Рішення № 98332782, 15.07.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2021 року м. Київ № 320/12463/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Вишгородської міської ради

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Вишгородської міської ради (далі по тексту – відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) від 10.08.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки приблизно площею 0,12 гектара для ведення садівництва, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:063:0106, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;

- зобов`язати Вишгородську міську раду надати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизно площею 0,12 гектара для ведення садівництва, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:063:0106, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;

- стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) з Вишгородської міської ради 5000 грн. завданої моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він 11.08.2020 на підставі статті 118 Земельного Кодексу України звернувся до Вишгородської міської ради із клопотанням, яке було направлено засобами поштового зв`язку, про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовним розміром 0,12 га, для ведення садівництва яка межує земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:063:0106.

Проте, позивач зазначив, що відповідач у строк визначений законодавством не прийняв рішення про надання чи відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відносно поданого позивачем клопотання, чим порушив право позивача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче судове засідання. Також суд витребував докази по справі від відповідача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.01.2021 суд продовжив строк проведення підготовчого провадження в адміністративній справі № 320/12463/20 та відклав підготовче засідання.

Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив що відповідачем було надано відповідь вих. № 2-31/760 від 10.09.2020 на клопотання позивача у встановлений законодавством місячний строк, у якій зазначено про те, що згідно наданих позивачем графічних матеріалів з бажаним місцем розташування земельної ділянки було встановлено, що земельна ділянка, яка розглядалася позивачем, як можлива для надання у власність для ведення садівництва знаходиться в користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство». Відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України надання земельних ділянок, що перебувають у користуванні інших осіб відбувається при погодженні даних землекористувачів.

Щодо вимоги позивача стягнути з відповідача 5000,00 грн. завданої моральної шкоди відповідач зазначив, що позивачем не доведено повною мірою обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди та зокрема позивачем не надано обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяної йому моральної шкоди саме діями відповідача.

Позивач наголосив, що відповідачем не надано доказів якими він обґрунтовує відзив, тобто підтвердження графічними або іншою землевпорядною документацією, що бажана земельна ділянка в дійсності знаходиться в користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство». Крім того, вказане спростовується тим, що згідно графічного витягу доданого до позову бажана земельна ділянка знаходиться біля садових ділянок і дороги, і яких-небудь ознак, що бажана земельна ділянка знаходиться у користуванні будь-якого лісового господарства відсутні.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.03.2021 суд закрив підготовче провадження та призначив справ до розгляду по суті на 05.04.2021.

У судове засідання, призначене у справі на 05.04.2021 сторони не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи у передбачений законодавством строк.

Водночас, судом встановлено, що 26.03.2021 на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача про здійснення розгляду справи за відсутності відповідача.

Також, 05.04.2021 на електронну адресу суду надійшла заява представника позивача про проведення судового засідання без участі позивача.

Частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до приписів частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Кіровським РВ у м. Донецьку ГУ ДМС України в Донецькій області 13.12.2013.

Відповідно до довідки від 08.08.2018 № 0000593556 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичним місце проживання позивача є: АДРЕСА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулась до Вишгородського міського голови з клопотанням від 10.08.2020, відповідно до змісту якого просила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею приблизно площею 0,12 гектара для ведення садівництва, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:063:0106, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

Додатками до вказаного клопотання позивачем долучено: копія паспорту; графічне зображення; копія довідки внутрішньо переміщеної особи.

Вказана заява була отримана відповідачем 11.08.2020, про що свідчить відбиток штамп Вишгородської міської ради Київська область на заяві.

Позивач звертаючись до суду в позовній заяві зазначив, що станом на дату звернення до суду з цим позовом, Вишгородською міською радою Київської області на чергову сесії міської ради клопотання позивача не виносилось і не розглядалось, відтак на думку позивача Вишгородською міською радою допущено протиправну бездіяльність яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) від 10.08.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки приблизно площею 0,12 гектара для ведення садівництва, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:063:0106, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з положеннями статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до статті 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 вказаної статті).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина 3 вказаної статті).

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина 4 вказаної статті).

У статті 121 Земельного кодексу України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;.

Отже, громадянин України вправі на підставі закону отримати безоплатно земельну ділянку для ведення садівництва площею не більше 0,12 га із земель комунальної власності.

Згідно із частиною 6 статті 118 Земельного Кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина 7 статті 118).

Згідно із частиною 9 статті 118 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З аналізу зазначених норм діючого законодавства яке регулює земельні відносини вбачається, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до положень частини 7 статті 118 Земельного Кодексу України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.

Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначені у Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 №280/97-В (далі - Закон №280/97-ВР, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин).

Згідно із ч.1 ст.10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до частини 1 статті 46 Закону №280/97-ВР сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Частиною 5 статті 46 Закону №280/97-ВР регламентовано, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності – не рідше ніж один раз на місяць.

Частинами 1-2 ст.59 Закону №280/97-ВР визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради (ч.3 ст.59 Закону №280/97-ВР).

З аналізу викладених норм чинного законодавства вбачається, що розгляд клопотання заінтересованої особи про надання дозволу на розробку проекту землеустрою віднесено до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради, у даному випадку Вишгородської міської ради та має бути розглянуте саме представницьким органом місцевого самоврядування на планерному засіданні ради у місячний строк. За результатами розгляду вказаного клопотання повинно прийматись у формі рішення.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 гектара для ведення садівництва, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:063:0106, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти було отримано 11.08.2020 Вишгородською міською радою.

У порушення приписів частини 6 статті 118 Земельного кодексу України, позивач звернувся із зазначеним клопотанням не до Вишгородської міської ради (представницького органу місцевого самоврядування), а до Вишгородського міського голови (головної посадової особи територіальної громади), проте приймаючи до уваги факт отримання відповідачем клопотання позивача, що підтверджується наявністю на клопотанні відбитку штампу реєстрації саме Вишгородської міської ради, у відповідача виник обов`язок розглянути клопотання позивача.

Однак, як зазначив відповідач у відзиві на позов та вбачається з листа Вишгородської міської ради № 2-31/760 від 10.09.2020 в апараті Виконавчого комітету Вишгородської міської ради уважно розглянуто звернення ОСОБА_1 від 11.08.2020 року вх. № 2-31/3-3722 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,12 гектара для ведення садівництва на території м. Вишгород. Так, відповідач у вказаному листі повідомив, що згідно наданих заявником графічних матеріалів з бажаним місцем розташування земельної ділянки було встановлено, що земельна ділянка, яка розглядається як можлива для надання у власність для ведення садівництва знаходиться в користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство». Відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України надання земельних ділянок, що перебувають в користуванні інших осіб відбувається при погодженні даних землекористувачів. Запропоновано звернутися із клопотанням до КП «святошинське лісопаркове господарство» з можливістю вилучення даної земельної ділянки із користування з метою надання її у власність для ведення садівництва на території м. Вишгород.

Так, згідно з частиною 1 статті 47 Закону № 280/97-ВР попередній розгляд і підготовка питань, які належать до відання ради, здійснюють постійні комісії ради, що обираються з числа її депутатів. В силу частини 3 статті 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», міський голова не може бути обраним до складу постійних комісій.

Однак, всупереч приписам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, якою передбачено, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні, Вишгородська міська рада не розглянула клопотання позивача у порядку визначеному чинним законодавством у місячний строк та не прийняла відповідного рішення за результатами розгляду клопотання.

На думку суду, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано та не доведено правомірність та законність своїх дій при розгляді клопотання позивача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) від 10.08.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки приблизно площею 0,12 гектара для ведення садівництва, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:063:0106, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Вишгородської міської ради надати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизно площею 0,12 гектара для ведення садівництва, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:063:0106, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, суд зазначає наступне.

Як випливає зі змісту статті 118 Земельного кодексу України прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні є одним з безпосередніх прав відповідного органу виконавчої влади, у даному випадку Вишгородської міської ради, та належить до дискреційних повноважень цього органу.

При цьому, вказаною нормою передбачено, що у разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Тобто, у разі бездіяльності відповідного органу виконавчої влади в частині не прийняття передбаченого законодавством рішення у місячний строк з дня реєстрації клопотання зацікавлена особа має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання відповідного дозволу.

Суд зазначає, що відповідно до приписів Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

З огляду на зазначене та враховуючи те, що прийняття рішення відповідачем у спірних правовідносинах ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, суд дійшов висновку, що вказана вимога позивача є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача, а тому задоволенню не підлягає.

Суд зазначає, що відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з-поміж тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він не надасть дозвіл, розглянувши заяву у встановлений законом спосіб.

Відповідно до приписів частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що з метою належного захисту прав позивача слід вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача на пленарному засіданні ради розглянути клопотання позивача від 11.08.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 гектара для ведення садівництва, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:063:0106, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти та прийняти рішення за результатами розгляду клопотання у відповідності до чинного законодавства.

Щодо вимоги позивача про стягнення на користь ОСОБА_1 з Вишгородської міської ради 5000 грн. завданої моральної шкоди суд зазначає наступне.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України обумовлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до положень статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та непов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Однак, як встановлено судом, позивачем не доведено, що зазначеними вище діями та бездіяльністю відповідача їй заподіяно моральну шкоду, а саме не надано жодних належних доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими обставинами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідача та заподіянням їй шкоди, з яких міркувань вона виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

Водночас, з врахуванням викладеного, суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 804/6922/16.

За наведених обставин та усталеного правового врегулювання, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити за відсутністю підстав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку суду, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано та не доведено правомірність та законність своїх дій та рішення при розгляді клопотання позивача, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

У прохальній частині позовної заяви позивач просив суд встановити судовий контроль за виконанням рішення суду, шляхом зобов`язання Вишгородську міську раду надати звіт про виконання рішення суду протягом 5 днів після проведення наступного пленарного засідання, яке відбудеться після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Відтак, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, і має застосовуватися у виключних випадках.

Разом з тим, слід вказати, що позивач, зазначаючи про необхідність встановлення судового контролю за виконанням рішення, не зазначає про причини такої необхідності чи обставини, які б свідчили, що рішення суду, ухвалене у цій справі, не буде виконано відповідачем, відтак відсутні підстави встановлення судового контролю за виконанням рішення суду , тому у задоволенні клопотання позивача слід відмовити.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовної вимоги немайнового характеру не застосовується.

Позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується відомостями дубліката квитанції від 25.09.2020 №1588442638.

Відтак, враховуючи ту обставину, що вимоги позивача носять немайновий характер та визначити розмір судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог не надається за можливе, суд дійшов висновку що понесені позивачем судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 840,80 підлягають стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному обсязі.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) від 10.08.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки приблизно площею 0,12 гектара для ведення садівництва, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:063:0106, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.

3. Зобов`язати Вишгородську міську раду на пленарному засіданні ради пленарному засіданні ради розглянути клопотання ОСОБА_1 від 11.08.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 гектара для ведення садівництва, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:063:0106, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти та прийняти рішення за результатами розгляду клопотання у відповідності до чинного законодавства.

4. У задоволенні іншої частини позовних відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Вишгородської міської ради (код ЄДРПОУ 04054866; місцезнаходження: 07300, Київська область, м. Вишгород, пл. Шевченка, 1) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.