Рішення № 98338346, 15.07.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2021 року м. Київ № 640/29499/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство «АрселорМіталл Кривий Ріг», про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування акту,

установив:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби України з питань праці (далі - відповідач, Держпраці), в якому просить:

визнати протиправними дії Держпраці щодо видачі Публічному акціонерному товариству «АрселорМіталл Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АрселорМіталл Кривий Ріг») акту про надання гірничого відводу від 04.07.2018 №3356;

визнати протиправним та скасувати акт про надання гірничого відводу від 04.07.2018 №3356.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем при видачі спірного акту не враховано, що поданий пакет документів не містив згоди землевласників та землекористувачів про розробку гірничого відводу, а відтак дії відповідача та виданий акт є протиправними.

Представник відповідача у відзиві (т. 1 а.с. 130-135), з посиланням, на думку на обґрунтованість підстав пропуску строку його подання, стверджує про правомірність оскаржуваних дій та акту, посилаючись на те, що вимоги щодо отримання згоди землевласника або землекористувача застосовувались до відкритої розробки родовищ, а не до підземної розробки родовищ - як у межах даної справи (підземна розробка родовища залізної руди - поле шахти ім. Артема) і, як наслідок, просить відмовити у задоволенні позову.

Пояснення третьої особи (т. 1 а.с. 112-115) обґрунтовані тим, що позивач не є належним суб`єктом оскарження індивідуального акту, а відтак його права не порушені.

Крім того, на момент отримання спірного акту порядку отримання згоди землевласника або землекористувача не існувало.

Таким чином, представник третьої особи просить у задоволенні позовної заяви відмовити повністю.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.07.2018 Держпраці видано акт №3356 (т. 1 а.с. 16), який засвідчує надання ПАТ «АрселорМіталл Кривий Ріг» гірничого відводу з метою розробки родовища залізної руди рудника ім. Кірова (поле шахт ім. Артема), який знаходиться у м. Кривий Ріг і позначений на копії топографічного плану кутовими точками: 1, 2, 3, …, 17, 18, 19, а також на геологічних картах і вертикальних розрізах по осях 159, 255, проекції шахтного поля у вертикальній площині.

Вважаючи такий акт та дії по його видачі протиправними та такими, що порушують його права, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтею 17, частиною 5 статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Конвенції та застосовувати її.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 3 статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права/інтересу, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.

Поряд з цим, слід відмітити, що звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

В той же час, не можуть бути об`єктом судового захисту права та інтереси, які станом на час звернення до суду фактично не порушені, а обґрунтування настання таких наслідків, виражається у побоюваннях, носить імовірний характер і ґрунтується на суб`єктивних припущеннях особи, яка звертається до суду.

Так, індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини 1 статті 4 КАС України).

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Таким чином, обов`язковою ознакою правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.

Інакше кажучи, право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Позивач оскаржує дії Держпраці щодо видачі ПАТ «АрселорМіталл Кривий Ріг» акту про надання гірничого відводу від 04.07.2018 №3356 та сам акт.

Вказаний акт за своєю правовою природою є актом індивідуальної дії, який виданий суб`єктом владних повноважень на виконання владних управлінських функцій, та який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи - ПАТ «АрселорМіталл Кривий Ріг», та може бути предметом судового оскарження особами, права або інтереси яких такий акт порушує, в порядку адміністративного судочинства.

Так, публічно-правовим спором, за нормами КАС України, є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій саме у тих правовідносинах, в яких виник спір, що свідчить про можливість розгляду в порядку адміністративного судочинства не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів, або до вирішення спору у іншому позасудовому порядку. А право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Відповідно, для того, щоб особі було надано судовий захист, адміністративний суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Стверджуючи про протиправність дій відповідача по видачі вказаного акту та самого акту позивач посилається на невиконання ПАТ «АрселорМіталл Кривий Ріг» вимог пункту 6 додатку 2 до Положення про порядок надання гірничих відводів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №59 (далі - Положення №59), оскільки документи про згоду землевласника або землекористувача в проекті гірничого відводу відсутні, що не враховано Держпраці.

При цьому, позивач обґрунтовує порушення своїх прав тим, що проведення розробки родовищ корисних копалин призведе до погіршення стану земельних ділянок, домоволодінь та їх руйнування, тобто позивач буде позбавлений права користуватись своїм майном, проте, вказані обставини не підтверджені позивачем належними доказами.

Зокрема, доказів того, що позивач позбавлений права користуватись своїм майном внаслідок здійснення оскаржуваних дій та дії спірного акту до суду не надано, особливо зважаючи на ту обставину, що з моменту вчинення спірних дій та видачі оскаржуваного акту пройшов тривалий час. Більше того, термін чинності акту від 04.07.2018 №3356 вже сплинув.

Відсутність об`єктивних обставин, які свідчать про порушені права/інтереси позивача обумовлює невизначеність того, які саме права чи інтереси будуть відновлені у разі визнання протиправними спірних дій та скасування оскаржуваного акту.

Крім того, згідно з абзацом 6 пункту 6 додатку №2 до Положення №59, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, з урахуванням мети використання надр до проекту гірничого відводу додаються: документ про згоду землевласника або землекористувача з рішенням про надання гірничого відводу.

Зважаючи на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2019 №500 «Про внесення змін до Положення про порядок надання гірничих відводів» абзац 6 пункту 6 викладено в новій редакції: «лист від органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади щодо отримання ними інформації про межі гірничого відводу для використання надр на території їх діяльності», суд погоджується з твердженням представника третьої особи, що при отриманні нового гірничого відводу, зокрема, у випадку скасування виданого, суб`єкт звернення не зобов`язаний отримувати відповідну згоду землевласника або землекористувача.

В цьому контексті варто зазначити, що про те, що ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, а винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції зазначали й Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а та Верховний Суд, зокрема, у постановах від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі №2а-204/12.

Позивач, обираючи такий спосіб судового захисту як визнання протиправними дій по видачі індивідуального акту та скасування акту суб`єкта владних повноважень, дія якого направлена на іншого суб`єкта - ПАТ «АрселорМіталл Кривий Ріг», не будучи при цьому учасником таких відносин у публічно-правовій сфері, не довів тих обставин, на яких ґрунтуються його вимоги відповідно до частини 1 статті 77 КАС України.

Разом з тим, суд зауважує, що позивач не позбавлений права звернутися до відповідного суду, у разі, якщо вважає, що йому завдано майнової шкоди.

Враховуючи викладене у сукупності, у суду відсутні належні правові підстави для визнання протиправними дій Держпраці щодо видачі ПАТ «АрселорМіталл Кривий Ріг» акту про надання гірничого відводу від 04.07.2018 №3356 та, відповідно, для визнання протиправним та скасування акту про надання гірничого відводу від 04.07.2018 №3356.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку про те, що вимоги позивача є такими, що задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених позивачем вимог, відсутності витрат відповідача на залучення свідків та проведення експертизи, підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

На підставі вкладеного керуючись статтями 2, 72-77, 139, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство «АрселорМіталл Кривий Ріг», про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування акту, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.М. Чудак