Рішення № 98331832, 15.07.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2021 року Справа № 160/7423/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юркова Е.О.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А1126 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

11 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військова частина А1126 з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1126 (ЄДРПОУ 22994874) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 27.07.2018 року по 29.04.2021 рік;

- зобов`язати Військову частину А1126 (ЄДРПОУ 22994874) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 27.07.2018 року по 29.04.2021 рік, у сумі 597 352 (п`ятсот дев`яносто сім тисяч триста п`ятдесят дві) грн. 40 коп.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що наказом командира військової частини А3283 № 5 від 04.07.2017 року позивача звільнено у запас та виключено зі списків особового складу частини. Проте остаточний розрахунок, а саме виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику бойових дій, проведено лише 29.04.2021 року - на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.02.2021 року у справі № 160/17033/20. Вказує, що допущена відповідачем затримка розрахунку при звільненні є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме - виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 17.04.2021 року відкрито провадження у справі, та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем 10.06.2021 року подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що Кодекс законів про працю України не поширюється на військовослужбовців, так які військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, в проходять військову службу. Вказано, що відповідачем проведено повний розрахунок з позивачем стосовно нарахування і виплати йому грошової компенсації за невикористані дні за 2015-2018 роки додаткової відпустки, та індексації грошового забезпечення, на отримання якої ним набуто право з моменту набрання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.07.2020 року законної сили, а звільнення позивача з військової служби відбулося без будь-яких зауважень з його боку та спорів щодо визначених сум. Також зазначено, що здійснення нарахування та виплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні саме у розмірі 597352,40 грн. задоволенню не підлягає, оскільки нарахування сум є виключними дискреційними повноваженнями відповідача, а тому у позовних вимогах слід відмовити.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що наказом командувача Високомобільних десантних військ Збройних Сил України від 13.06.2018 року № 50 о/с ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас на підставі п.п. "а" ч.6 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку з закінченням строку контракту).

Наказом командира Військової частини А1126 № 152 від 27.07.2018 року ОСОБА_1 з 27.07.2018 року виключений зі списків особового складу частини.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.02.2021 року у справі № 160/17033/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А1126 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю, - визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1126 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 03.02.2014 року по 27.07.2018 року включно; зобов`язано Військову частину А1126 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 03.02.2014 року по 27.07.2018 року включно; визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1126 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.07.2018 року; зобов`язано Військову частину А1126 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.07.2018 року.

Судом встановлено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.02.2021 року у справі № 160/17033/20 29.04.2021 року платіжним дорученням № 1459 від 28.04.2021 року перераховано ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 21961,68 грн. та платіжним дорученням № 1462 від 28.04.2021 року перераховано індексацію у розмірі 36635,95 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України передбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Згідно статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (у редакції, чинній на час звільнення позивача) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані КЗпП України.

Так, положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.

Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Таким чином законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 20 січня 2021 року у справі № 240/12238/19, від 05 березня 2021 року у справі № 120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року у справі № 340/970/20.

Судом встановлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 останньому не виплачено усіх належних йому сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.

Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не проведенні повного та належного остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби - в день звільнення - 27 липня 2018 року.

Враховуючи вищенаведені правові норми та встановлене судовим рішенням права позивача на виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо визначення судом фіксованої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за спірний період, то суд вважає за необхідне вказати, що суд не вправі визначати конкретні суми грошового забезпечення, які слід виплатити, оскільки відповідно до законодавства обчислення таких сум належить до відання компетентних структур відповідача, а тому суд з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача зобов`язує відповідача нарахувати та виплатити позивачу спірні виплати.

Окрім того, позивачем в поданому позові не наведено належного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 597352,40 грн.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов`язку суд витребовує названі документи та матеріали, а якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів (частина 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 139, 193, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ПН НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Військової частини А1126 (смт.Гвардійське, Новомосковський район, Дніпропетровська область, 51270, ІК в ЄДРПОУ 22994874) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1126 щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.

Зобов`язати Військову частину А1126 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 27.07.2018 року по 29.04.2021 рік.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 15 липня 2021 року.

Суддя Е.О. Юрков