Рішення № 98335442, 13.07.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

13 липня 2021 р. № 520/14483/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Полях Н.А., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної установи "Харківське СІЗО" (вул. Полтавський шлях, буд. 99, м. Харків, 61093) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом в якому просить суд:

- визнати неправомірними дії ДУ "Харківське СІЗО", що виразились в ненаданні відповідей по суті на запити від 13.05.2020 р., 01.06.2020 р., в наданні неповної відповіді на запит від 10.06.2020 р., в безпідставній, незаконній відмові у наданні відповіді на запит від 21.06.2020 р., в порушенні правил систематизації та зберігання документації шляхом не долучення до матеріалів особової справи належного примірника документа, що підлягає зберіганню;

- зобов`язати Державну установу "Харківське СІЗО" надати інформацію щодо ПІБ, спеціалізації, стажу роботи, освіти психологів, які працювали в установі в період подання вищезазначених запитів (від 13.05.2020 р., 01.06.2020 р.); перелік документів, які зберігаються в установі ДУ "Харківське СІЗО" та містять будь-яку інформацію щодо характеристики ОСОБА_1 , її поведінки, психологічного стану, тощо; копії документів, що були складені в ході та по фактах спостереження за ОСОБА_1 в період перебування останньої в ДУ "Харківське СІЗО", а також інформацію про дати такого спостереження, прізвища та посади осіб, які його здійснювали окремо по кожному факту.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 року було відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Харківське СІЗО" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснено позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду за правилами Кримінального процесуального кодексу України.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 року по справі №520/14483/2020 скасовано, справу № 520/14483/2020 направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Згідно з витягу протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду справу розподілено на суддю Харківського окружного адміністративного суду Полях Н.А.

В обґрунтування позову зазначила, що нею було подано до суб`єкта владних повноважень запит, в якому ставилися 2 блоки питань: відомості, які мають бути у відритому доступі щодо прізвища, ім`я по-батькові, спеціальність, стаж роботи, освіта психологів установи, тобто відомості відносно підстав для надання конкретними особами послуг (психологічних); відомості щодо документів, які склали ці особи (психологи) щодо позивача. Однак відповідачем не були надані відповіді на поставлені питання. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

У відзиві на позову заяву відповідач наголосив на тому, що кореспонденція, яку особи, взяті під варту адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій та прокуророві, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку особи, взяті під варту, одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає. Тож відповідач не може надати інформацію, а саме чи були звернення від позивача або надано відповідь прокурором, який здійснює нагляд за СІЗО, щодо додержання законодавства щодо спірного питання. На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

У позовній заяві позивач однією із вимог просив розглянути справу в порядку загального позовного провадження, а також з використанням засобів відеоконференцзв`язку. З цього приводу суд зазначає, що скорочене провадження без виклику сторін не передбачає проведення судового засідання. Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України передбачено у виключних випадках проведення судового засідання. Підставою для застосування зазначеного законодавчого припису є або клопотання, або власна ініціатива суду.

Суд наголошує, що позивача, що міститься в прохальній частині позову не носить характеру процесуального документу, оскільки чинний КАС України визначає, що є заявою, клопотанням та запереченням.

Так, статті 166 та 167 КАС України містять чіткі вимоги до форми та змісту заяви, клопотання і заперечення.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 167 КАС України, будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити:

1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України;

2) найменування суду, до якого вона подається;

3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі;

4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника;

5) підстави заяви (клопотання, заперечення);

6) перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення);

7) інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.

Вимога вказати в заяві по суті справи, скарзі, заяві, клопотанні або запереченні ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стосується лише юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України. Іноземна юридична особа подає документ, що є доказом її правосуб`єктності за відповідним законом іноземної держави (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).

До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Отже, проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд прийшов до висновку, що вимога, яка міститься позові за правовою природою не є ані клопотанням, ані заявою, ані запереченням.

Відповідно до ч. 2 ст. 167 КАС України якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.

Суд наголошує, що оскільки зазначена вимога, заявлена позивачем у позові, не відповідає вимогам ч. 1 ст. 167 КАС України, то вона залишається без розгляду.

Повернення в даному випадку виконати фактично неможливо, оскільки зазначена вимога міститься в процесуальному документі – позовній заяві.

Керуючись приписами ст.ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Позивачем 13.05.2020 року було подано запит, в якому ставилися 2 блоки питань: відомості, які мають бути у відритому доступі щодо прізвища, ім`я по-батькові, спеціальність, стаж роботи, освіта психологів установи, тобто відомості відносно підстав для надання конкретними особами послуг (психологічних); відомості щодо документів, які склали ці особи (психологи) щодо позивача.

Однак лист відповідача від 22.05.2020 року не містив відповіді на поставлені позивачем питання.

Позивач, 01.06.2020 року повторно звернулася із запитом до відповідача.

Однак, відповідач знову не надав жодної відповіді на запит.

Позивач 10.06.2020 року знову звернулася із запитом до відповідача. Відповідачем була надана не повна відповідь на зазначений запит.

Так, 21.06.2020 року позивач знову звернулась із зазначеним запитом до суб`єкта владних повноважень.

Однак листом 01.07.2020 року позивачу було відмовлено у наданні запитуваної інформації.

Не погоджуючись із такими діями суб`єкта владних повноважень позивач звернувся до Харківського окружного суду за захистом своїх прав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному аналізі в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд виходить з таких мотивів та норм права.

Відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Так, згідно пункту 13 підрозділу 7 розділу 3 "Листування ув`язнених і засуджених " Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14.06.2019 року № 1769/5 (далі - Правила № 1769/5), адміністрація СІЗО забезпечує виконання вимог Закону № 393/96-ВР.

Відповідно до частини 6 ст. 13 Закону України "Про попереднє ув`язнення ", скарги, заяви і листи з питань, не пов`язаних з кримінальним провадженням, розглядаються адміністрацією місця попереднього ув`язнення або надсилаються за належністю в порядку, встановленому законом.

Згідно положень ст. 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Так, положеннями статті 3 Закону № 393/96-ВР передбачено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Згідно ч. 1, 4, 6 ст. 5 вказаного Закону, звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).

Звернення може бути усним чи письмовим. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Закон № 2939-VI визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію (п. 1 ч. 1 ст. 5 вказаного Закону).

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону № 2939-VI розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом.

Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них (ч. 1 ст. 13 вказаного Закону).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (частини 2 - 3 ст. 19 Закону № 2939-VI).

Частиною 1 статті 20 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Інформація на запит надається безкоштовно. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно (частини 1 - 3 статті 20 вказаного Закону).

Згідно ч. 2, ч. 3 статті 23 Закону № 2939-VI запитувач має право оскаржити: відмову в задоволенні запиту на інформацію; відстрочку задоволення запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Судовим розглядом установлено, що позивач неодноразово зверталася із запитами на надання інформації до посадових осіб відповідача.

Згідно положень ч. 1 та ч. 3 ст. 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Згідно частини 1 статті 19 цього Закону органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Відповідно до статті 8 Закону № 393/96-ВР не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними. Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Втім, незважаючи на приписи цієї статті Закону, отримавши повторні звернення позивача від 13.05.2020 р., 01.06.2020 р., 10.06.2020 р. посадовими особами відповідача не прийнято відповідних рішень про припинення розгляду таких звернень.

Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону № 2939-VI не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

Як убачається із змісту відповіді, позивачу не надано документів, які вона просила надати, а саме: щодо освіти психолога, її спеціалізації та наявності професійних навичок. Будь - яких причин обґрунтованої неможливості надання таких документів відповідачем не зазначено. Додатків до відповіді, підтверджуючих надання позивачу запитуваних документів, відповідь також не містить.

Відтак, суд зауважує, що відповідачем протиправно не надано позивачу запитувані нею документи щодо спеціалізації психолога, її освіти, а також документів, які підтверджують наявність професійних навичок останньої, що свідчить про надання відповіді на запит не в повному обсязі.

Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону № 2939-VI публічна інформація є відкритою, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 6 цього Закону, інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Згідно п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону № 2939-VI відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці. Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Суд зазначає, що відмовляючи у доступі до інформації з підстави того, що вона є службовою, розпорядник інформації не вказав, до якої з визначених ч. 1 ст. 9 Закону № 2939-VI категорій належить запитувана позивачем інформація. Якщо інформація не належить до жодної з визначених цією нормою категорій, доступ до неї не може обмежуватись на підставі того, що вона є службовою.

Відповідно до розділу 1 Типових посадових обов`язків психолога установи виконання покарань та слідчого ізолятора, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 04.11.2013 року № 2300/5 (далі - Посадові обов`язки психолога № 2300/5), психолог установи виконання покарань, слідчого ізолятора (далі - установа) входить до складу соціально-психологічної служби установи, на нього покладено виконання завдань щодо вивчення засуджених та осіб, взятих під варту, з метою зменшення негативного впливу на особистість від перебування в умовах ізоляції від суспільства. Штатна чисельність психологів установи встановлюється згідно з типовими штатними нормативами, встановленими законодавством.

Комплектування посад психологів установ здійснюється за рахунок осіб, які мають повну, базову або неповну вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста, бакалавра, молодшого спеціаліста за напрямом підготовки: психологія, педагогічна освіта.

Враховуючи, що запитувані позивачем відомості щодо освіти психологів СІЗО, стажу їх роботи та спеціалізації в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2939-VI не є службовою інформацією та не належить до жодної з визначених цією нормою категорій, суд вважає, що відповідачем, як розпорядником інформації, протиправно обмежено до неї доступ та не надано позивачу лише на підставі суб`єктивних тверджень, що вона є службовою.

Таким чином, суд зазначає, що на запити позивача відповідачем неправомірно не надано інформацію.

За приписами ч. 7 ст. 6 Закону № 2939-VI обмеженню в доступі підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Запитувані позивачем відомості є документами (носієм інформації). Відтак, розпорядник інформації може обмежити доступ до частини інформації, яка міститься у запитуваному документі, а не доступ до всього документу.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 6 Закону № 2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Із системного аналізу наведених норм слідує, що таке обмеження можливе при дотриманні всіх указаних вимог. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї із вказаних у частині другій статті 6 вказаного Закону трьох вимог означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Щодо вимоги про порушення відповідачем правил систематизації та зберігання документації шляхом не долучення до матеріалів особової справи належного примірника документа, що підлягає зберіганню, суд зазначає, що зазначений факт не знайшов свого підтвердження в межах розгляду справи №520/14483/2020.

Отже, суд не знайшов підстав для задоволення зазначеної позовної вимоги.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Отже, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, та задоволення позовної заяви в частині позовних вимог.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень не надав до суду достатні, беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його відзив, і не довів правомірності його дій.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі приписів Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 9, 10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257, 258, 262, 278 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної установи "Харківське СІЗО" (вул. Полтавський шлях, буд. 99, м. Харків, 61093) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної установи "Харківське СІЗО", щодо ненадання відповідей на запити від 13.05.2020 р., 01.06.2020 р., в наданні неповної відповіді на запит від 10.06.2020 р., у відмові у наданні відповіді на запит від 21.06.2020 р.

Зобов`язати Державну установу "Харківське СІЗО" надати ОСОБА_1 повну інформацію на запити від 13.05.2020 р., 01.06.2020 р., 10.06.2020 р. з урахуванням висновків суду по справі.

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 13 липня 2021 року.

Суддя Н.А. Полях