Ухвала суду № 98331650, 14.07.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

14 липня 2021 року Справа 160/4206/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С. розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі заяву ОСОБА_1 про відвід судді Віхрової В.С. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (вул. Січових Стрільців, 17, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 21708016), третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Держава Україна в особі гаранта Конституції Президента (вул. Банкова, 11, м. Київ, 01220), третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Держава Україна в особі Національного Банку України (вул. Інститутська, 9, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00032106), третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Держава Україна в особі Міністерства фінансів України (вул. Межигірська, 11, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ 00013480) про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

22.03.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Держава Україна в особі гаранта Конституції Президента, третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Держава Україна в особі Національного Банку України, третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Держава Україна в особі Міністерства фінансів України, в якій позивач просить:

- визнати незаконними дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невиплати (затримки/перешкоджанні у виплаті) гарантованої суми вкладу та такими, що порушують норми ст. 24 (дискримінація) ст. 41 (гарантія права власності) Конституції України;

- визнати право позивача на отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів фонду гарантування вкладів фізичних осіб суму (гарантовану суму відшкодування) згідно договорам банківських рахунків № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 в сумі 40123,31 грн.;

- зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб внести дані позивача до загального реєстру вкладників;

- зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виплатити гарантовану суму та шкоду спричинену незаконними діями Фонду (3% інфляційні витрати та моральну шкоду);

- стягнути з відповідача гарантовану Законом України суму відшкодування у розмірі 40123,31 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача відсотки з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні втрати) у розмірі 22651,70 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача відсотки з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми пеню за прострочення зобов`язання у розмірі 3814, 91 грн.;

- стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 500000 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2021 року матеріали справи передані на розгляд судді Луніній О.С.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2021 року (суддя Луніна О.С.) позовну заяву ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Держава Україна в особі гаранта Конституції Президента, третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Держава Україна в особі Національного Банку України, третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Держава Україна в особі Міністерства фінансів України про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачеві.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.06.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2021 року по справі № 160/4206/21 - скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

29.06.2021 року матеріали справи №160/4206/21 надійшли до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Розпорядженням керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 року №321д призначено повторний автоматизований розподіл справи, у зв`язку з перебуванням судді Луніної О.С. у відпустці.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2021 року матеріали справи №160/4206/21 передані на розгляд судді Віхровій В.С.

13.07.2021 року ОСОБА_1 подано до суду заяву про відвід судді Віхрової В.С. у справі №160/4206/21 та передачу іншому судді.

В обґрунтування заяви зазначено, що у позивача не має особистої упередженості до судді Віхрової В.С., проте вказано, що представник позивача ОСОБА_2 , працюючи керівником ліквідованої банківської установи, мав робочі відносини та знаходився в дружніх стосунках з чоловіком судді ОСОБА_3 , укладав договори залогу та іпотечні договори, які посвідчувались в період праці нотаріусом ОСОБА_3 . Наразі всі договори знаходяться в доступі Фонду гарантування вкладів і враховуючи сутність спору, позивач вважає, що Фонд може створити ускладнення в розгляді справи.

За змістом статей 40, 41 КАС України питання про відвід судді вирішується судом, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

Питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі.

За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу. У разі задоволення відводу (самовідводу) судді, який розглядає справу одноособово, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді іншим суддею, який визначається в порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу.

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання поданої заяви ОСОБА_1 про відвід судді обґрунтованим, суд виходить з норми ч.11 ст. 40 КАС України, відповідно до якої питання про відвід вирішується негайно.

Досліджуючи заяву про відвід судді, судом встановлено наступне.

Заявник в заяві про відвід вказує на те, що представник позивача ОСОБА_2 , працюючи керівником ліквідованої банківської установи, мав робочі відносини та знаходився в дружніх стосунках з чоловіком судді ОСОБА_3 .

Відповідно до ч.1 ст. 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно з ч. 2 ст. 57 КАС України у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.

Пунктом 1 ч.1 ст. 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами довіреністю фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.4 ст. 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Суд зазначає, що на підтвердження того, що ОСОБА_2 є представником ОСОБА_1 суду не надано жодного належного доказу. Ані матеріали первісної позовної заяви, ані заява про усунення недоліків, ані заява про відвід судді не містить посилання (підписів, документів) про наявність у позивача представника.

Більше того, судом не встановлено особу ОСОБА_2 з метою можливості його ідентифікації, як особи, яка може бути знайома з чоловіком судді ОСОБА_3 .

Суду не надано доказів, що ОСОБА_2 був керівником ліквідованої банківської установи, та не вказаної якої саме ліквідованої банківської установи вказана особа була керівником.

Відповідно до ч.1 ст. 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):

1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;

2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;

3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді;

5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.

Судом не встановленої жодної з наведених підстав для задоволення заяви про відвід судді.

Таким чином, суд приходить до висновку про необґрунтованість поданої заяви про відвід судді.

Суд зазначає, що суддя при вирішені як адміністративної справи, так і заяви про відвід судді керується ст. 15 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XI (чергового) з`їзду суддів України від 22.02.2013 р., відповідно до якої неупереджений розгляд справ є основним обов`язком судді.

Згідно з ч.3 ст.39 Кодексу адміністративного судочинства України, відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 09.11.2006 року у справі "Білуха проти України" та рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1998 року у справі "Ветштайн проти Швейцарії" зазначено, що важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов`язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює право на справедливий судовий розгляд. Кожна людина при визначенні її громадських прав та обов`язків або при висуненні проти неї будь-якого обвинувачення, має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Щодо безсторонності Європейський суд з прав людини висуває дві вимоги: по-перше, бути суб`єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи, по-друге, бути об`єктивно безстороннім - тобто суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності. Щоб задовольнити ці вимоги, суд повинен відповідати суб`єктивному і об`єктивному тесту: безсторонність для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися суб`єктивним тестом, тобто на підставі особистого переконання окремого судді в даній справі, і за об`єктивним тестом, тобто з`ясування, чи має суддя гарантії, достатні для виключення будь-якого законного сумніву стосовно його безсторонності.

Статтею 2 Закону України 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також "ЄСПЛ") є обов`язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - "Конвенція") та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частина 1 статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду. Так, ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах "Piersac vs Belgium", "Grieves vs UK"). Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ у справі "Le Comte, Van Leuveni De Meyere vs Belgium", суд має бути неупередженим і безстороннім.

У справі "П`єрсак проти Бельгії" ("Piersac vs Belgium") ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, її відсутність або, навпаки, наявність може бути перевірено різноманітними способами.

У даному контексті можна провести розмежування між суб`єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об`єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного, слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб`єктивний та об`єктивний аспект.

Щодо суб`єктивної складової даного поняття, то у справі "Хаушильд проти Данії" зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з`являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з`являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об`єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. При цьому враховується думка сторін, однак вирішальними є результати об`єктивної перевірки.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при вирішенні того, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" ("Wettstein v. Switzerland"), п. 44; та рішення у справі "Ферантелі та Сантанжело проти Італії" ("Ferrantelli and Santangelo v. Italy"), від 7 серпня 1996 року, п. 58).

З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" ("De Cubber v. Belgium"), від 26 жовтня 1984 року, п. 26).

Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" ("Wettstein v. Switzerland") та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" ("Castillo Algar v. Spain"), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).

Такі саме висновки містяться також в рішенні Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у справі "Білуха проти України" (заява № 33949/02).

В той же час, реалізація принципу верховенства права, визначеного статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України є неможливою без забезпеченої можливості доступу особи до незалежного, неупередженого суду, провадження в якому відповідає вимогам справедливого судового розгляду.

Оскільки позиція ОСОБА_1 базується на непідтверджених належними засобами доказування, фактах про знайомство її чоловіка з представником заявника, щодо повноважень на представництво якого не надано жодних доказів, суддя не вбачає підстав для задоволення заяви про відвід судді.

При розгляді адміністративних справи та заяв учасників процесу суддя Віхрова В.С. дотримується основного обов`язку судді, передбаченого ст. 15 Кодексу суддівської етики, щодо неупередженого розгляду справи.

У зв`язку з чим, суд вважає клопотання про відвід необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.

Оскільки, судом встановлено необґрунтованість заяви про відвід, відповідно до ст. 40 КАС України, належить передати для визначення судді в порядку, встановленому ст. 31 КАС України, для вирішення питання про відвід.

Керуючись ст. ст. 36, 37, 39, 40, 241, 242 243, 248 КАС України, суддя, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про відвід судді Віхрової В.С. в адміністративній справі №160/4206/21 - визнати необґрунтованою.

Матеріали справи №160/4206/21 передати до відділу з організаційного забезпечення суду для визначення судді в порядку, встановленому статтею 31 Кодексу адміністративного судочинства України, для вирішення питання про відвід.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя В.С. Віхрова