Рішення № 98362943, 16.07.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2021 року № 320/1875/20

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши в місті Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДПС України у Київській області про визнання протиправними та скасування вимоги, рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8871- 17/8546 від 14.08.2019р. Головного управління ДПС у Київській області у сумі 34111,20 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Київській області скасувати нараховану фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 недоїмку з ССВ у сумі 34111,20 грн., про що внести відповідну інформацію до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , та повернути сплачені ОСОБА_1 кошти у сумі 34111,20 грн.;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Київській області №0017885005 від 28.01.2020р. про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску у сумі 28050,25 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно прийнято оскаржувані рішення, оскільки позивач підприємницької діяльності з 05.07.2012 по 10.12.2019 не здійснював, а за весь час нарахування єдиного соціального внеску за позивача як за страховану особу, здійснювали його роботодавці.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмову провадженні).

Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався, жодних клопотань чи заяв до суд не подав.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач зареєстрований Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області як фізична особа-підприємець 31.08.2004р., номер запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця № 2 353 000 0000 000553.

З 01.01.2012р. по червень 2013р. позивач був на спрощеній системі оподаткування.

З червня 2013 року позивач не здійснював підприємницьку діяльність, оскільки подав заяву до Білоцерківської ОДПІ Київської області про її припинення.

З 2013р. позивач не подавав жодних звітів, у зв`язку із відсутністю ведення підприємницької діяльності, також позивач протягом останніх трьох років не отримував від органів ДФС жодних повідомлень про порушення строків подання звітності чи сплати єдиного соціального внеску.

З 05.07.2012 по 27.12.2019р.р. позивач офіційно був працевлаштований про що зроблено відповідні записи до трудової книжки.

Відповідно до записів в трудовій книжці Позивач перебував у трудових відносинах, як найманий працівник:

в період з 05.07.2012 по 24.04.2017р.р. - працював на посаді директора ТОВ «Хандскер»;

з 25.04.2017 по 31.10.2017р.р. - працював на посаді менеджера зі збуту ТОВ «Дітрейд ЛТД»;

з 26.11.2018 по 27.12.2019р.р. - працював на посаду помічника менеджера із збуту.

Із заробітної плати позивача роботодавцями утримано відповідний розмір ПДФО, ЄСВ та військовий збір та сплачено податки за позивача, як за застраховану особу, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу (Форма ОК-7).

10.12.2019р. позивач звернувся до державного реєстратора про припинення підприємницької діяльності. Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 10.12.2019р. здійснено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за № 23530060006000553, стан суб`єкта - припинено.

10.12.2019р. позивач звернувся до Білоцерківське управління ГУ ДФС у Київській області для уточнення суми боргу (недоїмки) та реквізитів для його сплати. 26.12.2019р. з карток Позивача було знято арешт.

Позивач з 10.01.2020р. зареєстрований у Білоцерківському міськрайонному центрі зайнятості та має статус безробітного.

10 лютого 2020 року засобами поштового зв`язку Позивач отримав рішення Головного управління ДГ1С у Київській області від 28.01.2020р. № 0017885005 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, відповідно до якого Позивачу нараховані штраф у розмірі 5770,95 грн. за період з 04.07.2013 до 10.12.2019р.р. та пеня у розмірі 22279,30 грн., що в сумі становить 28050,25 грн.

Позивач, не погоджуючись з прийнятими рішеннями, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку врегульовані Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-УІ (далі - Закон № 2464-УІ).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-УІ єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-УІ платники єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті. які обрали спрощену систему оподаткування.

У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи

- підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем (частина четверта статті 6 Закону № 2464-УІ).

База нарахування єдиного внеску визначається згідно статті 7 Закону № 2464-УІ.

Приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-УІ встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб- підприємців. які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Приписами пункту 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-УІ встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Частиною четвертою статті 8 Закону № 2464-УІ визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом па місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску (частина п`ята статті 8 Закону № 2464-УІ).

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону № 2464-УІ обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Органи доходів і зборів мають право проводити перевірки у фізичних осіб - підприємців бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску, достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час такої перевірки. Документальні та камеральні перевірки проводяться у порядку, встановленому Податковим кодексом України (пункт 2 частини першої статті 13 Закону № 2464-УІ).

Згідно частини першої статті 25 Закону № 2464-УІ:

- рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами;

- положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;

- орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату;

- вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом;

- платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом №2464-УІ, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначена «Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469, далі Інструкція №449).

Згідно пункту 3 Розділу УІ Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

Пунктом 4 Розділу VI Інструкції №449 встановлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Тобто, виключною підставою для формування вимоги про сплату боргу зі сплати єдиного внеску є акти документальних перевірок, самостійні звіти платника про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Автоматичне нарахування органом доходів і зборів сум єдиного внеску суперечать вищенаведеним законодавчим приписам частини третьої статті 9 Закону №)2464-У1 та пункту 10 розділу IV Інструкції №449.

Судом встановлено, що позивач не подавав жодних звітів, у зв`язку із відсутністю ведення підприємницької діяльності, також позивач не отримував жодних актів документальних перевірок, а відповідачем не подано до суду документів на спростування даного твердження.

Отже, контролюючим органом було здійснено донарахування сум недоїмки та формування Вимоги не у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Аналогічна правова позиція відображена в Рішеннях Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 липня 2019 року по справі №160/5140/19 та від 25 червня 2019 року по справі №160/3686/19, в Рішенні Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року по справі №320/5965/18, які набрали законної сили.

Суд зазначає, що оскаржувана Вимога сформована на підставі облікових даних інформаційної системи контролюючого органу. Оформлення вимоги з відображенням в ній окремих відомостей не відповідають критерію юридичної значимості, як не відповідає такому критерію і інформація з інформаційно-аналітичних баз контролюючих органів, оскільки вона також не грунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, а отже не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 12.06.2018р. по справі №826/16272/13-а та в Постанові від 27.03.2018рр. по справі №816/809/17.

Також, як зазначив Верховний Суд у Постанові від 21.02.2018р. по справі №804/7470/16 відомості баз даних податкового органу є одним із заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на відповідача функцій та завдань, а висновки, викладені в податковій інформації, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків.

Дані інформаційної системи контролюючого органу не входять до переліку «інших документів» (відповідно до частини третьої статті 9 Закону № 2464-УІ), оскільки не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, котре становить мінімальний стандарт права особи па участь у процесі прийняття рішення.

Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції (абзац другий пункту 2 розділу VI Інструкції № 449).

В силу абзацу третього пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (пункт 3 розділу VI Інструкції № 449).

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Судом також встановлено, що контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась. Вказане вище свідчить про порушення контролюючим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Такого ж висновку дійшов суд в Постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2019 року по справі №620/507/19 (Ухвалою Верхового Суду від 27 червня 2019 року контролюючому органу відмовлено у відкритті касаційного провадження), в Рішенні Вінницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2019 року по справі №120/4449/18-а, в Рішенні Запорізького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2019 року по справі №280/827/19.

Із системного аналізу норм Закону №2464-VІ вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За своїм змістом стаття 1 Першого протокол) до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр, рішення в справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства". "Іммобільяре Саффі" проти Італії", "East/West Alliance Limited" проти України". "Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії" тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії и умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. При цьому, як підтверджується практикою Суду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58. ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22.09.1994, Series А N 296-А, п. 42, та "Куиюглу проти Болгарії", заява N 48191/99. пп. 49 - 62, від 10.05,2007).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірним тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються,етою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення віл 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", гі. 50. Series А N 98).

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ССПЛ від 02 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка гак чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи Позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу (Форма ОК-7) та копією трудової книжки. В свою чергу, трактування Відповідачем законодавства призвело до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за умови відсутності доходу від відповідної підприємницької діяльності.

Верховний суд України Постановою від 04 грудня 2019 року справа №440/2149/19 шляхом тлумачення норм права, сформував правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-нідцриємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувані єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебуваю і ь на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи- нідприємиі (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить мсті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Суд зазначає, що бездіяльність з боку контролюючого органу щодо невинесення протягом тривалого часу після внесення змін в законодавство вимоги про сплату боргу (недоїмки) поклала на позивача надмірний тягар зі сплати єдиного внеску.

Отже, дії відповідача які виявились в донараховані позивачу суми недоїмки при відсутності діяльності та фактів отримання доходу є протиправними.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов виснвоку, що вимога Головного управління ДФС у Київській області від 14.08.2019р. № Ф-8871-17/8546 є незаконною та необгрунтованою, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до пп. 19і.1.10 п. 191.1 ст. 19і Податкового кодексу України однією з функцій контролюючих органів є забезпечення ведення обліку податків, зборів, платежів.

Відповідно до наведених вимог Податкового кодексу України, з метою реалізації пп.19і.1.10 п. 19і. 1 ст. 19і вказаного Кодексу та з метою удосконалення оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджету та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року №422 затверджено Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску па загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно з п. 3 розд. 1 вказаного Порядку оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС.

Відповідно до п. 2 розд. І вказаного Порядку:

інформаційна система органів ДФС - інтегрована структура, що складається з одного чи більшої кількості процесів, компонентів апаратного та програмного забезпечення, засобів та персоналу, що забезпечує можливість задоволення встановленої потреби або цільової функції;

інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами;

оперативний облік - процес відображення, систематизації та узагальнення первинних показників через їх перетворення в облікові показники в ІКП.

Відповідно до п. 1 ч. 1 розд. 11 вказаного Порядку з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Спеціальне кодування всіх операцій, що використовуються для відображення в ІКП облікових показників, забезпечує автоматизоване ведення ІКП.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенцію) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право на ефективний засіб юридичного захисту, та визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 в справі Чуйкіна проти України (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, заява №28924/04) констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд. в якому право па доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder V. the United Kingdom, пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний нозов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, гі. 45, від 10 липня 2003 року, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, n. 25. ECHR 2002-II).

Згідно з п. 5 розд. 1 Порядк) при виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов`язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою.

У разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.

Таким чином в разі необхідності контролюючий орган має можливість здійснювати коригування облікових показників інтегрованої картки платника, в тому числі в ручному режимі.

Суд вважає, що в даному спорі ефективним захистом прав позивача буде не тільки скасування оскаржуваної Вимоги, але й внесення змін до інтегрованої картки платника податку. Це обумовлюється тим, що Вимога формується на підставі недоїмки, яка наявна в інтегрованій картці, тобто скасування Вимоги не тягне за собою видалення інформації про борг, а отже контролюючий орган може в подальшому сформувати нову Вимогу.

У такому випадку суд вважає за необхідне зобов`язання Відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування шляхом виключення суми боргу в розмірі 34111 гри. 20 коп. та скасувати рішення Головного управління ДПС у Київській області № 0017885005 від 28.01.2020р. про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими, а позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 грн, оскільки позовні вимоги позивача задоволено, то стягненню підлягають судові витрати у сумі 1681, 60 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8871- 17/8546 від 14.08.2019р. Головного управління ДПС у Київській області у сумі 34111,20 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Київській області скасувати нараховану фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 недоїмку з ЄСВ у сумі 34111,20 грн., про що внести відповідну інформацію до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , та стягнути з відповідача сплачені ОСОБА_1 кошти у сумі 34111,20 грн..

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Київській області №0017885005 від 28.01.2020р. про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску у сумі 28050,25 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС України в Київській області судові витрати у сумі 1681 (одна тисяча вісімсот один) грн. 60 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лиска І.Г.