Рішення № 98331853, 15.07.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2021 року Справа № 160/7421/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

11.05.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яка полягає у незарахуванні ОСОБА_1 періоду роботи з 01.09.1987 року по 22.03.1992 року на посаді робочої цеху № 1 в «Донецькому заводі резино-хімічних виробів» по Списку № 1, з 23.03.1992 року по 19.09.1994 року на посаді намотчик проволоки та тросів цеху №6 в «Донецькому заводі резино-хімічних виробів» по Списку № 2 та незарахуванні періоду роботи з 14.10.1996 року по 20.10.1997 року в Центральній міській клінічній лікарні №16 на посаді молодшої сестри по догляду за хворими дитячого відділення з дати звернення за призначенням пенсії, а саме з 23.12.2019 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу період роботи з 01.09.1987 року по 22.03.1992 року на посаді робочої цеху №1 в «Донецькому заводі резино-хімічних виробів» по Списку №1, з 23.03.1992 року по 19.09.1994 року на посаді намотчик проволоки та тросів цеху №6 в «Донецькому заводі резино-хімічних виробів» по Списку № 2 та до звичайного стажу період роботи з 14.10.1996 року по 20.10.1997 року на посаді молодшої сестри по догляду за хворими дитячого відділення в Центральній міській клінічній лікарні №16 та призначити пенсію за віком на пільгових умовах з дати звернення за призначенням пенсії, а саме з 23.12.2019 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за результатами розгляду заяви позивача від 23.12.2019 року про призначення пенсії за віком Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області винесено рішення про відмову в такому призначенні. З цього рішення позивачу стало відомо, що до її пільгового стажу не були враховані періоди роботи з 01.09.1987 року по 22.03.1992 року в «Донецькому заводі резино-хімічних виробів» за Списком №1 та з 23.03.1992 року по 19.09.1994 року в Донецькому заводі резино-хімічних виробів» за Списком №2. З метою зарахування наведених періодів роботи до пільгового стажу, позивач звернулась до відповідача з письмовою заявою від 22.02.2021 року. Листом відповідача від 23.03.2021 року №8648-5400/Н-01/8-0400/21 позивача повідомлено, що її загальний страховий стаж становить 20 років 11 місяців 23 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. Крім цього, період роботи з 14.10.1996 року по 20.10.1997 року зараховано також не було, оскільки запис про звільнення завірено печаткою УРСР. Питання щодо зарахування періодів роботи з 01.09.1987 року по 22.03.1992 року та з 23.03.1992 року по 19.09.1994 року вирішено не було. Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2021 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилам спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.

23.06.2021 року до канцелярії суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній щодо задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що позивач 23.12.2019 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з письмовою заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Водночас позивач з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах до пенсійного органу не зверталась. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки в неї відсутній визначений законом страховий стаж. Крім цього, період роботи з 14.10.1996 року по 20.10.1997 року до страхового стажу зараховано не було, оскільки запис про звільнення позивача завірений печаткою УРСР.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 23.12.2019 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з письмовою заявою про призначення пенсії за віком.

До цієї заяви була долучена заява позивача довільної форми, в якій зазначено про неможливість надання уточнюючої довідки для підтвердження періоду роботи з 01.09.1987 року по 19.09.1994 року, оскільки підприємство знаходиться на непідконтрольній території.

08.01.2020 року відділом з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області винесено рішення №05/03.08-17 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Відповідно до цього рішення страховий стаж позивача складає 20 років 11 місяців 23 дні, що є недостатнім для призначення пенсії, згідно з положеннями ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Крім цього, відповідач повідомив, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 14.10.1996 року по 20.10.1997 року, так як запис про звільнення завірено печаткою УРСР та відсутній ідентифікаційний код підприємства.

22.02.2021 року позивач звернулась до відповідача з письмовою заявою з метою зарахування до стажу, який дає право на призначення пенсії:

- період роботи на «Донецькому казенному заводі хімічних виробів» з 01.09.1987 року по 22.03.1992 року за Списком №1;

- період роботи на «Донецькому казенному заводі хімічних виробів» з 23.03.1992 року по 19.09.1994 року.

23.03.2021 року відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуто заяву позивача в порядку звернення громадян та надано відповідь, оформлену листом №8648-5400/Н-01/8-0400/21.

Наведеною відповіддю позивачу роз`яснено, що загальний розмір її страхового стажу становить 20 років 11 місяців 23 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Станом на день звернення з заявою про призначення пенсії вік позивача складав 53 роки.

Також відповідач зазначив, що неможливо зарахувати до страхового стажу період роботи з 14.10.1996 року по 20.10.1997 року, оскільки запис про звільнення завірено печаткою УРСР та відсутній ідентифікаційний код підприємства.

Питання щодо зарахування періодів роботи, які були наведені позивачем в заяві від 22.02.2021 року, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не вирішено.

Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 23 ч. 1 Європейської Соціальної Хартії (переглянутої) та ч. 3 ст. 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, прийнятий 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону №1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.

Відповідно до змісту ст. 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Приписами статті 8 Закону №1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг

Частиною 1 ст. 24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Судом встановлено, що станом на день звернення позивача з заявою про призначення пенсії за віком, ОСОБА_1 досягла віку 53 років.

Відповідно до розрахунку стажу для призначення пенсії (Форма РС-право) страховий стаж позивача складає 20 років 11 місяців 23 дні.

Не зараховано відповідачем період роботи позивача з 14.10.1996 року по 20.10.1997 року, оскільки запис про звільнення завірено печаткою УРСР та відсутній ідентифікаційний код підприємства.

Суд вважає таку позицію відповідача неправильною, з огляду на наступне.

Згідно з ст. 48 Кодексу законів про працю України та ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637) та в п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 (далі - Інструкція №58).

Відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 22.07.1982 року, ОСОБА_1 , зокрема, працювала (далі мовою оригіналу):

«Ц-городская клиническая больница №16:

запись №14 от 14.10.1996: зачислена санитаркой-уборщицей палатной детского ЛОР отделения (пр. №157к от 14.10.1996);

запись №15 от 14.05.1997: переведена на должность младшей медсестры по уходу за больными детского ЛОР отделения в связи с изменениями штатного расписания (пр. №110 от 14.05.97 г.);

запись №20 от 20.10.1997: уволена по уходу за ребенком до 14 лет ст. 38 КЗоТ Украины (пр. 180к от 21.10.1997)».

Частиною 2 п. 1 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Абзацом 1 п. 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п.2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.3 Інструкції №58 визначено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Згідно з п.2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Пунктом 2.5 Інструкції №58 передбачено, що з кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці, в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).

Згідно з п. 2.6 Інструкції №58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Крім цього, відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1994 року №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

З огляду на наведені норми, обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах покладається саме на відповідальну особу такого підприємства.

Те що підприємство своєчасно не змінило печатку, якою відповідальна особа завіряє відповідні записи в трудовій книжці, не може мати негативних наслідків для працевлаштованих осіб, які полягають у невключенні певних періодів роботи до їх страхового стажу.

Крім цього, потрібно враховувати, що Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а дійшов висновку, що підставою для призначення є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

22.01.1996 року постановою Кабінету Міністрів України Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №118 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (додається) і ввести його в дію з 1 січня 1996 року (далі - Положення №118).

Відповідно до п. 1 Положення №118 Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) - це автоматизована система збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами.

Пунктом 2 цього Положення визначено, що суб`єктами Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (далі - Реєстр) є юридичні особи та відокремлені підрозділи юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, що находяться на території України та провадять свою діяльність на підставі її законодавства (далі - суб`єкти).

Згідно з п. 4 Положення №118 інформаційний фонд Реєстру містить, зокрема, такі дані: ідентифікаційні - ідентифікаційний код та найменування суб`єкта.

Відповідно до п. 6 Порядку №118 ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним.

Пунктом 7 цього Порядку визначено, що ідентифікаційний код є обов`язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб`єкта і зазначається на його печатках та штампах.

З огляду на наведені норми, наявність ідентифікаційного номеру в усіх видах звітних та облікових документах суб`єкта, зокрема, на його печатках, є обов`язковою нормою під час ведення своєї діяльності юридичною особою

Проте, суд не бере до уваги таке твердження відповідача, адже на особу не може перекладатись обов`язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в її трудовій книжці. Крім цього, невідповідність даних, зокрема, таких як: відсутність на печатці підприємства ідентифікаційного номеру не може бути підставою для виключення вказаного періоду роботи з трудового стажу особи, який дає право на призначення пенсії за віком, оскільки, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства

Аналогічна позиція міститься в постановах Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі №687/975/17 та від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а.

Таким чином період роботи позивача з 14.10.1996 року по 20.10.1997 року підлягає зарахуванню до її страхового стажу.

Щодо зарахування періодів роботи позивача з 01.09.1987 року по 19.09.1994 року, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що в заяві позивача від 22.02.2021 року остання просила відповідача зарахувати до її стажу, який дає право на призначення пенсії період роботи з 01.09.1987 року по 19.09.1994 року.

Вказані періоди не були зараховані під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком від 23.12.2019 року, що підтверджується копією розрахунку стажу Форма РС-право.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянувши заяву позивача від 22.02.2021 року надало відповідь, оформлену листом №8648-5400/Н-01/8-0400/21 від 23.03.2021 року.

Проте, питання щодо зарахування або відмови в зарахуванні оскаржуваних періодів пенсійним органом так і не вирішено, що призвело до вчинення протиправної бездіяльності суб`єктом владних повноважень.

Під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень розуміється зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих і обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 21.07.2019 року у справі № 855/314/19.

При цьому, суд не може перебирати на себе повноваження щодо зарахування спірних періодів до трудового стажу позивача, адже Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області так і не було прийнято відповідного рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, з метою належного способу захисту порушеного права позивача та в силу приписів ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яка полягла в неприйнятті рішення про зарахування або відмови в зарахуванні періодів роботи позивача з 01.09.1987 року по 22.03.1992 року в «Донецькому заводі резино-хімічних виробів» за Списком №1; з 23.03.1992 року по 19.09.1994 року в Донецькому заводі резино-хімічних виробів» за Списком №2 до стажу роботи позивача, що дає право на призначення пенсії та відповідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 22.02.2021 року та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з дати звернення за призначенням пенсії, а саме: з 23.12.2019 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону №1058-IV Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

В той же час, згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

З аналізу наведених норм видно, що на цей час Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин

Таким чином, враховуючи викладене, позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з дати звернення за призначенням пенсії, а саме з 23.12.2019 року задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про часткове задоволення позовної заяви.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 3 статті 139 КАС України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, судовий збір, сплачений ОСОБА_1 при поданні позовної заяви до суду відповідно до квитанції №0.0.2114757130.1 від 07.05.2021 року, підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 454 грн.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 14.10.1996 року по 20.10.1997 року в Центральній міській клінічній лікарні №16 на посаді молодшої сестри по догляду за хворими дитячого відділення, з дати звернення за призначенням пенсії, а саме з 23.12.2019 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 14.10.1996 року по 20.10.1997 року в Центральній міській клінічній лікарні №16 на посаді молодшої сестри по догляду за хворими дитячого відділення, з дати звернення за призначенням пенсії, а саме: з 23.12.2019 року.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо неприйняття рішення про зарахування або відмову в зарахуванні до стажу ОСОБА_1 періодів роботи: з 01.09.1987 року по 22.03.1992 року в «Донецькому заводі резино-хімічних виробів» за Списком №1; з 23.03.1992 року по 19.09.1994 року в Донецькому заводі резино-хімічних виробів» за Списком №2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.02.2021 року та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський