Ухвала суду № 98331102, 12.07.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

м. Вінниця

12 липня 2021 р. Справа № 120/7258/21-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Слободонюк Михайло Васильович, перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вінницького обласного військового комісаріату про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

ВСТАНОВИВ:

05.07.2021 до надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Вінницького обласного військового комісаріату про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Частиною першою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що після одержання позовної заяви суддя з`ясовує, серед іншого, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161, 172 цього Кодексу. Водночас, вказані положення поширюються на всі випадки звернення до адміністративного суду з позовною заявою, а їх недотримання свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам закону.

Ознайомившись з позовною заявою та доданими матеріалами, вважаю, що зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху з таких підстав.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 3 цього Закону судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

В силу вимог ч. 1 ст. 4 Закону № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, встановлено ставку судового збору в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2021 року встановлено в розмірі 2270,00 гривні.

Отже, за подання фізичною особою адміністративного позову немайнового характеру ставка судового збору становить 908,00 грн. (2270,00 грн. х 0,4).

Проте, судовий збір у відповідному розмірі ОСОБА_1 не сплачений, однак в матеріалах позову наявне клопотання останнього про звільнення його від сплати судового збору на підставі ст. 8 Закону України "Про судовий збір" із тих мотивів, що дана справа пов`язана із захистом його соціальних прав. Окрім цього, позивач додатково зазначає, що отримуючи суми пенсії, він отримує її не як дохід, а використовує для підтримання життєдіяльності як соціальну виплату. Зауважує, що на підставі довідки з Державного реєстру фізичних осіб-підприємців платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за 2020 рік, його дохід складається виключно із отриманих коштів, класифікованих як субсидія для оплати житлово-комунальних послуг, і розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру відповідного доходу. З огляду на це позивач вважає, що він має бути звільнений від сплати судового збору.

При розгляді та вирішенні вказаного клопотання суд враховує наступне.

За приписами частини першої статті 133 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ст. 132 КАС України).

Згідно з частиною першою ст. 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Частиною другою цієї ж статті закріплено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.01.2021 по справі № 0940/2276/18 наголосила, що частина перша статті 133 КАС визначає право суду на звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору виходячи із майнового стану сторони, водночас стаття 8 Закону України "Про судовий збір" конкретизує порядок, умови такого звільнення та коло осіб, які можуть бути звільнені від сплати судового збору.

Отже, законодавством чітко регламентовано право суду на звільнення сторони від сплати судового збору, зменшення його розміру, розстрочення або відстрочення його сплати, а єдиною підставою для відстрочення, розстрочення або звільнення сторони від сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони.

Майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов`язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити. Отже, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони.

При цьому, звільнення сторони від сплати судового збору, зменшення його розміру, розстрочення або відстрочення його сплати с дискреційним правом, а не обов`язком суду, можливість реалізації якого пов`язується з майновим станом особи.

Суд також виходить з того, саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення від сплати судового збору; обов`язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

При прийнятті таких висновків суд враховує положення пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким однією із основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. У зв`язку із цим обставини, пов`язані небажанням сторони сплатити судовий збір, в тому числі її фінансова спроможність, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення від такої сплати.

Відповідно до пункту 11 Рекомендацій щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, що прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи, прийняття до судочинства не повинно обумовлюватися сплатою стороною державі будь-якої грошової суми, розміри якої нерозумні стосовно до даної справи; у тій мірі, в якій судові витрати є явною перешкодою для доступу до правосуддя, їх слід, по можливості, скоротити або анулювати.

При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.

У справі "Шишков проти Росії" (Shishkov v. Russia, заява № 26746/05, п. 108-112) Суд нагадує, право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмеженим; це допускається, оскільки право доступу за своєю природою вимагає державного регулювання, що може змінюватися в часі та на місці відповідно до потреб та ресурсів громади та окремих осіб (Ashingdane v. the United Kingdom, 8225/78, п. 57).

Разом з тим, Суд вважає, що встановлюючи таке регулювання, Договірні держави користуються певною свободою розсуду; застосовані обмеження не повинні обмежувати доступ, що залишається індивідууму таким чином або в такій мірі, що сутність права порушується; обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує законної мети і якщо не існує розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку потрібно досягти; національні суди надають звільнення від судових зборів тим заявникам, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (Marina v. Latvia, № 46040/07, п. 50, 52); такі особливості, як здатність заявника сплатити судові збори, та стадія розгляду справи, враховуються при оцінці того, чи був порушений доступ до суду (Paykar Yev Haghtanak Ltd v. Armenia, № 21638/03, п. 48); обмеження суто фінансового характеру, які абсолютно не пов`язані з перспективами успішності позову, повинні бути предметом особливо суворого розгляду з точки зору інтересів правосуддя (Podbielski and PPU Polpure v. Poland, № 39199/98, п. 65).

Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 686/114/16-ц, положення Закону України "Про судовий збір" не містять вичерпного й чітко визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи; у кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (п. 44 рішення ЄСПЛ у справі "Kniat v. Poland", заява № 71731/01; п. 63- 64 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі "Jedamski and Jedamska v. Poland", заява № 73547/01).

Так, при дослідженні матеріалів адміністративного позову та доданих документів судом не встановлено обставин, які б достеменно свідчили про існуюче складне матеріальне становище позивача, яке б перешкоджало йому сплатити мінімальний розмір судового збору при зверненні до суду. Дійсно, позивачем до свого клопотання надано лише довідку з Державного реєстру фізичних осіб-підприємців платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків позивача за 2020 рік (відомості про соціальні виплати з відповідних бюджетів). Однак, суд враховує, що така довідка є лише доказом отримання позивачем соціальних виплат (субсидії для оплати житлово-комунальних послуг), а не вичерпних усіх доходів та виплат, які позивач наразі отримує чи отримував на протязі періоду минулого року. Крім того, долучені до позовної заяви докази підтверджують ту обставину, що позивач щомісячно отримує пенсію за вислугу років, розмір якої з 01 січня 2020 року визначено в сумі 7108,50 грн., яка може бути джерелом для сплати судового збору.

При цьому суд наголошує, що сам по собі факт звернення до суду особи, яка отримує пенсію, в силу вимог чинного національного законодавства не є самостійною підставою для її звільнення від сплати судового збору, і законодавець визначив конкретний перелік категорій громадян, які мають пільги зі сплати судового збору.

Поряд з цим, доказів на підтвердження наявності пільг щодо сплати судового збору, передбачених статтею 5 Закону України "Про судовий збір", до позовної заяви (клопотання) не додано.

З огляду на викладене і беручи до уваги, що позивач не обґрунтував неможливості сплати судового збору за подання позову та не надав суду відповідних доказів, які б доводили його незадовільне фінансове положення (як-от, отримання мінімального розміру пенсії, встановленого законом; непропорційність передбаченого законом розміру судового збору в порівнянні з розміром отримуваного доходу; необхідність несення витрат на лікування, тощо) і, як наслідок, перешкоджали реалізації права на доступ до правосуддя, суд доходить висновку про відсутність достатніх правових та фактичних підстав для задоволення клопотання позивача про його звільнення від сплати судового збору.

Відтак суд доходить висновку, що позивачу необхідно виконати вимоги ч. 3 ст. 161 КАС України та надати суду документ про сплату судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок) за наступними реквізитами:

одержувач: ГУК у Він.обл./м.Вінниця/22030101,

код ЄДРПОУ 37979858,

банк: Казначейство України (ЕАП),

рахунок: UA028999980313181206084002856,

призначення платежу: *;101;(код ЄДРПОУ для юридичних осіб, РНОКПП або серія та номер паспорта громадянина України для фізичних осіб); судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Вінницький окружний адміністративний суд.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 160, 161 КАС України, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись ст. ст. 132, 160, 161, 169, 256, 293 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору.

2. Позовну заяву ОСОБА_1 до Вінницького обласного військового комісаріату про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії залишити без руху.

3. Запропонувати позивачу у 7-ми денний строк з дня отримання копії даної ухвали усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали суду.

4. Дану ухвалу направити (надати) позивачу.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ч. 3 ст. 293 КАС України, заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Слободонюк Михайло Васильович