ «Неогрупп» ФГ «Агро Саланг-Тетерів», у зв`язку з чим були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Відповідач вважає, що під час здійснення перевірки позивача, та прийняття за наслідком такої перевірки рішень, відповідач діяв у відповідності до вимог діючого законодавства України, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

12 січня 2021 р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що доводи відповідача у відзиві щодо відсутності реальності здійснених господарських операцій обґрунтовуються виключно інформацією з електронних баз даних, а саме: ІС «Податковий блок», Єдиний реєстр податкових накладних та Єдиний державний реєстр судових рішень без проведення повного та ретельного аналізу первинних та інших документів, які згідно з вимогами законодавства є підставою для відображення господарських операцій в обліку та звітності. Вважає, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості висновків акту перевірки та оскаржуваних рішень, а тому існують підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, а також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та доказами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ясенсвіт» (код ЄДРПОУ 32619343) є юридичною особою, що зареєстрована 01.09.2003 року Рокитнянською районною державною адміністрацією (номер запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців 13381050002000104).

Як платник податків ТОВ «Ясенсвіт» перебуває на обліку з 01.09.2003 в Рокітнянській ДПІ Білоцерківського відділення Головного управління ДПС в Київській області.

Основним видом діяльності товариства є: розведення свійської птиці; вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; виробництво олії та тваринних жирів; виробництво м`яса свійської птиці; оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами та інші види діяльності.

Позивач має у володінні, користуванні та розпорядженні власні та орендовані основні засоби: земельні ділянки, виробничі, складські та офісні будівлі і споруди, машини і обладнання, транспортні засоби, виробничі лінії, інструменти, прилади та інвентар та інші основні засоби.

Судом встановлено, що на підставі наказу від 21 липня 2020р. за № 923, направлень на перевірку № 1090, № 1091 та № 1094, відповідно до вимог пп.20.1.4 п.20.1 ст. 20 пп.75.1.2.п.75.1 ст. 75, пп.78.1.8 п.78.1 ст. 78 ПК України посадовими особами Головного управління ДПС в Київській області з 04.08.2020 по 10.08.2020 проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань правомірності декларування позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за травень 2020р.

За наслідком проведеної перевірки відповідачем 17 серпня 2020р. складено акт за реєстраційним номером №379/10-36-04-2/326193343, відповідно до якого встановлено порушення п.198.1, п.198.3 ст. 198, п.200.4, п. 200.1 ст. 200, п.201.1 ст. 201 ПК України, що на думку відповідача призвело до завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ, заявленого на рахунок платника у банку по декларації за травень 2020 у розмірі 408465грн.; суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду по декларації за травень 2020р. у розмірі 185893 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки, відповідачем були винесені податкові повідомлення рішення форми «В1» за №0002600402 та форми «В4» за №0002610402 від 14 вересня 2020р.

Не погоджуючись з висновками викладеними в акті перевірки та податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ «Ясенсвіт» подало до ДПС України скаргу на податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області.

За результати розгляду скарги ДПС України залишило без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області №0002600402 та №0002610402 від 14 вересня 2020, а скаргу без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Так, матеріали справи свідчать, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем податкової дисципліни засновані на твердженнях про нереальність здійснення господарських операцій за перевірений період між позивачем та ТОВ «Неогрупп» при придбанні олії та ФГ «Агро Саланг-Тетерів» при придбанні кукурудзи та пшениці.

Суд зазначає, що основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту а пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість операції платників податків з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу..

Згідно пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України, для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-ХIV (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, далі - Закон №996-ХIV) визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до статті 1 Закону №996-ХIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, у той час як під господарською операцією розуміється дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

При цьому за змістом статті 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із положеннями ч. 3 цієї статті інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця.

Оскільки сукупний аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що обов`язок платника податку з декларування податкового зобов`язання з податку на додану вартість є, перш за все в даній ситуації, похідним від самого факту здійснення відповідних господарських операцій, при цьому перевірка правильності відображення господарської операції у податковому обліку вимагає дослідження дійсного переміщення активу між учасниками поставки та аналіз змін їх майнового стану з урахуванням усіх доводів та доказів, наданих учасниками провадження.

Отже, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку із положеннями законодавства з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності визначають, що однією з головних умов документального підтвердження задекларованих платником податків у податковій звітності показників є можливість на підставі наявних первинних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту (доходу) в результаті здійснення господарських операцій.

При цьому первинний документ має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення, натомість сама собою наявність або відсутність окремих документів не свідчить про наявність факту порушення з боку платника податків, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув`язка окремих показників.

Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Досліджуючи зміст фінансово-господарських операцій позивача з контрагентами, податкові наслідки яких контролюючий орган поставив під сумнів, судом встановлено наступне.

Так, 01.04.2020 між ТОВ «Ясенсвіт» та ТОВ «Неогрупп» укладено договір поставки товару № 01042020, згідно якого позивач приймає та оплачує олію соєву нерафіновану. Сума договору, кількість та строки визначались у специфікаціях та додаткових угодах.

Відповідно до умов договору поставки, товар партіями поставлявся згідно правил DDP Інкотермс-2010. Проплата за товар здійснювалась протягом 14 календарних днів з дня поставки.

Перевезення товару до складських приміщень позивача за адресами Черкаська область, Жашківський район с. Скибин та Київська область, Васильківський район с. Крушинка підтверджується товарно-транспортними накладними, що містяться в матеріалах справи.

Фактичне прибуття товару на склади позивача додатково встановлено на підставі записів у книгах вагаря із зазначенням дати прибуття товару, державного номеру автомобіля, який привіз вантаж, ваги, назви та постачальника, а також прізвища водія.

Крім того, судом досліджені додані до матеріалів справи договори та специфікації, виписані видаткові накладні, оформлені податкові накладні, товаро-транспортні накладні та книги вагаря.

Судом встановлено, що податкові накладні зареєстровані в реєстрі накладних, що не заперечували і сторони.

Також між ТОВ «Ясенсвіт» та ФГ «Агро Саланг-Тетерів» укладено договір поставки товару № YAS-04/05/20-3, згідно якого позивач приймає та оплачує кукурудзу та пшеницю. Сума договору, кількість та строки визначались у специфікаціях та додаткових угодах.

Відповідно до умов договору поставки, товар партіями поставлявся згідно правил DAP Інкотермс-2010. Проплата за товар здійснювалась протягом 14 календарних днів з дня поставки.

Перевезення товару до складських приміщень позивача за адресами Черкаська область, Жашківський район с. Скибин та Київська область, Васильківський район с. Крушинка підтверджується товарно-транспортними накладними, що містяться в матеріалах справи.

Судом досліджені додані до матеріалів справи договори та специфікації, виписані видаткові накладні, оформлені податкові накладні, товаро-транспортні накладні.

Крім того, якість поставленої продукції підтверджується посвідченнями про якість соєвої олії та посвідченнями про якість поставленої кукурудзи та пшениці, які наявні в матеріалах справи.

Податкові накладні зареєстровані в реєстрі накладних.

Перевіривши надані письмові докази, суд вважає, що первинні документи позивача по взаємовідносинам з наведеними вище контрагентами мають всі необхідні обов`язкові реквізити, визначені податковим законодавством. На противагу зазначеному, податковим органом під час судового розгляду справи не було наведено будь-яких переконливих доводів та не надано належних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, та/або свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, та/або про наявність інших обставин що підтверджують недобросовісність саме позивача, як платника податків.

Отже, висновок ГУ ДПС у Київській області про порушення позивачем п. 200.1, п. 200.2, п. 200.4, п. 200.7, п. 200.8, п. 200.9 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого платником податків було завищено суму від`ємного значення та податковий кредит з ПДВ і відповідно суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку, спростовується первинними документами, наданими товариством позивача, та не знайшов свого підтвердження під час розгляду даного спору в суді.

Враховуючи те, що позивачем своєчасно та в повній мірі виконано свої обов`язки з декларування податку на додану вартість, неможливості зі своєї сторони забезпечити дотримання постачальником своїх обов`язків щодо декларування податку на додану вартість і той факт, що платник податків (позивач) не знав та не міг знати про недобросовісність своїх контрагентів, суд вважає, що Позивач не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і як наслідок повторно сплачувати згаданий податок.

Інформація про ознаки фіктивної діяльності контрагента (як-то: податковий стан платника податків, відсутність необхідних та достатніх матеріально-технічних ресурсів та персоналу тощо), одержана контролюючим органом з його власних інформаційних систем, що не оформлена рішенням суб`єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд в постановах від 04.12.2018 у справі №814/788/14, від 30.11.2018 у справі №820/4698/17, від 14.02.2018 у справі № 804/15887/14.

Крім того, податковим органом не було враховано, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Так, одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового кодексу України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв`язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» (заява №6689/03), п. 38 рішення ЄСПЛ у справі Інтерсплав проти України (заява №803/02)).

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. (Булвес АД проти Болгарії) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є власністю у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов`язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов`язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону Про ПДВ стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов`язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов`язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів. Для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов`язковому порядку необхідно з`ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з`ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Суд не приймає твердження податкового органу щодо відсутності у контрагента позивача достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень та інших основних засобів, що не може свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказані юридичні особи не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядних договорів, договорів оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності. Так, укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки, а податкове законодавства не ставить право платника на податковий кредит та на формування витрат в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється виконання своїх договірних обов`язків контрагентом.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем не доведена, а позивачем спростована, правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, з урахуванням змісту первинних та інших документів, які в умовах звичайної ділової практики супроводжують та підтверджують фактичне вчинення платником податків господарських операцій, що у сукупності, не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення підприємством господарських операцій з придбання олії, кукурудзи та пшениці чи їх невідповідності з господарською діяльністю позивача, та не свідчать про відсутність у позивача підстав для формування задекларованих позивачем податкових вигод у вказаному періоді.

Дослідивши наявні у справі докази, а також проаналізувавши наведені вище законодавчі норми, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та про наявність правових підстав для їх задоволення.

Також, відповідно до норм ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові виграти, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 11978,87 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням від 26.11.2020 № 8934316707, з огляду на що, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.09.2020 року № 0002600402 та № 0002610402, що прийняті Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області (ЄДРПОУ 43141377) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ясенсвіт» (ЄДРПОУ 32619343) судовий збір у розмірі 11978,87 (одинадцять тисяч дев`ятсот сімдесят вісім) грн. 87 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.