Рішення № 98333418, 14.07.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2021 року справа №380/7733/21

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0998 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій,-

В С Т А Н О В И В:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А0998 (81000, Львівська область, м. Яворів, вул. Івана Хрестителя; код ЄДРПОУ 07652444) з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача військової частини А0998 у відношенні до позивача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у період з 01 січня 2016 по 11 квітня 2016, з 06 жовтня 2016 року по 05 жовтня 2017 року, з 29 січня 2018 по 30 липня 2018 року;

- зобов`язати відповідача військову частину А0998 нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 11 квітня 2016 року, з 06 жовтня 2016 року по 05 жовтня 2017 року, з 29 січня 2018 року по 30 липня 2018 року з врахуванням січня 2008 року та березня 2018 як базових місяців.

Позовні вимоги обгунтовані тим, що станом на день виключення позивача із списків особового складу військової частини, з ним не було проведено розрахунків щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення. Позивач вважає, що ненарахування та невиплата йому індексації грошового забезпечення в належному розмірі по момент звільнення і невиплата її при звільненні з військової служби є протиправною. Вказує, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв`язку із зростанням споживчих цін, є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форм власності та виду юридичної особи. Зазначає, що базовими місяцями при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення повинні бути січень 2008 та березень 2018 рків.

Ухвалою суду від 14.05.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.

Відповідач позов не визнав, 08.06.2021 за вх. №41184 надав відзив на позовну заяву, позовні вимоги заперечив, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Зазначив, що станом на день виключення позивача із списків особового складу спору між сторонами щодо розміру основних і додаткових виплат, які отримував за час проходження військової служби не було. Вважає, що позивачем пропущено строк на звернення до суду, а саме місячний строк. Вказує, що для виплати індексації грошового забезпечення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік. Вказане підтверджується роз`ясненням Міністерства соціальної політики від 09.06.2016 №252/10/136-16. Вважає, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень відповідача. Вказує, що питання про те, який базовий місяць буде використаний при нарахуванні індексації грошового забезпечення є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені. Разом з тим, зазначає, що базові місяці позивачем визначено не правильно.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п`ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.

Щодо посилань відповідача про пропущення строку на звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до пункту восьмого частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Предметом розгляду у цій справі є основні позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини А0998 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 11 квітня 2016, з 06 жовтня 2016 по 05 жовтня 2017 року, з 29 січня 2018 по 30 липня 2018 року та похідна позовна вимога про зобов`язання військової частини А0998 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за спірні періоди.

Таким чином, спірні правовідносини у цій справі стосуються вирішення питання щодо наявності чи відсутності у позивача права на нарахування йому індексації грошового забезпечення в період проходження військової служби, а саме з з 01 січня 2016 року по 11 квітня 2016, з 06 жовтня 2016 по 05 жовтня 2017 року, з 29 січня 2018 по 30 липня 2018 року.

З цього приводу суд зазначає, що в Кодексі адміністративного судочинства України відсутні норми, які б визначали строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

При цьому, частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713.

Таким чином, оскільки індексація є складовою частиною заробітної плати, то у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Указана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 340/184/19.

Суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:

ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України.

Згідно з витягу із наказу командира військової частини-польова пошта В4680 ( по стройовій частині) №85 від 11.04.2016, сержанта ОСОБА_1 , старшого стрільця 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 9 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини-польова пошта В4680, звільненого наказом командира військової частини-польова пошта В4680 (по особовому складу) від 29.03.2016 №32-РС у запас за пунктом «є» (призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, визначені рішенням Президента України) відповідно до пункту один частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 11.04.2016 та направлено для зарахування на військовий облік до Тростянецького ОМВК Вінницької області.

Згідно з витягом із наказу командира 24 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 06.10.2016 №93-РС відповідно до статей 19, 20, 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ та пунктів 18, 26, 42 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (зі змінами) з сержантом запасу ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби на термін 6 (шість) місяців, прийнято у добровільному порядку на військову службу за контрактом осіб рядового, сержантського та старшинського складу.

Згідно з витягу із наказу командира військової частини А0998 ( по стройовій частині) №109 від 05.10.2017, сержанта ОСОБА_1 , головного сержанта-командира танка 3 танкового взводу 1 танкової роти танкового батальйону військової частини А0998, звільненого наказом командира військової частини А0998 (по особовому складу) від 29.09.2017 №63-РС у запас за пунктом «ж» (як таких, що вислужили строки військової служби за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23) пункту один частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ з 05.10.2017 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Тростянецького РВК Вінницької області.

29.01.2018 позивач уклав контракт щодо проходження військової служби у військовій частині А0998.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини А3414 (по стройовій частині) №137 від 30.07.2018. старшого сержанта ОСОБА_1 , головного сержанта 3 мотопіхотного взводу 3 мотопітної роти військової частини А3414, звільненого наказом командира військової частини А3414 (по особовому складу) від 11.07.2018 №32-РС у запас за підпунктом «а» ( у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту два частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ з 30.07.2018 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

На момент проходження військової служби позивача у 2018 році, військова частина А3414 перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині А0998.

Позивачу індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 11 квітня 2016 року, з 06 жовтня 2016 року по 05 жовтня 2017 року, з 29 січня 2018 року по 30 липня 2018 року не нараховувалась та не виплачувалась.

20.04.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату індексації грошового забезпечення та вказані періоди.

Листом за №1999вих від 05.05.2021 відповідач повідомив, що виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у Міноборони не було. Зазначив, що фінансово-господарська діяльність військової частини А0998 за 2015-2019 роки перевірена аудитом, порушень по виплаті грошового забезпечення та індексації не було.

З наданої позивачу довідки про виплачене грошове забезпечення із зазначеним розміром основних та додаткових видів грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення за №1893 від 05.05.2021 вбачається, що за періоди січня 2016-квітня 2016 індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась (базовий місяць зазначено –липень 2015), жовтня 2016 – жовтня 2017 індексація грошового забезпечення позивачу, також не нараховувалась та не виплачувалась (базовий місяць- жовтень 2016), січень 2018 – лютий 2018 індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась (базовий місяць – січень 2018), березень 2018 – липень 2018 (базовий місяць березень 2018).

Позивач, покликаючись на те, що в спірні періоди не нараховувалась та не виплачувалась, звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх порушених законних прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 4 статті 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII) обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 2 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з статтею 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті (частина 2 статті 2 Закону №1282-XII).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (частина 6 статті 2 Закону №1282-XII).

Тобто, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з статтею 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 6 Закону №1282-XII.)

Відповідно до абзацу 5 статті 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000 №2017-III (далі – Закон №2017-III) Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Частиною 2 статті 19 Закону №2017-III державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі – Порядок №1078) визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. №491-IV “Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту (пункт 1-1 Порядку №1078).

Згідно з абзаців 1-4 пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4)індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; 5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються; 6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів; 7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.

З аналізу викладених норм видно, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації, у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Суд аналізуючи вимоги позивача враховує, позивач проходив військову службу в військовій частині А 0998, однак відповідач за період 01.01.2016 -11.04.2016, 06.10.2016 -05.10.2017, 29.01.2018 – 30.07.2018 не здійснював нарахування індексації грошового забезпечення позивачу, з причини відсутності фінансових ресурсів для виплати цієї складової грошового забезпечення військовослужбовців та неможливість виплати індексації грошового забезпечення позивачу у військовій частині А 0998 оскільки в межах наявного фінансового ресурсу коштів не було.

Судом встановлено, що згідно довідки, листа відповіді військової частини позивачу не виплачувалась індексація з 01.01.2016 -11.04.2016, 06.10.2016 -05.10.2017, 29.01.2018 – 30.07.2018.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач порушив вимоги законодавства та протиправно позбавив позивача гарантій індексації грошового забезпечення як складової грошового забезпечення військовослужбовця за вказані періоди.

Покликання відповідача на відсутність виплати такої індексації з огляду на відсутність бюджетних коштів, суд вважає безпідставними такі, з огляду на наступне.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України” від 08.11.2005 зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 23.03.2002 № 5-рп/2002 суд зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності громадян, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

У спірному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу без проведення остаточного розрахунку, а саме: позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Разом з тим, відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України.

При цьому, аналіз зазначених норм свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Суд вказує на те, що здійснення розрахунку суми індексації належить до компетенції відповідача як роботодавця. Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період.

Індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Тобто, визначення та нарахування суми індексації за певний період належить до дискреційних повноважень відповідача.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі “Педерсен і Бодсгор проти Данії” зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі “Волохи проти України” (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є “передбачуваною”, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. “…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання”.

З наведеного видно, що під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

У спірних правовідносинах індексація не була нарахована та виплачена позивачеві.

Питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у цьому випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базових місяців для такого нарахування відповідно до норм Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов`язання останнього здійснити виплату індексації грошового забезпечення з урахуванням базових місяців відсутні.

Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановою Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №420/1207/19, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

Також суд звертає увагу, що у даному випадку не втручається у дискрецію відповідача, а лише виходить з наданих абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України повноважень щодо недопущення відповідача діяти на власний розсуд щодо встановлення позивачу іншого базових місяців ніж ті, у якому відбулися підвищення розміру посадових окладів військовослужбовців на підставі постанови №1294, зокрема січень 2008 року та постанови №704 – березень 2018.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А0998 (81000, Львівська область, м. Яворів, вул. Івана Хрестителя; код ЄДРПОУ 07652444) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії -задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0998 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 -11.04.2016, 06.10.2016 -05.10.2017, 29.01.2018 – 30.07.2018.

Зобов`язати військову частину А 0998 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 -11.04.2016, 06.10.2016 -05.10.2017, 29.01.2018 – 30.07.2018 відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

У задоволені решти частини позовних вимог відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сподарик Н.І.