Рішення № 98332767, 12.07.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2021 року № 320/6744/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я. В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Київського міжрегіонального управління Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №205522 від 21.07.2020.

Позивач не погоджується з вказаною постановою, та вважає, що вона винесена з порушенням законодавства. Позивач зазначив, що відповідальність передбачена для автомобільних перевізників, а не власників транспортних засобів. А оскільки ОСОБА_1 не є автомобільним перевізником, то щодо нього не може бути застосована відповідальність, яка передбачена ст. 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт».

Також, позивач зазначає, що слід звернути увагу і на те, що Єдиною методикою виконання вимірювань в частині осьових навантажень на маси вантажних транспортних засобів у русі в Україні є лише Методика виконання вимірювань поосьових навантажень та маси вантажних транспортних засобів у русі, розроблена Харківським національним автомобільно-дорожнім університетом Державної служби автомобільних доріг України, затверджена заступником голови Державної служби автомобільних доріг України (Укравтодор), атестована у відповідності з ГОСТ 8.010-99 Національним науковим центром «Інститут Метрології», свідоцтво про атестацію № 02-84-08.

Разом із тим, вказана методика не розповсюджується на транспорті засоби з подільним вантажем або вантажем, що змінює розподіл навантажень на вісі транспортного засобу в русі.

Зазначив, що відповідачем не видано довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю та не складено акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів.

До того ж, відповідачем не було повідомлено позивача про дату, час та місце розгляду справи про порушення, що позбавило його можливості взяти участь при прийнятті спірного рішення, надати докази, висловити зауваження та заперечення тощо. У зв`язку з цим, постанова про накладення адміністративно-господарського штрафу є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 07 серпня 2020 року у адміністративній справі відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що відповідно до акту проведення перевірки ОСОБА_1 виконував вантажні перевезення з навантаженням на строєну вісь склало 25,44 т при нормативно допустимому – 24 т, з перевищенням параметрів від нормативу на 6%, у зв`язку з чим заступником начальника Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу відповідно до абзацу 14 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», тобто 8500,00 грн.

Таким чином, враховуючи викладені обставини, Державна служба України з безпеки на транспорті наполягає, що доводи та твердження позивача, не підтверджують факту порушення Укртрансбезпекою законодавства про автомобільний транспорт, а постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу від 21.07.2020 №205522 є правомірною та такою, що відповідає вимогам законодавства України, а відтак не підлягає скасуванню.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видом діяльності позивача є такі кведи: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний); 01.62 Допоміжна діяльність у тваринництві; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 63.99 Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у.; 68.31 Агентства нерухомості; 69.10 Діяльність у сфері права; 73.20 Дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки; 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів.

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 позивачеві на праві власності належить спеціалізований вантажний – спеціалізований сідловий тягач-Е марки DAF модель FT XF 95.430, номер шасі НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Також позивачеві на праві власності належить спеціалізований напівпричіп – спеціалізований н/пр – контейнеровоз-Е, марки PACTON, модель T3007, номер шасі НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 , про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 .

Спеціалізований вантажний – спеціалізований сідловий тягач-Е марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_3 , з напівпричепом, реєстраційний номер НОМЕР_5 , був переданий позивачем в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Автошина», про що був укладений відповідний договір про надання в орендне користування транспортного засобу №9 від 01 жовтня 2019 року терміном оренди на три роки.

Судом встановлено, що на підставі направлення від 22.05.2020 №026424 Управлінням Укртрансбезпеки в Одеській області з 25.05.2020 по 31.05.2020 була проведена рейдова перевірка на автомобільній дорозі М-05 Київ-Одеса (450 км. + 500 м), під час якої був зупинений транспортний засіб марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_3 , яким керував водій ОСОБА_2 .

За результатами здійснення габаритно-вагового контролю вказаного транспортного засобу, який перевозив кукурудзу, було встановлено, що навантаження на одиночну вісь склало 25,44 т при нормативно допустимому – 24 т.

Про вказані вище дані результатів габаритно-вагового контролю свідчить талон зважування від 30.05.2020.

Таким чином, відповідно до частини 4 пункту 4 Порядку №1007/1207 контролюючими особами Управління Укртрансбезпеки в Одеській області було складено довідку про здійснення габаритно-вагового контролю №030617 від 30.05.2020

На підставі пункту 6 Порядку №422, у зв`язку з виявленими під час здійснення габаритно-вагового контролю невідповідності фактичних вагових параметрів нормам та правилам, інспекторами Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, було складено Акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів №030617 від 30.05.2020.

Враховуючи те, що відповідно до акту проведення перевірки ОСОБА_1 виконувало вантажні перевезення з навантаженням на одиночну вісь склало 25,44 т при нормативно допустимому – 24 т, з перевищення параметрів від нормативу 6%), заступником начальника Київського міжрегіонального управління Укртраснбезпеки прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 21.07.2020 №205522 відповідно до абзацу 14 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», тобто 8500,00 грн.

Вважаючи зазначену постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі, з приводу чого слід зазначити таке.

Частиною другою статті 29 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 №3353-XII передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів.

Статтею 33 Закону України "Про автомобільні дороги" від 08.09.2005 №2862-IV рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 48 Закону України “Про автомобільний транспорт” від 05.04.2001 №2344-ІІІ (далі - Закон №2344) автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

У статті 799 Цивільного кодексу України зазначено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Пунктами 2 та 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №30 від 18.01.2001 (далі Правила №30, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великогабаритним, якщо його габарити перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306.

Транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

У свою чергу, згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Пунктом 4 Правил №30 визначено, що рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу здійснюється відповідно до Закону України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” через центри надання адміністративних послуг.

Дозвіл оформлюється уповноваженим підрозділом Національної поліції на підставі погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв`язку, в яких визначаються умови і режим проїзду зазначених транспортних засобів.

Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування, визначений Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879 (далі - Порядок №879, в редакцій чинній на момент виникнення спірних відносин).

Відповідно до пункту 3 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Згідно з підпунктом 4 пункту 2 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Пунктом 21 Порядку №879 визначено, що у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування. Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України. У разі здійснення руху з порушенням умов, визначених у дозволі на рух, подвійний розмір застосовується в частині перевищення фактичних показників над показниками, визначеними у дозволі, за пройдену частину маршруту. Довідка про здійснення габаритно-вагового контролю та/або сертифікат зважування, або документ щодо внесення плати за проїзд є чинними протягом усього маршруту.

Відповідно до статті 60 Закону №2344 за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, зазначеною нормою визначено, що суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт в частині перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм є автомобільний перевізник.

У свою чергу, статтею 1 Закону №2344 визначено дефініцію терміну «автомобільний перевізник», під яким вважається фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Крім того, пунктом 3 постанови КМУ від 27.06.2007 №879 визначено, що дія Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, поширюється на вітчизняних та іноземних перевізників, що здійснюють перевезення вантажів на території України.

Як було вказано вище, транспортний засіб марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_7 , габаритно-ваговий контроль якого був здійснений відповідачем під час рейдової перевірки, був переданий позивачем в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Автошина» за договором від 01.10.2019, зі строком оренди у три роки.

У товарно-транспортній накладній від 29.05.2020 №216, яка вказана в акті проведення перевірки, зазначено, що вантажовідправником є ТОВ «ДСВ ЦЗ-Україна», вантажоодержувачем – ТОВ «М.В. КАРГО», а автомобільним перевізником - Товариство з обмеженою відповідальністю «Автошина». Також у вказаних документах зазначено, що водієм транспортного засобу є ОСОБА_2 .

Наведене свідчить, що автомобільним перевізником у спірних правовідносинах, у яких допущено перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм, є саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Автошина».

За таких обставин, позивач у спірних правовідносинах не мав статусу автомобільного перевізника, та не може бути суб`єктом відповідальності передбаченої абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону N2344-III, внаслідок чого спірна постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу від 21.07.2020 №205522 є протиправною та підлягає скасуванню.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 09.08.2019 у справі №806/1450/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР – 83552579).

При цьому суд вважає хибними твердження відповідача про те, що в разі передачі транспортного засобу в тимчасове користування іншій особі власник зобов`язаний здійснити перереєстрацію такого транспортного засобу, а водій, здійснюючи перевезення вантажів, зобов`язаний надавати для перевірки не лише свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, але й документи, на підставі яких на законних підставах використовується транспортний засіб.

Так, абзацом першим пункту 7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388 (далі – Порядок №1388), на який посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, визначено, що власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).

Проте, з наведеної норми не вбачається, що у разі передачі транспортного засобу в оренду власник зобов`язаний зареєструвати (перереєструвати) такий транспортний засіб.

Зокрема, абзацом третій цього ж пункту 7 Порядку №1388 визначено умови, за яких транспортний засіб підлягає реєстрації під час його використання (без права власності): транспортні засоби, тимчасово ввезені на митну територію України для особистого користування більш як на 30 діб, підлягають державній реєстрації в сервісних центрах МВС на строк, визначений відповідним митним органом. Тимчасово ввезені транспортні засоби не можуть бути розкомплектовані на запасні частини, передані у володіння, користування або розпорядження іншим особам.

Водночас, пунктом 6 Порядку №1388 закріплено, що за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Отже, тимчасовий реєстраційний талон, у разі передачі транспортного засобу у користування, видається виключно за бажанням власника транспортного засобу, а тому такі дії не можуть бути покладені на нього в обов`язковому порядку.

Інші обставини, наведені у позовній заяві, не спростовуються правомірності вимог позивача.

За таких обставин, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо стягнення судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд зазначає таке.

Згідно з вимогами частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 6 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що ст.134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч.5 ст.134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування клопотання про стягнення судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, заявник зазначає що 05 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом Біликом Дмитром Анатолійвичем було укладено договір про надання професійної правової допомоги №35, за умовами якого сторони досягли згоди про здійсненні представництва та захисту інтересів Клієнта у всіх установах незалежно від форми власності та в судах всіх інстанцій України, зокрема, але не виключно, здійснювати представництво інтересів Клієнта у справах щодо оскарження постанов Державної служби України з безпеки на транспорті.

Відповідно до Акту приймання наданих послуг згідно Договору про надання правової допомоги №35 від 05.08.2020 адвокат на виконання Договору про надання правової допомоги №35 від 05.08.2020 надав, а клієнт прийняв наступні послуги: надання письмової юридичної консультації; підготовка правової позиції по справі щодо оскарження постанови Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу №205522 від 21.07.2020 (вартість 3000,00грн); підготовка позовної заяви про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №205522 від 21.07.2020 і подання її до Київського окружного адміністративного суду (вартість 7000,00грн.); підготовка та подання до суду відповіді на відзив у справі №320/6744/20 (вартість 2000,00грн.) – всього 12 000.00грн.

Відповідно до наявної в матеріалах справи квитанції до прибуткового касового ордера №1 від 23.09.2020 ОСОБА_1 на підставі Договору про надання правової допомоги №35 від 05.08.2020 сплачено ОСОБА_3 12 000,00грн. (дванадцять тисяч тривен).

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі – сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України” (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України” (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України” (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Lavents v. Latvia” (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Крім того, у справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справі “Ботацці проти Італії”, заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд – у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також – чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” (далі – Закон № 5076-VI), договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частина перша 1 статті 1 Закону № 5076-VI).

Інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частина перша статті 1 Закону № 5076-VI).

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Дослідивши надані документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, що розмір витрат ОСОБА_1 , сплачених адвокату, який здійснював представництво позивача в судів у заявленому розмірі 12 000,00 грн не є співмірним із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним у акті приймання-передачі правової допомоги переліком.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що обґрунтованим, об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 2 000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 2102,00 грн згідно квитанції №79452 від 05.08.2020.

Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору у розмірі 2102,00 грн підлягає стягненню на користь позивача з бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Державної служби України з безпеки на транспорті.

Керуючись статтями 73-78, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу №205522 від 21.07.2020.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 , адреса – АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 2102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845, адреса – 01135, м. Київ, просп. Перемоги, 14)

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 , адреса – АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845, адреса – 01135, м. Київ, просп. Перемоги, 14) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 000,00 (дві тисячі) гривень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.