Рішення № 98331017, 12.07.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 липня 2021 р. Справа №120/1116/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тульчинської міської ради Вінницької області про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Тульчинської міської ради Вінницької області.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у зв`язку із закінченням строку повноважень Тульчинської міської ради сьомого скликання на підставі рішення 1 сесії 8 скликання від 26 листопада 2020 року позивача звільнено з посади старости села Суворовське та селища Пестеля Тульчинського району.

У зв`язку з звільненням із займаної посади позивач 24 грудня 2020 року звернувся до Тульчинської міської ради із заявою, в якій просив виплатити середню заробітну плату, яку він одержував на посаді старости села Суворовське та селища Пестеля.

Разом із тим, всупереч нормам чинного законодавства відповідач не забезпечив виплату середнього заробітку на період працевлаштування позивача.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить зобов`язати Тульчинську міську раду здійснити на період працевлаштування нарахування та виплату середньомісячної заробітної плати відповідно до частини 2 статті 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», але не більше як за шість місяців, починаючи з 27 листопада 2020 року.

Ухвалою від 16 лютого 2021 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку зі сплатою судового збору в меншому розмірі, ніж визначено Законом України "Про судовий збір".

На виконання вимог ухвали від 16 лютого 2021 року позивачем подано заяву від 25 лютого 2021 року, до якої долучено квитанцію про доплату судового збору.

Ухвалою від 02 березня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

23 березня 2021 року від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечує щодо задоволення позову. Зазначає, що після внесення змін щодо статусу старости згідно із Законом України від 16 липня 2020 року №805-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення виборчого законодавства» стаття 54-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" не містить положень про поширення на старосту гарантій діяльності депутатів місцевих рад, а стаття 14-1, яка власне й передбачала здійснення виплат на період працевлаштування, але не більше шести місяців, взагалі виключена. За таких обставин, відповідач вказує, що законних підстав для виплати позивачеві середньомісячної заробітної плати на період працевлаштування, але не більше шести місяців з часу звільнення, немає.

Також разом із відзивом на позовну заяву подані клопотання про витребування додаткових доказів та клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалами суду від 12 липня 2021 року відмовлено у задоволенні поданих клопотань.

31 березня 2021 року позивачем подано відповідь на відзив, в якій останній позовні вимоги підтримав з мотивів, викладених у позові.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Записом №6 у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 підтверджується те, що згідно з рішенням 6 сесії 7 скликання Тульчинської міської ради від 23 травня 2017 року ОСОБА_1 обрано на посаду старости села Суворовське та селища Пестеля Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади.

23 травня 2017 року позивачем складено присягу посадової особи місцевого самоврядування.

Розпорядженням Тульчинського міського голови Тульчинського району від 26 листопада 2020 року №08-03-330 ОСОБА_1 звільнено з посади старости на підставі частини 1 статті 54-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у зв`язку із закінченням строку повноважень.

Маючи на меті зайняти посаду завідувача сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю, яку він обіймав до обрання старостою села Суворовське та селища Пестеля, позивач звернувся до товариства, проте довідка вих. №8 від 27 січня 2021 року свідчить про те, що таку посаду скорочено.

У зв`язку із неможливістю працевлаштуватися на попередній роботі позивач відповідно до частин 1 та 2 статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" звернувся до Тульчинської міської ради із заявою про виплату йому не більше ніж за шість місяців середньої заробітної плати, яку він отримував на виборній посаді старости.

Проте, відповідач листом вих. №08-11-2616 від 29 грудня 2020 року повідомив позивача, що відповідно до пункту 4 статті 54-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в редакції до 22 липня 2020 року гарантії депутатів місцевих рад поширювалися на старост об`єднаних територіальних громад. Проте, з 23 липня 2020 року пунктом 5 статті 54-1 вказаного Закону внесено зміни, якими передбачено, що староста більше не обирається на місцевих виборах. У зв`язку із цим, гарантії депутатів місцевих рад на старост більше не поширюється.

Надаючи правову оцінку спірних правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування регулює Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Статтею 2 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" визначено, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

За правилами статті 118 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.

Статтею 14-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», в редакції чинній на момент обрання позивача на посаду старости, передбачалося, що староста є виборною посадовою особою місцевого самоврядування. Староста обирається жителями села, селища (сіл, селищ), розташованого на території відповідного старостинського округу, на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі.

Згідно з частиною 2 статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", в редакції чинній на момент обрання позивача на посаду старости, депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації.

У разі неможливості надання відповідної роботи (посади) на період працевлаштування за колишнім депутатом місцевої ради зберігається, але не більше шести місяців, середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді у раді, що виплачується з відповідного місцевого бюджету. У разі, якщо колишній депутат місцевої ради має право на пенсійне забезпечення або йому призначена пенсія за віком, по інвалідності, у зв`язку із втратою годувальника, за вислугу років відповідно до закону, за ним не зберігається середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді в раді.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо статусу старости села, селища" від 09 лютого 2017 внесено зміни до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", яким доповнено статтю 54-1, яка визначала повноваження старости.

Зокрема, згідно з частиною 4 статті 54-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» на старост поширюються гарантії діяльності депутатів місцевих рад, передбачені Законом України "Про статус депутатів місцевих рад", якщо інше не встановлено законом.

В свою чергу, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення виборчого законодавства» від 16 липня 2020 року №805-ІХ були внесені зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», які набрали чинності 22 липня 2020 року, відповідно до яких статтю 14-1 виключено, а статтю 54-1 викладено в новій редакції, в якій зазначено, що староста затверджується сільською, селищною, міською радою на строк її повноважень за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови, а також відсутнє положення про поширення на старост гарантій діяльності депутатів місцевих рад, передбачені Законом України "Про статус депутатів місцевих рад", як це було у попередній редакції.

Системний аналіз наведених норм доводить, що на час обрання позивача на посаду старости діяла редакція Закону №280/97-ВР від 08 жовтня 2016 року, в якій взагалі була відсутня стаття 54-1, в свою чергу, на момент припинення повноважень - 26 листопада 2020 року діяла редакція Закону №280/97-ВР від 23 липня 2020 року, в якій також відсутня норма щодо поширення на старост відповідних гарантій.

З огляду на викладене відповідачем правомірно не була здійснена виплата середньої заробітної плати позивачу на період працевлаштування, але не більше шести місяців, у разі неможливості надання відповідної роботи (посади).

Таким чином, враховуючи те, що на момент покладення на позивача обов`язків старости (23 травня 2017 року) та на момент припинення повноважень старости (26 листопада 2020 року), була відсутня норма, що надавала право на грошову виплату, то і позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Суд також зважає на те, що згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 лютого 1999 року у справі №1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) вказав, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституція України, закріпивши частиною 1 статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Таким чином, нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Відтак, до спірних правовідносин застосовуються закони та нормативно-правові акти, які є чинними на момент виникнення таких спірних правовідносин.

У даному випадку, правовідносини набули статусу спірних з моменту звільнення позивача з посади старости, тобто з 26 листопада 2020 року.

На момент звільнення позивача із посади старости ані Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», ані Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» не містили положень, згідно із якими посада старости зберігала статус виборності та відповідно на неї розповсюджувались ті ж гарантії, що і на депутата відповідної ради.

Положення статті 14-1 та статті 54-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не стосуються юридичної відповідальності особи, вони не скасовували та не пом`якшували юридичну відповідальність особи, відповідно не можуть мати зворотної дії у часі та не можуть бути застосовані після їх скасування чи внесення змін до них.

Такі ж висновки викладені у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року у справі №120/8450/20-а.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані стороанми докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог відсутні й підстави для відшкодування позивачеві витрат, пов`язаних із сплатою судового збору.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )

Відповідач: Тульчинська міська рада Вінницької області (місцезнаходження: 23600, Вінницька обл., м. Тульчин, вул. Миколи Леонтовича, буд. 1; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 04051141)

Повний текст рішення складено 12.07.2021

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович