Рішення № 98332758, 14.07.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2021 року м. Київ № 320/5410/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Київській області

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ Держгеокадастр у Київській області), в якому з урахуванням уточненого позову просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 03.06.2020 № 10-9410/15-20-сг «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою»;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0, 1196 га у власність для ведення індивідуального садівництва розташованої за межами населених пунктів Погребської сільської ради Броварського району Київської області та за результатами розгляду якого надати дозвіл або вмотивовану відмову з посиланням на норми законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що звернулась до ГУ Держгеокадастру у Київській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею від 0,1196 га для ведення індивідуального садівництва розташованої в Броварському районі Київської області.

Проте, зазначив позивач, наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-9410/15-20-cr від 03.06.2020 їй відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою з тих підстав, що бажана до відведення земельна ділянка розташована за межами Погребської сільської ради Броварського району Київської області.

Позивач вважає, що відмова відповідача не відповідає вимогам чинного законодавства України, є необґрунтованою у зв`язку з чим є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.07.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче судове засідання.

Крім того, суд витребував від Головного управління Держгеокадастру у Київській області наступні документи: належним чином засвідчену копію клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0, 1196 га у власність для ведення індивідуального садівництва розташованої за межами населених пунктів Погребської сільської ради Броварського району Київської області та додатків, які були подані позивачем; належним чином засвідчену копію рішення прийнятого за результатами розгляду вказаного клопотання. Суд зазначив про необхідність надання витребуваних доказів до суду у строк до початку проведення підготовчого судового засідання.

Крім того, суд запропонував відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.

Копію вказаної ухвали суду від 14.07.2020 було направлено на поштову адресу Головного управління Держгеокадастру: 02000, м. Київ. вул. Серпова,3/14 рекомендованим повідомленням зі штриховим ідентифікатором № 0113332695273 та згідно відомостей витягу з сайту «Укрпошта» за результатами пошуку поштового відправлення зі штриховим ідентифікатором № 011332695273 14.08.2020 вручено відповідачу по справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 суд продовжив строк проведення підготовчого провадження у справі № 320/5410/20 та повторно витребував у відповідача докази по справі.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до розгляду по суті на 10.11.2020.

Судове засідання, призначене у справі на 10.11.2020 знято з розгляду, у зв`язку з перебуванням головуючого по справі судді на лікарняному.

У судове засідання, призначене у справі на 21.12.2020 сторони не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи у передбачений законодавством строк.

Водночас, судом встановлено, що 21.12.2020 до суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі позивача в порядку письмового провадження за доказами, наявними в матеріалах справи.

Згідно із частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

При цьому, частиною дев`ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта

Враховуючи викладене, суд протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Разом з тим, 21.01.2021 на електронну адресу суду надійшов відзив на адміністративний позов Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Відповідно до частини першої, другої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи судом за правилами загального позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Частиною першою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

При цьому, частиною п`ятою вказаної статті зазначено про те, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.6 ст. 162 КАС України).

Суд зазначає, що строк для подання відзиву на позовну заяву було встановлено відповідачу в ухвалі Київського окружного адміністративного суду від 14.07.2020, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.

Суд зазначає, що ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано відповідачем - 14.08.2020.

Водночас, судом встановлено, що 02.02.2021 на адресу суду надійшло клопотання Головного управління Держгеокадастру у Київській області про поновлення строків на подання відзиву. В обґрунтування вказаного клопотання відповідач зазначив, що під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на запобігання поширення коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також щодо строків звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, продовжуються на строк дії такого карантину.

Дослідивши клопотання Головного управління Держгеокадастру у Київській області про поновлення строку для подання відзиву на позов, суд дійшов висновку, що доводи викладені відповідачем в обґрунтування пропуску строку для подання відзиву на позов не визнаються судом поважними.

Відповідно до приписів частини першої статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.

Так, відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому, суд враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.06.2020 №540-ІХ було доповнено розділ VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України пунктом 3, відповідно до якого: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177,193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Отже, в силу вищенаведених положень КАС України на період дії карантину були продовжені процесуальні строки, у тому числі, строки на подання заяв чи клопотань, відзиву на позов.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (з урахуванням змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255, від 22.04.2020 №291, та від 04.05.2020 №343) установлено з 12.03.2020 по 22.05.2020 на усій території України карантин.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 №500) установлено дію карантину з 22.05.2020 до 31.07.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено продовжити на всій території України дію карантину з 1 серпня до 31 серпня 2020 року.

Разом з тим, Законом України 18.06.2020 №731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 17.07.2020, було внесено змін до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України та доповнено його новим абзацом.

Так, відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України 18.06.2020 №731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» N 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отже, в силу положень Закону №731-ІХ процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України в редакції Закону №540-IX, у тому числі, строки, встановлення для усунення недоліків позовної заяви, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом №731-ІХ, тобто 06.08.2020.

Продовження процесуальних строків здійснюється лише за умови звернення особи до суду із обґрунтованою заявою про продовження процесуальних строків протягом 20 днів після набрання чинності Закону №731-ІХ, тобто у період з 18.07.2020 до 06.08.2020 (включно). Відповідно, процесуальні наслідки неподання такої заяви настають 07.08.2020.

Як було зазначено судом, копію ухвали Київського окружного адміністративного суду від 14.07.2020 було направлено на поштову адресу Головного управління Держгеокадастру: 02000, м. Київ. вул. Серпова,3/14 рекомендованим повідомленням зі штриховим ідентифікатором № 0113332695273 та згідно відомостей витягу з сайту «Укрпошта» за результатами пошуку поштового відправлення зі штриховим ідентифікатором № 011332695273 14.08.2020 вручено відповідачу по справі.

Відтак, враховуючи ту обставину, що відповідач отримав копію ухвали суду від 14.07.2020 - 14.08.2020, не підлягали застосуванню норми, якими було передбачено автоматичне продовження всіх строків на подання заяв, в тому числі відзиву на позов.

Оскільки відзив Головного управління Держгеокадастру у Київській області був направлений до суду засобами електронного зв`язку 21.01.2021, п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов відповідачем пропущено. При цьому, клопотання про поновлення процесуального строку подання відзиву на позов не містить доказів поважності причини пропуску строку для подання відзиву на позов.

Частиною другою статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. З урахуванням викладених обставин, відзив на позовну заяву Головного управління Держгеокадастру у Київській області не приймається судом до уваги.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується відомостями паспорта громадянина України № НОМЕР_1 ,виданим 21.06.2019.

З матеріалів справи вбачається, що 27.04.2020 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про надання дозволу н6а розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 0,1196 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для індивідуального садівництва за межами населених пунктів Погребської сільської ради Броварського району Київської області.

До вказаного клопотання додано: копію паспорта громадянина України; довідку про присвоєння ідентифікаційного номера , довідку про реєстрацію місця проживання, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

За результатом розгляду вказаного клопотання Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області прийнято наказ від 03.06.2020 №10-9410/15-20-сг «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» , яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Погребської сільської ради Броварського району Київської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 0,1196 га, із цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, з таких підстав: бажана до відведення земельна ділянка розташована за межами Погребської сільської ради Броварського району Київської області.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва у власність, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправним та скасування та зобов`язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазнає таке.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з положеннями статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 Земельного кодексу України).

Частинами третьою та четвертою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно із частиною першою статті 19 Земельного кодексу України Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

У відповідності до статті 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відповідно до пункту а частини третьої статті 22 Земельного кодексу України яким передбачено призначення та порядок використання земель сільськогосподарського призначення, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Приписами частини першої статті 35 Земельного кодексу України обумовлено, що громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Частиною першою статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

Частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 №308, Головне управління Держгеокадастру у Київській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Голова місцевої державної адміністрації координує діяльність Головного управління і сприяє йому у виконанні покладених на нього завдань.

Відповідно до підпункту 13 пункту 4 Положення Головне управління відповідно до покладених на нього завдань: розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Київської області.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з абзацом 1 частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Відповідно до положень статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №808/3187/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 89792839).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що єдиною підставою для відмови відповідачем в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, зазначеною у наказі № 10-9410/15-20-сг від 03.06.2020 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», слугував той факт, що бажана до відведення земельна ділянка розташована за межами Погребської сільської ради Броварського району Київської області.

Однак, суд зазначає, що вказана підстава для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не передбачена приписами частини сьомої статті 118 Земельного Кодексу України, якою передбачено, що підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частин першої-другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, на думку суду, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано та не доведено правомірність та законність своїх дій при розгляді клопотання позивача та не доведено обґрунтованість підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 03.06.2020 № 10-9410/15-20-сг «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою»

При цьому, захист порушених прав позивача також потребує зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та прийняти рішення про надання відповідного дозволу, що не є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.

Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31.07.2020 у справі №810/2474/18.

У цій справі відповідачем було безпідставно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації, оскільки наявність тієї єдиної обставини, яка була покладена в основу спірного рішення про відмову, не була доведена відповідачем, а тому спростовується судом.

Враховуючи, що будь-які інші перешкоди для надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки відсутні, суд вважає, що ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти за результатом такого розгляду рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

При цьому, суд звертає увагу, що рішення суду у його резолютивній частині не може містити застереження за умови (або). Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та прийняти за результатами розгляду клопотання рішення відповідно до норм чинного законодавства.

Частиною третьою статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., який підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 03.06.2020 № 10-9410/15-20-сг «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області (рнокпп 39817550; місцезнаходження: 03115,м. Київ, вул. Серпова, 3/14) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0, 1196 га у власність для ведення індивідуального садівництва розташованої за межами населених пунктів Погребської сільської ради Броварського району Київської області та прийняти за результатами розгляду клопотання рішення відповідно до норм чинного законодавства.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати, зокрема судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Держгеокадастру у Київській області (ідентифікаційний код 39817550, місцезнаходження: 03115, м.Київ, вул.Серпова, буд.3/14).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.