Рішення № 98331026, 09.07.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 липня 2021 р. Справа № 120/4132/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі – ГУ ДПС у Вінницькій області, контролюючий орган, відповідач). За змістом позовних вимог позивач просить суд визнати дії ГУ ДПС у Вінницькій області щодо нарахування ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю (далі також ФОП) зобов`язань з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі також ЄСВ) за 2017 рік в сумі 8448 грн протиправними; зобов`язати відповідача провести коригування в обліковій картці платника ОСОБА_1 шляхом виключення нарахувань з ЄСВ, як фізичній особі-підприємцю, зобов`язань з ЄСВ за 2017 рік в сумі 8448 грн.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі даних ІКП 71040000 позивачеві як ФОП нараховано єдиний внесок: 8448 гри за 2017 рік, терміном сплати 09.02.2018 та згідно з даними ІКП 71040000 по особі, яка провадить незалежну професійну діяльність ОСОБА_1 , нараховано єдиний внесок: 8448 гри за 2017 рік, терміном сплати 09.02.2018. Позивач зазначає, що відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VІ (далі - Закон № 2464-VІ) фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску. Вказує, що вона є особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, тобто є платником єдиного внеску в розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ. Зазначає, що самостійно подала за 2017 рік звітність щодо сплати ЄСВ як особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, сплатила нараховані суми ЄСВ, відповідно виконала зобов`язання.

Відтак, позивач вважає, що нарахування їй зобов`язання зі сплати ЄСВ як фізичній ФОП спричиняє подвійну сплату ЄСВ (самозайнятою особою та ФОП), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску та підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

За правилами частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Ухвалою судді Вінницького окружного адміністративного від 05.07.2021 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

12.05.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у задоволені позову. Вказує на те, що відповідно до Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є як фізичні особи-підприємці, так і особи, які провадять незалежну професійну діяльність. Тому вважає, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно є фізичною особою-підприємцем, зобов`язана сплачувати та подавати звітність з єдиного внеску окремо за кожним видом діяльності. Відповідач зазначає, що згідно з реєстраційними та обліковими даними ОСОБА_1 здійснювала діяльність, як ФОП на загальній системі оподаткування з 18.09.2009 по 23.03.2018; основний вид економічної діяльності 69.10 - Діяльність у сфері права. Станом на 16.04.2021 перебуває в 11 стані - припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті). На підставі вищезазначеного та згідно з даними ІКП 71040000 по ФОП ОСОБА_1 нараховано єдиний внесок: 8448 грн за 2017 рік, термін сплати 09.02.2018, звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017, 2018 роки відсутні. Також відповідач вказує, що ОСОБА_1 встановлено ознаку незалежної професійної діяльності (адвокат) з 08.09.2016. Станом на 16.04.2021 перебуває в 0 стані - платник податків за основним місцем обліку, а тому на підставі зазначеного та згідно з даними ІКП 71040000 по особі, яка провадить незалежну професійну діяльність ОСОБА_1 нараховано єдиний внесок: 8448 грн за 2017 рік.

Крім того, ГУ ДПС у Вінницькій області не погоджується з витратами на правову допомогу, зазначаючи, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу, допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму, надану послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

На відзив відповідача 17.05.2021 представник позивача подав відповідь, в якій вважає, що відповідач не спростував доводи, викладені у позовній заяві. Наголошує, що позивач ОСОБА_1 самостійно обрала здійснення діяльності як самозайнята особа, що займається незалежною професійною діяльністю, та подала заяву за формою №5-ОПП; всі зобов`язання щодо сплати ЄСВ як самозайнятою особою - адвокатом сплачувались відповідно поданих звітів. Відтак, нарахування, здійснені відповідачем щодо ФОП ОСОБА_1 за 2017 рік в сумі 8448 грн є протиправним та такими, що підлягають скасуванню.

Заперечення на відповідь на відзив зі сторони відповідача подано не було.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 15.04.2021 на адресу ГУ ДПС у Вінницькій області направлено адвокатський запит щодо нарахувань ОСОБА_1 зобов`язань з єдиного соціального внеску по коду 7104000 за період з 2017 року.

21.04.2021 ГУ ДПС у Вінницькій області надано відповідь на вказаний запит. Зазначено, що відповідно до Реєстру самозайнятих осіб ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), перебувала на обліку у Вінницькій ДПІ Вінницького управління ГУ ДПС у Вінницькій області як фізична особа - підприємець з 21.09.2009 (з 13.03.2015 - в Бершадській ДПІ ГУ ДПС у Вінницькій області). Відповідно до відомостей з Реєстру страхувальників ОСОБА_1 перебуває на обліку як платник єдиного внеску з 23.09.2009 за № 0202115130. На підставі поданої заяви за ф. №5 - ОПП ОСОБА_1 08.09.2016 встановлено ознаку незалежної професійної діяльності. Після внесення в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням з 26.03.2018 ОСОБА_1 перебуває на обліку, як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю.

На підставі зазначеного та згідно з даними ІКП 71040000 по ФОП ОСОБА_1 нараховано єдиний внесок: 8448 грн за 2017 рік, термін сплати 09.02.2018, звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017, 2018 роки відсутні. Крім того, згідно з даними ІКП 71040000 по особі, яка провадить незалежну професійну діяльність ОСОБА_1 , нараховано єдиний внесок: 8448 гри за 2017 рік, терміном сплати 09.02.2018.

Вважаючи нарахування здійснені відповідачем щодо ФОП ОСОБА_1 за 2017 рік в сумі 8448 грн протиправним, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, суд керується таким.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VІ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VІ) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-УІ адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VІІ визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон №2464-VI.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно зі статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Отже, законодавець розмежовує платників єдиного внеску на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. При цьому Закон № 2464-VI не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску.

Позивач є особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, тобто є платником єдиного внеску в розумінні Закону № 2464-VІ.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 2464-VІ взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ, здійснюється органом доходів і зборів із внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (частина друга статті 5 Закону №2464-VI).

Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац другий частини третьої статті 16 Закону № 2464-VІ).

Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац третій частини першої статті 20 Закону № 2464-V1).

Відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами (абзац третій частини другої статті 20 Закону № 2464-VI).

Постановою Правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1 затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Положення № 10-1).

З метою забезпечення обробки інформації в реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки (пункт 1 розділу III Положення № 10-1).

Облікова картка відкривається в разі, зокрема, надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; в інших випадках, передбачених Законом № 2464-VI (пункт 2 розділу 111 Положення № 10-1).

За змістом пункт 2 розділу IV Положення № 10-1 до облікових карток реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Встановлено, що позивачем самостійно подано за 2017 рік звітність щодо сплати ЄСВ як особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, сплачено нараховані суми ЄСВ, а тому відповідно виконано зобов`язання щодо сплати ЄСВ.

Нарахування ОСОБА_1 зобов`язання зі сплати ЄСВ як ФОП, на переконання суду, спричиняє подвійну сплату ЄСВ (самозайнятою особою та ФОП), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Верховний Суд неодноразово в своїх постановах звертав увагу щодо неможливості подвійного оподаткування ЄСВ однієї особи та щодо мети запровадження державою консолідованого страхового внеску, зокрема у наступних Постановах від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 (провадження № К/9901/28514/19), від 02.09.2019 у справі №520/3939/19 тощо.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При вирішенні справи суд також керується основними засадами податкового законодавства України. Так, згідно з пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, застосовується принцип презумпцію правомірності рішень платника податків.

Вказаний підхід національного законодавства узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), що сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків.

Зокрема, у своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що у разі існування неоднозначності в тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків необхідно віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків; національне законодавство має відповідати вимозі "якості" закону, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні ("Щокін проти України", заяви № 23759/03 та № 37943/06, рішення від 14.10.2010; "Серков проти України", заява № 39766/05, рішення від 07.07.2011).

За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Законом №475/97- ВР від 17.07.1997) та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Окрім цього, нарахування позивачеві як ФОП зобов`язання зі сплати єдиного внеску є втручанням у право на мирне володіння майном, а відтак охоплюється предметом регулювання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Водночас у практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "ІЦокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України” від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання держави у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"), Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка гак чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ. як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Відтак, втручання у майнові права позивача за встановлених обставин справи, на думку суду, не може вважатися пропорційним та становить "особистий та надмірний тягар" для позивача.

З огляду на викладене, суд приходить висновку про протиправність дій відповідача щодо нарахування ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю зобов`язань з ЄСВ за 2017 рік в сумі 8448 грн, а відтак ця позовна вимога підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання ГУ ДПС у Вінницькій області провести коригування в обліковій картці платника ОСОБА_1 шляхом виключення нарахувань з ЄСВ як фізичній особі-підприємцю зобов`язань з ЄСВ за 2017 рік в сумі 8448 грн, то при її вирішенні суд виходить з такого.

З метою удосконалення оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, керуючись вимогами Податкового кодексу України, Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" і підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство фінансів України, наказом МФУ №5 затверджено Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.03.2021 за № 321/35943 (далі - Порядок №5).

Відповідно до п. 3 Порядку №5 для забезпечення достовірності відображення облікових показників в ІКП структурними підрозділами за напрямами роботи здійснюється попередній та загальний контроль у терміни, встановлені цим Порядком.

Пунктом 5 Порядку №5 передбачено, що моніторинг повноти та своєчасності внесення первинних показників у підсистеми інформаційної системи забезпечується керівниками структурних підрозділів територіального органу ДПС за напрямами роботи.

Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, що здійснює облік платежів.

Відповідно до п. 3 розділу II Порядку №5 за наявності нарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску або боргу (недоїмки) з єдиного внеску, податковий орган не здійснює подальші процедури щодо зняття платника єдиного внеску з обліку до їх сплати (погашення) або списання такого боргу (недоїмки) у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Суд зазначає, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність в останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом.

Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.02.2019 у справі №825/999/17 та від 26.02.2019 у справі №805/4374/15-а. від 25.03.2020 у справі №826/9288/18.

За приписами п. 2 ч. 3 розділу V Порядку №5 у разі скасування у встановлених законом випадках не в межах процедури адміністративного або судового оскарження податкового повідомлення-рішення / рішення / вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску після його вручення платнику податків у підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, вноситься рішення керівника (заступника керівника або уповноваженої особи) територіального органу ДПС або особи, яка виконує його обов`язки, про скасування податкового повідомлення-рішення / рішення / вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску, статус податкового повідомлення-рішення / рішення / вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску змінюється на "Скасовано".

Відповідно до п. 1 ч. 4 розділу V Порядку 5 працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження податкового органу, до компетенції яких належать розгляд скарг під час проведення процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах, під час проведення процедури судового оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних інформаційних систем вносять дані до інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв`язків записів зазначених інформаційних систем із записами підсистеми, що відображає результати контрольно-перевірочної роботи.

Відображенню в інформаційній системі підлягають матеріали, які зареєстровані в інформаційних системах, що забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, та мають безпосередній зв`язок з матеріалами, внесеними до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи в ході виконання її функцій.

Такими матеріалами є: скарга (заява) платника податків; рішення про результати розгляду скарги (заяви); ухвала суду про відкриття провадження; рішення суду, прийняте по суті.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що контролюючий орган зобов`язаний привести у відповідність відомості в ІКП шляхом коригування даних у ІКП у разі прийняття рішення суду по суті.

З урахуванням викладеного, суд вважає такою, що підлягає задоволенню вимога щодо зобов`язання відповідача вчинити дії для проведення коригування даних (показників) інтегрованої картки шляхом виключення сум єдиного соціального внеску в розмірі 8448 грн у зв`язку визнанням протиправними у судовому порядку його дій щодо нарахування ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю зобов`язань з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі також ЄСВ) за 2017 рік в сумі 8448 грн.

Такий спосіб захисту порушених прав та інтересів платника податків визнав адекватним та обґрунтованим Верховний Суд у постанові №816/2042/16 від 13.02.2018.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

В спірному випадку обраний спосіб захисту відповідає чинному законодавству, а саме повноваженням податкового територіального органу на підставі затвердженого наказом МФУ за №5 Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.03.2021 за № 321/35943.

Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За містом частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із обставин, встановлених судом у цій справі, а також враховуючи те, що відповідачем не було доведено правомірності своїх дій у правовідносинах, з приводу яких подано позов, суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, у зв`язку з повним задоволенням позову, судові витрати позивача на сплату судового збору в сумі 908 грн належить стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Вирішуючи питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно із ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист,

представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно із положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами 2 та 3 статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із ч. 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас за приписами ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

При цьому покладення обов`язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень статті 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.

У рішенні ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited” проти України", заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Як видно з матеріалів справи, 02.03.2021 між ОСОБА_1 (клієнт) та адвокатом ОСОБА_2 укладено договір про надання професійної правничої допомоги № 50/21-а.

Згідно із п. 1.1 договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Адвокат на підставі звернення клієнта приймає на себе зобов`язання з надання наступної правової допомоги: представництво інтересів в судах України, в усіх державних та громадських організаціях, органах державної влади та місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, в органах Пенсійного фонду України, органах ДПС, виконавчих органах будь-якого рівня, в органах прокуратури, УСБУ та ГУ НП України, з питань пов`язаних з оскарженням податкового боргу (п. 2.1 договору).

Пунктом 4.1 встановлено, що гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється Додатком до цього Договору, який є його невід`ємною частиною.

Клієнт погоджується сплатити адвокату 100 % обумовленої суму гонорару в день укладення вказаного Договору або не пізніше 3-х днів після підписання зазначеного Договору.

Відповідно до додатку 1 до вказаного договору винагорода за надання професійної правничої допомоги згідно Договору №50/21-а від 02.03.2021 складає 10 000 (десять тисяч) грн.

Як доказ у підтвердження сплати витрат на правничу допомогу надано квитанцією до прибуткового касового ордера № 60 від 02.03.2021 про оплату послуг адвоката в сумі 10000 грн, детальний опис робіт (наданих послуг) за договором про надання професійної правничої допомоги № 50/21-а від 02.03.2021.

Отже, витрати позивача на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та підтверджуються належними і допустимим доказами.

Досліджуючи питання про можливість віднесення таких витрат до складу судових витрат, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Предметом позову у цій справі є визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

Надання вказаних адвокатських послуг повністю підтверджується матеріалами справи і, на думку суду, є доведеним.

Розмір заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу, на переконання суду, є співмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та часом, витраченим на їх надання.

Водночас обов`язок доведення неспівмірності цих витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.

Не-погоджуючись з витратами на правову допомогу, відповідач клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не заявляв, неспівмірність заявлених витрат не довів.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що за результатами розгляду цієї справи на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Вінницькій області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України щодо нарахування ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю зобов`язань з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 рік в сумі 8448 грн (вісім тисяч чотириста сорок вісім гривень).

Зобов`язати Головне управління ДПС у Вінницькій області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України вчинити дії для проведення коригування даних (показників) інтегрованої картки платника ОСОБА_1 шляхом виключення нарахувань з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як фізичній особі-підприємцю зобов`язань з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 рік в сумі 8448 грн (вісім тисяч чотириста сорок вісім гривень).

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 908 грн (дев`ятсот вісім гривень) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн (десять тисяч гривень).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 44069150)

Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович