Рішення № 98327062, 15.07.2021, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

15 липня 2021 року м. Чернігівсправа № 927/606/21

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

Позивач: Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

код ЄДРПОУ 20077720, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601

Відповідач: Акціонерне товариство "Облтеплокомуненерго",

код ЄДРПОУ 03357671, вул. Реміснича, будинок 55 Б, м. Чернігів, 14000

Предмет спору: про стягнення 1 773,99 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до суду з позовом до Акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго", у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 1 265,85 грн пені; 212,63 грн 3% річних; 121,19 грн інфляційних втрат та 174,32 грн збитків.

Дії суду, пов`язані з розглядом справи.

Ухвалою суду від 11.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач – разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Також ухвалою від 11.06.2021 встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, а саме:

- відповідачу – п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами;

- позивачу – п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду та відповідачу відповіді на відзив з доданими до неї документами;

- відповідачу – п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду та позивачу заперечень з доданими до них документами.

Ухвала суду від 11.06.2021 була отримана позивачем 16.06.2021, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №1400051822902 від 14.06.2021, а відповідачем – 15.06.2021, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №1400051822910 від 14.06.2021.

Таким чином, сторони були належним чином повідомлені про розгляд цієї справи у Господарському суді Чернігівської області.

Останнім днем строку для подання відповідачем відзиву є 30.06.2021.

30.06.2021 о 23:50 відповідач направив на електронну адресу суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами.

Суд встановив, що надіслані відповідачем електронною поштою документи не підписані електронним цифровим підписом (далі – ЕЦП), про що відділом документального забезпечення (канцелярією) суду на роздрукованому примірнику відзиву проставлений відповідний штамп.

Частиною 2 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України визначено, що письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

Відповідно до ч. 8 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).

Згідно зі ст. 5 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг” електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Стаття 6 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг” визначає, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Приписами ст. 7 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг” оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України “Про електронні довірчі послуги”.

Отже, створення електронного документа завершується накладенням електронного цифрового підпису його автора та надає електронному документу статусу оригіналу.

Оскільки відзив відповідача з доданими до нього документами надіслані електронною поштою та не скріплені ЕЦП, то вказані документи не вважаються такими, що підписані відповідачем (його представником).

Відповідно до ч. 4 ст. 170 ГПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відзив відповідача з доданими до нього документами підлягають поверненню йому без розгляду, але оскільки вони надійшли електронною поштою, то їх роздруківки долучені судом до матеріалів справи.

Крім того, 01.07.2021 відповідач подав до суду оригінал відзиву на позов з доданими до нього документами, у тому числі доказами їх направлення позивачу.

За приписами ч. 8, 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 3, 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відзив на позов з доданими до нього документами був поданий відповідачем до суду 01.07.2021, тобто з пропущенням строку, встановленого для їх подання.

Згідно з ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відзиву та доказів із зазначенням поважних причин пропуску такого строку відповідач суду не надав.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Крім того, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов`язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав (у тому числі з метою уникнення затягування судового процесу), у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів і доказів, оскільки несвоєчасне подання відповідних матеріалів найчастіше пояснюється не дійсно поважними причинами, а лише неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.

Відповідно до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи те, що відзив відповідач подав не у встановлений судом строк, заяви про поновлення пропущеного процесуального строку для подання такої заяви по суті та пояснень щодо поважності причин несвоєчасного її подання відповідач суду не надав, суд не прийняв поданий відповідачем відзив з доданими до нього документами, а спір вирішується без їх урахування.

Частиною 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач несвоєчасно розрахувався за поставлений відповідно до договору № 5221/18-РО-39 постачання природного газу від 01.10.2018 природний газ, у зв`язку з чим позивач нарахував 1 265,85 грн пені, 212,63 грн - 3% річних та 121,19 грн інфляційних втрат. Крім того, у зв`язку зі споживанням відповідачем у квітні 2019 року природного газу в меншому обсязі, ніж було узгоджено сторонами, позивач на підставі п. 3.13 Договору, у редакції Додаткової угоди №4, нарахував відповідачу 174,32 грн збитків.

Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

01.10.2018 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі – постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Облтеплокомуненерго" (надалі – споживач) було укладено договір № 5221/18-РО-39 постачання природного газу (далі – Договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору (а.с. 10-19).

На дату укладання Договору ціна за 1000 куб. м газу становила 2471,00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) – 20%. Усього до сплати за 1000 куб. м – 2965,20 грн з ПДВ (п. 5.2 Договору).

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2018 до 17.10.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення (п. 12.1 Договору).

У подальшому між сторонами були укладені додаткові угоди до Договору: №1 від 19.10.2018, № 2 від 27.10.2018, № 3 від 31.10.2018, № 4 від 22.11.2018, №5 від 13.03.2019, №6 від 20.03.2019, №7 від 29.03.2019, №8 від 22.04.2019, якими вносились зміни до Договору.

На підставі укладених між сторонами додаткових угод до Договору строк його дії неодноразово продовжувався, востаннє був продовжений до 30.04.2019 включно.

Додатковою угодою №4 від 22.11.2018, укладеною між сторонами, Договір викладено в наступній редакції.

Відповідно п. 1.1, 1.2 Договору постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для релігійних організацій (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності).

Згідно з п. 2.1 Договору постачальник передає споживачу в період з 01 жовтня 2018 року по 30 квітня 2019 року (включно) замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 25,237 тис. куб. м, в тому числі по місяцях: жовтень 2018 року – 0,237 тис. куб. м, листопад 2018 року – 4 тис. куб. м, грудень 2018 року – 5 тис. куб. м, січень 2019 року – 6 тис. куб. м, лютий 2019 року – 5 тис. куб. м, березень 2019 року – 4 тис. куб. м, квітень 2019 року – 1,0 тис. куб. м.

За умовами п. 2.2, 2.4, 2.5 Договору споживач підтверджує, що замовлені ним обсяги природного газу, які визначені в п. 2.1. цього договору повністю покривають потреби споживача у відповідних розрахункових періодах для потреб, визначених п. 1.2. цього договору. Споживач самостійно визначає обсяги зазначені у п. 2.1. цього договору і несе відповідальність за правильність їх визначення (п. 2.2). Перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим договором може відбуватися за ініціативою споживача шляхом підписання додаткової угоди, в т.ч. протягом відповідного розрахункового періоду (в даному випадку й надалі по тексту договору газовий місяць в значенні Кодексу ГРС). Для цього споживач зобов`язаний надати постачальнику не пізніше ніж за три робочі дні до кінця місяця постачання газу два екземпляри належним чином оформленої додаткової угоди. Споживач зобов`язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно надавати додаткові угоди на коригування замовлених обсягів за цим договором (п. 2.4). Допускається відхилення обсягу використання природного газу від замовленого обсягу протягом відповідного розрахункового періоду в розмірі +/- 5% від зазначеного у п. 2.1. обсягу без підписання додаткової угоди (п. 2.5).

Пунктом 3.8 Договору визначено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Ціна на природний газ, умови його оплати та відповідальність за несвоєчасну сплату за поставлений природний газ визначені у п. 4.2, 5.1, 5.3, 7.2 Договору.

Відповідно до п. 4.2 Договору ціна за 1000 куб. м газу становить 6 235,51 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) – 20%. Усього разом з ПДВ – 7 482,61 грн.

Згідно з п. 5.1 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Підпунктом 1 пункту 5.3 Договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється таким чином: споживач перераховує на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженому в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача поширюються вимоги підпункту 2) пункту 11 Положення в частині відкриття рахунків із спеціальним режимом використання.

У пункті 7.2 Договору сторони погодили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього Договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день його прострочення.

Також Договором передбачено відшкодування споживачем постачальнику збитків та порядок їх нарахування.

Так, відповідно до п. 3.13 Договору якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1. Договору), споживач зобов`язаний відшкодувати постачальнику збитки в порядку, визначеному п. 5.7. цього Договору. При цьому розмір збитків визначається наступним чином:

3.13.1. якщо фактичний об`єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, споживач зобов`язаний відшкодувати постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період.

За умовами п. 5.7 Договору відшкодування постачальнику вартості збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.1. цього Договору, здійснюється наступним чином:

- постачальник на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо споживач порушив п. 3.9. Договору та не надав акт приймання-передачі, використання газу за відповідний період приймається 0 куб. м) та замовлених обсягів, визначених п. 2.1. цього Договору, розраховує збитки відповідно до підпунктів 3.13.1. або 3.13.2. пункту 3.13. цього Договору;

- постачальник після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає споживачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;

- споживач протягом 20 робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов`язаний відшкодувати постачальнику вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії.

У разі, якщо протягом зазначеного періоду споживач не відшкодував (не повністю відшкодував) постачальнику збитки, споживач несе відповідальність перед постачальником на загальних умовах, визначених цим Договором та чинним законодавством України.

Споживач зобов`язаний відшкодовувати постачальнику збитки, розраховані відповідно до пункту 3.13. цього Договору (підпункт 8 пункту 6.2 Договору). Постачальник має право вимагати від споживача відшкодування постачальнику збитків, що виникли через порушення споживачем умов пункту 2.1. цього Договору у разі, якщо відхилення фактично використаних споживачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених (підпункт 4 пункту 6.3 Договору).

У додатковій угоді № 5 від 13.03.2019 до Договору сторони погодили, що, зокрема, пункти 3.13, 5.7, підп. 8) п. 6.2., підп. 4) п. 6.3. цього Договору застосовуються сторонами з 01.03.2019.

Додатковою угодою № 7 від 29.03.2019 до Договору визначено, що по тексту договору слова «Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» замінити словами «Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у відповідному відмінку.

На виконання умов Договору постачальник передав у власність споживача природний газ на загальну суму 82 390,43 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме: від 31.10.2018 у кількості 0,237 тис. куб. м на суму 702,76 грн (за жовтень 2018 року), від 30.11.2018 у кількості 1,671 тис. куб. м на суму 12 503,45 грн (за листопад 2018 року), від 31.12.2018 у кількості 3,370 тис. куб. м на суму 25 216,40 грн (за грудень 2018 року), від 31.01.2019 у кількості 2,516 тис. куб. м на суму 18 826,25 грн (за січень 2019 року), від 28.02.2019 у кількості 1,653 тис. куб. м на суму 12 368,76 грн (за лютий 2019 року), від 31.03.2019 у кількості 1,498 тис. куб. м на суму 11 208,95 грн, від 30.04.2019 у кількості 0,209 тис. куб. м на суму 1 563,86 грн, які підписано сторонами та скріплено печатками сторін, копії яких додано до матеріалів справи (а.с.40-46).

Заперечень щодо факту передачі природного газу за вищезазначеними актами приймання-передачі, а також щодо його об`єму та вартості від споживача (відповідача) не надходило.

Відповідно до умов Договору, з огляду на правила обчислення строків, визначені ст. 253, 254 Цивільного кодексу України, відповідач за поставлений природний газ у жовтні 2018 року повинен був розрахуватись з позивачем до 26.11.2018, у листопаді 2018 року – до 26.12.2018, у грудні 2018 року – до 25.01.2019, у січні 2019 року – до 25.02.2019, у лютому 2019 року – до 25.03.2019, у березні 2019 року – до 25.04.2019, у квітні 2019 року – до 27.05.2019.

Як вбачається з наданої позивачем довідки по здійсненим АТ «Облтеплокомуненерго» операціях за Договором та виписки Ощадбанку з рахунку (а.с. 48-49, 67-102), відповідач повністю розрахувався за поставлений у жовтні 2018 року – квітні 2019 року природний газ на загальну суму 82 390,43 грн, а розрахунки за Договором проводились шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків (відповідно до Постанови КМУ від 18.06.2014 № 217).

Так, 22.11.2018 позивачу перераховані кошти у розмірі 489,45 грн, 28.11.2018 – 111,16 грн, 13.12.2018 – 424,73 грн, 28.12.2018 – 3 687,32 грн, 21.01.2019 – 1 297,71 грн, 22.01.2019 – 8 420,97 грн, 05.02.2019 – 1 601,09 грн, 07.02.2019 – 3 716,19 грн, 12.02.2019 – 2 282,78 грн, 20.02.2019 – 11 403,51 грн, 25.02.2019 – 2 280,70 грн, 11.03.2019 – 1 742,26 грн, 28.03.2019 – 10 550,33 грн, 09.04.2019 – 1 402,65 грн, 11.04.2019 – 9 192,14 грн, 25.04.2019 – 10 384,46 грн, 03.05.2019 – 270,53 грн, 14.05.2021 - 278,65 грн, 17.05.2019 – 1 629,20 грн, 30.05.2019 – 409,88 грн, 02.07.2019 – 10 814,72 грн, тобто з порушенням строків оплати, встановлених у Договорі.

Крім того, оскільки відповідач у квітні 2019 року спожив природний газ у обсязі, меншому ніж замовив, 14.06.2019 позивач надіслав відповідачу акт-претензію з вимогою оплатити збитки у розмірі 2 071,56 грн.

Вказаний акт-претензія отримано відповідачем 18.06.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 51-55).

Відповідач направив позивачу мотивовану відмову № 1564 від 04.07.2019 від відшкодування збитків, у якій відхилив акт-претензію про відшкодування 2 071,56 грн збитків (а.с. 56-57).

Позивач здійснив перерахунок по акту претензії, у зв`язку з чим сума збитків склала 174,32 грн, про що направив відповідний лист відповідачу 29.11.2019, який був отриманий останнім 02.12.2019 (а.с.58-62).

Відповідач у листі № 2854 від 17.12.2019 підтримав позицію, викладену ним у мотивованій відмові № 1564 від 04.07.2019 (а.с.63-64).

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановив суд, позивач у жовтні 2018 року – квітня 2019 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 82 390,43 грн, який відповідач оплатив у повному обсязі, проте допустив порушення строків здійснення такої оплати, встановлених у Договорі.

Враховуючи порушення відповідачем строків оплати вартості природного газу, поставленого за Договором у період з жовтня 2018 року по квітень 2019 року, позивач нарахував та заявив до стягнення 1 265,85 грн пені за період з 27.11.2018 по 01.07.2019, 212,63 грн – 3% річних за аналогічний період та 121,19 грн інфляційних втрат за лютий-липень 2019 року.

Щодо заявленої до стягнення пені.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Сторони у п. 7.2 Договору (у редакції Додаткової угоди №4) погодили, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно п. 5.1, 5.6 цього договору він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Зі ст. 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Щодо правомірності нарахування пені суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що розрахунки за Договором проводились шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків відповідно до Постанови КМУ від 18.06.2014 № 217 (далі – Порядок №217).

Положеннями Порядку № 217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.

Разом з тим, Порядок № 217 не стосується договірних зобов`язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19, постанові Верховного Суду від 27.05.2021 у справі 905/1965/19, положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку пені, дійшов висновку про правильне її нарахування, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 265,85 грн пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд не вбачає підстав для зменшення пені, оскільки вважає, що її розмір не є надмірно великим порівняно із збитками позивача та є співмірним з розміром простроченого платежу.

Щодо заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про правильне їх нарахування, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 212,63 грн – 3% річних та 121,19 грн інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо заявлених до стягнення збитків.

За умовами п. 2.1 Договору (у редакції Додаткової угоди №4) обсяг замовленого споживачем природного газу у квітні 2019 році становив 1,0 тис. куб. м.

Згідно з актом приймання-передачі природного газу від 30.04.2019 обсяг спожитого відповідачем природного газу у квітні 2019 року становив 0,209 тис. куб. м.

Отже, у квітні 2019 року відповідач спожив природного газу на 0,791 тис. куб. м менше, ніж замовив у позивача.

У зв`язку з цим, позивач на підставі п. 3.13 Договору (у редакції Додаткової угоди №4) нарахував відповідачу 174,32 грн збитків.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

За приписами ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Стаття 225 Господарського кодексу України встановлює, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Водночас, ст. 623 Цивільного кодексу України конкретизує положення по відшкодуванню збитків, завданих порушенням зобов`язання. Так, боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч. 1). Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором (ч. 2). Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (ч. 3). При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч. 4).

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента.

Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість, вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто, саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький по змісту висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Отже, істинність твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема, в контексті наявності збитків та їх розмір, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом підлягає доведенню позивачем перед судом.

Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто, саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Умовами Договору сторонами передбачено обсяги газу, які є плановими та можуть змінюватись. Сторони домовились про те, що допускається відхилення обсягу використання природного газу від замовленого обсягу протягом відповідного розрахункового періоду в розмірі +/- 5% від зазначеного в пункті 2.1 Договору обсягу без підписання додаткової угоди.

Відповідно до пп. 1 п. 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках: якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період.

Згідно п. 2 розділу VI Правил постачання природного газу (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) у договорі постачання між постачальником та споживачем, що не є побутовим, може встановлюватись допустима величина відхилення від підтверджених обсягів природного газу, в межах якої не здійснюються заходи, визначені пунктом 1 цього розділу.

Пунктом 3 розділу VI Правил постачання природного газу (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, зокрема, що за результатами виявлених порушень представником постачальника складається акт-претензія, який оформлюється з урахуванням вимог, вказаних у цьому пункті.

Акт-претензія, у якому зазначаються підстави та розмір нарахованих збитків, складається в двох примірниках, один з яких надсилається (надається) споживачу (з позначкою про вручення), а споживач зобов`язаний протягом двадцяти робочих днів з моменту його отримання відшкодувати постачальнику завдані збитки або написати мотивовану відмову від їх повного або часткового відшкодування.

У випадку нереагування у встановлений строк на акт-претензію або невідшкодування завданих збитків постачальник має право звернутись до суду.

Таким чином, враховуючи, зокрема положення підпункту 1 пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу та те, що Договором передбачено обсяги природного газу та встановлена допустима величина відхилення від підтверджених обсягів природного газу (в розмірі до 5,0 відсотків без проведення коригування), АТ «НАК «Нафтогаз» має право вимагати від споживача відшкодування збитків, у разі підтвердження факту, що за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем).

При цьому визначальним є те, що підпункт 1 пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу передбачає таку можливість щодо відшкодування збитків споживачем. Проте наявність такого права не вказує на можливість автоматичного/безумовного стягнення суми у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період у разі якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу.

Вказане право на стягнення збитків з споживача (передбачене підпунктом 1 пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу) не звільняє постачальника (позивача) від обов`язку доведення наявності таких збитків та їх розміру належними та допустимими доказами у порядку передбаченому ГПК України.

До того ж, підпунктом 1 пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу передбачено лише максимально допустимий розмір, а саме розмір, що не є більшим подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період.

Вказані правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі №910/4608/20.

Позивачем не обґрунтовано та не надано доказів, якими підтверджуються завдані відповідачем в результаті споживання природного газу у квітні 2019 року у меншому від замовленого обсягу природного газу збитки, та їх фактичний розмір.

Передбачений у договорі порядок розрахунку збитків, за відсутності факту реально понесених збитків, не є підставою для розрахунку та стягнення збитків.

Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас, згідно з ч. 4 ст. 13 названого Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов`язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 ГПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивач не довів наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для застосування до відповідача такої міри відповідальності як відшкодування збитків.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 174,32 грн є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", “Серявін та інші проти України” обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.

З урахуванням часткового задоволення позову, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача, становить 2 046,94 грн.

Керуючись ст. 14, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» (код ЄДРПОУ 03357671, вул. Реміснича, 55-Б, м. Чернігів, 14000) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (код ЄДРПОУ 20077720, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601) 1 265,85 грн пені, 212,63 грн – 3% річних, 121,19 грн інфляційних втрат та 2 046,94 грн витрат зі сплати судового збору.

3. У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун