Рішення № 98331406, 25.06.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2021 року Справа № 160/57/21 ДДніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Букіна Л.Є.,

за участі: секретаря судового засідання Котляревська Г.С.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача - Пащенко В.І.,

представника відповідача - Бурашнікова О.С.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 04.12.2020 року № 155 о/с, яким її звільнено з посади провідного спеціаліста фінансово-економічного Сектора Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 04.02.2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису;

- поновити її на посаді провідного спеціаліста фінансово-економічного сектора Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, а за відсутності такої посади – на іншій рівнозначній посаді;

- стягнути з Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.12.2020 року по день винесення рішення суду;

- стягнути з Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на її користь моральну шкоду в розмірі 50000 грн.;

- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць.

В обґрунтування позову позивач посилався на протиправність оскарженого наказу, як такого, що прийнятий відповідачем усупереч вимогам законодавства України та без урахування вимог КЗпП України. На думку позивача, визначене в оскарженому наказі формулювання навіть не підпадає під приписи п.1. ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», при цьому, що скорочення посади державної служби внаслідок зміни структурного та штатного розпису не відбулось, адже змінилася фактично лише назва структурного підрозділу, тоді як посада позивача в ньому залишилась. Крім того, позивач вважає, що оскаржений наказ про його звільнення підписано особою, яка не мала права його підписувати, а також зауважив про дискримінаційність пункту п.1. ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» порівняно з правовим положенням працівників у приватному секторі. Також зазначає, що незаконне звільнення вплинуло на його психологічне здоров`я, у зв`язку з чим просить відшкодувати моральну шкоду та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 року подальший розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що приймаючи оскаржений наказ на підставі п.1. ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» діяв у спосіб, передбачений законодавством України, з огляду на те, що відбулось скорочення посади позивача. При цьому зазначає, що зміст документу превілює над його формою, та у разі, якщо в наказі про звільнення мається незначені неточності то це не є підставою для поновлення особи на службі. Зауважує, що законодавець не ставить можливість скорочення посади за ініціативною суб`єкта призначення в залежність від того чи відбулась кардинальна або незначна зміна структури/штатного розпису, а також підкреслює, що оскаржений наказ підписано уповноваженою на те особою.

У відповіді на відзив позивач повторно зазначає, що визначене у оскарженому наказі юридичне формулювання за змістом не відповідає приписам п.1. ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Також зауважує, що його звільнення мало умисний, дискримінаційний та особовий характер. Підкреслює, що звертався до відповідача із заявою про переведення на рівнозначну чи іншу посаду, проте отримав відмову на відміну від іншої особи, яка порівняно з позивачем відкритий конкурс не проходила.

У запереченнях відповідач зазначив про недоцільність застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України, а також звернув увагу, що переведення особи, посада якої скорочується на іншу рівнозначну або нижчу посаду є правом а не обов`язок відповідного суб`єкта призначення.

Ухвалою суду від 12.05.2021 року продовжено строк проведення підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 31.05.2021 року закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні позивач та представники сторін підтримали свої правові позиції і надали суду пояснення аналогічні тим, що викладені в заявах по суті.

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суд зазначає про таке.

Судом встановлено, що наказом Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, від 16.10.2019 року № 63 ОСОБА_1 призначено на посаду провідного спеціаліста фінансово-економічного Сектора Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі як визначену переможцем конкурсу.

На підставі наказу Державного бюро розслідувань №323-ОС від 14.05.2020 року позивачеві присвоєно 9 ранг державного службовця.

Директором Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі 29.10.2020 року позивач отримав попередження про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі відповідно до наказів Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 року №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» та від 20.10.2020 року №202 ДСК «Про затвердження змін штатного розпису Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі».

У повідомленні зазначено, що по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення відповідного попередження державний службовець буде звільнений зі служби на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Відповідно до наказу Директора Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі Ігоря Гаврилюка «Про звільнення ОСОБА_1 » від 04.12.2020 року № 155 о/с звільнено позивача з посади провідного спеціаліста фінансово-економічного Сектора Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі з 04.02.2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».

Вважаючи такий наказ протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.

При вирішені спору суд виходить із того, що правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, регламентовані приписами Закону України “Про державну службу” (надалі - Закон №889-VIII).

Відповідно до приписів частини 2 статті 5 вказаного Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина 3 статті 5 Закону N 889-VIII).

За правилами частини 1 статті 34 Закону № 889-VIII призначення на посаду державного службовця здійснюється безстроково, крім випадків, визначених цим та іншими законами України.

Згідно із частини 2 статті 34 цього Закону строкове призначення на посаду здійснюється у разі:

1) призначення на посаду державної служби категорії "А" - на п`ять років, якщо інше не передбачено законом, з правом повторного призначення без обов`язкового проведення конкурсу на ще один строк або переведення на рівнозначну або нижчу посаду до іншого державного органу;

2) заміщення посади державної служби на період відсутності державного службовця, за яким відповідно до цього Закону зберігається посада державної служби;

3) необхідності забезпечення організації та виконання завдань, що мають тимчасовий характер, з укладанням контракту про проходження державної служби (на посади державної служби категорій "Б" і "В").

Так, частиною 1 статті 87 Закону №889-VIII у редакції на час виникнення спірних правовідносин встановлено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

При цьому приписами частини 1 статті 80 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Частиною 2 статті 81 ЦК України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом (частина 3 статті 81 ЦК України).

Відповідно до положень частини 1 статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 110 ЦК юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» (далі - Закон №3166-VI) регламентовано організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України.

Згідно із приписами частини 1 статті 5 Закону № 3166-VI міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України.

Так, 12 листопада 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Державне бюро розслідувань», який визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань.

Постановою Кабінету Міністрів України №127 від 29 лютого 2016 року утворено Державне бюро розслідувань.

Верховною Радою України на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України про перезавантаження влади» від 19.09.2019 року №117-ІХ, розпочато суттєву модернізацію системи держаного управління, з метою швидкого та ефективного перезавантаження влади в Україні, що є нагальним питанням відновлення суспільної довіри до державної влади та питанням національної безпеки.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 року № 305-ІХ, який набрав чинності з 27.12.2019, Державне бюро розслідувань набуло статусу державного правоохоронного органу, Директором та заступниками Директора якого є особи рядового і начальницького складу.

Статтею 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (тут і далі в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи. Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

Указом Президента України від 05.02.2020 року № 41/2020, затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

Відповідно до вказаного Указу Президента України наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 № 42 затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань, визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21.12.2017 року № 1 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань» та прийнято наказ Державного бюро розслідувань від 27.02.2020 року № 21-ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік», та відповідно до Указу Президента України в центральному апараті Державного бюро розслідувань утворено Головне слідче управління.

Законодавче ж право Директора ДБР на затвердження змін до структури та штатної чисельності територіальних управлінь ДБР закріплене в пункті 4 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

З метою виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 року № 305-ІХ наказом Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 року №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» затверджено структуру Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі із визначенням штатної чисельності.

Наказом Державного бюро розслідувань від 03.01.2020 №, 2 внесено зміни до наказу Державного бюро розслідувань від 28.12.2019 № 343 «Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про внесення змін, до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» з урахуванням внесених наказом Державного бюро розслідувань від 02.01.2020 № 1».

Наказ Державного бюро розслідувань № 343 доповнено пунктом 3: «Затвердити порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу (додаток)».

Порядком зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань (додаток до наказу Державного бюро розслідувань від 03.01.2020 № 2) (далі — Порядок) визначено процедуру зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу з урахуванням специфічних умов проходження служби.

Згідно із пункту 3 Порядку з метою недопущення призупинення здійснення Державним бюро розслідувань оперативно-розшукових заходів та досудового розслідування кримінальних правопорушень, визначення переліку посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, може відбуватися поетапно за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження.

З аналізу вищезазначених норм права та обставин справи, досліджуючи зміст цих наказів, які у свою чергу є чинними та не оскарженими у судовому порядку, суд доходить висновку, що в органах Державного бюро розслідувань, у тому числі у ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, відбулось фактично «скорочення посад державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису», що й відображено у оскарженому наказі про звільнення позивача.

Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом, законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Суд звертає увагу на те, що Законом №117-IX (який набрав чинності 25 вересня 2019 року) у Закон №889-VIII внесено ряд змін, зокрема, і щодо порядку припинення державної служби.

Зокрема, частину 1 статті 87 Закону №889-VIII викладено у новій редакції, відповідно до якої скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Водночас, виключено приписи про те, що звільнення у випадку скорочення посади державної служби, реорганізації чи ліквідації допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Окрім того, частину 5 статті 22 Закону №889-VIII викладено у такій редакції: « 5. У разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу».

Отже, на думку суду, наведені правові приписи свідчать про те, що із набранням чинності з 25 вересня 2019 року Законом N 117-IX процедура припинення державної служби у зв`язку із скороченням чисельності або штату державних службовців; скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізації державного органу; ліквідації державного органу зазнала значних змін та стала ідентичною.

При цьому вказана процедура вже не передбачала обов`язку суб`єкта призначення на підставі приписів КЗпП попередньо вирішувати питання про можливість переведення державного службовця на іншу посаду відповідно до його кваліфікації, пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі навіть у випадку реорганізації державного органу.

Крім того, законодавство не передбачало у разі скорочення численності (ліквідації або реорганізації) державного органу обов`язку переведення працівника у державний орган, якому передаються відповідні повноваження та функції такого органу.

Що ж до доводів позивача про дискримінаційність пункту п.1. ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» порівняно з правовим положенням працівників у приватному секторі то вони до уваги судом не приймаються, оскільки, по-перше, при вивільнені працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу» у зв`язку з скорочення чисельності або штату працівників не застосовуються положення частини другої статті 40 КЗпП України та положення частини другої статті 49-2 цього ж Кодексу, а по-друге, Закон №117-IX неконституційним не визнавалися.

Посилання позивача на умисний, дискримінаційний і особовий характер його звільнення через те, що вона зверталася до відповідача із заявою про переведення на рівнозначну чи іншу посаду, проте отримала відмову на відміну від іншої особи, яка, як порівняти з нею, відкритий конкурс не проходила, суд знаходить також необґрунтованими, адже ці дії є виключною компетенцією суб`єкта призначення та суд не вправі надавати оцінку діям та рішенням посадової особи, що не є предметом оскарження.

Слід зазначити, що утворена посада за новим штатним розписом Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, провідного спеціаліста фінансово-економічного відділу за обсягом охоплює значно більший спектр функціональних обов`язків, порівняно з тими, що виконувала позивач, у зв`язку з чим ці посади не вважаються рівнозначними.

А відтак, на підставі встановлених у ході розгляду справи фактичних обставин справи та аналізу наведених правових норм суд дійшов висновку про правомірність зазначення позивача на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII з огляду на фактичне проведення реорганізації Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі шляхом зміни структури та штатного розпису.

Стосовно повноваження особи, яка підписала оскаржений наказ, суд виходить із того, що відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», Директори територіальних управлінь Державного бюро розслідувань та їх заступники, керівники підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань та їх заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Директором Державного бюро розслідувань. Такі особи призначаються на посади Директором Державного бюро розслідувань за поданням конкурсних комісій, що проводять конкурс на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому частиною третьою статті 14 цього Закону.

Законом України «Про державну службу» визначено дефініції «суб`єкт призначення» та «керівник державної служби».

Так, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну службу» керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійсненняповноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі;

Пунктом 7 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну службу» визначено, що суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади;

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 12 Закону України «Про державну службу» директор Державного бюро розслідувань: -призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, директорів та заступників директорів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань.

Відповідно до абзацу 8 пункту 3 розділу III Положення про Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, затвердженого наказом ДБР від 29. 12.2020 № 875 Директор ТУ ДБР призначає на посади та звільняє з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, яких призначає Директор ДБР.

Судом встановлено, що оскаржений наказ підписано Директором Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, Ігорем Гаврилюком, який в розумінні вищезазначених норм права, має право на вчинення цих дій.

Таким чином, встановлені обставини справи свідчать про те, що приймаючи оскаржений наказ про звільнення позивача на підставі п.1. ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» відповідач порушень вимог законодавства України не допустив, у зв`язку з чим відсутні підстав для його скасування.

Ураховуючи правомірність оскарженого наказу, задоволенню також не підлягають й позовні вимоги про поновлення позивача на службі, стягнення моральної шкоди та середнього заробітку як такі, що фактично є похідними від цього наказу.

Таким чином, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

Рішення може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 05.07.2021 року.

Суддя Л.Є. Букіна