Рішення № 98342856, 08.07.2021, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 266/6069/20

Провадженя№ 2/266/300/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2021 року м. Маріуполь

Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді - Курбановой Н.М.,

за участю секретаря - Макогон С.Б.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про скасування арешту нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про скасування арешту нерухомого майна.

До початку розгляду справи, уточінивши позовні вимоги, які зводяться до наступного, що в 2012 році на час дії КПК України 1960 року Київським районним відділом Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області (м. Донецьк) відносно нього було порушено кримінальну справу № 05004-2-1- 2012/002268 за ч.1 ст.366, ч. 3 ст. 191 КК України. В межах кримінальної справи старшим слідчим СО Київського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області Кашлач М.А. було винесено постанову про накладення арешту на майно б/н від 07.09.2012 року, яка була направлена для виконання до Шостої донецької державної нотаріальної контори Донецького міського нотаріального округу, що і стало підставою для накладення арешту на все нерухоме майно в спеціальному розділі державної реєстрації обтяжень 21.09.2012 року за реєстраційним номером обтяження 13023812. На теперішній час, згідно відповіді з СУ ГУНП в Донецькій області від 11.11.2019 року, станом на 11.11.2019 року в провадженні слідчих ГУНП в Донецькій області кримінальні провадження відносно нього не перебували та не перебувають. Згідно з відповіддю з Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області станом на 27.08.2020 року кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 191 КК України з Київського районного суду м. Донецька на адресу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, на підставі розпорядження Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.09.2014 року № 27/0/38-14, не надходила та не передавалася. Арешт на спірне майно було накладено слідчим в 2012 році під час досудового слідства у кримінальній справі щодо його обвинувачення, а він як власник майна має право на звернення до суду саме з позовом про зняття арешту з майна, тому що не є вже стороною кримінального провадження, якого не існує. Слідчі органи на його вимоги про зняття обтяження щодо майна у вигляді арешту внесеного до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за 10499130, ні яким чином більше восьми років не реагують. Про відсутність підстав для такого арешту вказують і ті обставини, що досудове розслідування було закінчено ще в 2012 році, у суді справа не розглядалась. Київський районний суд м. Донецька не здійснює своїх повноважень з причин знаходження на окупованій території, не була визначена інша територіальна підсудність розгляду даної кримінальної справи на території України (сплинуло 8 років). За інформацією відповідача, відносно нього не відкрито кримінальне провадженні, знятої та не погашеної судимості на території України в нього не має, в розшуку не перебуває, не має статусу обвинуваченого або підсудного, будь-який вирок суду відносно нього відсутній, тому вирішити питання про зняття його майна з під арешту в рамках діючого КПК не можливо. Наявність арешту майна на теперішній час не має актуальності, у зв`язку з чим він вимушений звернутися до суду і просить скасувати арешт нерухомого майна, накладеного на підставі постанови (б/н) від 07.09.2012 року про накладення арешту на майно старшим слідчим слідчого відділу Київського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області Кашлач М.А. з виключенням цього обтяження з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 27865195 від 11.09.2018 року.

Ухвалою Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01.12.2020р. провадження у справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.

15.12.2020р. представник відповідача надіслав до суду відзив, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Позивач має статус обвинуваченого у кримінальній справі, тому спір не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. Зняття арешту із майна накладеного в межах кримінального провадження не підлягає розглядові в порядку цивільного судочинства. Позивач приблизно у березні 2020 року звертався з позовною заявою до Генічеського районного суду Херсонської області про зняття арешту з майна. Ухвалою Генічеського районного суду Херсонської області від 01.04.2020 по справі № 653/881/20 позивачу відмовлено у відкритті провадження у справі про звільнення майна з-під арешту. Постановою Херсонського апеляційного суду апеляційну скаргу адвоката Мірошнікової - Заглинської Олени Анатоліївна, яка діє від імені ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Генічеського районного суду Херсонської області від 01 квітня 2020 року залишено без змін.

Позивач ОСОБА_1 до суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності, за участю його представника ОСОБА_2 , позов підтримав, просив задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 , який діє на підставі ордеру, до суду надав заяву про розгляд справи у його відсутності, просив позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 до суду надав заяву, в якій просив розгляд справи провести за відсутності представника Головного управління Національної поліції в Донецькій області.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «ОСОБА_8 проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» (<...>) [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

Під час розгляду справи «East/West Alliance Limited» проти України» ЄСПЛ в п. 185 рішення від 23.01.2014р. нагадав, що вилучення власності в інтересах судочинства, яке не позбавляє власника його майна, а тільки тимчасово припиняє його можливості користуватися та розпоряджатися цим майном, зазвичай пов`язане із здійсненням контролю за використанням власності, що охоплюється сферою застосування другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Разом з тим, як зазначено в п. 168 цього рішення, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Ст. 316 ЦК України передбачає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Ст. 317 ЦК України передбачає, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Ст. 319 ЦК України передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Ст. 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Під правоздатністю пред`являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися рішення суду розуміється право подання позову у суд, який наділений повноваженнями розглядати питання фактів й права, що стосуються конкретного спору, з метою постановлення рішення, що матиме обов`язкову силу (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі «ЛеКонт, Ван Левен і Де Мейєр проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), заяви № № 6878/75, 7238/75).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).

Судом встановлено, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 223380968 від 10.09.2020р. земельна ділянка з кадастровим №6522186500:22:001:0071, площею 0,216га., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної вланості ОСОБА_1 11/25 частки домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 21.09.2012р. на підставі постанови про накладення арешту на майно б/н., виданої ст.слідчим СВ Київського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області Кашлач М.А. накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 (а.с. 6-7).

Згідно з постановою про накладення арешту на майно ст.слідчого СВ Київського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області Кашлач М.А. від 07.12.2012р. розглянуто матеріали кримінальної справи № 04-12-3-2268/5, за ст. 191 ч. 2-3, 366 ч. 1 КК України відносно ОСОБА_1 , накладено арешт на 71/100 нерухомості, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 46).

Згідно з довідкою серії ІІА №1543436, виданою Міністерством внутрішніх справ України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України станом на 22.11.2019р. не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. Разом з тим є особою, якій 31.08.2012р. Київським РВ м. Донецька пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.366, ч. 3 ст. 191 КК України, кримінальна справа № 05004-2-1- 2012/002268 від 30.05.2012р. Кримінальну справу 29.09.2012р. направлено до суду. Відомості про результати судового розгляду кримінальної справи до МВС не надходили (а.с. 8).

Згідно з заявою ОСОБА_1 від 07.09.2020р. ОСОБА_1 звернувся до начальника СВ Приморського ВП ЦВП ГУНП у Донецькій області з заявою про скасування постанови про накладення арешту на майно, яке належить йому, винесеної ст.слідчим СВ Київського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області Кашлач М.А. (а.с. 9-10).

Згідно з заявою ОСОБА_1 від 05.12.2019р. ОСОБА_1 звернувся до начальника СУ ГУНП у Донецькій області з заявою про скасування постанови про накладення арешту на майно, яке належить йому, винесеної ст.слідчим СВ Київського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області Кашлач М.А. (а.с. 11).

Відповідно до листа заступника начальника СВ Приморського ВП ЦВП ГУНП у Донецькій області від 17.09.2020р. ОСОБА_1 повідомлено на його заяву, зареєстровану 08.09.2020р., що перевіркою встановлено, що кримінальна справа № 05004-2-1- 2012/002268 від 30.05.2012р. до СВ Приморського ВП ЦВП ГУНП у Донецькій області не надходила, чи кримінальне провадження, тому вирішити питання щодо скасування постанови про арешт майна не можливо (а.с. 12).

Відповідно до листа т.в.о. начальника СУ ГУНП у Донецькій області від 11.11.2019р. адвокату Піденко Є.М. повідомлено, що станом на 11.11.2019р. в провадженні слідчих ГУНП в Донецькій області кримінальні провадження стосовно ОСОБА_1 не перебувають та не перебували (а.с. 13).

Згідно з листом в.о. голови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області № 05-05/64/2020 від 31.08.2020р. ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 27.08.2020р. кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.1 ст.366, ч. 3 ст. 191 КК України з Київського районного суду м. Донецька на адресу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області не надходила та не передавалася. Згідно перевірки ЄДРСР запитуване рішення в базі зазначеного реєстру відсутнє (а.с. 14).

Відповідно до листа начальника Управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУНП у Донецькій області від 17.12.2020р., начальника відділу правового забезпечення ГУНП у Донецькій області повідомлено про те, що згідно даних оперативно - довідкової картотеки та автоматизованих обліків УІАП ГУНП в області у відношенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Київським РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області 13.08.2012 обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд та пред`явлено обвинувачення по кримінальній справі № 04 - 2268 за ч. 1 ст. 366, ч. 2,3 ст.191 КК України, яку 26.09.2012 направлено до суду. Відомості про прийняте судове рішення по справі відсутні (а.с. 28-34).

З листа старшого слідчого а ОВС СУ ГУНП у Донецькій області Кашлач М. від 15.02.2021р. вбачається, що 31.08.2012 ОСОБА_1 притягнуто в якості обвинуваченого за скоєння злочинів, передбачених ч.ч. 2,3 ст, 191, ч.1 ст. 366 КК України до кримінальної відповідальності. Своїми умисними діями ОСОБА_1 завдав матеріальну шкоду АТ «Ощадбанк», у зв`язку з чим було накладено арешт на майно, для забезпечення цивільного позову. В подальшому відносно ОСОБА_1 до Київського районного суду м. Донецька направлено обвинувальний висновок (а.с. 45).

Судом встановлено, що арешт на майно позивача було накладено за правилами кримінального судочинства та правовідносини виникли під час дії КПК України 1960 року, порядок накладання арешту на майно та його скасування було врегульовано у статтях 126, 234 КПК України (у редакції Закону 1960 року).

Пункт 9 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року передбачає, що запобіжні заходи, в тому числі і арешт майна, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Частиною 6 статті 126 КПК України (у редакції Закону 1960 року) визначено, що накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Відповідно до статті 234 КПК України (у редакції Закону 1960 року) дії слідчого можуть бути оскаржені прокуророві як безпосередньо, так і через слідчого. Скарги можуть бути як письмові, так і усні. Усні скарги прокурор або слідчий заносить до протоколу. Слідчий зобов`язаний протягом доби направити прокуророві скаргу, що надійшла до нього, разом із своїми поясненнями. Подача скарги не зупиняє виконання дії, яка оскаржується, коли це не визнає за потрібне слідчий або прокурор. Дії слідчого можуть бути оскаржені до суду. Скарги на дії слідчого розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно з п. 7 та 8 частини першої статті 324 КПК України 1960 року постановляючи вирок, суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

Таким чином, скасування арешту, який був накладений за правилами кримінального судочинства, підлягає розгляду у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом.

Аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла при розгляді справ № 335/12096/15-ц (постанова від 15 травня 2018 року), № 569/4374/16-ц (постанова від 23 травня 2018 року), № 296/8586/16-ц (постанова від 07 листопада 2018 року).

Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2019 року (справа № 372/2904/17-ц) вказує, що вирішення судом питання про зняття арешту накладеного слідчим у кримінальній справі у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції і не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження.

Посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року (справа № 2-3392/11), суд не бере до уваги оскільки, у вказаній справі вирішувалось питання про зняття арешту з майна осіб, які не були сторонами кримінального провадження, натомість позивач по даній справі є стороною кримінального провадження.

Відповідно до ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області № 185/6806/20 від 05.10.2020р. слідчим суддею клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту майна повернуто заявнику, оскільки слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження даний Кодекс не передбачає (а.с. 15).

Таким чином, даний арешт не був скасований в порядку визначеному нормами КПК України, і на даний час позивач ОСОБА_1 позбавлений можливості користуватись та розпоряджатись належним йому майном, чим порушуються права позивача як власника.

Враховуючи викладене, практику Європейського суду з прав людини, аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, враховуючи той факт, що як згідно з перевіркою ЄДРСР, так і в органах Національної поліції України в Донецькій області, відсутні відомості щодо наявності вищевказаної кримінальної справи, в рамках якої накладено арешт на майно, з метою захисту права власності позивача, який позбавлений можливості вільно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, а також у позасудовому порядку скасувати арешт, накладений на належне йому майно, враховуючи, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що необхідність у накладеному арешті не відпала, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування арешту нерухомого майна є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про скасування арешту нерухомого майна – задовольнити.

Скасувати арешт нерухомого майна, накладеного на підставі постанови (б/н) від 07.09.2012 року про накладення арешту на майно старшим слідчим слідчого відділу Київського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області Кашлач М.А. з виключенням цього обтяження з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 27865195 від 11.09.2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 12 липня 2021 року.

Суддя: Курбанова Н. М.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

Відповідач – Головне управління Національної поліції в Донецькій області, пр. Нахімова, буд. 86, м. Маріуполь ЄДРПОУ 40109058