Рішення № 98343511, 15.07.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/4484/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2021 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Фазикош О.В., за участі секретаря судового засідання - Химинець О.Я., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позивач, в обґрунтування своїх вимог посилається на те, що вона є власником земельної ділянки та будинку за адресою АДРЕСА_1 . Сусідкою позивачки є відповідач, яка є власником земельної ділянки та будинку за адресою АДРЕСА_1 . Позивач, зазначила, що як визначено генеральним планом забудови земельної ділянки позивача, ліва сторона будинку від АДРЕСА_2 . Між лівою стіною будинку та межею земельної ділянки позивача існує відступ 0,5 м для здійснення обслуговування та ремонту будинку. Позивач вказує, що бажає здійснити ремонт власної стіни будинку, однак не має до неї доступу, оскільки відповідач загородив прохід до задньої стіни будинку шляхом встановлення огорожі. Для вирішення спору звертався до постійної комісії Холмківської сільської ради з питань земельних ресурсів, яка Протоколом засідання від 24.07.2019 року не змогла врегулювати дане питання (постановила встановити глуху огорожу), з чим не погоджується позивач.

У зв`язку з наведеним, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просить суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 , яка належить позивачу, шляхом демонтажу огорожі на земельній ділянці ОСОБА_1 вздовж житлового будинку АДРЕСА_1 , належного позивачу, з боку межування з земельною ділянкою ОСОБА_2 вздовж 21,65 м., починаючи з межі пересікання земельної ділянки ОСОБА_1 та АДРЕСА_2 , та винесення даної огорожі за межі земельної ділянки позивача, а також не створювати перешкоди ОСОБА_1 для встановлення сітчастої огорожі на межі між земельними ділянками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.05.2020 року позовну заяву залишено без руху. Представником позивача адвокатом Ракущинець А.А. 29.05.2020 року усунуто вказані в ухвалі недоліки.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.06.2020 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

08.07.2020 року представником позивача ОСОБА_1 – адвокатом Ракущинець А.А. було подано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

10.07.2020 року відповідачем ОСОБА_2 подано до суду заяву про продовження строку на подачі відзиву та доказів по справі та заяву про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників.

28.07.2020 року відповідачем ОСОБА_2 було подано відзив на позовну заяву, згідно якого просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Відповідач визнає, що являється сумісним землекористувачем з позивачем. Зазначає, що факти, викладені в позовній заяві та їх нормативно-правове обґрунтування як на підставу для задоволення позову не визнає. Відповідач вважає правильним висновок постійної комісії сільської ради з питань земельних ресурсів, викладений у протоколі засідання від 24.07.2019 року, яким було розглянуто спір між суміжними землекористувачами та було рекомендовано ОСОБА_1 встановити межові знаки та облаштувати глуху огорожу власної земельної ділянки вздовж житлового будинку з боку межування із земельною ділянкою ОСОБА_2 .. Вказує, що встановлення закритої огорожі внаслідок якої не попадатимуть будь-які предмети та не буде оглядовості сприятиме дотриманню прав суміжних землекористувачів. Позивач вздовж АДРЕСА_2 встановила огорожу закритого типу проте у місці перетинання суміжних ділянок має намір встановити сітчасту огорожу. Відповідач зазначає, що з фотофіксації яка подається до позову вбачається що сітчаста огорожа є виключно відповідачки та знаходяться на її території тому вимога про зміщення цієї огорожі яка на ділянці відповідачки не порушує права позивача і не може бути задоволена. Відповідач вважає, що не підлягає задоволенню вимога про не створення перешкод для встановлення сітчастої огорожі, так як відповідач не заперечувала і пропонувала позивачу погодити строк протягом якого вона влаштує вздовж своєї ділянки та будинку металеву огорожу закритого типу щоб кожна зі сторін не мала відкритого доступу до домоволодіння та даним було вичерпано спір. Відповідач зазначає, що позивачем не наведено доказів порушення відповідачем її прав.

17.08.2020 року представником позивача ОСОБА_1 – адвокатом Ракущинець А.А. подано відповідь на відзив, в якому посилається на те, що відповідач не надіслав додані до відзиву документи, які зазначає у відзиві, і які можливо могли бути долучені до відзиву. Позивач не погоджується з висновком відповідача, що огорожа не порушує права позивача, так як відповідач встановила огорожу так, що позивач у справі не має доступу до власної земельної ділянки, яка розташована між будинком та земельною ділянкою відповідача, та не має можливості ремонтувати та обслуговувати власне нерухоме майно. Позивач не погоджується з позицією відповідача, що правильним способом захисту порушеного права було б встановлення глухої огорожі позивачем у справі на межі земельної ділянки, адже це права а не обов`язок. Вказує, що такий спосіб вирішення питання можливий і відповідачем самостійно. Враховуючи вищенаведене, просить суд взяти до уваги відповідь на відзив та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.08.2020 року відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Ракущинець А.А. та клопотанні відповідача ОСОБА_2 про розгляд цивільної справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Згідно ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши докази та письмові пояснення, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. У пункті 35 рішення від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєва та Плахтєєв проти України» (заява № 20347/03; рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини вкотре наголосив на гарантованому кожній особі праві на звернення до суду з позовом щодо її прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч.ч.1-4 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п.2, п.4, п.6 , п.7 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,2500 га призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , яка належить їй на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЛ №516694 від 28.12.2011, що виданий на підставі рішення 11 сесії 6 скликання Холмківської сільської ради Закарпатської області від 25.11.2011 року.

У матеріалах справи міститься план земельної ділянки з кадастровим номером 2124887402:01:003:0074, згідно з даними якого земельна ділянка площею 0,2500 га, має наступні межі: від кута А до кута Б землі гр.. ОСОБА_1 20.46 м; від кута Б до кута В землі гр. ОСОБА_3 4,64 м + 3,05 м + 3,16 м + 80,29 м + 24,91 м + 19,01 м + 7,46 м; від кута В до кута Г землі загального користування 19,45 м; від кута Г до кута А землі гр. ОСОБА_4 3,43 м + 32,92 м + 93,61 м +9,36 м.

До матеріалів справи позивачем долучено технічний паспорт на житловий будинок індивідуального житлового фонду, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно нього на вказаній земельній ділянці розташовані наступні об`єкти: житловий будинок літ. «А», сарай літ «Б», літна кухня літ. «В», сарай літ. «Г», сарай літ. «Д», сарай літ. «З», вбиральня літ. «Г».

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності житловий будинок загальною площею 156,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , на праві спільної часткової власності (на 5/6 часток) належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, серії та номер 262, виданого 18.02.2020 року приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Герич А.В..

З протоколу засідання постійної комісії сільської ради з питань земельних ресурсів від 24.07.2019 року слідує, що комісія в складі голови комісії ОСОБА_5 та членів комісії ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 в присутності заявників та сусіднього землекористувача ОСОБА_2 з виходом на місце провела розгляд заяви-скарги ОСОБА_1 , відносно пошкодження стіни та даху її житлового будинку внаслідок проникнення зелених насаджень, коренів і гілок дерев зі сторони сусідньої земельної ділянки гр. ОСОБА_2 .. В процесі розгляду скарги виникло питання щодо встановлення огорожі гр. ОСОБА_1 відповідно до меж вказаних в її державному акті на право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2124887402:01:003:0074 по координатам земельної ділянки встановленими в ДЗК вздовж задньої стіни житлового будинку. При огляді земельних ділянок та розмові з сусіднім землекористувачем гр. ОСОБА_2 встановлено, що Вона не має претензій до меж земельної ділянки гр. ОСОБА_1 .. Однак, гр. ОСОБА_2 просить встановити глуху огорожу по межі з сусіднім землекористувачем гр. ОСОБА_1 вздовж житлового будинку, мотивуючи це тим, що в той бік виходять вікна та двері її житлового будинку, знаходиться власне подвір`я з зоною відпочинку і гр. ОСОБА_1 буде втручатися в її особисте і сімейне життя так, як дана частина земельне ділянки гр. ОСОБА_1 використовується як основний прохід до задньої частини житлового будинку (його ремонту). По наслідкам розгляду з метою запобігання в подальшому виникнення конфліктних ситуації, які стосуються даного питання, дотримання правил добросусідства, комісією рекомендовано гр. ОСОБА_1 встановити межові знаки та облаштувати глуху огорожу власної земельною ділянки вздовж житлового будинку з боку межування із земельною ділянкою гр. ОСОБА_2 ..

З наданих позивачем фотознімків неможливо встановити інформацію, яка б мала значення для справи, зокрема: з наявних фото неможливо встановити, коли саме вони виконані, де розташована огорожа, а самі фото не оформлені як фото таблиці з наведенням деталізації зображення на них.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Сторонами не заявлено клопотань про витребування інших доказів чи призначення судових експертиз, а тому суд вирішив справу на підставі наявних у ній доказів, відповідно до ст.ст.12, 13 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно ч. 1 ст. 91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов`язані забезпечувати використання їх за цільовим призначенням, додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу.

Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив.

Відповідно до ст.152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом способів.).

Згідно з п. 9 ч.ч. 1,2 ст. 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» огорожі є різновидом малих архітектурних форм та є елементом благоустрою. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.

Постановою КМУ від 07.06.2017 року №406 затверджено Перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію.

Так, згідно п. 6 вказаного вище Переліку, зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд без влаштування фундаментів, зокрема навісів, альтанок, наметів, накриття, сходів, естакад, літніх душових, теплиць, гаражів, а також свердловин, криниць, люфт-клозетів, вбиралень, вигрібних ям, замощень, парканів, відкритих басейнів та басейнів із накриттям, погребів, входів до погребів, воріт, хвірток, приямків, терас, ґанків (щодо індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків), не потребує оформлення дозвільних документів на будівництво.

Для розв`язання спірних питань щодо влаштування огорож, їх конструкцій застосовуються положення Земельного кодексу України. Зокрема, згідно із статтею 103 цього Кодексу "Зміст добросусідства" власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

Згідно з Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 №5, відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння (абз.2 п.33). Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача (п.34).

Аналіз наведених норм законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник або користувач земельної ділянки має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення відповідачем перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника). Наведену правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 910/551/18, від 17.04.2018 у справі № 924/623/16, від 20.10.2020 у справі №910/13356/17.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,2500 га призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою АДРЕСА_1

Позивач просить усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу огорожі на земельній ділянці ОСОБА_1 та винесення даної огорожі за межі земельної ділянки ОСОБА_1 .. Разом з тим, будь яких доказів, які б свідчили про те, що огорожа побудована на межі земельної ділянки ОСОБА_1 матеріали справи не містять. У мотивувальній частині позовної заяви позивач не вказує, що огорожа побудована на межі його земельній ділянці. Із долученого до матеріалів справи протоколу засідання постійної комісії сільської ради з питань земельних ресурсів від 24.07.2019 року вбачається, що між позивачем і відповідачем не було претензій до меж земельної ділянки.

Відповідно до положень ч.2, ч.3, ч.5 ст.158 Земельного кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Разом з тим, з долученого до матеріалів справи протоколу від 24.07.2019 року слідує, що предметом розгляду комісією сільської ради з питань земельних ресурсів були інші обставини, ніж ті, що вказані у позовній заяві, тобто щодо встановлення відповідачем огорожі. Таким чином в матеріалах справи відсутні відомості про вирішення питання, що є предметом даного позову, органом місцевого самоврядування.

Суд приходить до висновку, що позовна вимога щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу огорожі на земельній ділянці ОСОБА_1 вздовж житлового будинку АДРЕСА_1 , належного позивачу, з боку межування з земельною ділянкою ОСОБА_2 вздовж 21,65 м., починаючи з межі пересікання земельної ділянки ОСОБА_1 та АДРЕСА_3 , та винесення даної огорожі за межі земельної ділянки позивача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, так як позивач належними та допустимими доказами не довів, що діями відповідача чинилися перешкоди позивачу у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Крім того, доказів того, що вказана в позові огорожа вздовж житлового будинку АДРЕСА_1 , знаходиться саме на земельній ділянці ОСОБА_1 суду не надано.

Із наданих ксерокопій фотографій суд не вбачає порушення прав позивача відповідачем.

Щодо позовної вимоги щодо не створення перешкод позивачу для встановлення сітчастої огорожі на межі між земельними ділянками ОСОБА_2 та ОСОБА_1 суд приходить до висновку, що така не підлягає задоволенню з огляду на те, що в позовній заяві не зазначено, що позивачем були вчинені дії щодо встановлення сітчастої огорожі, та не мотивовано яким чином відповідачем чиняться позивачу перешкоди у встановленні такої. Таким чином позивач не довів, що в даному випадку було порушено, невизнано чи оспорено його право, у зв`язку із чим відсутні правові підстави для задоволення вказаної позовної вимоги.

Статтею 103 ЗК України передбачається, що 1. Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей. 2. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). 3. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них.

Згідно ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої

земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (ст. 402 ЦК України).

Відповідно до ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Відповідно до статті 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Разом з тим, позивач з вимогами про усунення перешкоди саме у доступі до будинку для обслуговування та ремонту не звертається.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. (справа «Серявін та інші проти України», ( CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE ), рішення від 10 лютого 2010 року).

З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що позов позивача не підлягає задоволенню, відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України сплачений позивачем при поданні позову судовий збір слід покласти на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст.13,15,49, 76, 81, 89,141,259,263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 14.07.2021 року

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Суддя Ужгородського міськрайонного

суду Закарпатської області Фазикош О.В.