Рішення № 98343762, 06.07.2021, Веселівський районний суд Запорізької області

Справа № 313/620/20

Провадження № 2/313/34/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2021 р. смт. Веселе

Веселівський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді - Нагорного А.О., при секретарі судового засідання Кравцовій О.В., представника позивача Морозова В.С., розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства « Запоріжжяобленерго» до ОСОБА_1 , треті особи -Міністерство юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби міністерства юстиції України та Офіс великих платників податків Державної податкової служби в особі Східного управління Офісу великих платників податків ДПС, про стягнення грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави, -

ВCТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство « Запоріжжяобленерго» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення грошових коштів у розмірі 7 271,95 грн., набутих без достатньої правової підстави, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 167,71 грн., а також трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 249,03 грн., а всього 7 688,69 грн.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати у справі на суму 2 102,00 грн., пов`язані зі сплатою судового збору.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03.05.2018 р. у справі № 335/1140/18 з ПАТ «Запоріжжяобленерго» на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість із заробітної плати у розмірні 16 226,29 грн. без відрахування прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів, і витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн. та судовий збір 704,80 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26.10.2018 р. у справі № 335/9750/18 з ПАТ «Запоріжжяобленерго» на користь ОСОБА_1 стягнуто нараховану, але невиплачену заробітну плату у розмірі 25 714,80 грн. без відрахування прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів, середній заробіток за затримку при звільненні за період з 30.03.2018 р. по 11.10.2018 р. у розмірі 37 961,57 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн. та судовий збір 704,80 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28.11.2018 р. у справі № 335/12930/18 з ПАТ «Запоріжжяобленерго» на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 12.10.2018 р. по 30.10.2018 р. включно у розмірі 3 586,92 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 1 500,00 грн. та судовий збір 704,80 грн.

На виконання вказаних рішень Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України платіжними дорученнями № 2505 від 04.03.2019 р. на користь ОСОБА_1 стягнено 40 461,57 грн., а 15.03.2019 р. за платіжним дорученням № 3369 на користь ОСОБА_1 стягнено 5 086,92 грн.

Рішення у справі № 335/1140/18 ПАТ «Запоріжжяобленерго» виконав повністю, окрім правової допомоги у справі в розмірі 1 610,00 грн., з урахуванням утримання обов`язкових податків і зборів в сумі 390,00 грн.

Вказані стягнення на виконання рішень судів у справах №335/9750/18 та №335/12930/18 проведено Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в розмірі більшому, ніж належить, оскільки воно здійснено без віднімання (утримання, зменшення) податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18% і військового збору в розмірі 1,5%, а саме: за платіжним дорученням № 2505 на загальну суму 7 890,00 грн.; за платіжним дорученням № 3369 на загальну суму 991,95 грн.

Позивач у позові зазначає, що в результаті примусового стягнення грошових коштів, ОСОБА_1 отримав без достатньої правової підстави зайві грошові кошти у вигляді належних до утримання з ПАТ «Запоріжжяобленерго» для перерахування до бюджету податків і зборів на загальну суму 8 881,95 грн., що підтверджується бухгалтерськими довідками ПАТ «Запоріжжяобленерго» від 23.04.2020 р.

У позові позивач зазначає, що ПАТ «Запоріжжяобленерго» не сплатило ОСОБА_1 суму витрат на правничу допомогу по справі № 335/1140/18 в розмірі 1 610,00 грн., то загальна сума вимог підлягає зменшенню на таку суму і в цілому складає 7 271,95 грн. (8 881,95 грн. - 1 610,00 грн. = 7 271,95 грн.).

23.01.2020 р. позивач направив на адресу ОСОБА_1 вимогу про повернення безпідставно набутих коштів у сумі 7 271,95 грн., але лист залишений без відповіді, а безпідставно отримані(набуті) кошти не повернув.

Посилаючись на ст.ст. 18, 164 Податкового кодексу України, 1212, 1215 ЦК України просить стягнути з грошові кошти у розмірі 7 271,95 грн. набуті без достатньої правової підстави, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 167,71 грн., а також 3% річних від простроченої суми у розмірі 249,03 грн., а всього 7 688,69 грн.

Відповідач ОСОБА_1 на позов надав відзив, у якому просив суд відмовити у повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві (а.с.54-57).

Представник позивача ОСОБА_2 на відзив надав відповідь та письмові пояснення, з проханням позов задовольнити у повному обсязі (а.с.62-63,96).

Відповідач ОСОБА_1 у порядку ст. 43 ЦПК України надав суду пояснення, у яких з посиланням на постанову Запорізького апеляційного суду у цивільній справі № 333/4477/20 просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с.120-125).

Треті особи - Міністерство юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби міністерства юстиції України та Офіс великих платників податків Державної податкової служби в особі Східного управління Офісу великих платників податків ДПС правову позицію щодо заявлених позовних вимог суду не надали.

Присутній у судовому засіданні в режимі відеоконференції представник позивача ОСОБА_3 позов підтримав.

Відповідач та треті особи в суде засідання не з`явилися, явку своїх представників не забезпечили, із заявою про причини своєї неявки, суд не повідомили, із заявою про відкладення судового розгляду до суду не зверталися.

Згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд з врахуванням, вимог ст.ст.2, 223 ЦПК України ухвалив протокольну ухвалу про проведення судового засідання без участі позивача та третіх сторін.

Вислухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частин першої та п`ятої, статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

При цьому відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Суд встановив, що:

- рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03.05.2018 р. у справі №335/1140/18 з ПАТ «Запоріжжяобленерго» на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість із заробітної плати у розмірні 16 226,29 грн. без відрахування прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів, і витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн. та судовий збір 704,80 грн.;

- рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26.10.2018 р. у справі № 335/9750/18 з ПАТ «Запоріжжяобленерго» на користь ОСОБА_1 стягнуто нараховану, але невиплачену заробітну плату у розмірі 25 714,80 грн. без відрахування прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів, середній заробіток за затримку при звільненні за період з 30.03.2018 р. по 11.10.2018 р. у розмірі 37 961,57 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн. та судовий збір 704,80 грн.

- рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28.11.2018 р. у справі № 335/12930/18 з ПАТ «Запоріжжяобленерго» на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 12.10.2018 р. по 30.10.2018 р. включно у розмірі 3 586,92 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 1 500,00 грн. та судовий збір 704,80 грн.

Вказані рішення набрали законної сили.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

Європейський суд наголосив, що пункт 1 статті 6 вказаної Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»).

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

На виконання рішень Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03.05.2018 р. у справі №335/1140/18, від 26.10.2018 р. у справі №335/9750/18 Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України стягнув з ПАТ «Запоріжжяобленерго» платіжними дорученнями № 2505 від 04.03.2019 р. на користь ОСОБА_1 40461,57 грн., а 15.03.2019 р. за платіжним дорученням № 3369 - 5086,92 грн.

ОСОБА_1 у даному випадку заявлену у позові до стягнення суму набув на підставі рішень суду, які набрали законної сили.

За таких обставин позов є необґрунтованим, безпідставним та задоволенню не підлягає.

Питання із судовими витратами вирішити відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст.1-13, 81, 89, 141, 258-259, 263-265,268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства « Запоріжжяобленерго» до ОСОБА_1 , треті особи - Міністерство юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби міністерства юстиції України та Офіс великих платників податків Державної податкової служби в особі Східного управління Офісу великих платників податків ДПС, про стягнення грошових коштів у розмірі 7 271,95 грн., набутих без достатньої правової підстави, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 167,71 грн., а також трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 249,03 грн., а всього 7 688,69 грн. - відмовити.

Судові витрати у сумі 2 102,00 грн., пов`язані зі сплатою Публічним акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» судового збору, залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено 15.07.2021 р.

Суддя

Веселівського районного суду

Запорізької області А.О.Нагорний

06.07.2021