Рішення № 98330970, 12.07.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 липня 2021 р. Справа №120/1203/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно нерозгляду у передбачений законодавством строк клопотань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 1,7478 га кожному на території Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області (за межами населених пунктів);

- зобов`язати відповідача у передбачений Земельним кодексом України строк розглянути клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 1,7478 га кожному на території Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області (за межами населених пунктів) і видати за наслідками його розгляду накази по суті порушеного питання відповідно до статті 118 Земельного кодексу України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивачів вказав, що 22 жовтня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через центр адміністративних послуг «Прозорий офіс» Вінницької міської ради звернулися до відповідача із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 1,7478 га кожному із земельної ділянки (масиву) з кадастровим номером 0522486200:02:000:0712 на території Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області (за межами населених пунктів).

Однак, всупереч положенням частини 7 статті 118 Земельного кодексу України у місячний строк, що встановлений для розгляду відповідних клопотань, відповідачем не розглянуто подані позивачами клопотання та не прийнято рішення про надання відповідного дозволу або про відмову в його наданні.

Ухвалою від 22 лютого 2021 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку зі сплатою позивачами судового збору в меншому розмірі, ніж визначено Законом України "Про судовий збір".

25 лютого 2021 року на виконання вимог ухвали від 22 лютого 2021 року представником позивачів подано до суду квитанції від 25 лютого 2021 року про доплату судового збору в належному розмірі.

Ухвалою від 02 березня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

17 березня 2021 року представником позивачів подано заяву про звернення рішення суду до негайного виконання.

14 квітня 2021 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області розглянуто клопотання позивачів про надання відповідного дозволу та за результатами такого розгляду прийнято наказ від 26 березня 2021 року №2-466/15-21-СГ, яким заявникам відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на підставі статті 79-1, частин 6, 7 статті 118, частини 4 статті 122 Земельного кодексу України у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому порядку, оскільки на даний час земельна ділянка планується до передачі в комунальну власність Літинській об`єднаній територіальній громаді. Одночасно представник відповідача зазначив, що функціонал реєстрації "Накази СГ" був відсутній в системі електронного документообігу "ДОК ПРОФ Степ 3.0", тому Головним управлінням невчасно розглянуто подані позивачами клопотання.

Крім того, заперечив відповідач і щодо стягнення витрат на правничу допомогу з огляду на подання представником позивачів до Вінницького окружного адміністративного суду аналогічних цій позовних заяв, що не може свідчити про співмірність витраченого представником позивачів часу на виконання робіт із розміром понесених витрат.

16 квітня 2021 року від представника позивачів надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що доводи відповідача, викладені у відзиві, є необґрунтованими, оскільки управлінням порушено вимоги частини 7 статті 118 Земельного кодексу України та не було розглянуто клопотання позивачів від 22 жовтня 2020 року у місячний строк. Також у відповіді на відзив йдеться про те, що виданий відповідачем наказ №2-466/15-21-СГ, яким відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у наданні відповідного дозволу на розробку технічної документації із землеустрою стосується земельної ділянки з іншим кадастровим номером, а саме 0522486200:02:000:0707, а тому відповідачем і досі не прийнято відповідного рішення у формі розпорядчого документу за результатами розгляду клопотань позивачів.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив такі обставини.

22 жовтня 2020 року позивачі через центр адміністративних послуг "Прозорий офіс" Вінницької міської ради подали до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 1,7478 га кожному із земельної ділянки (масиву) з кадастровим номером 0522486200:02:000:0712 на території Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області (за межами населених пунктів).

Даний факт підтверджується описами прийнятих документів за реєстраційними номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2 від 22 жовтня 2020 року. У описах зазначено термін виконання - 23 листопада 2020 року.

Всупереч вимог статті 118 Земельного кодексу України Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області не розглянуто подані клопотання у місячний строк.

Проте, такі клопотання розглянуті після відкриття Вінницьким окружним адміністративним судом провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Так, наказом від 26 березня 2021 року №2-466/15-21-СГ відповідач відмовив позивачам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Мотивами відмови слугувало те, що земельна ділянка планується до передачі в комунальну власність Літинській об`єднаній територіальній громаді.

Також разом із відзивом на позов надано доповідну записку заступника начальника управління – начальника управління адміністративно-організаційного забезпечення, що адресована начальнику Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, у якій йдеться про те, що станом на 18 лютого 2021 року функціонал реєстрації "Накази СГ" відсутній з 30 грудня 2020 року в системі електронного документообігу "ДОК ПРОФ Степ 3.0", що засвідчено актами, у зв`язку з цим Головним управлінням протерміновано розгляд клопотань щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектара.

Як визначено частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 22 жовтня 2020 року звернулися із клопотаннями до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,7478 га кожному із земельної ділянки (масиву) з кадастровим номером 0522486200:02:000:0712. Вказані земельні ділянки знаходиться на території Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області.

Зі змісту клопотань встановлено, що позивачі при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області зазначили цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри, до клопотання додали графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Однак, станом на момент звернення позивачів до суду (тобто, станом на 15 лютого 2021 року) відповідачем не було прийнято жодного вмотивованого рішення щодо надання дозволу чи відмови у наданні відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Суд зазначає, що правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року №333 (далі - Положення №333).

Пунктом 8 Положення №333 передбачено, що головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Відповідно до пункту 10 Положення №333 начальник головного управління підписує накази головного управління.

Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12 квітня 2005 року №34/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 року за №381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб`єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинне оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Водночас, судом встановлено, що позивачі звернулися до відповідача із відповідними клопотаннями, за наслідками розгляду яких суб`єкт владних повноважень мав би розглянути такі в межах місячного строку та прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останнім у встановлений строк не було прийнято жодного рішення з числа тих, які він повинен був прийняти за законом.

Саме бездіяльність відповідача і спонукала позивачів звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів. Допущення такої є порушенням прав позивачів на розгляд суб`єктом владних повноважень їх клопотань у встановленому законодавством порядку, що, на переконання суду, потребує судового захисту.

Таким чином, позовна вимога щодо визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області стосовно нерозгляду у передбачений Земельним кодексом України строк клопотань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги зобов`язального характеру, то слід зазначити наступне.

Такий спосіб захисту, як зобов`язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій чи бездіяльності. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями.

В контексті такого правового регулювання, надані процесуальним законом повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

У даному випадку Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області за результатами розгляду клопотань позивачів, хоча й з порушенням місячного строку на їх розгляд, видало наказ від 26 березня 2021 року №2-466/15-21-СГ, яким відмовило у наданні відповідних дозволів на розробку проекту землеустрою.

Із зазначеного слідує, що відповідачем розглянуто клопотання та за результатами їх розгляду ним прийнято рішення, яким відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Таким чином, суд не знаходить підстав для зобов`язання відповідача розглянути клопотання, які вже розглянуті. Відтак, така позовна вимога задоволенню не підлягає.

В контексті наведеного слід спростувати доводи представника позивачів, наведені у відповіді на відзив, щодо того, що наказ №2-466/15-21-СГ, яким відмовлено у наданні відповідних дозволів, прийнятий відносно земельної ділянки з кадастровим номером 0522486200:02:000:0707, водночас подані позивачами клопотання стосувалися ділянки з кадастровим номером 0522486200:02:000:0712.

Так, із долученого до відзиву наказу №2-466/15-21-СГ від 26 березня 2021 року судом встановлено, що відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосувалася саме тих ділянок, що зазначені позивачами у відповідних клопотаннях, та з тією самою площею.

Відтак, наведені представником позивачів доводи суд до уваги не приймає.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 1 якої визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як свідчать матеріали справи, позивачі при зверненні до суду з позовом сплатили судовий збір в розмірі по 908 гривень кожний, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями про сплату судового збору.

Відтак, з огляду на те, що суд дійшов висновку позовні вимоги задовольнити частково, тому половина від суми сплаченого судового збору за звернення із позовом і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, на користь кожного позивача слід стягнути по 454 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

З приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то слід врахувати наступне.

Про витрати на професійну правничу допомогу йдеться у статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частиною 1 цієї статті визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 згаданої статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 та 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Як свідчать надані представником позивачів докази у підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, кожним із позивачів понесено витрати на правову допомогу в сумі по 5107,50 гривень, що підтверджується договорами про надання правничої допомоги №03-06/20 від 21 червня 2021 року та №16-02/21 від 05 лютого 2021 року, додатковими угодами від 08 лютого 2021 року №01 та від 05 лютого 2021 року №01, актами приймання-передачі наданих послуг від 12 лютого 2021 року та детальними описами робіт.

При цьому сторони домовились про сплату адвокатові гонорару у розмірі 5000 гривень кожний, що відображено у актах приймання-передачі наданих послуг.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При цьому, суд враховує й правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі №826/841/17, згідно із якою суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Крім того, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц йдеться про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) вказав, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Разом із тим, при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, що належить компенсувати позивачам, суд враховує приписи частини 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якими обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача вказує на те, що витрати на професійну правничу допомогу є занадто завищеними. Так, звертається увага на те, що згідно із детальними описами робіт (наданих послуг) на такі послуги, як ознайомлення з матеріалами справи, надання консультацій клієнту, складання позовної заяви, витрачено 4 години часу; однак, позовна заява складена всього на 6 аркушах, до суду подано незначну кількість копій документів, що свідчить про неспівмірність заявлених до відшкодування витрат із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

На переконання суду, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 5000 гривень кожному з позивачів, є досить завищеними.

Так, згідно з детальними описами робіт (наданих послуг) адвокат надавав кожному з позивачів такі послуги:

- ознайомлення із матеріалами справи, опрацювання необхідного законодавства та правових позицій Верховного Суду (витрачено по 1 годині часу);

- надання консультації клієнту, визначення тактики ведення справи (по 0,5 години часу);

- складання процесуальних документів, зокрема позовної заяви (витрачено по 2,5 години часу);

- представництво інтересів в суді (витрачено по півгодини часу).

Відтак, із наданих детальних описів робіт (наданих послуг) слідує, що адвокатом виконувались одні і ті ж роботи та надавались одні й ті ж послуги обом позивачам.

Суд переконаний, якщо адвокатом надавалися послуги одному з позивачів і ним витрачено певну кількість годин на виконання роботи для захисту прав одного позивача, то при наданні таких самих послуг іншому позивачеві кількість витраченого часу за такі самі послуги мала б бути меншою.

Однак, згідно з детальними описами робіт адвокатом витрачено однакову кількість часу на ознайомлення із матеріалами справи, надання консультації, складання позовної заяви за надані аналогічні послуги двом позивачам, що, на думку суду, є необґрунтованим.

При цьому, слід врахувати, що позовна заява подана адвокатом Андрікевичем Ю.В. в інтересах обох позивачів – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що також вказує на неможливість складання однієї позовної заяви протягом 5 годин часу, як зазначено у детальних описах робіт (наданих послуг).

Крім того, надані адвокатом послуги, що пов`язані із ознайомленням із матеріалами справи, опрацюванням законодавства та правових позицій Верховного Суду, надання консультації клієнтам, визначення тактики ведення справи є подібними за своїм змістом та охоплюються єдиною метою, якою є підготовка до складання позовної заяви, а тому обсяг виконаної роботи є неспівмірним із складністю роботи, пов`язаної із складанням такого документу.

Отже, більшість послуг, про які йдеться у детальних описах робіт та актах приймання-передачі наданих послуг, були пов`язані із підготовкою до складання позовної заяви, а тому деталізація (поділ на окремі частини) таких не свідчить про надання послуг у більшому обсязі.

Також у детальних описах робіт (наданих послуг) безпідставно зазначено про здійснення адвокатом представництва інтересів позивачів у суді, адже розгляд справи відбувався в письмовому провадженні, що не передбачає проведення судових засідань.

Крім того, адміністративна справа №120/1203/21-а розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що свідчить про те, що така справа належить до справ незначної складності, що також вказує на необґрунтовано завищену вартість наданих послуг.

При цьому, слід звернути увагу на тому, що відповідно до інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, адвокатом Андрікевичем Юрієм Володимировичем до Вінницького окружного адміністративного суду подані й інші позовні заяви, які за своїм змістом є однотипними (зокрема, справи №120/1201/21-а, 120/1483/21-а та 120/1727/21-а).

Наведене свідчить про недостатню обґрунтованість розміру понесених позивачами витрат на професійну правничу допомогу у розмірі по 5000 гривень кожним, а тому слід дійти висновку, що такий розмір є досить завищеним.

Відтак, з огляду на встановлені обставини, на переконання суду, розмір витрат на професійну правничу допомогу підтверджено у розмірі по 2500 гривень кожному позивачу, що відповідає вимогам співмірності, розумності та справедливості.

Водночас, слід врахувати і те, що особливості розподілу судових витрат визначені статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, частинами 1, 3 якої передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог половина від понесених витрат (по 1250 гривень кожному позивачу) і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, на користь кожного з позивачів з відповідача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі по 1250 гривень.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо нерозгляду у строк, визначений частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, клопотань ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,7478 га кожному на території Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1250 (одна тисяча двісті п`ятдесят) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Стягнути на користь ОСОБА_2 витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1250 (одна тисяча двісті п`ятдесят) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивачі:

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 )

ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 )

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (місцезнаходження: 21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39767547)

Повний текст рішення складено 12.07.2021

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович